Риги історичний центр
|
Риги історичний центр | |
|---|---|
| Країна | Латвія |
| Місце розташування | Рига |
| Площа | 438,3 га, площа буферної зони 1 574,2 га |
| Рік внесення | 1997 |
| Критерії | (i)(ii) |
Ри́ги істори́чний це́нтр (англ. Historic Centre of Riga) — архітектурне середовище старовинного міста (Латвія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 1997).
Зміст
Розташування. Складники
Історичний центр міста складається з трьох частин: середньовічного осередку в межах міських мурів (міського ядра); півкола бульварів 19 ст. зі смугою парків обабіч Міського каналу, який огинає середньовічне ядро; колишніх приміських кварталів, що прилягають ззовні до бульварного півкола, з прямокутною мережею вулиць зі щільною забудовою 18 — початку 20 ст. Кожна з цих частин має своє характерне співвідношення будівель і громадських відкритих просторів. Середньовічне ядро Риги міститься на правому березі р. Західної Двіни (Даугави). Його панорама, насичена архітектурними домінантами й акцентами, відкривається з лівобережжя. Як пам'ятка за типом належить до визначних місць. Основними складниками є історичні структура та розпланування, оборонні споруди, забудова вулиць і площ, храми, громадські й житлові будинки, сади і парки.
Історична довідка
Ригу засновано 1201 як факторію і порт місцевого католицького єпископа Альберта. Протягом середньовіччя Ризький архієпископ був головним феодалом краю. 1202 тут створено духовно-лицарський орден мечоносців. Його 1236 розгромили литовці, тож залишки об'єдналися з Тевтонським орденом, який від 1230 осів у Східній Пруссії. Так у Лівонії, до якої територіально належало місто, виник дочірній орден — Лівонський, який згодом став самостійним і, звівши свій замок у м. Ризі, перетворився на суперника Ризького архієпископа. Тоді у місті, як і в усьому краї, панівною верствою були німці-католики, що й визначило розвиток архітектури й містобудування. Від другої половини 13 ст. Рига стала членом Ганзи і була одним із ключових центрів Ганзейського союзу, що процвітав у 13–15 ст. завдяки торгівлі Північної Європи з Центральною та Східною Європою.
Готика у м. Ризі започаткувала розвиток місцевої монументальної архітектури у першій третині 13 ст. Ризькі укріплення — мури з баштами, що оточили місто на півострові, утвореному річками Даугавою і Рідзене, збудовано 1208. Збережено Порохову (Пісочну) круглу башту, збудовану на початку 14 ст. і перебудовану 1515. Характерним взірцем оборонного будівництва є Орденський замок. 1293 затверджено Будівельний статут Риги. Це сприяло мурованому будівництву й появі житлових та громадських будинків щипцевого типу. Кращими прикладами є: будинок Великої гільдії зламу 14–15 ст. із Мюнстерською залою, перекритою готичними нервюрними (див. Нервюра) склепіннями, опертими на низку колон; купецькі будинки «Три брати» зламу 15–16 ст. (перебудовано у 18 ст.). Панівна у Ризі цегляна так звана Лівонська готика сформувалася під впливом німецької; за характером архітектурних форм і будівельних конструкцій належить до північної готики. Найвищими її досягненнями є Домський собор та церква Святого Петра. Обидві — великі тринавові базиліки з однією вежею по центру головного фасаду. Інші готичні храми м. Риги: костел Святого Якова 1225 — початку 16 ст. — маленька тринавова базиліка з вежею; церква Іоанна Хрестителя 1330-х — зламу 15–16 ст. — однонавовий зальний храм із внутрішніми контрфорсами й високим щипцевим дахом. У 15 ст. вежі ризьких церков були завершені шпилями й сягали загальної висоти іноді до 140 м. Міське архітектурне середовище середньовічного ядра відображає процвітання тих часів, хоча більшість найдавніших будівель пізніше перебудовано або втрачено внаслідок пожеж чи воєнних руйнувань. Для архітектури м. Риги, як і всієї Латвії, характерні дуже слабкі ренесансні впливи наприкінці 16 — у першій половині 17 ст., що зумовлено тяжкими наслідками Лівонської війни, які призвели до занепаду архітектури. У 17 ст. Рига стала найбільшим провінційним містом Швеції. У цей час збудовано бастіонні (див. Бастіон) укріплення довкола Старого міста Риги та будинок братства Чорноголових на Ратушній площі у стилістиці, наближеній до північноєвропейського маньєризму (не збережено; відтворено наприкінці 20 ст.). Стильові риси бароко прийшли сюди у 1670-х і проявилися в надбудові багатоярусного вінчання вежі церкви Святого Петра 1671–1692, численних бюргерських будинках та складах кінця 17 ст. (зокрема будинку Даннерштерна 1694–1698).
Рига стала важливим економічним центром у 19 ст., коли переживала бурхливий промисловий розвиток. Тоді передмістя, що прилягало до середньовічного міста, забудовано дерев’яними будинками у стилі класицизму, а під кінець сторіччя — мурованими у стилях історизму й модерну. Класицизм представлено основними капітальними спорудами першої половини 19 ст. Це військовий шпиталь 1830–1833 та Арсенал-пакгауз 1828–1830. Ризький історизм (з домінуванням неороманського стилю й неоготики) проявився у забудові середмістя після ліквідації 1857–1863 міських укріплень. Бурхливому розвитку архітектури посприяло відкриття 1862 Ризької політехніки (тепер Ризький технічний університет), де готували архітекторів. Як єдиний вищий архітектурний заклад освіти до Першої світової війни в країнах Балтії, вона сприяла поширенню зразків власної архітектури в Таллінні, Вільнюсі та інших містах західної частини Російської імперії. Основними архітектурними витворами історизму є Біржа 1852–1855, Міський театр 1860–1863, Художній музей 1903–1905, а також неоготична споруда Латвійської академії образотворчого мистецтва.
