Аллах


Щит з ім'ям Аллах на стіні Собору Св. Софії (тепер мечеть Ая Софія) Стамбул, Туреччина

Алла́х (араб. الله‎‎ — Бог, Господь) — в ісламі — Всевишній, одноосібний і єдиний Бог.

Слово «Аллах» не є власним ім’ям Бога (як і безособове звертання «Господь»); його походження простежується від найдавніших семітських переказів і писемних джерел, де Бог позначався загальним терміном «Ель» («Іл»). Витоково близьке до староєврейського «Елохім» — означення Бога у священних юдейських текстах Тори. Звертання «Аллах» на позначення єдиного Бога нині вживають не тільки мусульмани, незалежно від рідної мови та країни походження, а й арабомовні християни та юдеї (див. Християнство, Юдаїзм).

Іслам ґрунтується на суворому й послідовному монотеїзмі: Аллах — один і єдиний Бог, Творець і Володар світу, божественною природою володіє лише він і ніхто більше (з такого погляду, віра у Трійцю сприймається як вияв багатобожжя). «Воістину ті, хто додають Аллаху рівних — заборонив Аллах їм сади раю, будуть у пеклі вони!» (Коран, сура «Аль-Маїдда», аят 72); «Істинно, не вірують ті, які говорять: “Воістину, Аллах — третій із Трійці”, але ж немає бога, крім Бога єдиного» (Коран, сура «Аль-Маїдда», аят 73).

Віра в Аллаха та доктринальний принцип єдиності й єдності Бога (таухід) є світоглядним стрижнем ісламу.

У Корані та Суні можна простежити кілька тем, що стосуються вчення про Аллаха.

  • Аллах — єдиний Творець, Всевишній, Господар світів, вищий Суддя для всіх творінь, всемогутній і всемилостивий, усюдисущий і справедливий, співчутливий і люблячий тих, хто чинить добрі справи, Початок і Кінець всього, величний і унікальний (немає нічого подібного до Нього). Всесвіт, природа, людина, надприродні істоти (ангели) створені його волею та цілеспрямованою дією. Вищість Аллаха втілена у багатьох ритуальних формулах, які знає арабською мовою та часто повторює кожен мусульманин: «Немає іншого бога, крім Аллаха», «Аллаху акбар» («Аллах найвеличніший»), «іншаллах» (як забажає Аллах), «в ім’я Аллаха милостивого, милосердного» тощо. Для благочестивих мусульман кожна дія відкривається викликом божественного імені (басмала, бісмілла). Ці вислови присутні на пам’ятках мусульманської архітектури.
  • Аллах — непізнаванний, його «справжнє ім’я» та подоба невідомі й неосяжні. Зображення Бога в ісламському культі суворо заборонені, а характеризувати Аллаха дозволено лише так, як Він сам означив Себе чи Свої якості в Корані або ж словами його останнього Посланника — Мухаммеда. Поза тим заборонено вигадувати, приписувати, додавати Аллахові щось інше, а також вживати імена — означення Аллаха щодо людей чи уподібнювати риси й властивості людей якостям Аллаха. Особливе ставлення до імен і атрибутів Бога сприяло утвердженню в ісламі культу 99 «прекрасних імен Аллаха», які стали об’єктом молитви й поклоніння (серед них: Милостивий, Милосердний, Цар, Всемогутній, Пресвятий, Миротворець, Мудрий, Співчутливий, Найтерплячіший, Всепереможний, Винагороджувач, Захисник, Той, хто прощає, тощо).
  • Правильним ставленням людей до Бога є безмежна відданість і покірність. В ісламі розвинуте вчення про святість обов’язку служіння Аллахові. Вважають, що ці священні обов’язки роблять людину по-справжньому вільною, наповнюють її життя вищим сенсом, відповідальністю, звільняють від тривог, жадоби, егоїзму, принизливих пристрастей.
  • Все, що існує й відбувається в світі, скероване Божою волею; має недосяжні для людини замисел, мету, вищий сенс. Дія Божого Промислу утаємничена, але людина має достатню свободу для вибору між моральними, належними чи неправедними, гріховними діями, за що й отримує остаточну відплату в Судний день. Підпорядкування Аллахові як основа благочестя мусить бути не сліпим і пасивним, а свідомим і цілеспрямованим.

Згідно з вченням ісламу, Аллах надсилає до людства численних пророків (набі) та посланців (расулів) — щиро віруючих і відданих праведників, через яких передає різним народам своє одкровення. Мусульманська традиція згадує про 124 тис. пророків, серед яких найголовнішими є шестеро: Адам, Нух (біблійний патріарх Ной), Ібрагім (Авраам), Муса (Мойсей), Іса (Ісус) та останній у шерезі пророків — Мухаммад. Священну книгу Коран вважають записаним одкровенням Аллаха, яке передавалося народам Аравії через Мухаммада протягом 22 років. Сповідників однобожних релігій, насамперед юдаїзму та християнства (див. Ахл ал-Кітаб), розглядають як нащадків тих, хто отримав одкровення від посланців Аллаха, але засуджують за те, що вони з часом забули або спотворили його первинний зміст.

Публічне засвідчення віри (шахада), яке складається з твердження, що немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммад є Його посланцем, — умова входження неофіта до мусульманської громади.

Література

  1. Али-заде А. А. Исламский энциклопедический словарь. Москва : Ансар, 2007. С. 53–61.
  2. Лубський В. І., Горбаченко Т. Г., Лубська М. В. та ін. Ісламська теологія і філософія: навчально-методичний посібник та хрестоматія з курсу «Ісламознавство». Київ : Фітосоціоцентр, 2011. 410 с.
  3. Преславний Коран. Переклад смислів українською мовою / Пер. з араб. і передм. М. Якубовича. Київ : Основи, 2017. 433 с.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю:
Арістова А. В. Аллах // Велика українська енциклопедія. URL: http://vue.gov.ua/Аллах (дата звернення: 25.08.2019).