Диво

Христос зцілює матір дружини Симона Петра, худ. Дж. Бріджес, 1839

Ди́во, чудо — для релігійного світогляду — божественне діяння, результат впливу надприродних сил на людське життя, суспільні події, природу; одна з фундаментальних категорій теології.

Зміст

1 Загальна характеристика
2 У Біблії
3 Цитата
4 Додатково
5 Джерело
6 Література
7 Автор ВУЕ

Загальна характеристика

Реальність і очевидність дива пов’язують із глибокою вірою в існування надприродних сил та їхню можливість комунікувати зі світом людського буття і впливати на нього (див. Віра релігійна). Наслідком такого спілкування є поява радикально незвичних у своїх проявах і можливостях див (чудес), які кардинально порушують причиново-наслідкові зв’язки в природі й суспільстві. Дива (чудесні, дивовижні події), отже, постають як частина реальності саме всупереч дії законів природи, про що переказують усні й письмові джерела різноманітних міфологічних і релігійних культур.

Чималу кількість свідчень про чудотворення містять передусім авраамічні релігії. Диво сприймається релігійною свідомістю як доказ, вияв, нагадування беззаперечної присутності надприродного в світі; змістовні характеристики терміна пов’язують чудеса з проявом Божого об'явлення. Перекази про дива (знамення, сакральні знаки, незвичайне спасіння, зцілення, теофанії, справджені пророцтва та ін.) містять Святе Письмо, агіографічна література, апокрифи, народний фольклор тощо.

Етимологічно поняття пов’язане з граничним афектом дивування, що зумовлене таємничою, неосяжною природою божественних сил, які викликають у людини глибокий трепет, благоговіння.

У середньовічній культурі присутність дива сприймали не за якусь виняткову подію, а за факт повсякденного життя, наслідок благочестя й праведності, дотримання людиною боговстановлених правил (і навпаки, відсутність дива ставала підставою для тривоги, страху, очікувань небезпеки). Сходження дива підтверджувало всемогутність Бога, гарантувало Його постійну опіку над вірянами в умовах екзистенційних загроз, небезпеки насильницької смерті тощо. Християнські богослови наголошували на тому, що правдивим дивом є не всі вияви незвичайного, надприродного, а винятково ті, які спрямовані на спасіння вірних (в ортодоксальному християнстві — відновлюють втрачену єдність між Богом і людиною з метою здобуття Царства Небесного); лише безумовна віра в Бога та Його благодать є джерелом дивотворення.

У Біблії

У Старому Завіті слова «диво», «чудо» за семантикою суголосні з терміном «знак», «знамено» і стосуються головно двох періодів священної історії ізраїльського народу:

виходу ізраїльтян із Єгипту і завоювання земель Ханаану (наприклад, десять кар єгипетських, перехід через Червоне море тощо);
пророкування Іллі та його учня Єлисея задля відновлення дії Закону Мойсея.

Основна мета здійснення див — оприявнити присутність і значення Бога в житті ізраїльтян як Його обраного народу, утвердити довіру до Слова Божого, зокрема і пророцтв, озвучених посланцями, а відтак дива слугували зміцненню щирої віри в Бога. Описані в книзі Второзаконня дива, звершені Іллею та Єлисеєм, стали прототипами подальших чудесних діянь Ісуса Христа (воскресіння сина удови, примноження хліба тощо).

У Євангеліях і книзі Дії святих апостолів термін «диво» почасти означає «силу» або «дію». До переліку зреалізованих див (чудес) належали зцілення хворих, вигнання бісів, незвичні дарунки (як-от допомога рибалкам), набуття хлібів, перемога над небезпечними стихійними лихами (буревіями) тощо. Особливої ваги набули дива при хрещенні, преображенні та воскресінні Ісуса Христа. Найбільшу кількість згадок про дивотворення містить Євангелії від Марка. Ці дива слугували важливими аргументами доведення ролі Ісуса Христа як Месії та його Божественної сутності (триєдності Бога). Звершення дива одночасно розумілося як перемога Ісуса над злом, лукавством, що існують у світі, звільнення людини від гріха, смерті, страху перед смертю, небезпеки з боку «тварного» світу природи.

