Біла Церква

Герб Білої Церкви

Прапор Білої Церкви

Вид на Замкову гору з р. Рось

Бі́ла Це́рква — місто, адміністративний центр Білоцерківського району Київської області.

Біла Церква
Країна	Україна
Область	Київська область
Чисельність населення (тис.осіб)	207,273
Територія (кв.км.)	67,84
Уродженці	Долинський, Лука, Черкаський, Абрам Маркович, Коломієць, Дмитро Валерійович, Чернишенко, Володимир Ілліч, Жизневський, Михайло Михайлович, Яциневич, Яків Михайлович, Буховецький, Савелій Григорович, Медведь, Олександр Васильович

Географічне положення

Місто розташоване в центральній Україні, в південно-західній частині Київської області, на межі Київського плато і Придніпровської височини, на берегах річки Рось (притока Дніпра). Приблизно за 80 км від м. Києва.

Територія — 67,84 км².

Історична довідка

Найдавніші старожитності, які засвідчують про заселення цих теренів людиною, належать до доби пізнього палеоліту (35–10 тис. років до н.е.). Виявлені, зокрема, на території Олександрії, парку у Білій Церкві. У межах міста знайдено пам’ятки Черняхівської культури, які датуються 2–4 ст. н.е., а також Пеньківської культури 5–8 ст.

У 11 ст. поблизу міста проходив південний кордон давньоруської держави. Під 1032 у літописі згадано початок будівництва міст уздовж р. Росі. Ймовірно, цією датою датується будівництво прикордонної фортеці на березі річки. Упродовж наступних десятиліть довкола замку сформувалося міське поселення, відоме як м. Юр’їв або м. Юр’їв-на-Росі (за хресним іменем Ярослава I Мудрого Юрій/Георгій). Перша літописна згадка міста під 1072 пов’язана не з самим містом, а з місцевою єпископією — юр’ївським єпископом Михаїлом. Інші єпископи згадані під 1089, 1091, 1095, 1113, 1115, 1122, 1147, 1183, 1197, 1231. Саме ж місто вперше згадано в літописах під 1095 у зв’язку з облогою половцями. Після витриманої облоги мешканці міста переселилися до іншого міста, м. Юр’їв був спалений. Відбудований 1103 за наказом Святополка II Ізяславича.

Місто було зруйноване в середині 13 ст. військами монголів (імовірно восени 1240). Наявність домонгольського міста на території м. Білої Церкви підтверджено археологічними знахідками у 1979–1983. Однак питання щодо ідентифікації його як м. Юр’єва залишається дискусійним.

У кінці 13−14 ст. місто відбудовано. У цей період на території Замкової гори, де також розташовувався дитинець у давньоруську добу, існував замок, згодом фортеця та ґрунтовий могильник 12–14 ст. У середині 14 ст. м. Юр’їв згадується в окремих джерелах під старою назвою. Точна дата відновлення поселення під новою назвою (уже як містечка) і причина зміни невідомі.

Містечко було важливим торговельним центром південної Київщини (удільного князівства у складі Великого князівства Литовського) і стратегічно важливим пунктом оборони регіону.

У 16 ст. стало центром Білоцерківського староства — адміністративно-територіальної одиниці, що охоплювала частину земель південної Київщини. У 1550-х збудовано новий замок (судячи з джерел 1570-х залишився частково недобудованим).

Після Люблінської унії 1569 м. Біла Церква увійшла до складу Королівства Польського у складі Речі Посполитої. Король Сигізмунд III Ваза у 1589 надав м. Білій Церкві магдебурзьке право. Воєвода київський В.-К. Острозький не визнав привілею, що стало причиною її скасування королем. Унаслідок білоцерківські міщани підняли повстання, яке придушили польські війська. Надалі містечко залишалося центром староства, а частину прав місцевих міщан було відновлено за згодою воєводи. Матеріали люстрацій перших десятиліть 17 ст. засвідчують швидкий економічний розвиток як м. Білої Церкви, так і староства.

1625 м. Біла Церква стала центром новоутвореного Білоцерківського полку реєстрових козаків. Козаки полку брали участь у повстанні під проводом Б. Хмельницького (див. Хмельниччина) у 1648–1657.

