Неороманський стиль
Неорома́нський стиль (нім. Neuromanik — неороманіка, англ. Romanesque Revival — відродження романіки) — напрям в архітектурі історизму другої половини 19 — початку 20 ст., орієнтований на європейську архітектурну спадщину романського стилю 11–12 ст.
Історична довідка
У другій половині 19 ст. після з’ясування, що ґотика не є німецьким національним стилем в архітектурі, у Німеччині вирішено, що в пошуках національної своєрідності слід орієнтуватися на більш ранній середньовічний стиль — романський, широко представлений збереженими соборами, монастирями й замками. Розвитку неороманського стилю посприяли реставрація з реконструкцією замку Вартбург, будівництво замку Нойшванштайн тощо. Реставраторські тенденції яскраво проявилися в спорудженні знакових для неороманського стилю в Центральній Європі споруд у м. Будапешті: нарочито театралізованого Рибальського бастіону (1895–1902) на високому березі р. Дунаю та каплиці в бутафорському (спершу збудованому з дерева, фанери і пап’є-маше) замку Вайдахуньяд (1896–1908) у міському парку. У неороманській стилістиці зводили переважно сакральні споруди (католицькі — церква Святого Франциска Асизького у м. Відні 1900–1913, протестантські й навіть православні, а також синагоги), громадські будівлі — навчальні заклади, ратуші, музеї, театри (Фінський національний театр у м. Гельсінкі, 1902), залізничні вокзали, військові казарми (казарми кронпринца Рудольфа у м. Відні 1865–1869). У США та Канаді наприкінці 19 — на початку 20 ст. неороманська стилістика широко вживалася в будівлях університетських містечок, офісних і промислових спорудах.
Характеристика
Цій стилістиці властиві нарочито монументальні архітектурні форми, аркові перспективні портали та аркові вікна, згруповані у вигляді біфоріїв і трифоріїв, аркади, аркатури, декоративні машикулі й вежі різноманітних форм, високі стрімкі дахи. Здебільшого ці архітектурні форми застосовувалися в еклектичному (див. Еклектика) поєднанні з неоґотичними (див. Неоґотика), наслідком чого є романо-ґотичні стилізації.
В Україні неороманський стиль не набув поширення, за винятком Галичини, де окремі сакральні споруди мають неороманську стилістику, поєднану з модерном і неоґотикою (церква Вознесіння Господнього на Старому Знесінні у м. Львові 1897–1901).
Література
- Асеев Ю. Стили в архитектуре Украины. Киев : Будівельник, 1989. 104 с.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 185.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Неороманський стиль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Неороманський стиль (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.10.2022
