(Перенаправлено з Релігійна свідомість)

Свідомість релігійна

Свідо́мість релігі́йна — фундаментальне поняття філософії релігії, спосіб сприйняття і ставлення людини до світу як такого, що підпорядкований певному надприродному, непізнаванному, символічному порядку, визначений (як і сама людина) буттям «Великого Іншого». Комплекс поглядів, понять, образів, уявлень, переживань, досвіду, смисли і значення яких становить і формує віра в реальність надприродного.

Загальна характеристика

Термін є одним із найдискусійніших в релігієзнавстві. Запропоновано різні методологічні підходи до його розуміння: діалектико-матеріалістичний, психоаналітичний, феноменологічний, історико-еволюційний, структурно-функціональний, персоналістичний, екзистенціальний, комунікативний тощо. Еволюція, особливості, функціювання релігійної свідомості, релігійного досвіду були предметом рефлексій П. Бергера, М. Бубера, Ю. Габермаса, В. Джеймса, Е. Дюркгейма, М. Еліаде, Л. Леві-Брюля, Е. Левінаса, Е. Тайлора, Дж. Фрейзера та ін.

Окрему проблему для релігієзнавчої думки становить складність охопити в одному визначенні усі види релігійного світорозуміння, світосприйняття й світоставлення, виформувані серед різних народів і культур.

Релігійна свідомість зароджується в первісних формах у ранньородовому суспільстві (див. Родовий лад) як складник синкретичного світогляду, перебігає тривалий шлях розвитку. Набуває нового змісту з виділенням індивіда з родового колективу та формуванням складного, соціально диференційованого суспільства. Є компонентом духовно-практичного освоєння людиною світу, універсальною характеристикою давніх і сучасних людських спільнот: відтворюється в кожному поколінні, етносі, суспільстві.

Стрижневим для релігійної свідомості є усвідомлення й переживання зустрічі людини з незнаним, таємничим, могутнім, вищим за неї Всесвітом, який набуває сакрального виміру; проблеми життя і смерті, добра і зла, праведного й гріховного, вищого сенсу буття людини й світу. Через символи й образи конкретизує ідею присутності святого або його маніфестації (див. Ієрофанія), уособлює, персоніфікує його; розподіляє усі елементи світу за ознаками профанне / святе, поцейбічне / потойбічне. На відміну від пізнавального відношення людини до світу назагал, релігійне відображення має своїм об’єктом ту царину (бік, аспект) реальної дійсності, яка для суб’єкта з його життєвою практикою є непідвладною, неконтрольованою, натомість постає як дещо стихійне, панівне, носій і чинник визначального впливу на людське життя (Б. Лобовик).

До важливих ознак релігійної свідомості відносять: образність, символічність, діалогічність, складне й суперечливе сполучення ілюзорного (фантазійного) й реалістичного, раціонального й ірраціонального, емоційну насиченість (афективність), тяжіння до традиційності, консервативності. Значуще впливає на вольові стани, настрої, поведінку вірянина і колективів вірян.

Зміст релігійної свідомості

Релігійна свідомість як мисленнєва активність не тільки відбиває, а й визначає, конструює і трансформує буття. Може бути зорієнтована людиною як на зовнішній світ, так і на саму себе (див. Самосвідомість).

Зміст релігійної свідомості формують образи, уявлення, погляди, поняття про надприродне, потойбічне, що існують як вірування (поза раціональними аргументами та обґрунтуваннями, див. Віра релігійна). Поняття й терміни, які закріплюють цей зміст, умовно поділяють на дві основні групи:

До засадничих ідей та уявлень, що формують зміст релігійної свідомості (і водночас відрізняють її від інших форм світорозуміння і світосприйняття), відносять такі.

1) Більш або менш розвинуті уявлення про існування надприродного — вищих потойбічних, неосяжних людським розумом сил (істот, закону), що управляють світом і життям людини. Надприродне мислиться вірянином як субстанційне, таке, що існує реально. Проте вже самий термін вказує на те, що подібні сили мають геть інший спосіб існування, ніж реальна дійсність, непідпорядковані й непідвладні законам природи, є таємничою, незбагненною, позачуттєвою сутністю. За тисячоліття світової історії відбулася складна еволюція людських уявлень про надприродне — від первісно-міфологічних до концептуальних, зафіксованих у догматах віровчення, філософськи обґрунтованих (див., наприклад: Докази буття Бога). Вирізняють головні етапи еволюції уявлень про надприродне:

  • натуралізм (чуттєво-надчуттєвий тип; надприродне сприймалося як вплетене в довколишній матеріальний світ, зрощене з тілесним, а сфера його впливу як локальна — віра у зв’язок із твариною-тотемом, у таємничі властивості фетишів, контактну магію тощо);
  • демонізм (віра в духовні сутності, що існують поряд із тілесним і незалежно від нього, переселення та перевтілення духів, культ предків);
  • теїзм (віра в богів, Бога як верховну надприродну сутність, що є Творцем світу й людини, Абсолютом, вічним і досконалим носієм вищого розуму, всезнання, справедливості й всемогутності, спрямовує весь космічний і земний процес за своїм таємничим замислом) у формі генотеїзму, політеїзму чи монотеїзму.

