Андрій Первозваний


Св. Андрій. Худ. Артус Вольфорт, між 1596 та 1641

Андрі́й Первозва́ний (бл. 6, м. Віфсаїда, Іудея, тепер Ізраїль — бл. 65, м. Патри, Греція) — перший за покликанням учень і один із Дванадцяти апостолів Ісуса Христа, тому в християнській традиції його іменують «Первозваним».

Андрій Первозваний

Рік народження 6 (приблизно)
Місце народження Віфсаїда, Ізраїль
Рік смерті 65 (приблизно)
Місце смерті Патри, Греція
Напрями діяльності проповідь

_

Відомості про життя й діяльність Андрія Первозваного

Мученецтво святого Андрія на хресті

За винятком коротких свідчень у Євангеліях, відомості про апостола Андрія відсутні. Рік народження точно не встановлений (за переказами, народився у 5, 6 чи 7). Був рідним (молодшим) братом ап. Симона-Петра, походив родом із галілейського містечка Віфсаїда (Ів. 1:44), розташованого на північно-східному березі Галілейського (Тиверіадського, Генісаретського) озера. До покликання на апостольське служіння був учнем Іоанна Хрестителя (Ів. 1:35-40). Не виключено, що входив до есейської (кумранської) громади (див. Кумраніти). До апостольського обрання разом із братом рибалив на Галілейському озері (Мт. 4:18).

Поруч із Петром, апостолами Яковом та Іваном належав до найближчих Ісусових учнів. Згідно з євангельськими текстами, був учасником усіх ключових подій месіанської діяльності Ісуса Христа, зокрема свідком його чудесного воскресіння та вознесіння.

Прийняв мученицьку смерть через розп’яття на скісному Х-подібному хресті за правління римського імператора Нерона (точний рік невідомий — 60, 62, 65, 70 чи 77). Пізніше хрест такого типу названий Андріївським.

Апостольська місія

Згідно з Переданням, після сходження на учнів Ісуса Христа Святого Духа, апостоли кинули жереб задля визначення: кому з них і в якій землі проповідувати. Андрієві Первозваному випали терени північного Причорномор’я: північна частина Балкан (зокрема Фракія), грецькі колонії у Причорномор’ї та Скіфія (територія, що нині входить до України). Євсевій, основоположник грецької християнської історіографії, у «Церковній історії» фіксує: «Святі ж апостоли й учні Спасителя розсіялися по всій землі. Хомі, як оповідає переказ, випала за жеребом Парфія, Андрію — Скіфія, Івану — Азія, там він жив, там в Ефесі і помер; Петро, певно, благовістив іудеям, розсіяним по Понту, Галатії, Віфінії, Каппадокії та Азії» (Євсевій. Церковна історія, ІІІ, 1).

Прикметно, що перший київський митрополит-слов’янин Іларіон Київський, переказуючи історію жеребкування, не згадує про жереб Андрія Первозваного. Натомість віддає апостольські лаври київському князю Володимиру Великому, виставляючи його «вчителем і наставником» києво-руського народу, «ним охрещені ми були». В тексті «Слова про Закон і Благодать» зазначає: «Хвалить же похвальними голосами Римська сторона Петра і Павла, бо од них увірувала в Ісуса Христа, Сина Божого; Азія, й Ефес, і Патм — Іоанна Богословця, Індія — Тому, Єгипет — Марка. Всі краї, і городи, і народи почитають і славлять кожний свого учителя, того, що навчив їх православній вірі. Похвалімо ж і ми, по силі нашій, хоч малими похвалами, того, хто велике і дивне діло сотворив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря...» (Іларіон Київський. Слово про Закон і Благодать). Той факт, що митрополит згадує не всіх, а лічених апостолів, можна інтерпретувати і так, що жереб апостола Андрія на пракиєво-руських землях був для автора очевидним.

Отці Церкви (Григорій Богослов, Григорій Великий, Іван Золотоустий, Єронім Стридонський) зауважують, що Андрій Первозваний проповідував ще й у Греції, а також був першим місіонером у м. Візантій (пізніше — Константинополь), настановлював служителів для розбудови Церкви, зокрема висвятив першого тамтешнього єпископа Стахія.

