Релігійний досвід

Мойсей і кущ неспалимий. Художник Себастьян Бурдон, 17 ст.

Релігі́йний до́свід — суб’єктивні переживання людиною «зустрічі з Богом (Абсолютом)» як чинник формування (зміцнення, розвитку) її релігійного світогляду, а також набуття навичок, умінь, знань і переживань внаслідок тривалого перебування в релігійному середовищі й участі в здійсненні релігійних практик.

Основні підходи

В європейській традиції початки осмислення феномену релігійного досвіду пов’язують з працями Аврелія Августина.

Концепт «релігійний досвід» набув широкого вживання з появою книги філософа, психолога, релігієзнавця В. Джеймса «Різноманіття релігійного досвіду» («The Varieties of Religious Experience: A Study in Human Nature»; 1902). Джеймс акцентував увагу на пріоритетності особистого релігійного досвіду щодо інституціолізованої релігії. Розмірковував про неймовірну переконливість для людини відчуття «реальності невидимого», яке часом набуває сили одкровення. Для підтвердження своїх поглядів використав значний масив свідчень містиків, котрі пережили «почуття єднання з Абсолютом», «почуття реальності невидимого», «відчуття присутності Бога».

Релігійний досвід Джеймс розумів як розгортання власної суб’єктивності, кожну його варіацію — як індивідуальний проективний вираз. Разом з тим, вказував на те, що релігійний досвід містить і об’єктивний бік. Відтак розглядав феномен релігійного досвіду в об’єктивно-суб’єктивному вимірі та різноманітних проявах. Джеймс виокремив позитивні риси та наслідки переживання релігійного досвіду. Серед них: сенсожиттєве значення, пов’язане з духовним світом; здатність набувати ціннісної ролі й мотивувати зміни способу життя людини; вплив молитовного спілкування з Богом на стан душі вірянина; здатність релігії привносити в життя людини повноту і красу, надихати на мужність і героїзм, живити сили для любові; набуття впевненості у спасінні. Особистий релігійний досвід постав і як досвід осягнення Бога, і як досвід осягнення особистістю самої себе.

До осмислення релігійного досвіду зверталася ціла плеяда відомих теологів, філософів, науковців, зокрема Ф. Шляйермахер, В. Франкл, П. Бергер, Р. Отто, В. Соловйов, О. Мень, Р. Свінберн, М. Меддок, Ю. Макселон, Г. Олпорт, М. Еліаде та ін.

Залежно від того, що обирається за джерело релігійного досвіду, виокремлюють два підходи до інтерпретації цього феномену:

1) трансцендентний, де предметом релігійного досвіду вважають певний Абсолют, що не належить до поцейбічного звичного світу, але, зазвичай, причетний до потойбічного;

2) іманентний, що тлумачить релігійний досвід як закорінений у глибинних шарах психіки.

Вироблені різні класифікації релігійного досвіду: а) безпосередній і опосередкований; б) публічний і особистий; в) декалогічний, рефлексивний, поверховий, нестійкий; г) спонтанний і штучно створений та ін.

Розбіжні концепції релігійного досвіду засвідчують, з одного боку, розмаїття світоглядних парадигм, а з іншого — узагальнене розуміння його як безпосереднього переживання і усвідомлення людиною взаємодії з трансцендентною сутністю (Абсолютом), містичних актів зустрічі, комунікації (ширше — співбуття) з надприродним, Божественним.

Релігійний досвід є фундаментальною основою релігії, що акумулює віру, догмати, інститути, практики.

Складність інтерпретації релігійного досвіду полягає, зокрема, у труднощах його вербалізації, опису і пояснення атипових суб’єктивних переживань, межових станів у термінах повсякденності.

Особливості

По-перше, релігійний досвід є суто особистісним явищем, суб’єктивним переживанням, його неможливо передати іншим як буденні знання, звичайну інформацію. Опосередковано релігійний досвід фіксується у формі традиції, що транслює взірці богоспілкування, освячує роль духовних вчителів (святих, пророків, подвижників та ін.), регламентує релігійні практики.

