Вінчання (архітектура)

Вінча́ння, завершення — архітектурний елемент, який завершує всю споруду, будівлю чи їх частину (ризаліт, башточку, браму, портал, сандрик, щипець тощо).

Вінчання має конструктивне, функціональне та декоративне значення, іноді – символічне. Будинок, як правило, увінчують карнизом. У високих спорудах (церкви, дзвіниці, вежі, башти) вінчанням є верхи, бані, сигнатурки, шпилі, шатри тощо, які нерідко завершуються флюгерами, хрестами, іншими символічними зображеннями. Вінчання може бути виготовлено з будь-якого будівельного матеріалу — каменя, цегли, дерева, металу. Для української народної архітектури характерне вінчання житлових і громадських будівель у вигляді дерев’яних різьблених чи солом’яних гребенів на даху.

Традиційне вінчання української дерев'яної церкви в експозиції Музею народної архітектури і побуту Середньої Наддніпрянщини Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Вінчання дзвіниці Видубицького монастиря у Києві Вінчання Північної брами Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові

Література

1. Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 57.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Вінчання (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вінчання (архітектура) (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.09.2020