Почаївська Свято-Успенська лавра

Тарас Шевченко. Почаївська лавра з півдня. Акварель. 1846
Почаївська Свято-Успенська лавра

Поча́ївська Свя́то-Успе́нська ла́вра — багатозначний термін:

1) ставропігіальний православний чоловічий монастир у м. Почаєві зі статусом лаври (з 1838);

2) історичний архітектурний ансамбль, пам’ятка архітектури національного значення. Підноситься на високій горі біля м. Почаєва, пануючи в довколишньому ландшафті.

Історична довідка

Свято-Успенський собор

Згідно з переказами, перші ченці перебралися в цю місцевість з Києво-Печерської Лаври 1240–1241 під час монголо-татарського погрому Русі. Оселилися на Почаївській горі, замешкавши природні печери, над якими спорудили дерев'яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці. За легендою, тут перед іноками у вогненному стовпі з'явилася Пресвята Богородиця, від містичного явлення лишився на скелі відбиток її правої ступні. У цьому заглибленні збирається вода, яку вважають цілющою.

У 1-ій пол. 16 ст. уже існувала мурована Успенська церква під Почаївською горою. Власниця м. Почаєва А. Гойська (?–1617) 1597 заснувала тут монастир, подарувавши йому великі земельні володіння та чудотворну ікону Почаївської Богородиці, яку вона отримала 1559 від грецького митрополита Неофіта (ця ікона знаходиться у лаврському Свято-Успенському соборі над царськими вратами). 1618 К. Транквіліон-Ставровецький переніс сюди друкарню з с. Унева (див. Унівська друкарня) й видав книгу «Зерцало Богословія». 1649 коштом Ф. і Є. Домашевських у монастирі збудовано муровану церкву Пресвятої Трійці. Її поставили на горі над відбитком стопи Пресвятої Богородиці.

Інтер'єр Собору Почаївської Лаври. Тарас Шевченко, 1846

1604–1651 монастирським ігуменом був преподобний Іов (в схимі Іван) Залізо (Желізо), чудотворець Почаївський, канонізований 1659. Мощі його зберігаються в печерній церкві святого Іова.

1713 монастир став греко-католицьким, Чину Святого Василія Великого. Діяла друкарня (видавала богослужбові книги, підручники, ірмологіони та ін. кириличним і латинським шрифтами). Тут працювали відомі українські богослови, художники, гравери.

1720–1740 за проектом П. Гіжицького збудовані двоповерхові муровані корпуси братських келій з трапезною.

З 1759 розбудовою монастиря опікувався магнат граф М. В. Потоцький (1707/1708–1782, похований у монастирському склепі), який запросив для роботи архітекторів П. Гіжицького і Г. Гофмана (?–1771).

У розробленні детального розпланування монастирських будівель, в улаштуванні інтер'єра собору й організації будівельних робіт брали участь архітектори П. Полейовський, М. Полейовський (1734–1806), Ф. К. Кульчицький (1738–1780). Проект собору в загальних рисах підготував Г. Гофман, але всю подальшу роботу з будівництва вів П. Полейовський.

У процесі перебудови монастиря 1771–1783 замовник М. Потоцький та архітектори наважилися радикально змінити композицію і весь устрій ансамблю. Замість двох зруйнованих церков на високій терасі Почаївської гори постала тринавова з трансептом купольна базиліка з двома багатоярусними вежами, що фланкують головний фасад. Новий собор мав нетрадиційну просторову орієнтацію: головний фасад обернено на південь, а вівтар — на північ. Спричинено зміною конфесійної належності монастиря та бажанням наблизитись до обраного прототипу — бенедиктинського аббатства (див. Бенедиктинці) Мельк в Австрії, а також намаганням урахувати особливості ландшафту. Саме така постановка собору на вершечку крем'яної гори, укріпленої терасами, увиразнювала його в краєвиді в радіусі до 15 км. Під час реконструкції ансамблю зруйновано муровані Успенську і Троїцьку церкви, частину фортифікацій та перебудовано терасу, на якій поставлено собор. Під ним у товщі гори збережено триярусний печерний комплекс 15–16 ст. з підземними церквами, а також камінь з відбитком ступні Богородиці.

У соборному інтер’єрі 1781–1786 М. Полейовський виконав шість вівтарів скульптурної роботи; Л. Долинський (1745–1824) — живопис іконостаса і 50 малих образів; Л. і В. Бернакевичі — різьбярські роботи; П. Пренятицький — обмалювання бані. 1825 на схилі рельєфу у строгих класицистичних формах споруджено архієрейський корпус.

Дзвіниця

Після придушення Російською імперією польського повстання 1830–1831 монастир повернули православним, 1838 йому надано статус і найменування Почаївської Свято-Успенської лаври. 1833–1841 тут перебувала кафедра волинського єпископа, котрий став архімандритом лаври. З 1830-х реконструюються старі та з’являються нові споруди в ансамблі: надбрамний корпус (1835–1836), дзвіниця (1861–1869, замінила стару невеличку, збудовану 1771), друкарня (1895–1896), Троїцький собор (1906–1912).

У 19 ст. у лаврі діяли іконописна майстерня, церковно-вчительська школа, шпиталь та друкарня. Лавра пережила численні негаразди протягом 20 ст. Під час гонінь на Церкву 1959–1966 значна частина споруд лаври була конфіскована радянською владою, передана під музей атеїзму, психлікарню тощо, ченці й паломники переслідувались, чисельність братії скоротилася.

Станом на 2020 це ставропігіальний (див. Ставропігія) чоловічий монастир Української православної церкви Московського патріархату і одночасно — об’єкт Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника. 2011–2013, незважаючи на заповідний статус, на території пам’ятки збудовано нову споруду Спасо-Преображенського собору.

