Боніфацій VIII

Papa Bonifacio VIII.jpeg

Боніфа́цій VІІІ [ лат. Bonifacius VІІІ; італ. Bonifacio VІІІ; світське ім’я та прізвище — Бенедетто Каетані (італ. Benedetto Caetani); бл. 1235, м. Ананьї, тепер у регіоні Лаціо, Італія — 11.10.1303, м. Рим, Італія] — церковний діяч, Папа Римський, правив у 24.12.1294 — 11.10.1303.

Боніфацій VIII

(Bonifacius VІІІ)

Справжнє ім’я Бенедетто Каетані
Народження бл. 1235
Місце народження Ананьї
Смерть 11.10.1303
Місце смерті Рим
Місце поховання Ватиканські гроти
Alma mater Болонський університет
Напрями діяльності церковне управління
Традиція/школа Католицька церква

Життєпис

Походив з давнього, але збіднілого аристократичного роду. У юнацькі роки виховувався у францисканському монастирі. Навчався у Болонському університеті.

1260 став каноніком католицького кафедрального собору в м. Тоді (регіон Умбрія, Італія). Згодом перейшов на службу до Римської курії. Брав участь у низці дипломатичних місій, зокрема у Франції (1264), Англії (1265) та ін. Завдяки глибоким знанням канонічного і цивільного права, а також хисту у фінансовій та управлінській сферах набув авторитету в куріальних колах.

1281 папа Мартин IV утвердив його в сані кардинала, 1291 папа Миколай IV підніс до кардинала-пресвітера. 1290 направлений папським легатом у Францію з метою залагодження суперечностей між ченцями і єпархіальним духовенством.

В кінці 1294 після зречення Целестина V посів Святий престол.

Обставини раптової смерті папи непрояснені. Був похований у каплиці Боніфація ІV; перед знесенням каплиці його тіло було ексгумовано (1605) і перепоховано у Ватиканських гротах.

Діяльність

Надгробок Боніфація VIII, скульптор Арнольфо ді Камбіо, бл. 1298

Свій понтифікат Боніфацій VІІІ розпочав із докорінної реорганізації Римської курії, замінивши весь її склад та персонал канцелярії на відданих йому осіб і родичів. Щоб не допустити розколу церкви, Боніфацій VІІІ переглянув і частково скасував управлінські рішення свого попередника Целестина V, а його самого піддав репресіям, ув’язнивши у фортеці Фумоне. Розпочав переслідування спіритуалів, які перебували під опікою папи-емерита, і змусив їх повернутися до францисканського ордену.

Був палким прихильником григоріанської реформи; наголошував на тому, що духовна влада церкви одвічно має переваги над світською владою. Це стало однією з причин тривалого конфлікту Боніфація VІІІ з французьким королем Філіппом ІV Вродливим. Відомо, що безпосередньою підставою зіткнення папи з монархами тогочасних європейських держав був прецедент порушення фіскального імунітету духовенства — Едвард І Англійський та Філіп ІV, готуючись до міжусобної війни, обклали додатковими податками своїх підданих, включно зі служителями церкви. В буллі «Clericis Laicos» (24.02.1296) Боніфацій VІІІ нагадав монарху про неприпустимість таких дій щодо Католицької церкви і під загрозою відлучення від церкви заборонив духовенству віддавати королю зібрані кошти. У відповідь король заблокував торгівлю і експорт деяких продуктів і цінностей та заказав французькому кліру відправляти кошти до Апостольського престолу. Конфлікт було врегульовано лише в 1297 завдяки обопільним поступкам, але обмежувальна політика французького короля щодо церкви провадилася й надалі.

18 листопада 1302 Боніфацій VІІІ оприлюднив свою найвідомішу буллу «Unam Sanctam» («Єдина Свята»), у якій детально виклав учення про унікальну природу і фундаментальну єдність церкви та вивищення духовної влади над світською (див. Теократія). Ґрунтуючись на двох євангельських положеннях (Лк. 22:38; Мт. 26:52) та Посланні до римлян (Рим. 13:1), Боніфацій VІІІ висновував, що Богоданим людським життям мають опікуватися дві влади — церковна і світська (теорія «двох мечей»). Свого часу наближені до Бога апостоли отримали мечі влади над світом, відтак саме папа володіє головним правом на владу — і духовну, і світську. Світська влада за всіх обставин має бути підпорядкованою і другорядною стосовно церкви. Завершували буллу положення про те, що за помилки світської влади допомагає виправити влада духовна, а огріхи влади духовної долає вища духовна влада. Якщо і вища духовна влада помиляється, то відповідатиме вона тільки перед Богом.

У відповідь Філіп ІV скерував до Італії збройний загін на чолі зі своїм представником Гійомом Ногаре, який 07.09.1303 взяв в облогу папську резиденцію в м. Ананьї та полонив понтифіка. 9 вересня папа був звільнений з полону і повернувся до м. Рима, де за кілька днів помер.

Боніфацій VІІІ був відомий також прихильністю до богословської науки і мистецтва. За його ініціативи і безпосереднього керівництва була здійснена робота з кодифікації та уніфікації канонічного права, у результаті якої був створений новий канон «Liber Sextus» (згодом увійшов до складу офіційного «Corpus Iuris Canonici»). Він запросив до м. Рима знаного митця Джотто ді Бондоне, протегував італійському вченому, математику і астроному Джованні Кампано (пом. 1296), ініціював створення при Ватикані освітнього закладу — Римського університету ла Сап’єнца (Universita degli studi di Roma La Sapienza; 1303), примножив скарби Бібліотеки Ватикану.

1300 започаткував традицію святкування Ювілейного року, втіливши у такий спосіб ідею «великого прощення» (спершу постановив святкувати його щостоліття, згодом — зменшив період до 50 років, аби кожне покоління могло взяти участь у святкуванні).

Додатково

  • Політична поразка Боніфація VІІІ у протистоянні із французьким королем призвела до загострення старих і появи нових конфліктів між світською владою і церквою, наслідком яких стало, зокрема, руйнування великодержавних планів григоріанських реформ і авіньйонське полонення пап.
  • 1311 Філіпп ІV Вродливий зорганізував посмертний судовий процес над Боніфацієм VІІІ з метою звинуватити його в єретичних висловлюваннях та моральній розпусті. Проте вирок не було винесено, на захист правовір’я і гідності папи стали низка кардиналів і лицарів, яких підтримав і чинний папа Климент V. Процес було зупинено.
  • Непримиренним ворогом Боніфація VIII був Данте Аліг’єрі. Поет вважав папу ненависником вільної Флоренції і головним винуватцем свого вигнання і поневірянь; у «Божественній комедії» помістив папу у восьме коло пекла.

Література

  1. McBrien R. P. Lives of the Popes: The Pontiffs from St. Peter to John Paul II. San Francisco : Harper San Francisco, 2000. 528 p.
  2. Collins R. Keepers of the Keys of Heaven: A History of the Papacy. New York : Basic Books, 2013. 600 р.
  3. Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 2: Римські папи від розділення Східної і Західної церков у 1054 році до Вестфальського миру 1648 року. 298 с.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Боніфацій VIII // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боніфацій VIII (дата звернення: 25.09.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
21.09.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