Воєвода руський С. Чарнецький для контролю Правобережжя 1664 розмістив гарнізони (див. Гарнізон) в усіх замках на цих теренах. Тоді ж за його наказом Білоцерківський замок був ґрунтовно перебудований з залученням найкращих інженерів-фортифікаторів під наглядом коронного писаря Я. Сапеги (1618−1664, тепер Україна). З того часу Білоцерківська фортеця стала найпотужнішим опорним пунктом на правобережній частині Київщини. Білоцерківський гарнізон складався з німецьких рейтарів, татар, городових козаків та міщан. Чисельність сягала бл. 2 тис. осіб.

За Андрусівським перемир’ям 1667 між Московською державою і Річчю Посполитою містечко з околицями опинилися на території, яка мала бути передана до складу останньої. Наслідком цього стала депопуляція містечка й території Білоцерківського полку, викликана переселеннями значної частини його мешканців до Лівобережної України. Цей процес зупинився наприкінці 17 ст. після видання універсалу Яна III Собєського (1629−1696) про відновлення козацтва в частині колишніх полків Правобережної України (1684, затверджено Сеймом 1685).

1702 містечко захопили бунтівники, які брали участь у повстаннях С. Палія (контролювали його до 1704). С. Палій переніс свою резиденцію з м. Фастова до м. Білої Церкви.

Після поразки повстання містечко потрапило під владу гетьмана І. Мазепи. До цього періоду належить зведення найстарішої зі збережених будівель на території міста (збереглася частково) — мурованої церкви 1706, закладеної І. Мазепою. Після переходу 1708 І. Мазепи з частиною козацтва на бік шведського короля Карла ХІІ (1682−1718) Білоцерківську фортецю захопили російські війська. 1711 містечко повернено Речі Посполитій.

1768 під час Коліївщини у м. Білій Церкві розташовувався гарнізон російських військ. У липні 1768 відбулася невдала облога Білоцерківського замку гайдамаками. Після придушення Коліївщини контроль над містечком було повернуто Речі Посполитій. 1774 сейм передав низку староств Правобережжя (серед них Білоцерківське) у спадкову власність королю Станіславу Августу Понятовському. Того ж року король передав Білоцерківське староство у спадкове володіння графу К. Браницькому як коронному гетьману.

1793 містечко увійшло до складу Російської імперії внаслідок другого поділу Польщі (див. Поділи Польщі). Під час інкорпорації Правобережної України до складу Російської імперії Білоцерківське староство було ліквідоване. Його землі увійшли до утвореного 1797 Васильківського повіту у складі Київської губернії. Упродовж 19 — поч. 20 ст. м. Біла Церква була центром Білоцерківської волості Васильківського повіту.

У м. Білій Церкві під владою роду Браницьких створено парк «Олександрія» (тепер Державний дендрологічний парк «Олександрія» НАН України), зразком для якого стали парки Західної Європи.

З поч. 19 ст. зростало торговельно-економічне значення містечка. Через нього проходив поштовий шлях Москва — Одеса. У 1820-х — 1830-х на західній околиці містечка поряд зі Сквирським трактом за кошти графів Браницьких зведено комплекс поштової станції. Родина Браницьких також профінансувала спорудження костелу, собору і православної церкви.

Значну роль у розвитку м. Білої Церкви в 19 ст. відіграла місцева єврейська громада. Розвиток містечка пожвавився завдяки відкриттю в ньому залізничної станції (1876, після спорудження ділянки залізниці Фастів І — Миронівка). На межі 19–20 ст. залізнична станція Біла Церква посідала друге місце в Київській губернії після м. Києва. Причому обсяги перевезення зерна через станцію Біла Церква були вдвічі більшими, ніж через Київ.

Згідно з постановою Тимчасового уряду від 03.06.1917 містечко Біла Церква набуло статусу міста, отримавши право формувати міську думу і її виконавчий орган — управу. Перші вибори відбулися 15.07.1917.

14.11.1918 до м. Білої Церкви прибули члени Директорії УНР, які організовували повстання проти гетьмана П. Скоропадського. Місто було одним із центрів формування військ Директорії УНР під час повстання.