Характеристика

Почаївська Успенська лавра. План центральної частини монастиря з собором, келіями і трапезною. Джерело ілюстрації: Вечерський В. В. Українські монастирі. Київ: Наш час, 2008. С. 307.

Територію лаври обмежує мур (1830), укріплений контрфорсами. Центром ансамблю є Успенський собор, який стоїть на високій 3-поверховій субструкції, що утворює перед головним південним фасадом собору широку терасу. Собор збудовано в стилістиці пізнього бароко 1771–1784 як тринефну з трансептом купольну базиліку з двома ярусними вежами, що фланкують симетричний головний фасад, повернуті під кутом 45 о до нього. Бічні нефи — двоярусні (2-й ярус — хори). Позолочена баня на восьмигранному підбаннику увінчується маківкою, що підноситься на висоту 45 м.

Стіни Успенського собору вкриті розписами, виконаними після пожежі 1869 групою художників з м. Санкт-Петербурга 1876. У триярусних субструкціях під собором міститься церква святого Іова (1774), де зберігаються мощі святих Іова й Амфілохія Почаївських; із церкви є вхід до печери, де молився святий Іов. Ярусом нижче розташована церква святих Антонія і Феодосія (1858).

Почаївська Успенська лавра. Свята брама з Троїцьким собором і дзвіницею. Фото Вечерського В. В.

Головний підхід до собору організовно сходами з крутого підйому збоку. З північного боку до собору прилягає вирішений у стилістиці бароко двоповерховий корпус келій з трапезною, влаштований за принципом середньовічного бенедиктинського клуатра довкола прямокутного внутрішнього двору з однобічним коридорним розплануванням. Класицистичний архієрейський корпус 1825 поставлений на схилі, через що його фасади мають різну кількість поверхів (північний фасад — 2 поверхи, південний — 4). У тій же стилістиці вирішена й Свята брама (надбрамний корпус, 1835–1836, архітектор Михайловський). Чотириярусна дзвіниця 65 м заввишки (1861–1869, архітектор Костянтин Раструханов) витримана у формах раннього історизму з переважанням необарокової стилістики. Її нижній ярус — тридільний, горішні яруси — четверики, наріжні частини яких акцентовано пучками півколон, а грані прорізано арковими отворами дзвонів. Дзвіницю увінчує позолочена баня.

Троїцький собор 1906–1912 (архітектори О. Щусєв та Олексій Михайлович Рухлядєв, 1882–1946) вирішений у модернізованих формах новгородсько-псковської середньовічної архітектури. Його силует не відіграє значної ролі в панорамі ансамблю. Собор хрестовокупольний, тринефний, триапсидний, однобаневий із західним притвором і циліндричною сходовою вежею. З південного і західного боків виділяються портали, прикрашені мозаїчними композиціями «Спас Нерукотворний і Князі Святі» та «Богоматір Почаївська і собор волинських святих», виконаними за ескізами М. Реріха, деталізованими художником Петром Івановичем Нерадовським (1875–1962).

Значення

Монастир тривалий час лишався найбільшим і найавторитетнішим православним релігійним центром на Волині, другою за значимістю лаврою (після Києво-Печерської); відіграв важливу роль в розвитку української духовності й культури. Цей архітектурний ансамбль є найвиразнішою в Україні пам’яткою перехідного періоду від стилістики барокко до класицизму.

Додатково

1675 під час польсько-турецької війни 1672–1676 50-тисячна турецько-татарська армія на чолі з нуреддин-султаном Сафа-Гераєм (1637–1703) підступила під Почаївський монастир. Після триденної облоги 23.07.1675, за переказами, сталося чудо Пресвятої Богородиці: у небі над монастирем з'явилася Богородиця в сяйві з омофором в руках, в оточенні янголів та преподобного Іова. Вона повертала на турків їхні стріли, кулі і ядра, після чого нападники відступили. Це чудо зобразив на гравюрі ієромонах Никодим Зубрицький (1688–1724).

Цитата

Ось як подає ті події [явлення Пресвятої Богородиці] відомий народний кант «Ой зійшла зоря вечеровая», пізніше покладений на ноти М. Леонтовичем:

«Ой зійшла зоря вечоровая
Над Почаєвом стала,
Виступало турецьке військо
Як та чорная хмара.

Турки з татарами
Брами облягали, -
Монастир звоювати.
Мати Божая Почаївська
Буде нас рятувати.

Отець Залізо з келії вийшов
Сльозами умліває:
«Ой рятуй, рятуй, Божая Мати,
Монастир загибає».

Ой не плач, не плач, отче Залізо,
Монастир не загине.
Мусимо встати, чуд показати,
Монастир рятувати.

Ой вийшла, вийшла Божая Матір
Тай на хресті вона стала.
Кулі вертала, турків вбивала,
Монастир рятувала».

 (Вечерський В. В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 304-305).


Галерея

Література

  1. Ричков П. До історії формування архітектурного ансамблю Почаївської лаври. Архітектурна спадщина України. Вип. 2. Київ, 1995. С. 78-89.
  2. Ричков П., Луц В. Почаївська Свято-Успенська лавра. Київ : Будівельник, 2000.
  3. Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ: Техніка, 2000. С. 240-242.
  4. Маслов Л. Почаївська гора (архітектурний нарис). Праці Центру пам'яткознавства. Вип. 5. Київ, 2003. С. 59-77.
  5. Вечерський В. В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 299-310.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Почаївська Свято-Успенська лавра // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Почаївська Свято-Успенська лавра (дата звернення: 20.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
24.01.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