Успенський собор у Владимирі
Успе́нський собо́р у Влади́мирі — архітектурна пам’ятка, православний храм, складник пам'ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Владимира та Суздаля білокам'яні пам'ятки», внесеної до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 1992 під № 663, Владимирська область, Російська Федерація.
Зміст
Загальні відомості
Мурований з білого каменю-вапняка п’ятикупольний собор стоїть в історичному центрі міста на відкритій місцевості біля краю високого пагорба над долиною р. Клязьми (притока р. Оки). Із західного боку перед собором — висока дзвіниця. Обидві споруди є архітектурними домінантами м. Владимира.
Історична довідка
Собор у романському стилі 1158–1160 на замовлення князя Андрія Боголюбського збудувала артіль майстрів, яку надіслав союзник князя — імператор Священної Римської імперії германської нації Фрідріх І Барбаросса. Важають, що серед будівничих були й майстри з Давнього Галича та Краківського князівства (тепер Польща). Інтер’єр розмальовано фресками 1161 (збережено частково). Собор був хрестовокупольним, тринавовим, триапсидним, шестистовпним, увінчаним одним або п’ятьма куполами на світлових підбанниках (кількість куполів є предметом наукових дискусій і остаточно не з’ясована). Центральний купол на 4 м вищий, ніж у Софійського собору в Києві, що засвідчує великі політичні амбіції князя-фундатора — мати власну митрополію і перевершити Київ. Перед трьома порталами були вхідні притвори (не збережено). З північно-західного й південно-західного боків були прибудови (не збережено).
1185 собор зруйнувала пожежа. Відбудовано 1186–1189 на замовлення князя Всеволода Юрійовича Велике Гніздо зі значним збільшенням розмірів: розібрано первісні апсиди й зведено нові далі на схід; центральну частину храму, увінчану одним центральним куполом на 12-віконному підбаннику, з 3-х боків, крім східного, оточено широкою двоярусною галереєю, над наріжними частинами якої влаштовано 4 куполи на підбанниках. У стінах первісного об’єму пробито арки для створення цілісного інтер’єру, а у стінах галерей влаштовано ніші-аркасолії, призначені для князівських поховань: у північній галереї поховано фундаторів собору — князів Андрія Боголюбського і Всеволода Юрійовича Велике Гніздо.
Під час штурму м. Владимира 1238 монголо-татарським військом (див. Монголо-татарська навала) під проводом Батия собор підпалено і в ньому загинула родина великого князя разом із єпископом Митрофаном (поховані в соборі) та іншими захисниками міста. 1411 собор пошкоджено і пограбовано під час татарського нападу. 1408 розписи в інтер’єрі (збережено частково) виконали художники Андрій Рубльов і Данило Чорний (до 1360–1428; тепер Росія). Собор зазнав варварської реконструкції після 1767 за розпорядженням імператриці Катерини ІІ. 1774 встановлено новий іконостас у стилі бароко. 1810 на захід від собору збудовано чотириярусну дзвіницю; 1862 їх поєднано спорудою Георгіївського приділу. У 19 ст. інтер’єр собору розмальовано заново. 1882–1884 відкрито фрески А. Рубльова; 1886–1891 під керівництвом І. Забєліна виконано реставраційні роботи.
1926 собор закрито для богослужіння і передано Владимирському історичному музею (тепер Владимиро-Суздальський музей-заповідник). Реставрацію виконано наприкінці 1970-х — на початку 1980-х. Тепер це об’єкт культурної спадщини народів РФ федерального значення, що перебуває у спільній власності Російської православної церкви і Владимиро-Суздальського музею-заповідника як кафедральний собор Владимирської єпархії. За повідомленнями російських пам’яткоохоронців, варварська експлуатація споруди церковниками загрожує знищенням унікальних фресок.
Характеристика
Собор створено за зразком Успенського собору в Галичі. Тепер він хрестовокупольний, тринавовий, оточений галереєю, триапсидний, п’ятикупольний. Фасади розчленовано пучковими пілястрами, на які накладено тонкі напівколонки з капітелями і базами, й завершено закомарами. Закомари й склепіння первісного об’єму дещо вищі, ніж у пізніших галерей, завдяки чому утворено пірамідальну композицію. Над перспективними порталами влаштовано аркатурно-колончастий фриз (див. Аркатура), який є характерним мотивом Владимиро-Суздальської білокам’яної архітектури. Уся пластика фасадів витримана у романській стилістиці, характерній для Центральної Європи 12 ст.
Значення
Найбільший білокам’яний храм у Владимиро-Суздальському зодчестві Давньої Русі. Став зразком для багатьох п’ятикупольних соборних храмів у містах і монастирях Великого князівства Московського.
Додатково
Російські дослідники марно намагаються заперечити центральноєвропейське походження будівничих собору. Його неспростовно підверджують як літописні джерела, так і архітектурні форми й декор пам’ятки.
Література
- Раппопорт П. Зодчество Древней Руси. Ленинград : Наука, 1986. С. 96–99.
- Вагнер Г. Искусство мыслить в камне. Москва : Наука, 1990. С. 87–90.
- Історія української архітектури / Ю. Асєєв, В. Вечерський, О. Годованюк та ін.; за ред. В. Тимофієнка. Київ : Техніка, 2003. С. 103–105.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 273.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Успенський собор у Владимирі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Успенський собор у Владимирі (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.10.2023