1919 центр повіту було перенесено з м. Василькова до м. Білої Церкви у зв’язку з більшим економічним значенням останньої й кількаразово більшою чисельністю населення (35 тис. у м. Білій Церкві порівняно 13 тис. осіб у м. Василькові станом на 1897, перепис). 1919 в м. Білій Церкві відбулися кілька єврейських погромів, наслідком яких став виїзд багатьох євреїв із міста і скорочення частки єврейського населення (52 % у 1897 і 32 % у 1926). У 1918–1920 місто кількаразово переходило під владу різних сторін протистояння (Армія УНР, різноманітні повстанські формування, війська А. Денікіна, Червона армія). Від 1920 у місті остаточно встановилася радянська влада.

Під час адміністративної реформи 1923 місто стало центром новоутвореної Білоцерківської округи у складі УСРР і однойменного району у складі округи. У 1930–1932 — центр району в безпосередньому підпорядкуванні республіканському центру. Від 1932 — центр Білоцерківського району у складі Київської області.

Під час Другої світової війни місто потрапило під німецьку окупацію 16.07.1941. У лісосмузі поблизу м. Білої Церкви 19–22.08.1941 відбулися масові розстріли єврейського населення (див. Голокост). Під час німецької окупації м. Біла Церква входила до Білоцерківського гебіту генеральної округи Київ Райхскомісаріату Україна. Місто звільнено від нацистської окупації 03–04.01.1944. Міська забудова зазнала значних руйнувань від бомбардувань 1941 і боїв початку 1944.

Біла Церква є одним із небагатьох міст України, населення яких не скоротилося в роки незалежності (200 тис. станом на 2001, перепис; 209 тис. станом на 2021, оцінка).

Російсько-українська війна

Від 2014 у російсько-українській війні (сили антитерористичної операції на Сході України) брала участь 72 окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців, яка базується у м. Білій Церкві. Підрозділи бригади влітку 2014 вели важкі бої на російсько-українському кордоні, у Приазов’ї, а взимку 2016 — у боях за м. Авдіївку. Від початку повномасштабного вторгнення РФ (24.02.2022) бригада обороняла м. Київ, брала участь у боях за міста Ірпінь і Бучу, с-ще Гостомель, с. Мощун.

У місті були створені загони територіальної оборони й добровольчі батальйони територіальних громад. Від 24.02.2022 м. Біла Церква почала приймати внутрішньо переміщених осіб з територій, де активно велися бойові дії.

Місто регулярно зазнавало обстрілів військами РФ: 28.02.2022 ворог завдав авіаційного удару по гуртожитку; 02.03.2022 росіяни здійснили ракетний удар поблизу Горбатого мосту, від обстрілу окупантів постраждав цвинтар; 05.03.2022 внаслідок авіаудару пошкоджено понад 20 житлових будинків, серед їхніх мешканців двоє постраждалих.

На початку березня 2022 евакуювали персонал і підопічних закладу стаціонарного догляду соціального захисту системи. Виїхали у Польщу діти й працівники Білоцерківського дитячого будинку-інтернату (137 осіб).

05.10.2022 росіяни атакували м. Білу Церкву безпілотними літальними апаратами (БпЛА) іранського виробництва Shahed-136 (дрон-камікадзе), було пошкоджено три інфраструктурні будівлі.

21.12.2023 агресор здійснив чергову атаку ударними БпЛА, на цивільному підприємстві внаслідок падіння уламків виникла пожежа.

Серед Героїв України є білоцерківці: Д. В. Коломієць, Олександр Володимирович Товстоног (14.12.1991–11.10.2022; Україна; жив у Білій Церкві).

Білоцерківська громада упродовж війни активно підтримує військових на передовій.

Населення

Кількість населення м. Білої Церкви — 207 273 тис. осіб (2022, оцінка). Склад населення за етнічними групами (2001, перепис): українці — 87,4 %, росіяни — 10,3 %, євреї — 0,1 % поляки — 0,1 %. Рідну мову вважають українську (86.61 %), російську (12.31 %), єврейську (0.01 %), польську (0.01 %).

Клімат

Клімат — помірно-континентальний. Середня температура січня — -5,9 °C, червня — +17,8 °C. Середня вологість повітря влітку — 71 %, взимку — 90 %. Річні опади сягають 562 мм на рік. Середня швидкість вітру — 5−8 м/с.

Господарство

Промисловість

Біла Церква — найбільш промислово розвинене місто Київської області. Станом на 2024 економіка представлена промисловим комплексом, який складається із 57 підприємств. Також працюють понад 2 тис. малих підприємств. Провідні галузі — хімічна, машинобудування, приладобудування, фармацевтична, будівельна, легка, харчова, видобувна тощо.

