Земської управи будинок у Путивлі
Зе́мської упра́ви буди́нок у Пути́влі — адміністративна споруда, архітектурна пам’ятка, Конотопський район, Сумська область, Україна.
Двоповерхова мурована споруда міститься в історичному центрі міста серед малоповерхової забудови і є архітектурним акцентом.
Історична довідка
Будівництво розпочато 01.07.1878 на садибі по вулиці Козьмодем’янській (тепер Князя Володимира). Садибу купило Путивльське повітове земство (див. Земства) Курської губернії для влаштування тут лікарні. Автором початкового проєкту був курський губернський архітектор О. Бауміллер (1834–1910; тепер РФ). Підряд на будівництво отримав підприємець П. Жаріков (дати народження та смерті невідомі, 19 ст.; тепер РФ). Під час будівництва змінено призначення споруди з лікарняного на адміністративне. З огляду на це проєкт переопрацював і керував будівництвом до його завершення 1881 молодший архітектор С. Пекалкевич (1846; тепер Білорусь — після 1912; тепер РФ) — від 1895 курський губернський архітектор, статський радник, батько борців за незалежність Польщі братів Пекалкевичів: Станіслава (1887, тепер РФ — 1940; тепер Україна, жертва Катинського розстрілу, замордований НКВС у м. Харкові) та Яна (1892,; тепер РФ — 1943; тепер Польща, професор Львівського університету, політик і державний діяч, керівник антинацистського підпілля у Польщі, жертва німецького гестапо).
У цьому будинку містилися Путивльська повітова земська управа, З’їзд мирових суддів, «Присутствіє по воїнській повинності». За радянської влади тут були різні установи, зокрема виконавчий комітет Путивльської міської ради. Тепер це адміністративна будівля Путивльської міської ради. Від 1984 — пам’ятка архітектури місцевого значення з охоронним № 83-См.
Тут відбулася історична подія, що стала переломною у житті міста й регіону: 01.12.1917 на засіданні Путивльського повітового земства ухвалено рішення про визнання влади Української Центральної Ради й фактичне приєднання Путивльського повіту Курської губернії до Української Народної Республіки.
Характеристика
Будинок прямокутний у плані, з ризалітами на чоловому і дворовому фасадах. Має два основні поверхи, мансарду, два відокремлені підвали, в яких містилися пневматичні печі для обігрівання приміщень. Розпланування симетричне (див. Симетрія): первісно на першому поверсі було анфіладним (див. Анфілада), тепер — коридорне (див. Коридор). У центрі влаштовано вестибюль та сходову клітку з парадними сходами, що виділяється на тильному фасаді гранчастим ризалітом. Розпланування другого поверху анфіладне, з двосвітною залою зібрань по центру. Будівлю вирішено у стилі неоренесансу. На чоловому східному фасаді об’єм зали виділено пласким ризалітом, розчленованим лопатками. Стіни й лопатки частково рустовані (див. Руст). Вікна першого поверху прямокутні, з декоративно оформленими клинчастими перемичками. Значно вищий другий поверх виділено великими арковими вікнами. Вирішення фасаду базується на мотиві римської ордерної аркади: простінки між вікнами оформлено пілястрами, вікна облямовано архівольтами, що спираються на масивні горизонтальні імпости. Вінчає фасад розвинений антаблемент, що включає аркатуру, смугу ніш, зубчасті карнизи. Цей ризаліт увінчує ще й аттик з кокошниками над лопатками. Фасадний декор збагачено чавунним ґанком у вигляді балдахіна над входом, що спирається на чотири спарені колони, між якими встановлено ліхтарі. Витончені колонки, підзори з наскрізним орнаментом, напівциркульну закомару над входом з високою точністю відлито з чавуну. Головною окрасою інтер’єру є парадні тримаршеві сходи, відділені аркою від вестибюля і фланковані двома витонченими чавунними колонками. Наскрізні орнаментовані елементи, відлиті з чавуну, створюють неповторний декоративний ефект. У північній частині будинку збережено службові дерев’яні сходи, огороджені балюстрадою. Будівлю муровано з цегли на вапняно-піщаному будівельному розчині, потиньковано (див. Тиньк). Пофарбування фасадів традиційно двобарвне: тло кольору жовтої чи червоної вохри (кольори змінювалися з кожним ремонтом), архітектурні деталі — білі. Перекриття пласкі по дерев’яних балках. Дах по дерев’яних кроквах укритий покрівельною сталлю.
Значення
Будинок земської управи в Путивлі є одним із найдовершеніших архітектурних витворів серед громадських будівель доби історизму на Сумщині. Творіння архітекторів німця О. Баумюллера і поляка С. Пекалкевича оприявнює характерну для зодчества Російської імперії тенденцію, коли архітектори неросійського етнічного походження забезпечували високу якість творів архітектури не тільки у столичних Санкт-Петербурзі й Москві, а й у провінційних містах. Непересічне історико-меморіальне значення споруди полягає в її зв’язку з історичною подією повернення до складу України м. Путивля і Путивльщини як невід’ємного складника історичної Чернігово-Сіверщини та Київської губернії 18 ст.
Джерела
- Левицкий И. Город Путивль // Труды 12 археологического съезда в Харькове. Москва, 1905. Т. 3. С. 117.
- Вечерський В. Путивль. Будинок Земської управи // Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область (Матеріали до багатотомного «Зводу пам'яток історії та культури України») Київ : Інститут історії України НАН України, 2017. С. 965–966. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=2&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&Image_file_name=book/0013186.pdf&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=0
Література
- Дейнека А. Памятники архитектуры Сумщины. Харків : Прапор, 1989. С. 176.
- Тимофієнко В. Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 299.
- Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : А.С.С., 2005. С. 451–453.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Земської управи будинок у Путивлі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Земської управи будинок у Путивлі (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.09.2025
