Крупицько-Батуринський Миколаївський монастир
Крупи́цько-Бату́ринський Микола́ївський монасти́р — частково втрачений архітектурний комплекс, с. Вербівка, Ніжинського району Чернігівської області, Україна.
Зміст
Розташування
Архітектурний комплекс православного монастиря розташований на підвищенні надзаплавної тераси правого берега р. Сейм за 7 км від м. Батурина. У давнину монастир з трьох боків оточували затоки й старі річища р. Сейму, за якими були дрімучі ліси. Монастирська мурована надбрамна дзвіниця, розташована у перспективі двох шляхів, що ведуть до монастиря, є архітектурною домінантою в ландшафті, яку добре видно звідусіль.
Історична довідка
Дату заснування монастиря не з’ясовано. Традиція відносить це до часів Давньої Русі. У 16 ст. монастир відновили «по давньому сього місця запустінні». 1636 грамотою коронного канцлера Речі Посполитої Юрія (Єжи) Оссолінського (1595–1650; Польща) за монастирем затверджено с. Обмачів, що лежить навпроти монастиря на правому березі р. Сейму. Ктиторами монастиря були А. Кисіль, гетьмани Б.-З. Хмельницький, Ю. Хмельницький, І. Мазепа. Вони надавали монастиреві універсали на маєтності й захищали від козацьких своєвільств. Усі монастирські маєтності остаточно затверджено царською жалуваною грамотою 1689.
Монастир шанували українська шляхта й запорозькі козаки. Так, 1765 Запорозька Січ пожертвувала на монастир 1 252 карбованці й 27 коней. 1682–1683 та 1686–1692 ігуменом монастиря був Дмитро Туптало, який тут написав «Житія святих». 1704–1708 архімандритом був ректор Києво-Могилянської академії Г. Одорський (1660-і — після 1715; — Росія). 1709–1712 ігуменом був штихар (гравер) Ілларіон (І. Д. Мигура, сер. 17 ст.; тепер Білорусь — після 1712; тепер Україна). Спочатку всі монастирські споруди були дерев’яними. 1680 коштом генерального судді І. Домонтовича (1612–1683; тепер Україна) замість дерев’яного споруджено мурований Миколаївський собор — центральну споруду комплексу.
У листопаді 1708 московське військо під проводом О. Меншикова пограбувало і зруйнувало монастир.
Більшість дерев’яних монастирських споруд замінено мурованими протягом першої половини 19 ст. Територію оточував цегляний мур заввишки 3 м, збудований близько 1806 (не збережено; тепер його заміняє новий цегляний мур та дерев’яний паркан). Мурована надбрамна дзвіниця збудована 1823–1825 з використанням будівельного матеріалу споруд, зруйнованих О. Меншиковим 1708. 1853 з огляду на небезпеку обвалу її розібрали до підмурків і звели заново за зразком надбрамної башти-дзвіниці Максаківського Спасо-Преображенського монастиря. Мурована трапезна тепла церква Преображення Господнього збудована взамін дерев’яної 1803 і освячена 1804. Інтер’єр розмальовано 1811. Зазнала перебудов 1858. Мурований настоятельський корпус побудовано 1834.
Монастир закрито 1922. Його собор, архів і бібліотеку знищено, а поховання сплюндровано в 1930-х. Соборний іконостас знищено 1930–1933. Від собору в центрі монастирської території залишився напівзасипаний котлован. Монастир досліджували М. Цапенко 1958, співробітники київського інституту Укрпроєктреставрація у 1990-х – 2001, В. Вечерський 1976 та 1988. За результатами цих досліджень монастирський комплекс включено до Зводу пам'яток історії та культури України (том «Чернігівська область»), поставлено під охорону держави як пам’ятки архітектури й містобудування: надбрамна дзвіниця є пам’яткою національного значення, а тепла церква та настоятельський корпус — пам’ятки місцевого значення з охоронними номерами 41-Чг, 42-Чг відповідно до рішення Чернігівського обласного виконавчого комітету 28.04.1987 № 119. 1996 комплекс включено до складу Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця». 2000 на території монастиря виконано археологічні дослідження. На 2025 (від 1999) тут діє жіночий монастир Української православної церкви (в єдності з Московським патріархатом).