Найбільше підприємство міста — ПрАт «Росава» (діє від 1972). Єдине в Україні з виробництва автомобільних шин. Забезпечує 30 % внутрішнього ринку. Постійно модернізується, оновлює ринки збуту, має широкі міжнародні економічні зв’язки. 2021 у країни Європи відвантажено понад 1 млн шин легкової групи. Серед інших потужніших підприємств — завод гумових технічних виробів «Інтер-ГТВ» (постачальник комплектуючих для конвеєрів найбільших автомобілебудівних, тракторобудівних, комбайнових і агрегатних заводів України й низки зарубіжних країн); ТОВ СП «Бегленд» (спеціалізується на виробництві поліпропіленових мішків для борошна, цукру і зернових культур, а також виробів з поліетилену: пакетів для сміття, дрібних пакетів тощо).

Машинобудування представлено ТОВ «СП Укрінтерм» (виробництво парових котлів, гідравлічного та пневматичного устаткування); ДП «Білоцерківський завод Еталон» (інструменти і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації); ТОВ «Завод пакувального обладнання „Термо-Пак“» (устаткування загального призначення).

Розвинуто виробництво будівельних матеріалів і конструкцій. Діють домобудівельний комбінат, завод залізобетонних конструкцій, налагоджено виробництво бетону та виробів із нього, видобуток і переробка граніту на щебінь, щебенево-піщані суміші та камінь (ТДВ «Білоцерківський кар’єр»).

У місті розташовані великі підприємства харчової промисловості: ТОВ «Білоцерківський молочний комбінат» — один із найсучасніших у Східній Європі та найбільший в Україні завод із випуску продукції з незбираного молока, ексклюзивний постачальник молочних сумішей для морозива та коктейлів Мак Дональдс в Україні, експортер молочних сумішей для цієї ж мережі закладів у низку зарубіжних країн; ТОВ «Маревен Фуд Європа» — виробництво продуктів швидкого приготування; ПАТ «Білоцерківський консервний завод»; зернопереробне підприємство ДП ПАТ «Київхліб», Білоцерківський хлібокомбінат.

Від 2019 діє «Біофарма плазма» — фармацевтична компанія, що спеціалізується на розробці та виробництві інноваційних високотехнологічних препаратів з донорської крові людини.

Сфера послуг

Торгівля здійснюється в стаціонарних магазинах, ринках, кіосках, на торговельних майданчиках, у формі виїзної торгівлі. Широко розвинені мережі супермаркетів («Сільпо», «Фора», «АТБ», «Велмарт», «Novus» тощо), продовольчих магазинів, торгово-розважальних центрів («City Center», «Вега», «Бульвар», «Олександрія», «Євродім» тощо). На території міста розташовано 9 ринків. Функціонує Київська регіональна торгово-промислова палата.

Мережа закладів охорони здоров’я міста: 2 міські, районна, дитяча лікарні, пологовий будинок, 10 поліклінік (зокрема 3 стоматологічні), Міський центр здоров’я, міська та районна санітарно-епідеміологічні станції, військовий шпиталь, протитуберкульозний та онкологічний диспансери, обласна станція переливання крові. Поширена мережа приватних клінік різного спрямування, діагностичних кабінетів та лабораторій.

Місто має розвинену туристичну інфраструктуру, систему громадського харчування, готельне господарство. Працює понад 40 автозаправних станцій та комплексів.

Станом на 2024 банківська система представлена 32 відділеннями 19 банків. Розвинута мережа банкоматів.

Транспорт

Місто є одним із найбільших транспортних вузлів Київської області.

Через Білу Церкву проходить автотраса міжнародного значення Е95. Автобусне сполучення з м. Києвом здійснюється рейсовими автобусами і маршрутними таксі, які відправляються кожні пів години. Також крізь місто проходять автодороги регіонального значення Р04, Р17 та Р32, що поєднують його з іншими населеними пунктами Київської та сусідніх областей.

Є 2 залізничні станції — Біла Церква і Роток. Відстань до м. Києва залізницею — 98 км. Станція Біла Церква — вантажно-залізнична. Має залізничний вокзал. Проходять потяги приміського і далекого сполучення. Станція Роток є лінійною вантажною станцією; в середньому за добу обробляє 40 потягів.

