Балтійське море

Балті́йське мо́ре (у давніх слов’ян — Варязьке море) — внутрішньоматерикове море басейну Атлантичного океану.

Балтійське море

Балтійське море (Варязьке)

Площа (кв.км.) 419
Максимальна глибина (м) 470
Середня глибина (м) 55
Острови Готланд, Борнгольм, Сааремаа (острів), Муху, Гіюмаа, Еланд, Рюге
Впадають річки Нева, Вісла (річка), Німан, Західна Двіна
Країни Швеція, Фінляндія, Росія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Німеччина, Данія
Порти Санкт-Петербург, Калінінград, Виборг, Балтійськ, Таллінн, Рига, Лієпая, Венстпілс, Клайпеда, Гданськ, Гдиня, Щецін, Варнемюнде, Кіль, Копенгаген, Мальме, Стокгольм, Турку, Гельсінкі, Котка

Назва походить від пізньолатинського Balticum mare, що пов’язують із лат. balteus — пасок, смуга та давньоісландським belti, шведським, данським, норвезьким bälte — пасок. Є ще кілька інших теорій, зокрема походження від «рос. болото».

Дюни в національному парку «Куршю Нярія» на Куршській косі, Литва
Шхери утворюють типовий вид архіпелагів Балтійського моря. Аландські острови, Фінляндія
Судноплавство по Балтійському морю взимку
Пляж Мрзежино на узбережжі Балтійського моря, Польща

Географічне положення

Балтійське море розташоване між Скандинавським півостровом і берегами Північно-Західної Європи.

Омиває береги Швеції, Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Німеччини, Данії. На південному заході сполучається Данськими протоками з Північним морем. Морський кордон проходить південними входами проток Ересунн, Великий Бельт і Малий Бельт.

Загальні відомості

Площа — близько 419 тис. км2 (за іншими джерелами — від 370 тис. км2 до 390 тис. км2), об’єм — 21,5 тис. км3.

Середня глибина — близько 55 м, найбільша — 470 м (за іншими даними — 459 м). Глибини над порогами Данських проток незначні: Дарсер — 18 м, Дрогда — 7 м. Це обмежує водообмін із Північним морем.

Характеристика

Рельєф дна

Балтійське море мілководне, цілковито лежить у межах шельфу. Найменш глибокі його частини: Фінська затока, Ботнічна затока й Ризька затока. Рельєф дуже розчленований. Багато западин: на заході — Борнхольмська (105 м) і Арконська (53 м), у центрі— Готландська (249 м) і Гданська (116 м); на північ від о. Готланд із північного сходу на південний захід простягається найглибша западина — Ландсортська.

Дно вкрито піском і глинистим мулом. Є численні кам’яні пасма й уступи.

Берегова лінія

Балтійське море глибоко вдається в материк Євразія. Порізана берегова лінія утворює численні затоки (Ботнічна, Фінська, Ризька, Куршська, Щецинська, Гданська) й бухти.

Береги на півночі високі, скелясті, переважно шхерного (див. Шхери) та фіордового (див. Фіорд) типів, на півдні та південному сході — здебільшого низовинні, лагунного (див. Лагуна) типу, з дюнами, піщаними й гальковими пляжами.

Найбільші острови: Готланд, Борнгольм, Сааремаа, Муху, Гіюмаа, Еланд і Рюген. Уздовж північних берегів розташовано багато шхер, зокрема у групі Аландських островів — понад 6 тис.

Гідрологічний режим

Гідрологічні умови Балтійського моря визначаються його кліматом, значним надходженням прісних вод і обмеженим водообміном із Північним морем. У нього впадає близько 250 річок. Загальний середньорічний річковий стік становить 472 км3, зокрема Неви — 83,5 км3, Вісли — 30 км3, Німану — 21 км3, Західної Двіни — 20 км3; надходить здебільшого в Ботнічну затоку. Кількість прісної води атмосферних опадів (172 км3 на рік) дорівнює випаровуванню. Водообмін із Північним морем у середньому становить 1 660 км3 на рік. Прісніші води поверхневими стоковими течіями переносяться в Північне море, звідки, своєю чергою, з придонними течіями через протоки надходить солона вода.

Виділяють здебільшого поверхневі (20–90 м; солоність — 7–8 ‰) та глибинні водні маси (від 50–100 м до дна; солоність — 10–18,5 ‰), розділені тонким проміжним шаром.

Вітрове хвилювання (див. Вітрові хвилі) особливо сильно розвивається в осінньо-зимовий період за тривалих і сильних південно-західних вітрів, коли спостерігають хвилі 5–6 м заввишки і 50–70 м завдовжки (найвищі — у листопаді). Узимку їх утворенню перешкоджає морський лід.

Характерні незначні припливи (до 0,2 м), згінно-нагінні явища (у вершинах заток — до 2 м), сейшеві (див. Стояча хвиля) коливання рівня з періодом 24–26 год (від 0,3 м у відкритому морі до 1,5 м у Фінській затоці).

Температура води на поверхні Балтійського моря змінюється від сезону до сезону. У серпні у Фінській затоці — до +15–17 °C, у Ботнічній затоці — +9–13 °C, у центральній частині — +14–18 °C, у південних районах — +20 °C. У лютому у відкритій частині моря температура становить +1–3 °C, у затоках і бухтах — до 0 °C. Солоність біля виходу з Данських проток — 11 ‰, у центрі — 6–8 ‰, у вершинах Ботнічної та Фінської заток — 2 ‰ і менше.

