Тетраконх
Тетрако́нх (грец. τετρα κόγχη — чотири мушлі, чотири черепашки) — тип мурованого центричного одноверхого християнського храму, в якого до центрального четверика з чотирьох боків за сторонами світу прилягають екседри, з яких східна є вівтарною апсидою.
Історична довідка
Тетраконхи започатковано в архітектурі Стародавнього Риму як німфеї (святилища німф біля джерел води — тетраконховий німфей Вілли імператора Адріана в Тіволі). Як тип християнської сакральної споруди поширено в регіоні східного Середземномор’я з 5 ст. У Візантійській імперії в 5–6 ст. тетраконховими зводили невеликі баптистерії. Великі за розмірами (до 38 м заввишки) тетраконхові церкви 6–7 ст. відомі в Сирії, Вірменії, Грузії, Азербайджані, Болгарії (усі збруйновано землетрусами). Протягом 7–11 ст. тетраконхи розповсюдилися на Кавказі й Балканському півострові, у Константинополі (церква Панагія Мухліотиса 14 ст.) та в його околицях, на середземноморських островах (церква Святого Миколи у Фундуклі на острові Родос початку 15 ст.), у Македонії, Сербії, Хорватії, поширившись на північ до Моравії та Угорщини. У католицьких країнах Центральної і Західної Європи у романську добу тетраконховими будували, крім баптистеріїв, каплиці й домові (палацові) церкви правителів (капела Всіх Святих 1150 у клуатрі собору в м. Реґенсбурзі, федеральна земля Баварія, Німеччина; церква Святих Петра і Павла середини 12 ст. у с. Ржезновіце, тепер у складі м. Іванчице, Чехія).
У Давній Русі тетраконхи не були поширеними; відомі за археологічними дослідженнями підмурки тетраконхового храму другої половини 12 ст. у с. Побережжя поблизу м. Галича Івано-Франківської області (так званий Квадрифолій або Мурованка).
Значний інтерес до тетраконхових композицій виник у Європі в добу Відродження на основі засвоєння візантійської архітектурної спадщини. Це пояснюється архітектурно-технічною досконалістю тетраконхів та єдністю їх зовнішньої форми й інтер’єру. Органічне поєднання ордерної системи (див. Ордер архітектурний) з тектонікою склепінчасто-купольних систем характерне для італійських тетраконхів. Серед них найдовершенішим є храм Санта Марія делла Консоляціоне у м. Тоді, область Умбрія, Італія. Його збудував 1508–1524 будівничий Нікола да Маттеуччо на прізвисько Кола да Капрарола за проектом Д. Браманте. Це реалізація архітектурних ідей Леонардо да Вінчі – найбільший у світі тетраконх (розміри в осях 43 м, висота до основи хреста 48 м). За архітектурною досконалістю він дорівнює Софійському собору в Константинополі. Він же став взірцем для тетраконхів в Україні. Однак цей зразок не поширився ні в Італії, ані в інших католицьких країнах з огляду на суперечність вимогам римо-католицької літургії його структури з планом у формі рівнораменного «грецького» хреста.
В Україні тетраконхи як православні храми зводили протягом 1755–1839, переважно на Лівобережній Україні. Вони не мають прототипів у зодчестві України і запозичені у сформованому вигляді з інших європейських країн. Відомо про 22 такі храми, з яких збереглося 16. Спершу їх будували як меморіальні храми на честь важливих подій (Покровська церква у м. Ніжині Чернігівської області в ознаменування відкриття однойменного ярмарку); як садибні церкви великого панства (Свято-Троїцька церква в Диканьці); як намогильні пам’ятники (Трьохсвятительська церква в Лемешах). Це узгоджується з функціональним призначенням тетраконхів у архітектурі Західної та Центральної Європи 7–13 ст. (домові церкви, баптистерії, каплиці). Але згодом, завдяки своїй символічності та пластичній виразності, тетраконх набув популярності: сільські й містечкові громади будували свої парафіяльні храми за зразками міських і «панських» церков (Троїцька церква 1800 у с. Нові Млини Ніжинського району Чернігівської області). Але тетраконхи малої місткості, з мініатюрними вівтарями, без жертовників і дияконників, здебільшого без хорів, погано задовольняли вимоги православного богослужіння. Тому протягом 19 ст. половина їх отримали прибудови, які спотворили первісну центричну композицію кожного з цих храмів, перетворивши її на триконхову (див. Триконх).