Міський транспорт представлено автобусами й тролейбусами. Тролейбусне сполучення (діє від 1980) забезпечує КП БМР «Тролейбусне управління». Станом на 2024 є 5 маршрутів, загальна протяжність — близько 33 км. Зареєстровано декілька транспортних підприємств з перевезення пасажирів автобусами і маршрутними таксі (ПАТ «Білоцерківський автобусний парк», ПП транспортне агентство «Ікарус», МПП «Диліжанс» тощо). Маршрутні таксі обслуговують 24 міських та 14 приміських маршрутів.

2000 на базі «Білоцерківського авіаремонтного заводу» створено Комунальне підприємство «Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс». Підприємство має аеродром зі злітно-посадковою смугою, руліжними доріжками і стоянками для літаків, а також 2 літакових ангари і промисловий майданчик.

Наука, освіта, культура

Наука та освіта

Станом на 2023 у місті діяла розгалужена мережа дошкільних закладів загального, санаторного і комбінованого типу. 33 заклади загальної середньої освіти, що перебували у комунальній власності, зокрема: 3 ліцеї (у т. ч. ліцей «Білоцерківський колегіум», засн. 2008), 19 гімназій, 9 ліцеїв-гімназій тощо; заклади позашкільної освіти: 2 ДЮСШ, дитячо-юнацький фізкультурно-спортивний клуб; Центр творчості дітей та юнацтва «Соняшник», школи мистецтв і музичні школи тощо.

Функціонують заклади вищої освіти:

• Білоцерківський національний аграрний університет (БНАУ, з 1929; хоча давню історію освітнього закладу виводять від заснування єзуїтської колегії 1630), кількість студентів — близько 10 тис.;
• Білоцерківський центр заочно-дистанційного навчання Східноєвропейського університету імені Рауфа Аблязова (засн. 2003);
• Білоцерківський інститут неперервної професійної освіти (1979);
• Білоцерківський фаховий коледж економіки та управління Національної академії статистики, обліку та аудиту та ін.

Діють Білоцерківський гуманітарно-педагогічний коледж (засн. 1985), Білоцерківський медичний коледж (засн. 1930, з-поміж випускників — Герой України І. Зінич); Білоцерківський механіко-енергетичний технікум тощо.

У складі БНАУ діють інноваційні науково-дослідні лабораторії, навчально-виробничий центр, єдиний в Україні Інститут післядипломного навчання керівників і спеціалістів ветеринарної медицини тощо. Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних наукових досліджень: раціональне природокористування, збереження біорізноманіття в агроекосистемах, розвиток і впровадження біотехнологій, ДНК-технології у тваринництві й рослинництві, ветеринарна медицина.

Релігія

Діють парафії Православної церкви України (кафедральний собор — Спасо-преображенський, збудований 1833‒1839), Української православної церкви (в єдності з Московським патріархатом), парафія Української греко-католицької церкви, місцева польська католицька спільнота, Білоцерківська єврейська громада «Міцва», релігійні громади і будинки молитви євангельських християн-баптистів, адвентистів Сьомого дня, свідків Єгови тощо.

У воєнний час релігійні організації та благодійні фонди надають гуманітарну допомогу Білоцерківському військовому шпиталю Міністерства оборони України.

Культура

У м. Біла Церква працює Білоцерківський краєзнавчий музей (1924) — наукова, культурно-просвітницька установа, що має колекцію історичних, художніх, природознавчих експонатів. Розташований на історичному місці — Замковій горі (городище літописного міста Юрі’їв). Білоцерківський краєзнавчий музей має свій прапор і герб, створений до 80-річчя музею (2004).

На території дендропарку «Олександрія» був відкритий історичний музей (1926).

У м. Білій Церкві функціонують організації Національних творчих спілок України: письменників, художників, архітекторів, театральних діячів, Всеукраїнської музичної спілки, журналістів, спілки народних майстрів.

20.08.1920 вперше в Україні, в м. Біла Церква відбулася прем’єра п’єси В. Шекспіра «Макбет». Її режисером постановником був Л. Курбас. В місті діяв «Кийдрамте» (Київський драматичний театр), до якого увійшли молоді самодіяльні артисти.

