Покровського собору комплекс в Охтирці

Введенська церква-дзвіниця та Покровський собор в Охтирці. Загальний вигляд.
Фото Бикова В. Б.
Покровський собор в Охтирці. Вигляд зі сходу.
Фото Бикова В. Б.
План Покровського собору в Охтирці. Джерело ілюстрації:
Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Вид. дім А.С.С., 2005. С. 433
Поперечний переріз Покровського собору в Охтирці. Кресленик 1961 за обмірами архітекторів А. Аль і Т. Трегубової. Джерело ілюстрації:
Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Вид. дім А.С.С., 2005. С. 434
Інтер’єр Покровського собору в Охтирці.
Фото Бикова В. Б.
Покровський собор в Охтирці. Інтер’єр центрального верху.
Фото поч. 20 ст.
Церква Різдва Христового на подвір’ї Покровського собору.
Фото Вечерського В. В., 1988

Покро́вського собо́ру комплекс в Охти́рцікомплекс пам’яток архітектури національного значення, Сумська обл., Україна.

Загальні відомості

Розташований у південній частині історичного центру м. Охтирки за межами колишньої земляної фортеці біля однієї з двох головних площ — Покровської. Складається з трьох різночасових мурованих споруд: Покровського собору, Введенської церкви-дзвіниці та церкви Різдва Христового.

Найвищою і наймасивнішою спорудою є собор — головна архітектурна домінанта міста. Виразна за силуетом вертикаль Введенської церкви-дзвіниці на захід від собору є висотним акцентом, що підтримує головну домінанту. Невеличка церква Різдва Христового міститься у південно-східному куті соборного подвір'я. Силует собору фіксує вісь головної в місті вулиці Незалежності.

Історична довідка

Собор Покрова Богородиці є центральною спорудою комплексу. Закладений 25.04.1753 згідно з указом імператриці Єлизавети Петрівни в річницю її коронації; вона пожертвувала на будівництво собору 2 000 рублів сріблом. Собор заснували замість попередньої дерев’яної церкви на місці, де 1739 явилася чудотворна ікона Охтирської Богородиці. Проект доручили розробити майстерні Б.-Ф. Растреллі, однак автором проекту собору вважають московського архітектора князя Д. Ухтомського (1719–1784). Будівництвом керував спершу бригадир Слобідських полків Ф. Каченовський, з 1754 — охтирський полковник К. Лесевицький, з 1756 — Охтирська полкова канцелярія. Будівельний підрядник селянин Г. Зайцев будував неякісно і з відхиленнями від проекту, що призвело до небезпечних деформацій споруди і зупинення будівництва. 1757 згідно з указом Сенату Д. Ухтомський відправив в Охтирку свого учня, архітекторського помічника С. Дудинського, який змінив підрядника і вніс зміни в проект.

Будівництво собору, що обійшлося в 32 968 рублів, завершив 1768 підрядник С. Пшеничний під наглядом С. Дудинського. Розписи в інтер’єрі виконав 1769–1771 художник І. Саблучок (Саблуков; 1735–1777; Україна), іконостас — різьбяр з м. Осташкова (тепер Тверська область, РФ), який мешкав у м. Охтирці, С. Шалматов (1720–1790). Собор мав 3 престоли: головний в ім’я Покрови Богородиці (освячено 1773) і два бічних: Покладання Чесної Ризи Пресвятої Богородиці та праведних Захарії і Єлизавети (обидва освячено 1768); останнім посвяченням вшановано російську імператрицю Єлизавету Петрівну як фундаторку храму.

Введенську церкву-дзвіницю збудовано за проектом уродженця м. Охтирки архітектора П. Ярославського й освячено 1784. У першому ярусі містилася церква Введення Богородиці у храм. На 2-му й 3-му ярусах висіли дзвони, зокрема, на 2-му ярусі — великий дзвін вагою 4 т.

Церкву Різдва Христового збудовано 1825 коштом графині А. Чернишової (1744–1830). Автора проекту не встановлено. 1864 церква потерпіла від пожежі, після чого її відбудували.

1822–1824 територію комплексу збільшили за рахунок земельної ділянки, подарованої собору Є. Апостол, удовою полковника М. Апостола (?–1816), правнука гетьмана Д. Апостола. Територію було оточено мурованою огорожею (відновлено в 1990-х після руйнувань радянської доби), у межах якої стояли кілька мурованих корпусів (не збережено). В одному з них, двоповерховому, 1819–1888 містилося повітове духовне училище.