Ризький модерн створено під впливом німецького «югендштилю», австрійської сецесії та фінського національно-романтичного напряму модерну. Найцікавіше явище доби — прибуткові й адміністративні будинки історичного центру Риги та його периферії кінця 19 — перших 15 років 20 ст. (особливо комплекс забудови вулиці Ф. Гайля 1903–1906).
Загальновизнано, що м. Рига має найкращу в Європі колекцію будівель стилю модерн. Провідним ризьким архітектором і забудовником, котрий працював у цій стилістиці, був уродженець м. Білої Церкви, дійсний статський радник і кавалер орденів, удостоєний спадкового дворянства, Михайло Йосипович Ейзенштейн (Мойсей Йосипович Айзенштайн; 1867; тепер Україна — 1920; тепер Німеччина) — батько кінорежисера С. Ейзенштейна.
Загалом Рига відігравала важливу роль у культурному, науковому, соціальному, мистецькому, промисловому та освітньому розвитку Балтії, будучи одним із найбільших портових міст і торгових центрів у регіоні Балтійського моря, а отже, забезпечуючи обмін досягненнями між різними частинами Європи.
У міжвоєнний період 20 ст. провідною архітектурною стилістикою було ар-деко, що гармонувало з наявною історичною забудовою. Місто зазнало руйнувань під час Другої світової війни, що призвело до появи в історичному центрі окремих будівель радянської доби, а деякі з воєнних руйнувань були компенсовані тільки після здобуття Латвією незалежності, наприкінці 20 ст. (Будинок чорноголових). 2003 створено Раду зі збереження та розвитку історичного центру Риги. План збереження та розвитку історичного центру Риги та його охоронної зони Ризька міська рада ухвалила 2006.
Характеристика
Історичний центр Риги — наочне оприявнення європейської історії. Протягом восьми століть Рига була місцем зустрічі європейських народів на межі Заходу і Сходу, перетином торгових і культурних шляхів, центром багатьох історичних подій. Це завжди було сучасне місто, яке йшло в ногу з епохальними тенденціями в архітектурі та містобудуванні, і в той же час зберігало свою цілісність і європейськість у процесі розвитку. Пам'яткою всесвітньої спадщини є вся центральна частина міста, межі якої та буферна зона визначені відповідно до принципів цілісності архітектурного середовища та можливостей його ефективного захисту. Сюди включено усі елементи, які виявляють визначну універсальну цінність: архітектурні пам’ятки відповідних історичних стилів середньовічного ядра; півколо бульварів, де панують гармонійно урівноважені історизм (еклектика) 19 — початку 20 ст. та модерн; територія колишнього передмістя із забудовою 18–20 ст. Це просторово згармонізоване міське середовище з відносно невеликою кількістю деструктивних трансформацій, вчинених протягом другої половини 20 — початку 21 ст. Воно включає комплекс автентичних і значущих культурно-історичних атрибутів: первісну структуру міської території, що зазнала якісних трансформацій у пізніші періоди; панорами, силуети, візуальні перспективи, історичні комплекси забудови (групи будівель середньовіччя, модерну та дерев’яної забудови передмістя); археологічний культурний шар; громадські відкриті простори із системою зелених насаджень та історичними водотоками, набережними та водоймами; історичні вуличні покриття, елементи благоустрою, малі архітектурні форми, пам'ятники й монументи. Це багатоманітне архітектурне середовище, насичене домінантами й акцентами, формує міську панораму з виразним силуетом, яка добре сприймається з боку р. Даугави й перебуває під міжнародним захистом як визначний архітектурний пейзаж, характерний для традиційного європейського містобудування. Історичний центр Риги — європейське місто з найбільшою концентрацією архітектурних споруд у стилі модерн: 50 будинків високої архітектурної цінності у середньовічній частині та понад 300 в решті історичного центру. За офіційним визначенням Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, у м. Ризі зосереджено «найкращу в світі архітектуру стилю модерн». Разом з тим історичний центр включає споруди різних архітектурних стилів, які дають уявлення про всі етапи розвитку міста.
Площа території пам'ятки 438,3 га; буферної зони 1 574,2 га.
Значення
Рига справила значний вплив на розвиток архітектури, монументальної скульптури та садово-паркового мистецтва в історико-культурному регіоні довкола Балтійського моря. Містобудівна структура історичного центру Риги доби середньовіччя та пізніших епох, а також значна кількість і висока якість архітектурних пам'яток стилю модерн, яка не має собі рівних ніде в світі, визначають його виняткову універсальну цінність. З огляду на це об’єкт «Риги історичний центр» 1997 внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 852 за критеріями (i)(ii).
Галерея
Церква Святого Іоанна
Купецькі будинки «Три брати»
Історична забудова площі Ліву
Домська площа
Зразок ризького історизму: будівля Латвійської академії образотворчого мистецтва
Ризький модерн: адміністративна будівля на Театральній вулиці
Джерело
- Historic Centre of Riga // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/852
Література
- Šterns I. Latvijas vēsture, 1290–1500. Rīgā : Daugava, 1997. 740 р.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 169–175.
- Banga V., Levina M. Rīgas dievnami. Arhitektūra un māksla. Riga : Zinātne ; Mantojums, 2007. 747 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Риги історичний центр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Риги історичний центр (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.11.2024