30.12.1933 за наказом Наркомпросу УСРР, відкрився новий театральний колектив 4-й Київський пересувний робітничо-колгоспний театр. 1937 присвоєне ім’я П. Саксаганського. 2009 театру надано статусу Академічного (тепер Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені Панаса Саксаганського).

Діє Білоцерківський будинок органної та камерної музики. Є концертні зали у Палацах культури «Росава» та «БілоцерківМАЗ».

У місті функціонує кінотеатр ім. О. Довженка. У м. Білій Церкві знімались сцени фільмів «Владика Андрей» (2008, реж. О. Янчук) у дендропарку «Олександрія», «Кармелюк» (1985, мінісеріал, 5 серій, реж. Г. Кохан). Деякі сцени було знято в центрі міста на Торговій площі, а також у передмісті. У дендропарку «Олександрія» знімалися епізоди стрічки «Дорога на Січ» [1994, реж. С. Омельчук (1937 - 2014, Україна)].

Архітектура

Від доби Давньої Русі не збережено жодної споруди. Проте археологічними розкопками Замкової гори (дитинця домонгольського міста Юр’єва) виявлено й досліджено підмурки мурованої церкви, датованої першою третиною 13 ст. Їх законсервовано (див. Консервація) і музеєфіковано (див. Музеєфікація); на південний захід від них 2011−2013 споруджено мурований православний храм Святого Георгія згідно з планом розкопаних підмурків і в архітектурних формах першої третини 13 ст. Тепер цей храм (біла церква) є хронологічною і стильовою відправною точкою історичної забудови міста.

Етапи розвитку міста до кінця 18 ст. не представлено в його забудові. Мурована Миколаївська церква (1706−1853) є невеликим фрагментом недобудованого великого храму в стилі Мазепинського бароко, який набув теперішнього вигляду під час реконструкції 1853 і є історичним нагадуванням про нереалізований будівничий проєкт гетьмана І. Мазепи.

Архітектуру доби класицизму кінця 18 — першої половини 19 ст. представляють громадські, адміністративні, житлові, рекреаційні, господарські споруди, комплекси і ансамблі, серед яких провідними є ансамблі Поштової станції та парку «Олександрія», а також забудова історичного центру міста довкола двох центральних площ — Соборної й Торгової. Проте цілісність архітектурного середовища порушено втратою протягом 20 ст. важливих історичних будівель і споруд (дзвіниця Спасо-Преображенського собору, класицистичні будинки Дворянського зібрання та причту костелу Іоана Хрестителя). Серед сакральних споруд у стилі класицизму головними є дві, належні різним християнським конфесіям: римо-католицький костел Іоана Хрестителя (1812−1816) та православний Спасо-Преображенський собор (1833−1839). Церква Святої Марії Магдалини 1843 має архітектурні форми, стандартні для пізньокласицистичних парафіяльних церков України. У середмісті розташовано й інші класицистичні пам’ятки: двоповерховий Зимовий палац Браницьких (1796) та одноповерхові службові корпуси; центральний корпус гімназії (1843); Торгові ряди (Гостинний двір; 1809−1814) на Торговій площі у вигляді каре з чітким ритмом арок і акцентованими перехресними осями. Споруда справляє найбільший художній вплив на формування архітектурного середовища історичного центру міста. Унікальними є класицистичні споруди Зернового складу Браницьких (1788) та заїзду початку 19 ст. Суто функціональною архітектурою відзначається ансамбль Поштової станції (1830−1848) на Олександрійському бульварі. Включає 7 споруд і на сьогодні є типологічно унікальним на теренах України. Розташований на околиці парку «Олександрія», також належить до стильової доби класицизму.

Архітектура доби історизму й еклектики (друга половина 19 — початок 20 ст.) представлена дещо більшою кількістю споруд, але нижчої архітектурної якості. Ілюстрацією цього є периметральна забудова Торгової площі купецькими будинками другої половини 19 ст. До споруд з найяскравіше виявленою еклектичною стилістикою, наближеною до неоренесансу, належать муровані двоповерхові: хедер (юдейський навчальний заклад) 1900−1901; купецька синагога другої половини 19 ст. Аналогічною за стилістикою була споруда старого залізничного вокзалу (знищена під час Другої світової війни). Неовізантійсько-неороманська стилістика представлена триповерховою спорудою великої хоральної синагоги (1855−1860). Водяний млин (1854) належить до романтичних стилізацій під середньовічну замкову архітектуру. До еклектики з рисами певної історичної стилістики (необароко тощо) належать будівлі та споруди на центральних вулицях міста: Б. Хмельницького, Героїв Небесної сотні тощо. Стиль модерн представлено однією спорудою, перевезеною сюди із м. Києва — це оранжерея (1913) на Олександрійському бульварі.