По-друге, релігійний досвід розгортається в системі відносин «людина- Абсолют», тому вирізняється діалогічним характером. Через інтеріоризований діалог зі «значимим Іншим» людина упевнюється у бутті надприродної сутності, відчуває свою причетність до неї та взаємодію.

По-третє, має сенсотворчий характер (як у контексті смислоутворення, так і смислоперетворення), надає діяльності людини особистісного смислу, спонукає до розмислів «над вічними питаннями». Спільними для більшості релігій ознаками релігійного досвіду є усвідомлення абсолютної значущості, сакральної природи та сотеріологічної спрямованості (див. Сотеріологія) сприйнятих смислів.

По-четверте, релігійний досвід включає моральнісне ставлення, як до навколишнього світу, так і до інших людей і самого себе, що забезпечує формування особистісного внутрішнього світу.

По-п’яте, релігійний досвід, інтегруючи мисленнєві, психічні та фізичні процеси, когнітивні та афективні компоненти, призводить до зміни свідомості, сприяє трансформації всіх рівнів антропоструктури.

По-шосте, засобами вираження релігійного досвіду, за умови важкості його адекватної вербалізації, є символи, звуки, зображення, музика, емоції, поведінкові акти тощо.

По-сьоме, релігійний досвід має динамічний, процесуальний характер.

Релігійний досвід як навернення

Релігійний досвід розгортається як процес навернення, що уможливлює зміну світоглядних орієнтацій людини, спонукає її до саморефлексій та самопізнання. Релігійному наверненню передує ситуація фрустрації, обумовлена загостренням екзистенційних проблем (подібні стани можуть бути пов'язані з віковими кризами, екстраординарними життєвими ситуаціями, що особливо характерно для періодів юнацтва, старості тощо). Спершу «Я-концепція» піддається певній руйнації: відбувається порушення її цілісності, внутрішні суперечності призводять до роздвоєння особистості. Духовні пошуки людини відтак стають способом відновлення цілісності «Я». Релігійне знання індивід визнає «справжнім» тільки в тому разі, якщо воно суголосне його особистісним сенсам. У подальшому відбувається вихід за межі власного «Я», прорив до царини Божественного, на рівень зустрічі з трансцендентним, діалогу в контексті відношення «людина—Бог».

Релігійний досвід, отже, динамізує «Я-концепцію», відкриває можливість виявити і вивчити розмаїття духовного та релігійно-практичного життя, подолати душевний конфлікт, віднайти релігійну традицію, цінність якої визначена вмістом необхідних для індивіда нових смислів.

Література

  1. The Problem of Pure Consciousness. Mysticism and Philosophy / Ed. by R. Forman. New York; Oxford : Oxford University Press, 1990. 307 р.
  2. Ньютон-Мэлони Г. Религиозный опыт: феноменологический анализ уникального поведенческого события // Человек. 1992. № 4. С. 15–21.
  3. Ильин И. А. Аксиомы религиозного опыта : в 2 т. Москва : Русская книга, 2002–2003.
  4. Мазяр О. В. Релігійний досвід як чинник ціннісної регуляції поведінки // Актуальні проблеми психології творчості. 2008. Т. 12. Вип. 4. С. 143–151.
  5. Бергер П. Религиозный опыт и традиция // Социологические исследования. 2011. № 1. С. 123–136.
  6. Предко О. І. Релігійний досвід: особистісний вимір // Софія. 2014. № 1. С. 21–25.
  7. Борейко Ю. Г. Релігійний досвід у координатах повсякденності: від переживання надприродного до втілення в традиції // Грані. 2016. № 1 (129). С. 75–80.
  8. James W. The Varieties of Religious Experience: A Study in Human Nature. Mineola : Dover Publications, 2018. 534 p.

Автор ВУЕ

О. І. Предко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Предко О. І. Релігійний досвід // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Релігійний досвід (дата звернення: 22.01.2022).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
22.04.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