Крупицько-Батуринський Миколаївський монастир

Крупи́цько-Бату́ринський Микола́ївський монасти́р — частково втрачений архітектурний комплекс, с. Вербівка, Ніжинський район, Чернігівська область, Україна.

Крупицько-Батуринський Миколаївський монастир. Панорама. Фото початку 20 ст.
Рисунок кінця 17 ст. За М. Цапенком
План станом на кінець 17 ст. За М. Цапенком
Загальний вигляд з півдня. Літографія Іорданова за рисунком Тихановського 1859
Миколаївський собор. Фото початку 20 ст.
Інтер'єр собору. Фото початку 20 ст.
Соборний іконостас. Фото початку 20 ст.

Загальні відомості

Архітектурний комплекс православного монастиря розташований на підвищенні надзаплавної тераси правого берега р. Сейм за 7 км від м. Батурина. У давнину монастир з трьох боків оточували затоки й старі річища р. Сейму, за якими були дрімучі ліси. Монастирська мурована надбрамна дзвіниця, розташована у перспективі двох шляхів, що ведуть до монастиря, є архітектурною домінантою в ландшафті, яку добре видно звідусіль.

Історична довідка

Дата заснування монастиря не з’ясована. Традиція відносить це до часів Давньої Русі. У 16 ст. монастир відновили «по давньому сього місця запустінні». 1636 грамотою коронного канцлера Речі Посполитої Юрія (Єжи) Оссолінського (1595–1650; Польща) за монастирем затверджено с. Обмачів, що лежить навпроти монастиря на правому березі р. Сейму. Ктиторами монастиря були А. Кисіль, гетьмани Б. Хмельницький, Ю. Хмельницький, І. Мазепа. Вони надавали монастиреві універсали на маєтності й захищали від козацьких своєвільств. Усі монастирські маєтності остаточно затверджено царською жалуваною грамотою 1689.

Монастир шанували українська шляхта й запорозькі козаки. Так, 1765 Запорозька Січ пожертвувала на монастир 1 252 карбованці й 27 коней. 1682–1683 та 1686–1692 ігуменом монастиря був Димитрій (Туптало), який тут написав «Житія святих». 1704–1708 архімандритом був ректор Києво-Могилянської академії Г. Одорський (1660-і — після 1715; Білорусь — Росія). 1709–1712 ігуменом був штихар (гравер) Ілларіон (І. Д. Мигура, середина 17 ст. — після 1712; Україна). Спочатку всі монастирські споруди були дерев’яними. 1680 коштом генерального судді І. М. Домонтовича (1612–1683; Україна) замість дерев’яного споруджено мурований Миколаївський собор — центральну споруду комплексу.

У листопаді 1708 московське військо під проводом О. Меншикова пограбувало і зруйнувало монастир.

Більшість дерев’яних монастирських споруд замінено мурованими протягом першої половини 19 ст. Територію оточував цегляний мур заввишки 3 м, збудований близько 1806 (не збережено; тепер його заміняє новий цегляний мур та дерев’яний паркан). Мурована надбрамна дзвіниця збудована 1823–1825 з використанням будівельного матеріалу споруд, зруйнованих О. Меншиковим 1708. 1853 з огляду на небезпеку обвалу її розібрали до підмурків і звели заново за зразком надбрамної башти-дзвіниці Максаківського Спасо-Преображенського монастиря. Мурована трапезна тепла церква Преображення Господня збудована взамін дерев’яної 1803 і освячена 1804. Інтер’єр розмальовано 1811. Зазнала перебудов 1858. Мурований настоятельський корпус побудовано 1834.

Монастир закрито 1922. Його собор, архів і бібліотеку знищено, а поховання сплюндровано в 1930-х. Соборний іконостас знищено 1930–1933. Від собору в центрі монастирської території залишився напівзасипаний котлован. Монастир досліджували М. Цапенко (1907–1977; Україна–Росія) 1958, співробітники київського інституту Укрпроектреставрація у 1990-х – 2001, В. Вечерський 1976 та 1988. За результатами цих досліджень монастирський комплекс включено до Зводу пам'яток історії та культури України (том «Чернігівська область»), поставлено під охорону держави як пам’ятки архітектури й містобудування: надбрамна дзвіниця є пам’яткою національного значення, а тепла церква та настоятельський корпус — пам’ятки місцевого значення з охоронними номерами 41-Чг, 42-Чг відповідно до рішення Чернігівського обласного виконавчого комітету 28.04.1987 № 119. 1996 комплекс включено до складу Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська Столиця». 2000 на території монастиря виконано археологічні дослідження. З 1999 тут діє жіночий монастир Української православної церкви Московського патріархату.