Архітектурна спадщина радянської доби представлена спорудами в стилях конструктивізму та радянського ретроспективізму з орієнтацією на архітектурні форми класицизму. Пов’язано це з розпочатою 1931 розбудовою місцевого Зооветеринарного (від 1934 Сільськогосподарського) інституту, яку провадили за проєктами й під керівництвом київського архітектора О. Кобелєва. 1931−1936 створено навчальні й житлові будівлі високої архітектурної якості в стилістиці від модернізованого класицизму, наближеного до Ар Деко (головний корпус Сільськогосподарського інституту 1931 на площі Соборній) до майже безстильових раціоналістичних вирішень двох гуртожитків цього ж інституту (1935) на провулку Клубному та Олександрійському бульварі. На території парку «Олександрія» збережено цінний комплекс споруд міської насосної станції (1928−1929) київського архітектора Миколи Олександровича Даміловського (1880−1942, тепер Україна), вирішений у стилі українського модерну. У суто раціоналістичній манері вирішено два багатоквартирні житлові будинки: так званий будинок соціалізму (1927) на площі Соборній (архітектор М. Даміловський) та житловий будинок Сільськогосподарського інституту (1931) на Олександрівському бульварі (архітектор О. Кобелєв). Водонапірна вежа (1929) інженера В. Шухова на вулиці Першотравневій у вигляді стрижневого гіперболоїда, який несе циліндричний резервуар, є унікальною інженерною спорудою і архітектурною домінантою міста. Повоєнний радянський ретроспективізм представлено будівлями готелю «Київ» (1956) та тогочасними: міським залізничним вокзалом, входом на стадіон «Спартак», кінотеатром ім. Т. Шевченка (останній не збережено).

За даними Історико-архітектурного опорного плану м. Біла Церква 2021 у місті налічується 31 пам’ятка архітектури національного значення, 33 пам’ятки архітектури місцевого значення, 12 щойно виявлених об’єктів культурної спадщини за видом «Архітектура» (це потенційні пам’ятки архітектури).

Спорт

Культивують футбол, спортивну боротьбу, гімнастику спортивну, велоспорт, шахи, фігурне катання на ковзанах, хокей із шайбою тощо.

У місті діють спорткомплекси, льодові арени. 2008 засновано український професійний хокейний клуб «Білий Барс» — один із клубів-засновників Української хокейної ліги.

Від 1987 щорічно у першу неділю жовтня проводиться Білоцерківський марафон — міжнародне змагання з бігу на марафонську дистанцію.

Персоналії

У місті народилися: художник Л. Долинський; художник А. Чекаський, Герой України, учасник російсько-української війни Д. Коломієць; Герой України В. Чернишенко; почесний громадянин міста (посмертно) Герой України Герой Небесної Сотні — М. Жизнєвський; композитор, диригент, фольклорист, учень та соратник М. Лисенка — Я. Яциневич; оперний і камерний співак (баритон), антрепренер, педагог — С. Буховецький (1858−1915, Україна); триразовий олімпійський чемпіон з вільної боротьби О. Медведь.

Література

1. Дмитренко О. Бенні Гудммен …з України // Музика. 2011. № 1–2. С. 64. URL: https://mus.art.co.ua/benni-hudmen-z-ukrajiny/
2. Біла Церква // Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022. Київ : Державна служба статистики України, 2022. С. 25. URL: http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_%D0%A1huselnist.pdf
3. Івченко А. Міста України: 30 років незалежності. Київ : TravelBooks, 2022. С. 124.
4. Біла Церква (офіційний сайт). URL: https://bc-rada.gov.ua
5. Освітні заклади Білоцерківської міської територіальної громади // Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради. URL: https://bila-cerkva.osv.org.ua/osvitni-zakladi-mista-17-23-08-20-08-2018/
6. Білоцерківський Будинок органної та камерної музики // Belca. URL: https://belca.com.ua/belotserkovskiy-dom-organnoy-i-kamernoy-muzyki

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Біла Церква // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біла Церква (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 23.10.2024