Андрій Первозваний і Київське християнство

За переказами руських літописців, Андрій Первозваний (впродовж 10–20 років) проповідував серед скіфів та у землях до верхів’я Дніпра, зокрема на території постання майбутнього м. Київ. За свідченням Папи Римського Климента І, Андрій Первозваний проповідував також на Таврійському півострові (Крим). Факт перебування Андрія Первозваного на праукраїнських землях засвідчують також грецькі й сирійські передання 1‒3 ст.

Андрій Первозваний на Київських горах. Микола Ломтєв, 1848

Визнання правдивості свідчень про місіонерську діяльність Андрія Первозваного на руських землях спонукає переглянути статус Києво-руського (а відтак й Українського) християнства та диптих автокефальних церков Вселенського православ’я. Літописні джерела дають підстави стверджувати, що коріння Київського християнства сягає часів апостольської проповіді та постає як споконвічно канонічне; його основи закладені первозваним учнем Ісуса Христа і рідним братом апостола Петра — першого очільника (Папи) Західної Церкви.

Ця теза (а не сам факт проповіді Андрія на схилах Дніпра) заперечується Російською православною церквою, оскільки визнання за Київським православ’ям апостольського статусу автоматично скасовує претензії Московського патріархату на Україну як свою «канонічну територію» та відводить йому другорядну роль. Достовірність же самого факту проповіді не визнається західними християнами та греко-католиками, котрі трактують ці відомості як апокриф.

Вшанування Андрія Первозваного

Православні церкви відзначають пам’ять Андрія Первозваного 30 листопада (за старим стилем) чи 13 грудня (за новим стилем); католики згадують про нього 30 червня та 30 листопада. Андрій Первозваний вважається покровителем України, Шотландії, Росії. Численні церкви побудовані на його честь: собор Андрія Первозваного (м. Патри, Греція), Андріївський собор (м. Санкт-Петербург, Росія), собор св. Андрія (м. Вікторія, Канада) та ін. Найвідоміша в Україні — Андріївська церква (м. Київ).

В іконографії Андрій Первозваний зазвичай зображується з сивим волоссям, короткою бородою, вдягненим у хітон і гіматій або коротку туніку. Його атрибути на візантійських іконах — сувій та/або книга, на західноєвропейських — риба, сітка, палиця з хрестом.

Образ апостола широко представлений у мистецтві: Мазаччо «Святий Андрій», Ель Греко «Святий апостол Андрій», Караваджо «Мучеництво святого Андрія», Х. де Рібера «Мучеництво святого Андрія», статуя св. Андрія К. Русконі та ін.

У світській культурі існують Андріївський прапор, орден святого апостола Андрія Первозваного.

У слов’янському фольклорі на Андріїв вечір (30 листопада) ворожать про погоду на зиму та шлюб.

Цитати

«Повість минулих літ» подає таку оповідь: «...Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і прийшов у [город] Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням Божим прийшов і став під горами на березі. А на другий день, уставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним: “Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог”. І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись Богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ, і рушив по Дніпру вгору»
— (Нестор Літописець. Повість минулих літ. Початок).

Джерела

Література

  1. Мюллер Л. Древнерусское сказание о хождении апостола Андрея в Киев и Новгород // Летописи и хроники: Сборник статей. 1973 г. Москва : Наука, 1974. С. 48–64.
  2. Ліщинський А., отець. Де проповідував Святу Євангелію і христив святий Апостол Андрей Первозваний? Вінніпеґ : [б. в.], 1985. 155 с.
  3. Pillinger R. Der Apostel Andreas: Ein Heliger von Ost und West im Bild der frühen Kirche. Wien : Österreichische Akademie der Wissenschaften, 1994. 40 p.
  4. Андрей Первозванный — апостол для Запада и Востока. Москва : Библейско-Богословский институт св. апостола Андрея, 2011. 256 с.
  5. Грузнова Е. Б. Об особенностях изучения летописного предания об апостоле Андрее // Палеоросия. 2016. № 5. С. 323–338. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/ob-osobennostyah-izucheniya-letopisnogo-predaniya-ob-apostole-andree

Автор ВУЕ

П. Ю. Павленко

Покликання на цю статтю:
Павленко П. Ю. Андрій Первозваний // Велика українська енциклопедія. URL: http://vue.gov.ua/Андрій Первозваний (дата звернення: 21.09.2019).


Оприлюднено  25.06.2019