Характеристика

До складу монастирського комплексу входять надбрамна дзвіниця, трапезна, настоятельський корпус. Територія монастиря прямокутна в плані, орієнтована за сторонами світу. Наприкінці 17 ст. конфігурація території була дещо складнішою, з виступаючими вперед наріжними оборонними баштами.

Миколаївський собор (не збережено) був головною спорудою комплексу. Хрещатий, дев’ятидільний, п’ятибанний, у стилі мазепинського бароко. В його інтер’єрі панував пишний п’ятиярусний позолочений іконостас початку 18 ст. Під собором була крипта, у якій ховали визначних діячів Гетьманщини (у їх числі І. Домонтовича) та членів монастирської братії. До 1807 дахи собору були вкриті ґонтом, потім — залізом. Його капітально ремонтували 1753.

Усі вцілілі муровані споруди, зведені на місці відповідних дерев'яних попередників, зберегли загальну композицію монастиря, сформовану в 17 ст.

Надбрамна дзвіниця замикає поздовжню вісь монастиря. Представляє традиційний для України тип двоярусної дзвіниці «восьмерик на четверику». Нижній четверик двоповерховий, у нижньому поверсі — брама, верхній — глухий. Восьмерик має високі аркові (див. Арка) отвори дзвонів за сторонами світу. Вінчають його кокошники, восьмигранний підбанник з круглими вікнами та грушовидна баня з ліхтариком. Фасадний декор відтворює композиційні схеми другої половини 17 ст., проте вирішений схематично: арка брами облямована лопатками з архівольтом; вище розташовані у два яруси плоскі аркові ніші, розділені півколонками, як на фасадах Миколаївського собору. У нішах були живописні образи святих. У вінчанні помітні впливи романтизму: романська аркатура, кокошники, характерні для неоросійського стилю.

Трапезна тепла церква Преображення Господня міститься на південь від надбрамної дзвіниці. Вона одноповерхова, зального безбанного типу, має композицію, незвичайну для церковних споруд: Т-подібна в плані, орієнтована уздовж осі захід-схід. Західний фасад, обернений до парадного монастирського двору, симетричний, має по центру лоджію з чотириколонним портиком тосканського ордера, трикутним фронтоном і сегментним вікном у тимпані. Такі самі лоджії, але без фронтонів, є на північному й південному фасадах. Фасадний декор лапідарний: застосовано членування стін неглибоким рустом; вікна й ніші мають аркові завершення, без наличників і архівольтів. Ордер трактовано спрощено, колони приземистих пропорцій, проте з капітелями і базами. Лаконічність і майже світський характер архітектури підкреслені високим дахом, відсутністю апсиди, а також окремих дияконника і жертовника: вони сховані в основному прямокутному об’ємі. Стелі усіх приміщень плоскі по дерев’яних балках. Розписи в інтер'єрі не збереглися. Декоративний восьмигранний підбанник зі сферичною банею і ліхтариком були втрачені протягом 20 ст., відновлені 2000.

Настоятельський корпус стоїть навпроти західного фасаду трапезної теплої церкви. Він одноповерховий на підвалі, прямокутний у плані, має симетричну композицію. Центр головного східного фасаду акцентує чотириколонний приземистий портик тосканського ордера з трикутним фронтоном. В інтер’єрі збереглися первісні печі. Фасадний декор характерний для класицизму першої третини 19 ст.: незначного виносу карниз, прямокутні, видовжених пропорцій вікна без наличників, над ними — горизонтальні й трикутні сандрики.

Значення

Попри руйнування протягом 20 ст., збережені монастирські споруди, як і загальне розпланування комплексу, мають визначну історико-культурну цінність.

Література

  1. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Чернигов, 1874. Кн. 3. С. 267–304.
  2. Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII–XVIII веков. Москва : Стройиздат, 1967. 234 с.
  3. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 122–124.
  4. Вечерський В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам'яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2003. С. 477–481.
  5. Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С, 2005. С. 73–78.
  6. Вечерський В. Гетьманські столиці України. Київ : Наш час, 2008. С. 197–203.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Крупицько-Батуринський Миколаївський монастир // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Крупицько-Батуринський Миколаївський монастир (дата звернення: 7.12.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
11.11.2021


Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