Протягом радянської доби церкви були закриті, всі споруди комплексу використовували не за прямим призначенням, їх було значно поруйновано. 1962 місцеве керівництво та виконавчий комітет Сумської облради у листі на ім’я В. Щербицького порушили перед Радою Міністрів УРСР клопотання про вилучення цих пам’яток із державних списків і їхнє подальше знесення задля будівництва універмагу. Проте звернення групи громадян м. Охтирки з листом до голови Ради Міністрів СРСР М. Хрущова з проханням відреставрувати пам’ятки для музейного використання перешкодило здійсненню руїнницьких планів. Собор частково реставрували 1970–1972, 1988, 1991–2001. Введенську церкву-дзвіницю реставрували у 1980-х, церкву Різдва Христового — у 2010-х. 1991 собор повернули релігійній громаді.

Характеристика

Покровський собор вирішено в стилістиці бароко; він представляє рідкісний, тільки на Слобожанщині відомий тип тридільного триверхого храму з тринавовим чотиристовпним центральним об’ємом. Прототипом слугував Успенський собор в Охтирці (1728–1738, не збережено).

У структурі Покровського собору поєднані три композиційні схеми: тридільного триверхого храму, поширеного в українській народній архітектурі; центричного дев’ятидільного, на зразок церкви Різдва Богородиці в Седневі; хрестовокупольного храму, типового для зодчества Давньої Русі. Споруда симетрична щодо двох взаємно перпендикулярних вісей. Уздовж головної вісі захід—схід згруповані: квадратний у плані двоповерховий бабинець; центральний тринавовий, чотиристовпний, дев’ятидільний восьмерик, дещо витягнутий по поздовжній вісі; квадратний у плані вівтар. Загальна довжина споруди 45 м. У місцях прилягання до центрального восьмерика бабинця і вівтаря влаштовані невеликі прямокутного плану камери: у двох східних містяться дияконник і жертовник, у південно-західній влаштовані сходи на хори, у північно-західній — комора. Усі об’єми однакової висоти, підведені під єдиний карниз.

Головним є центральний восьмигранник (розміри вздовж вісей 28,5 х 28 м). Чотири масивні пілони (розмірами 3,5 х 3,5 м) поділяють його на поздовжню середню наву, що за шириною дорівнює бабинцю і вівтарю, та вдвічі вужчі бічні нави. Усе це утворює дев’ятидільну центричну структуру. Трансепт за шириною дорівнює середній наві й виділений на північному й південному фасадах лучковими фронтонами. Середня нава на східному й західному фасадах собору позначена трикутними фронтонами. На пілони спираються широкі підпружні арки злегка стрілчастих обрисів, які за допомогою плоских трикутних пандативів несуть центральний світловий восьмерик, увінчаний восьмилотковим зімкнутим склепінням параболічних обрисів зі світловим ліхтарем. Висота центрального верху в інтер’єрі 39 м, а загальна висота до хреста — 46 м. З огляду на таку значну висоту центрального верху підпружні арки посилено залізними затяжками — по три на кожен прогін. Усі приміщення перекрито склепіннями. Четверики верхів, що підносяться над вівтарем і бабинцем, є декоративними. Стіни й склепіння в інтер’єрі потиньковані й побілені. Стіни ритмічно членують пілястри іонічного ордера. Збереглося первісне декоративне ліплення, за стилістикою наближене до декору споруд архітектора Б.-Ф. Растреллі: над вікнами й дверними отворами — ліплені композиції барокового характеру, в яких переважають рослинні мотиви; над північними й південними дверима центрального об’єму — барокові картуші з монограмою імператриці Єлизавети Петрівни; над середньою аркою, що веде із центрального об’єму в бабинець, міститься великий барельєф рокайлевого характеру (див. Рокайль) з постаттю архангела. Усе штукатурне ліплення відзначається витонченістю й делікатністю пластичного вирішення. У пандативах збереглися олійні розписи кінця 18 ст. Зовні всі фасади вирішено рівноцінно, проте акцентовано західний, що підкреслює велика й глибока аркова ніша, поділена балконом на два яруси. Балкон підтримують 4 спарені колони тосканського ордера, що фланкують головний вхід. Через невеликі двері, глибоко утоплені в ніші, терасу балкона поєднують з хорами, що містяться на горішньому ярусі бабинця. Вище згаданої ніші на поверхні стіни є плоска ніша з лучковою перемичкою, в якій містився список із чудотворної ікони Охтирської Богородиці. Фасадний декор вирішений площинно й розрахований на огляд із близьких відстаней, у той час як загальний силует собору призначений панувати у міських панорамах на значній відстані. Це, а також відсутність цоколя, надають соборним фасадам рис надмірної монументальності. У цьому полягає суперечність між зовнішніми формами пам’ятки та її інтер’єром — легким і піднесеним.