Характеристика
До складу монастирського комплексу входять надбрамна дзвіниця, трапезна, настоятельський корпус. Територія монастиря прямокутна в плані, орієнтована за сторонами світу. Наприкінці 17 ст. конфігурація території була дещо складнішою, з виступаючими вперед наріжними оборонними баштами.
Миколаївський собор (не збережено) був головною спорудою комплексу. Хрещатий, дев’ятидільний, п’ятибанний, у стилі мазепинського бароко. В його інтер’єрі панував пишний п’ятиярусний позолочений іконостас початку 18 ст. Під собором була крипта, у якій ховали визначних діячів Гетьманщини (у їх числі І. Домонтовича) та членів монастирської братії. До 1807 дахи собору були вкриті ґонтом, потім — залізом. Його капітально ремонтували 1753.
Усі вцілілі муровані споруди, зведені на місці відповідних дерев'яних попередників, зберегли загальну композицію монастиря, сформовану в 17 ст.
Надбрамна дзвіниця замикає поздовжню вісь монастиря. Представляє традиційний для України тип двоярусної дзвіниці «восьмерик на четверику». Нижній четверик двоповерховий, у нижньому поверсі — брама, верхній — глухий. Восьмерик має високі аркові (див. Арка) отвори дзвонів за сторонами світу. Вінчають його кокошники, восьмигранний підбанник з круглими вікнами та грушовидна баня з ліхтариком. Фасадний декор відтворює композиційні схеми другої половини 17 ст., проте вирішений схематично: арка брами облямована лопатками з архівольтом; вище розташовані у два яруси плоскі аркові ніші, розділені півколонками, як на фасадах Миколаївського собору. У нішах були живописні образи святих. У вінчанні помітні впливи романтизму: романська аркатура, кокошники, характерні для неоросійського стилю.
Трапезна тепла церква Преображення Господня міститься на південь від надбрамної дзвіниці. Вона одноповерхова, зального безбанного типу, має композицію, незвичайну для культових споруд: Т-подібна в плані, орієнтована уздовж осі захід-схід. Західний фасад, обернений до парадного монастирського двору, симетричний, має по центру лоджію з чотириколонним портиком тосканського ордера, трикутним фронтоном і сегментним вікном у тимпані. Такі самі лоджії, але без фронтонів, є на північному й південному фасадах. Фасадний декор лапідарний: застосовано членування стін неглибоким рустом; вікна й ніші мають аркові завершення, без наличників і архівольтів. Ордер трактовано спрощено, колони приземистих пропорцій, проте з капітелями і базами. Лаконічність і майже світський характер архітектури підкреслені високим дахом, відсутністю апсиди, а також окремих дияконника і жертовника: вони сховані в основному прямокутному об’ємі. Стелі усіх приміщень плоскі по дерев’яних балках. Розписи в інтер'єрі не збереглися. Декоративний восьмигранний підбанник зі сферичною банею і ліхтариком були втрачені протягом 20 ст., відновлені 2000.
Настоятельський корпус стоїть навпроти західного фасаду трапезної теплої церкви. Він одноповерховий на підвалі, прямокутний у плані, має симетричну композицію. Центр головного східного фасаду акцентує чотириколонний приземистий портик тосканського ордера з трикутним фронтоном. В інтер’єрі збереглися первісні печі. Фасадний декор характерний для класицизму першої третини 19 ст.: незначного виносу карниз, прямокутні, видовжених пропорцій вікна без наличників, над ними — горизонтальні й трикутні сандрики.
Галерея
|
Значення
Попри руйнування протягом 20 ст., збережені монастирські споруди, як і загальне розпланування комплексу, мають визначну історико-культурну цінність.
Література
- Историко-статистическое описание Черниговской епархии : в 7 кн. Чернигов : Губернская типография, 1874. Кн. 3. С. 267–304.
- Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII–XVIII веков. Москва : Стройиздат, 1967. 234 с.
- Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 122–124.
- Вечерський В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2003. С. 477–481.
- Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С., 2005. С. 73–78.
- Вечерський В. Гетьманські столиці України. Київ : Наш час, 2008. С. 197–203.
- Кашка В. Крупицько-Батуринський монастир // Кур’єр Кривбасу. 2014. № 296/298. С. 295–302.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Крупицько-Батуринський Миколаївський монастир // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Крупицько-Батуринський Миколаївський монастир (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.11.2021