2) Упорядкована релігійна картина світу, зокрема система уявлень про порядок творення Всесвіту (неба й землі, тварин і рослин, людини, хід історії; див. Креаціонізм, Космогонія, Теогонія) та його кінець (див. Кінець світу, Есхатологія). У дгармічних релігіях — уявлення про цикли виникнення, існування та загибель Всесвіту й богів.

3) Вчення про людину як особливе (наприклад, у східних релігіях) або найвище (в авраамічних релігіях) створіння, містичний зв’язок між людиною й Богом; вищу мету і призначення людини (життя якої має особливий сенс і продовження після смерті). Її природа складніша за природу всіх інших живих істот (наприклад, триєдина — сполучення тіла, душі й духу), вона несе у собі «іскру», «образ і подобу», «дихання» або «тінь» Бога, деякий відблиск Його духу й розуму, що й зумовлює тяжіння до свого Творця; містить вічне надприродне духовне начало (безсмертну душу, атман), що є джерелом її життя. Самий процес творення людини зазвичай описано інакшим, ніж інших видів істот; а її зв’язок з Богом — унікальний: таких особливих і складних «взаємних стосунків» у Бога більше ні з ким немає (ні з тваринним світом, ні з небесним, янгольським). Тільки людина отримує від Бога об'явлення (досягає просвітлення); у дгармічних релігіях саме людина породжує своїми діями, словами й думками кармічні наслідки (див. Карма, Сансара).

4) Найхарактерніша гносеологічна особливість релігійної свідомості — подвоєння (помноження) світу. Створений світ постає як онтологічно розірваний на «потойбічний» — необмежений простором, часом, фізичними законами, царина надприродних сил, і «поцейбічний» — дійсний, звичний, де перебігає «земне життя». Чимало релігій вчать про ієрархію небесного, земного й підземного світів, кожного — зі своїми законами існування. У релігіях астеків, мая, буддизмі, індуїзмі тощо світ постає як «багатоповерхова конструкція», що може налічувати понад десяток рівнів, кожен із яких призначений для відповідних істот і влаштований у власний спосіб.

5) Ідея посмертної відплати у потойбічному світі (або кармічних наслідків у майбутніх життях), нагорода вічним блаженством у раю (Царстві Небесному) чи покарання за гріхи вічними муками в пеклі.

6) Ідея спасіння (від страждань, смерті, гріха, зіпсутої природи), відновлення первісної гармонії та єдності з Богом (досягнення мокші, нірвани).

7) Учення про надприродне походження вищих моральних принципів, чеснот і законів людської поведінки (так, Мойсей одержав скрижалі зі заповідями від Бога на горі Синай, Ісус як Син Божий особисто звертався до народу з проповідями і повчаннями, Мухаммед отримав духовні настанови через янгола Джабраїла від самого Аллаха, Будда осягнув вищий сенс життя через містичне просвітлення та ін.). Суголосність етичних настанов більшості релігії стала підставою для висновку про деякі універсальні моральні цінності (добро, любов, шанування батьків, милосердя, гідність, справедливість, обов’язок, відповідальність, утримання від вбивства, злочину, кривди, брехні тощо).

Дослідники звертають увагу на діалогічно-особистісний характер релігійної свідомості. Вірянин перебуває начебто у постійному містичному спілкуванні з Богом, взаємодії з трансцендентним: звертається до Нього з молитвами, жертвами, проханнями, каяттям, клятвами, подякою, екзистенційними питаннями, а Бог (боги, духи) відповідають, відкриваються людям, дають настанови, відповіді й заповіді, зцілюють, рятують, допомагають, карають за непослух. Бог (боги) об’являються людині у надприродний спосіб: через видіння, чудеса, містичні знаки, одкровення, знамення та ін. Діалогічну природу релігійної свідомості виводять із рефлексивного спілкування людини з самою собою, персоніфікації самосвідомості та перенесення її в сферу священного.

Завдяки символічному, фантазійному сприйняттю світу, сполученню раціонального з ірраціональним, релігійна свідомість фактично творить «віртуальну реальність», моделює світ, заповнює його дивними зоо- й антропоморфними істотами, витворює чудернацькі образи божеств, духів, міфологічних істот (уявлення про водяників, русалок, мавок, лісовиків, домовиків, чортів, янголів, грифонів, сфінксів та ін.; див Антропоморфізм, Зооморфізм).

Рівні релігійної свідомості

Виділяють два рівні функціонування релігійної свідомості:

  • теоретичний (концептуальний);
  • буденний (повсякденний).