Введенську церкву-дзвіницю розміщено навпроти західного фасаду собору. Вона строго центрична, кругла в плані, триярусна. У стильовому відношенні знаменує перехід від бароко до класицизму. Центричність ярусної пірамідальної композиції підкреслена єдиним принципом побудови усіх ярусів: вони циліндричні, з високими арковими отворами за сторонами світу, фланкованими різноманітними групами колон. Кожен ярус має розвинену цокольну частину й підтримуваний колонами розкріпований антаблемент. Кожен наступний ярус візуально полегшується завдяки закономірним змінам об’ємів і декору. При збереженні однакової висоти ярусів їх діаметри зменшують знизу вгору у пропорційному співвідношенні 8 : 5 : 3, що відповідає відомій у математиці з доби Відродження Фібоначчі послідовності, що виражає пропорційні співвідношення золотого перерізу. Це математично забезпечує гармонійне поєднання архітектурних мас горішніх і нижніх ярусів пам’ятки.

Перший ярус у плані становить орієнтований за сторонами світу хрест, вписаний у коло. По центру хрещатої структури міститься циліндричне приміщення власне церкви, перекрите куполом. За сторонами світу до нього прилягають прямокутного плану рамена, перекриті коробовими склепіннями і з’єднані з центральним приміщенням арками. Східне рамено слугує вівтарем, решта — притворами. Між раменами містяться трикутного плану камери з плоскими балковими перекриттями. Дві східні є жертовником і дияконником; у південно-західній влаштовано сходи на горішній ярус. Усе це разом утворює циліндричний об’єм першого ярусу. Інтер’єр храму майже позбавлений денного світла й не має декору. Зовні рамена просторового хреста акцентовані пристінними портиками римо-доричного ордера з чотирма спареними канелюрованими колонами, що фланкують дверні й віконний отвори. Кожний портик несе повний антаблемент із фризом, що має тригліфи, і карнизом, завершується пологим трикутним фронтоном. Площини стін оформлені дощатим рустом. Перед кожним портиком, окрім східного, є відкритий ґанок, на який ведуть одномаршеві сходи. Під південним ґанком є трикамерний підвал. Перекриття другого та третього ярусів — купольні. Циліндрична поверхня другого ярусу розчленована 8-ма парами колон іонічного ордера. Третій ярус прикращено 8-ма спареними колонами коринфського ордера. Вінчає церкву-дзвіницю баня параболічних обрисів із люкарнами, глухим ліхтарем і конічною маківкою, на якій встановлено скульптурне зображення апостола Андрія Первозваного з хрестом.

Церква Різдва Христового у плані, симетрична щодо поздовжньої вісі, яка акцентована підвищеним об’ємом церковного залу, увінчаного банею і виділеного на чоловому фасаді чотириколонним портиком тосканського ордера з трикутним фронтоном. Обабіч прилягають понижені рамена, в яких містилися житлові покої графині А. Чернишової. На фасаді вони мають галерею з приземкуватими колонами тосканського ордера. Архітектор цієї пам’ятки головну увагу зосередив на ордерному вирішенні західного фасаду. Великі колони центрального портика контрастують із меншими колонами бічних галерей, утворюючи дві масштабні шкали, що надає цій невеличкій споруді рис монументальності. Це ж підкреслює і лаконічний декор у стилі класицизму.

Значення

Покровський собор в Охтирці є унікальним витвором Слобожанської регіональної школи монументальної архітектури доби бароко, високохудожнім і неповторним за композицією. Увесь комплекс, попри стилістичні відмінності окремих споруд і належність до різних архітектурних епох, формує винятково довершену й гармонійну цілісність, яка визначає історичну та архітектурну своєрідність м. Охтирки.

Джерела

  1. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отд. 3. Москва, 1857. С. 12–18.
  2. Державний архів Сумської області. Ф. Р-3343. Оп. 1. Спр. 150. Арк. 59, 61–-62.

Російський державний історичний архів (м. Санкт-Петербург). Ф. 1263. Оп. 1. Спр. 295. Арк. 29–93-зв.

  1. Російський державний історичний архів (м. Санкт-Петербург). Ф. 1286. Оп. 3. Спр. 202. Арк. 1–18.
  2. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. Ф. 2017. Оп. 1. Спр. 931. Арк. 1–10.
  3. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. Ф. 2025. Оп. 1. Спр. 47. Арк. 17–19-зв.

Література

  1. Таранушенко С. А. Пам'ятки архітектури Слобожанщини XVII–XVIII віків // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. Київ : Держбудвидав, 1959. С. 63–64.
  2. Логвин Г. Н. По Україні: Стародавні мистецькі пам'ятки. Київ : Мистецтво, 1968. С. 428–432.
  3. Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 225–226.
  4. Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С., 2005. С. 432–438.
  5. Фомин П. Церковные древности Харьковского края. Харьков : Харьковский частный музей городской усадьбы, 2011. 237 с.


Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Покровського собору комплекс в Охтирці // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Покровського собору комплекс в Охтирці (дата звернення: 30.07.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
16.09.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