Утворення льоду починається в листопаді в затоках і біля берегів, пізніше — у відкритому морі. Під час суворих зим крижаний покрив займає всю північну частину моря і прибережні води центральної та південної його частин. Товщина припайного льоду сягає 1 м, того, що дрейфує, — 0,4–0,6 м. Танення льоду починається наприкінці березня, закінчується в червні.

Клімат

Клімат помірний морський із рисами континентальності.

Узимку циклони приносять похмуру, дощову погоду із сильними західними й південно-західними вітрами. Середня температура повітря в лютому: на півдні — –1,1 °C, у центральній частині моря — –3 °C, на півночі та сході — –8 °C, у північній частині Ботнічної затоки — до –10 °C. Коли проникає арктичне повітря, температура може знизитися до –35 °C. Улітку дмуть вітри західних напрямків, але невеликої сили, вони приносять з Атлантики прохолодну й вологу погоду. Середня температура повітря в липні: у Ботнічній затоці — +14–15 °C, в інших районах моря — +16–18 °C. За рідкісних надходжень теплого середземноморського повітря температура ненадовго підвищується до +22–24 °C.

Середньорічна кількість атмосферних опадів — від 400 мм на півночі до 800 мм на півдні.

Тваринний світ

Рибні ресурси складаються з прісноводних видів, що мешкають у розпріснених водах заток (карась, лящ, щука, судак, головень) та суто морських видів, поширених переважно в центральній частині моря (тріска, салака, корюшка, ряпушка, шпроти). Водиться сьомга балтійська.

Значення

Балтійське море є районом рибальства. Промислове значення мають салака, шпроти, оселедець, корюшка, тріска, камбала, окунь та інші. Унікальний об’єкт рибного промислу — вугор.

На узбережжі поширені розсипи бурштину, видобуток ведуть біля м. Калінінграда (Росія). На дні моря виявлені запаси нафти, розпочато промислову розробку. Біля берегів Фінляндії видобувають залізну руду.

Через Балтійське море здійснюється значна частина зовнішньої торгівлі країн регіону. У вантажообігу переважають нафтопродукти (з портів Росії та з боку Атлантичного океану), вугілля (з Польщі, Росії), лісоматеріали (з Фінляндії, Швеції, Росії), целюлоза й папір (зі Швеції, Фінляндії), залізна руда (зі Швеції), а також машини й обладнання.

Розвинене морське пасажирське й поромне сполучення: Копенгаген — Мальме, Треллеборг — Засніц (залізничні пороми), Норртельє — Турку (автомобільний пором) та інші. Є переправи через протоки Великий Бельт (довжина — близько 6,8 км), Малий Бельт (довжина — 1,7 км; усе — Данія), Ересунн (довжина — близько 16 км; Данія — Швеція).

Найбільші порти:

  • Санкт-Петербург, Калінінград, Виборг, Балтійськ (Росія);
  • Таллінн (Естонія);
  • Рига, Лієпая, Вентспілс (Латвія);
  • Клайпеда (Литва);
  • Гданськ, Гдиня, Щецин (Польща);
  • Варнемюнде, Любек, Кіль (Німеччина);
  • Копенгаген (Данія);
  • Мальме, Стокгольм, Лулео (Швеція);
  • Турку, Гельсінкі та Котка (Фінляндія).

На південному й південно-східному узбережжі багато курортів: Юрмала, Саулкрасти (обидва — Латвія); Паланга, Нерінга (обидва — Литва); Пярну, Нарва-Йиесуу (обидва — Естонія); Сестрорецьк, Зеленогорськ, Світлогорськ, Зеленоградськ (усе — Росія); Сопот, Гель, Колобжег, Кошалін (усе — Польща); Альбек, Бінц, Гайлігендамм, Тіммендорфер-Штранд (усе — Німеччина) та інші.

Екологічні проблеми

Балтійське море має утруднений водообмін зі Світовим океаном (оновлення вод триває близько 30 років), оточене індустріально розвиненими країнами й відчуває інтенсивне антропогенне навантаження. Основні екологічні проблеми пов’язані з захороненням на дні моря хімічної зброї, скиданням стічних вод, змивом хімічних добрив і особливо із судноплавством (переважно нафтоналивні танкери).

Після набуття чинності Конвенції про захист морського середовища району Балтійського моря (1992) екологічна ситуація поліпшилася завдяки запуску очисних споруд, зменшенню застосування хімічних добрив, контролю за технічним станом суден.

Додатково

Сейшеві хвилі при нагінних західних вітрах можуть спричинити підвищення рівня води у вершині Фінської затоки до 3–4 м, що затримує стік р. Неви та призводить до поводей у м. Санкт-Петербурзі, іноді катастрофічного характеру (у листопаді 1824 — близько 410 см, у вересні 1924 — 369 см).

Література

  1. Alhonen P. Baltic Sea // The Encyclopedia of Oceanography. New York : Van Nostrand Reinhold Company,1966. Р. 87–91.
  2. Гидрометеорологические условия шельфовой зоны морей СССР. Т. 1. Вып.1. Балтийское море без заливов. Ленинград : Гидрометеоиздат, 1983. 175 с.
  3. Гидрометеорология и гидрохимия морей СССР. Том. III, Выпуск 2. Балтийское море. Гидрохимические условия и океанологические основы формирования биологической продуктивности. Санкт-Петербург : Гидрометеоиздат, 1994. 435 с.
  4. Хільчевський В. К. Гідрохімія океанів і морів. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2003. 114 с.
  5. Хільчевський В.К., Дубняк С.С. Основи океанології. Київ : ВПЦ "Київський університет", 2008. 255 с.

Автор ВУЕ

В. К. Хільчевський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Балтійське море // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Балтійське море (дата звернення: 27.11.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
13.04.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