Серліо, Себастьяно
|
Серліо, Себастьяно (Serlio, Sebastiano) | |
|---|---|
| Народження | 06.09.1475 |
| Місце народження | Болонья, Ломбардія, Італія |
| Смерть | 1554 |
| Місце смерті | Фонтенбло (місто), Іль-де-Франс, Франція |
| Місце діяльності | Італія, Франція |
| Напрями діяльності | архітектура |
Се́рліо, Себастья́но (італ. Serlio, Sebastiano; 06.09.1475, м. Болонья, тепер область Ломбардія, Італія — 1554, м. Фонтенбло, тепер регіон Іль-де-Франс, Франція) — архітектор.
Зміст
Життєпис
На початку фахової діяльності працював у м. Пезаро (тепер область Марке, Італія), звідки повернувся до м. Болоньї і там став учнем Б. Перуцці. Переїхав з ним до м. Рима 1514 і працював як помічник учителя до 1527. Унаслідок розгрому м. Рима 1527 військом імператора Священної Римської імперії германської нації Карла V переїхав для подальшої роботи 1528 у м. Венецію, де прожив до 1541, проте успіху там як архітектор не досягнув унаслідок значної конкуренції (приміром, із Я. Сансовіно). 1541 разом із родиною виїхав до Франції на запрошення короля Франциска І, зорієнтованого на італійські мистецькі й архітектурні взірці. Став «художником і архітектором короля». Там зустрівся з опозицією французьких будівничих, тож мав обмаль замовлень як архітектор, щедру платню й багато вільного часу, який присвятив науково-теоретичній праці. 1547 за правління нового короля Генріха ІІ, котрий змінив культурну орієнтацію з італійської на автохтонну французьку, втратив офіційний статус і 1549–1553 мешкав у м. Ліоні, опрацьовуючи свій архітектурний трактат. 1553 повернувся до м. Фонтенбло, де й помер 1554.
Творчість
Архітектурні твори
Хронологічно належав до стилістичної епохи високого ренесансу і орієнтувався на архітектурну творчість основоположника цієї стилістики Д. Браманте. Проте в будівничій діяльності і теоретичних працях Серліо помітно його основний недолік: брак відчуття пропорційності й слабке володіння математичним апаратом визначення пропорцій. І хоча до французького королівського двору його запросили як експерта, проте важливих завдань він не отримував. Керував оздобленням королівського кабінету в палаці Фонтенбло 1543–1545. Там само збудував браму. Виконував замовлення королівських придворних щодо спорудження їхніх заміських резиденцій.
Серед творів:
- «Готель Феррара» — резиденція кардинала Іпполито д’Есте поблизу м. Фонтенбло 1544–1546, збережено частково;
- замок Ансі-ле-Франк поблизу м. Тоннера, тепер регіон Бургундія — Франш-Конте, Франція 1546–1550.
Наукові праці
Уславився як автор багатотомної історико-теоретичної праці італійською мовою «Сім книг про архітектуру». Її написано як відповідь на загальне захоплення Вітрувієм і його «Десятьма книгами про архітектру». Серліо слушно вважав, що треба не просто перечитувати й коментувати Вітрувія, а й співвідносити його тексти з науковими дослідженнями архітектурних пам’яток античності та архітектурною практикою свого часу. Тому він опублікував досить точні архітектурні обміри найважливіших споруд Стародавнього Риму (Колізей тощо), творів старших сучасників («Темп’єтто» Д. Браманте та ін.), а також зразки костелів, міських і сільських житлових будинків, палаців, вілл для осіб різного соціального статусу. Ці проєктні розробки представлено креслениками планів, головних фасадів, фрагментів і архітектурних деталей — колон і колонад, арок і аркад, балюстрад, брам, порталів, дверей, вікон, їхніх обрамлень, наличників, сандриків, камінів та інших елементів інтер’єру. Широко розрекламував специфічну форму тридільного вікна з арковою середньою частиною і прямокутними бічними, яку зрештою названо його іменем. Автор праці дотримувався установки на максимально прості й зрозумілі ілюстрації з мінімумом пояснювального тексту. Це виявилося методично вдалим рішенням, забезпечивши автору та його книгам широку популярність у Європі. Ще під час написання праці перші її томи перекладено й видано іншими мовами: фламандською 1539; французькою 1542, 1545, 1550; німецькою 1542, 1558, іспанською 1552, 1563, 1573. Найбільший вплив у Європі та іспанських колоніях в Америці мала книга 4, присвячена п’яти архітектурним ордерам.
Книги про архітектуру:
«Сім книг про архітектуру Себастьяно Серліо з Болоньї» (італ. «I Sette libri dell'architettura di Sebastiano Serlio Bolognese») видавали окремими книгами (насправді їх більше, ніж сім) у нерегулярному порядку, починаючи від 1537:
- книга 4: Загальні правила архітектури про п’ять будівельних стилів (архітектурних ордерів) 1537;
- книга 3: Старожитності Риму 1540;
- книга 1: Геометрія і математичні основи архітектури 1545;
- книга 2: Перспектива та сценографія 1545;
- книга 5: Храми 1547;
- книга надзвичайна: 50 гравірованих креслеників проєктів порталів 1551;
- книга 7: Житла людей всіх класів 1575 (видано посмертно);
- книга 6: Цивільна орхітектура (не опубліковано, поширено в рукописі);
- книга 8: Кастраментація (про античні римські військові табори — каструми; не опубліковано, збережено в рукописі).
Серліо і Україна
Книги Серліо були популярними на теренах Речі Посполитої, зокрема й в Україні — у Галичині, на Поділлі й Волині. За взірцями Серліо у храмах, будинках, палацах, замках, ратушах тощо стилів ренесансу й раннього бароко влаштовували портали, брами, двері, вікна, каміни, балкони, балюстради тощо. Зокрема портал головної брами Дубенського замку запозичено з кресленика порталу у «Сьомій книзі про архітектуру» Серліо.
Визнання
Серліо визнано у Європі протягом другої половини 16 — початку 17 ст. як провідного теоретика архітектури завдяки численним перекладам і передрукам його багатотомної щедро ілюстрованої праці про архітектуру. На відміну від пізніших значно фундаментальніших праць А. Палладіо і Дж. Б. да Віньйола, Серліо не теоретизував, а дав низку простих і зрозумілих рецептів і зразків, використання яких не потребувало високої кваліфікації виконавців.
Іменем Серліо названо тип вікна, який він спопуляризував, запозичивщи його з архітектури Стародавнього Риму — так зване серліанське вікно, або серліана.
Додатково
Хоча Серліо у своїх працях коректно використовував графічну спадщину свого вчителя Б. Перуцці, проте авторитетний Дж. Вазарі надто критично ставився до діяльності й писань Серліо, вважаючи його «безглуздим плагіатором». Історико-архітектурні дослідження 20–21 ст. спростували звинувачення у плагіаті.
Література
- Rosenfeld M. N. Sebastiano Serlio on Domestic Architecture. Different dwellings from the meanest hovel to the most ornate palace. Cambridge, Mass : MIT Press, 1978. 87 p.
- Frommel S. Sebastiano Serlio, architetto. Mailand : Electa, 1998. 400 p.
- Deswarte-Rosa S., Régnier-Roux D. Architecture à Lyon au temps de Serlio (1548-1553). Lyon : Société d'Histoire de Lyon, 2025. 584 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Серліо, Себастьяно // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Серліо, Себастьяно (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.02.2025