Новий Завіт засвідчує, що після мученицької смерті Ісуса чудеса продовжували звершувати апостоли. Це потрактовано як здійснення обіцянки Христа, що правдиво побожні віряни отримають від Нього дар — можливість чинити дива. У Діях святих апостолів наведений перелік чудес, які згодом набули статусу істинних свідчень на користь християнської апологетики. З часом факти чудотворення лягли в основу процедури визначення прижиттєвого та посмертного чину християнських святих, що зберіглася дотепер (наприклад, дослідження див зцілення в Лурді) і є ключовою підставою канонізації.

П е р е н о с н о — щось незвичайне, таке, що вражає, захоплює красою й величчю, виходить поза рамки звичних подій; неймовірність, що стала фактом.

Цитата

«…Євангельські слова показують нам, що Син Божий не лише сам мав силу звершувати чудеса, але і наділяв такою силою і владою Своїх учнів. Водночас ці ж слова стверджують, що джерело чудотворної сили не в самих апостолах, не в природних здібностях людини, не в формулах молитви чи в особливих чудодійних речах, а в Бозі. І Бог являє цю силу там, де є істинна віра…».
Епіфаній, митроп. Проповідь у четверту неділю після Пасхи, 23 травня 2021 р. // На камені істини будуймо наш дім! Рік у літургійних проповідях 2021‒2022. Київ : Моя Церква, Православна Церква України, 2024. С. 58, 60.

Додатково

Згідно зі Святим Письмом, Ісус відмовлявся здійснювати дива для власної слави і власного спасіння, забороняв свідкам розповідати про вчинені ним чудеса, ті ж, хто був очевидцем дива, чуда і не повірив у присутність Бога, не мав виправдання.
Окремі напрями протестантизму пов’язують можливість творення чудес лише зі суб’єктивним переживанням присутності Бога в світі людського буття (феномен істинної віри в протестантизмі).
Чи не єдиним репрезентантом авраамічних релігій, що заперечував дива й чудотворні можливості святих, був Мухаммед, який уважав єдиним виявом дива зісланий йому Коран. Проте з часом мусульманська традиція доповнила біографію Пророка свідченнями дивотворення. У містично орієнтованих напрямах ісламу, наприклад суфізмі, визнається чималий перелік сакральних місць, де стаються дива (центри паломництва, могили святих тощо).

Джерело

Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов. 2-ге вид. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2023. 1366 с.

Література

Hardon J. A. The Concept of Miracle from St. Augustine to Modern Apologetics // Theological Studies. 1954. Vol. 15. P. 229–257.
Panasiuk K. Ewolucja pojecia cudu we wspóáczesnej teologii fundamentalnej // Studia Bydgoskie. 2008. Vol. 2. P. 53–78.
Словник біблійного богослов’я / За ред. К. Леон-Дюфура, Ж. Люпласі, А. Жоржа та ін.; пер. з фр. Софрона Мудрого. 2-ге вид. Жовква : Місіонер, 2010. С. 920‒926.
Гудима І. П. Феномен чуда в християнському світорозумінні та практиці: філософсько-релігієзнавчий аналіз. Черкаси : Чабаненко Ю., 2012. 352 с.
Пальчик А. О. Феномен чуда в католицизмі: теологічне осмислення / Наук. ред. І. П. Мозговий. Суми : Вінніченко М. Д., 2018. 160 с. URL: https://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream-download/123456789/68270/1/Palchyk_Fenomen_chuda.pdf
Балога О. Р. Чудо: Божа дія чи випадок? // RISU. Релігійно-інформаційна служба України. 2023. URL: https://risu.ua/chudo-bozha-diya-chi-vipadok_n140241
Щедрін В. Чудо // Українська релігієзнавча енциклопедія : в 4 т. / За ред. А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2024. Т. 4. С. 557.