Теоретичний рівень охоплює: а) випрацьоване й систематизоване віровчення (зазвичай обов’язкові формули, догмати, незаперечні положення, «істини», що мають силу найвищого авторитету), систему богословських наук і дисциплін; б) релігійно-філософські, релігійно-політичні, релігійно-правові, релігійно-моральні тощо концепції, що є підґрунтям формування релігійної ідеології. Концептуальний рівень передбачає від носія здобуття богословської (філософської) освіти, глибокого знання та вміння тлумачити священні тексти, опанування термінології та ін. Носіями теоретичної свідомості зазвичай є обмежене коло осіб (священнослужителі, законовчителі, духовні наставники).

Буденний рівень релігійної свідомості розуміють як сукупність образів, уявлень, понять, поглядів, стереотипів, звичок, а також передсудів і забобон, властивих пересічним вірянам. Формується у повсякденному житті, мірою прилучення людини до релігійної громади та сталих культурних традицій, участі в релігійних обрядах, а також під впливом масової культури і суспільних настроїв, панівних взірців поведінки, моди на релігійність тощо. Буденна релігійна свідомість є дуже консервативною, зберігає прадавні язичницькі, міфологічні вірування, прикмети, забобони, тяжіння до містичного, чудесного. У своїй більшості віряни рідко можуть перелічити догмати віровчення і правильно витлумачити їхню сутність. Зміст релігійних уявлень безпосередньо залежать від рівня загальної культури, освіти, інтелектуального розвитку, індивідуальності, способу життя. Для буденного рівня характерна виразна практична орієнтація релігійної свідомості, тобто її зв’язок з усіма видами діяльності людини (регламентація праці, дозвілля, побуту, ведення господарства, статевих і сімейних стосунків, одягу, їжі, поведінки та ін.). Здебільшого постає нашаруванням різних поглядів і уявлень.

Процеси глобалізації зумовлюють появу щобільше різноманітних форм релігійного світорозуміння та релігійного досвіду.

Додатково

  • За даними щорічних загальнонаціональних соціологічних досліджень Центру Разумкова, кількість респондентів, які маніфестували себе вірянами, у 2000 становила в Україні близько 58 %; у 2010 — 71 %; до 2020 зберігалася на рівні 68‒70 %, за винятком піку 2014 (коли 76 % декларували віру в Бога — соціологи пояснюють такий сплеск релігійності стресовою ситуацією для суспільства внаслідок подій Революції гідності); наприкінці 2021 — 68 %. Від 2021 зміни рівня релігійності українців найбільше помітні у Центральному та Східному регіонах. Після початку повномасштабного вторгнення РФ 22 % опитаних заявили, що, за їхньою самооцінкою, стали релігійнішими, ніж були раніше, 4 % — менш релігійними, ніж до війни, а 69 % повідомили, що жодних змін у їхньому ставленні до релігії та віри не сталося.
  • Згідно з даними 7-ї хвилі «Світового дослідження цінностей» (англ. «World Values Survey»; 2020), усереднений показник «важливості Бога в житті» українців становив 7,07 за шкалою від 0 до 10 [тоді як найбільший такий показник (8,68) обчислено для Румунії, найменший — для Швеції (3,48)]. На питання про віру в існування Бога ствердно відповіли 84,1 %. Серед тих, хто вірить у Бога, лише четверо з 10 опитаних в Україні вірять в життя після смерті (41,9 %), існування пекла (40,8 %) та існування раю (42,1 %).

Джерела

Література

  1. Лобовик Б. А. Религиозное сознание и его особенности. Киев : Наукова думка, 1986. 247 с.
  2. Luckman Th. Das Problem der Religion in der modernen Gesellschaft. Freiburg : Peter Lang, 1993. P. 20–79.
  3. Durkheim E. The Elementary Forms of the Religions Life / Trans. from fr. by K. E. Fields. New York : The Free Press, 1995. 464 p. URL: https://monoskop.org/images/a/a2/Durkheim_Emile_The_Elementary_Forms_of_Religious_life_1995.pdf
  4. Лобовик Б. Релігія як феномен і категорія релігієзнавства // Українське релігієзнавство. 1996. № 4. С. 3‒12. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukrr_1996_4_3
  5. Академічне релігієзнавство / За наук. ред. А. Колодного. Київ : Світ Знань, 2000. 862 с.
  6. Горкуша О. В. Теоретико-гносеологічне розуміння релігійної свідомості Б. О. Лобовиком // Українське релігієзнавство. 2010. № 54. С. 16‒23. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukrr_2010_54_4
  7. James W. The Varieties of Religious Experience: A Study in Human Nature. Mineola : Dover Publications, 2018. 534 p.
  8. Конотоп Л. Г. Релігійна свідомість і суб’єктивність: методологічні аспекти дослідження // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія. 2019. № 1 (29). С. 21‒25. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnau_f_2019_1_6

Автор ВУЕ


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.03.2025

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=Свідомість_релігійна&oldid=442640
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