Характеристика
Основа структури тетраконха — куб (четверик), увінчаний сферичним куполом на циліндричному або восьмигранному світловому підбаннику, який несуть за допомогою пандативів підпружні арки. До куба за сторонами світу прилягають чотири напівкруглі в плані, іноді гранчасті екседри, перекриті конхами, тобто чвертьсферичними склепіннями. Характерні риси архітектури тетраконха: центричність, поєднана з чотирипелюстковим планом, загальною пірамідальною композицією і висотним принципом розкриття внутрішнього простору. Хрещатий розвиток простору такого храму продиктований як конструктивною логікою, так і християнською символікою. Чотири екседри разом із центральним куполом уособлювали Ісуса Христа і чотирьох євангелістів. Символіка тетраконхового храму в Україні не пов’язана з його посвяченням, на відміну від католицьких тетраконхів, де цей тип споруди плану грецького рівнораменного хреста присвячувався, як правило, Святому Хресту.
Фундаторами більшості тетраконхів в Україні були К. Розумовський та члени його родини, інші представники суспільної верхівки. До проектування і будівництва залучали найкращих тогочасних архітекторів – І. Григоровича-Барського і А. Квасова. Тож цей тип храму репрезентує елітарну архітектуру. В Україні відомо три різновиди тетраконхових храмів:
1) простий тетраконх з чотирипелюстковим планом і не виявленим в об’ємах центральним четвериком (8 храмів невеликих розмірів, найстарший — 1757);
2) вежеподібний тетраконх з високим центральним четвериком (10 великих храмів, найстарший — 1755);
3) полтавський тетраконх – проміжний різновид з недорозвиненим четвериком (4 храми, з них основні на Полтавщині, найстарший — 1774).
Тетраконхові храми поширилися в Україні, бо виявилися подібними до місцевого типу церкви, виробленого на візантійській основі в 17 ст. із центричним хрещатим планом, ступінчастим наростанням мас до центру, скульптурністю об’ємів та всефасадністю, розрахованою на круговий огляд споруди. У них присутні головні прикмети української національної традиції в архітектурі: висотне розкриття і тотожність внутрішнього простору та геометрії зовнішніх форм, максимальна єдність конструкції з художньою формою.
Значення
Широкий географічний та хронологічний діапазон поширення тетраконхів у Європі зумовлений тим, що це – один із небагатьох архітектурних архетипів, опрацьованих людством упродовж тисячоліть (до них належать ще мегарон, ротонда, базиліка, хрестовокупольний храм, триконх). Тема тетраконха, що була провідною в церковній архітектурі Візантії, Вірменії й Грузії та епізодично проявлялася в європейських країнах упродовж 6–16 ст. як один із основних архітектурних архетипів, набула в Україні виразно національного звучання. Українські тетраконхи втілюють нашу національну ідентичність в архітектурі як органічну складову розвитку світової архітектури.
Додатково
- Тетраконхам притаманна багатозначна символіка архітектурних форм. В основі лежить куб, що символізує в християнському світогляді землю і людину. Земний кубічний простір – нерухомий. Над ним панують сферичні простори купола і чотирьох конх. Сфера символізує вогонь, рух і вічність. У стародавній свідомості форми куба й сфери охоплювали Всесвіт. Чотири екседри та купол символізували не тільки Христа з євангелістами, а й архаїчніші уявлення — чотири стихії (землю, повітря, воду і вогонь) та чотири пори року — основу хліборобського календарного циклу. Тетраконх, як і інші опановані християнством типи сакральних споруд, був наочною моделлю світобудови.
- У літературі поширене помилкове твердження про належність до тетраконхів Покровської церкви в Сутківцях. Попри схожість її плану з планом тетраконха, композиція об’ємів істотно відмінна, тож насправді церква належить до хрещатих п’ятидільних.
Література
- Вечерський В. Тетраконхи України в контексті світової архітектури // Архітектурна спадщина України. Вип. 2. Київ : Українознавство, 1995. С. 89–98.
- Вечерський В. Тетраконхові храми у Візантії та в Україні // Праці Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень. Вип. 1. Київ : АртЕк, 2005. С. 34–54.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Тетраконх // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Тетраконх (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.02.2022
