Харизма

Хари́зма (грец. χάρισμα — милість, прихильність, подарунок, дар) — багатозначний термін.

1) У релігійному, теологічному дискурсі — дар Божий, благодать, чудесна сила, якою Бог обдаровує людину, покликану на особливе служіння. Поняття харизми формувалося в юдео-християнській традиції. У Старому Звіті — дар, яким Господь наділяв царів, пророків, священників, завдяки чому Його обранці могли творити дива, неприступні іншим людям (як-от Мойсей). У Новому Завіті — благодать Божа, що зіслана на окрему людину або всю церкву: «маємо різноманітні дари, згідно з даною нам благодаттю» (Рим. 12:6); «служіть один одному — кожний тим даром, якого одержав, наче добрі управителі різноманітної Божої благодаті» (1 Пет. 4:10). Одна з ключових подій — сходження Божественної сили від Святого Духа на апостолів у свято П’ятидесятниці, завдяки чому вони отримали чудесні здібності (див. Дари Святого Духа). Із посиланням на апостола Павла (1 Кор. 12: 8‒10) богослови розрізняють дев’ять духовних дарів, що поділені за троїстим принципом: дари об'явлення — мудрість, знання, вміння розрізняти духів; дари сили — віра, чудотворення, дар зцілення хворих; дари мови — пророцтво, говоріння іншими мовами (глосолалія), тлумачення мов.

2) У філософії, етиці, психології — виняткова обдарованість і привабливість особистості (вроджена або набута), талановитість, героїзм, здатність надихати і впливати на маси, шукати нестандартні рішення, що ведуть до успіху, звершувати вчинки поза межами пересічних людських можливостей. Це стає джерелом авторитету і впливу особистості в соціальному оточенні, беззастережної віри в її можливості, поклоніння та фетишизації, формування її культу. Психологи обмірковують структуру харизматичної особистості. Харизму також розглядають як: а) особливий вид соціальної майстерності, запоруку успіху в різних сферах життя (від кар'єри до особистих стосунків); б) важливу навичку, яку можна розвинути, результат внутрішньої праці над собою (серед її складників — впевненість, уміння захоплювати увагу аудиторії, переконувати у своїй думці, викликати довіру з першого погляду, швидко створювати позитивне враження, налагоджувати соціальні зв’язки тощо); в) складний психологічний інструмент, комбінацію впевненості, комунікативності, нестандартного мислення та емоційної експресивності та ін.

3) У соціологію термін введено Е. Трельчем і М. Вебером. Згідно з концепцією М. Вебера, утворює особливий тип легітимності, організації влади й лідерства, заснований на виняткових якостях певної особистості, що дозволяють їй здійснювати у суспільстві функції царя, пророка, політичного вождя чи реформатора. Харизматичним авторитетом певну особу наділяють її послідовники, переконані в тому, що претензії тої на владу виправдані її надзвичайною обдарованістю. Емоційне захоплення лідером стає джерелом особистої відданості йому. Панування носіїв харизми (релігійного пророка, героя-воєначальника, великого демагога, імператора «цезарівського типу») угрунтоване на безумовній вірі людей в їхню надприродну силу, мудрість, далекоглядність тощо, підтверджувану перемогами й удачами. Харизматичний авторитет має нестабільний характер: може похитнутися й зникнути у разі поразок і розчарувань у надзвичайних якостях особи; забутися зі смертю лідера або ж перетворитися на легальні, усталені соціальні норми й традиції (організоване духовенство замість пророка-месії; успадкування престолу за династичними законами, а не за особистими здібностями). Див. також Харизматичний культ.
Класики структурно-функціонального підходу (Р. Мертон, Т. Парсонс) розглядали харизматичну особистість через її протиставлення суспільству. Конфліктологи виявляли кореляцію між часами соціальної нестабільності та діяльністю харизматичної особистості. У соціальних науках, історії дискутували проблему вождя і маси (зокрема, джерел соціальної енергії мас та масштабних соціальних змін, коли ця енергія спрямована харизматичними вождями у потрібне річище), ролі видатної особистості в історії, співвідношення понять харизми та пасіонарності тощо.
Дотепер термін відіграє важливу роль у дослідженні різних проявів культу особи, авторитарних диктатур, вождизму, тоталітаризму, процесів релігієгенезу, феномену релігійного фанатизму тощо.
У широкому розумінні — наділення особливими владними якостями певних соціальних актів, соціальних інститутів або символів.

4) У загальнокультурному контексті — феномен творчої, інноваційної діяльності людини.

Література

Schiffer I. The Laws Of Charisma. New York : American Management Association, 2011. 214 с.
Конвалюк У. В. Харизма особистості Андрія Кузьменка // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство. 2018. № 1. С. 47‒57. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/NZTNPUm_2018_1_10
Гончарова Т. Ю. Психологічний аналіз образу харизматичної особистості у сучасної молоді в контексті проблеми самопроектування // Актуальні проблеми психології в закладах освіти. 2019. Вип. 9. С. 234–239.
Баюрчак Н. Теоретико-методологічний аналіз поняття «харизма»: міждисциплінарний аспект // Грані. 2022. Вип. 25 (1). С. 93‒98.
Хамітов Н. В. Філософська антропологія: актуальні проблеми. Від теоретичного до практичного повороту. 4-те вид., випр. і допов. Київ : КНТ, 2022. 405 c.
Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму / Пер. з нім. О. Погорілого. Київ : Наш Формат, 2023. 216 с.