Культ

Культ (лат. cultus — догляд, турбота, поклоніння, від лат. colere — доглядати, піклуватися, обробляти, шанувати) — багатозначний термін.

1) У релігії — комплекс дій, обрядів, предметів, символів, які постають засобом зв’язку, спілкування вірян з надприродними силами (Богом, богами, святими, духами тощо) і впливу на них, задоволення релігійних потреб. Безпосередньо пов’язані із віросповідними уявленнями, що закріплені у міфах, табу, групових звичаях, догматах, канонах, правилах, традиціях тощо. Релігійні обрядодії, церемонії, ритуали (з використанням специфічних предметів і символів) виконують священнослужителі та спеціально навчені віряни. Звідси термін «служителі культу» — особи, уповноважені спільнотою (організацією) на здійснення релігійного обряду. Ці дії зазвичай спрямовані до вищих сил — вшанування, умилостивлення, спонукання до виконання прохань, висловлення подяки та ін. або на виокремлення певних предметів, осіб, істот, яким приписують надприродні властивості (див. Сакралізація). Кінцевою метою цих дій є задоволення релігійних потреб, а також регламентація побуту чи способу життя суб’єктів культової діяльності. Завдяки розвитку релігійного мистецтва, культ може задовольняти й естетичні потреби вірян.
Підходи до класифікації релігійного культу надзвичайно різноманітні. Так, за типами культових дій розрізняють магію (чаклунство) і вмилостивлювальний (пропіціальний, від лат. propitia — сприяливий, заспокійливий) культ; за конфесійною ознакою — православний, католицький, лютеранський, мусульманський тощо; за усталеністю релігійних практик — традиційний чи нетрадиційний. Специфіка культових дій обумовлена також присвятою певному божеству або ж очікуваному результату. За об’єктом вшанування виділяють певні сталі комплекси — культ предків, культ родючості, культ святих, культ Верховної істоти, фалічний культ тощо. Визначають типові складники культу, притаманні різним релігіям, як-от жертвопринесення, молитви, богослужіння, священні тексти (усні чи письмові), релігійні свята та ін.
Здійснення культових дій відбувається переважно у спеціальних локусах (священних гаях, капищах, у місцях поховань чи паломництва) та особливих приміщеннях (передусім у культових спорудах), призначених для проведення богослужінь і виконання таїнств, обрядів, медитацій тощо. Детальніше див. у статті Релігійний культ.

2) У релігієзнавстві — типи давніх вірувань і практик, які історично поширені у певних соціальних середовищах і безпосередньо обумовлені способом життя спільноти: аграрні культи, мисливські культи, скотарські культи, військові культи тощо.

3) У деяких соціологічних, богословських чи релігієзнавчих класифікаціях — тип релігійної організації, соціальна група, об’єднана спільною вірою чи ідеологією. Виникає внаслідок інтеграції адептів навколо духовного лідера з незаперечним авторитетом. Подібні групи відзначає тяжіння до містицизму та ескапізму, розрив із ортодоксальною (або панівною) в суспільстві релігійною (ідеологічною) традицією, залежність особистості від групових правил і волі лідера. Див. у статтях Культ (організація), Харизматичний культ.

4) Переносно — релігійне чи квазірелігійне вшановування певної персони (сліпе поклоніння перед його/її авторитетом, творчою обдарованістю, політичним статусом, фетишизація історичної особистості, див. Культ особи) або явища, предмету, соціального інституту (культ грошей, культ розуму, культ споживання, культовий фільм).

Література

Dawson L. L. Creating «Cult» Typologies: Some Strategic Considerations // Journal of Contemporary Religion. 1997. Vol. 12. № 3. P. 363–381.
Академічне релігієзнавство / За наук. ред. А. Колодного. Київ : Світ Знань, 2000. 862 с.
Nelson G. K. Cults, New Religions, and Religious Creativity. London : Routledge, 2012. 258 р.
Колодний А. Культ // Українська релігієзнавча енциклопедія : у 4 т. / За ред. А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2023. Т. 2. С. 179.
Филипович Л. Культ як тип релігійної організації // Українська релігієзнавча енциклопедія : в 4 т. / За ред. проф. А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2023. Т. 2. С. 184–185.