Монотеїзм

Монотеї́зм (букв. — єдинобожжя, від грец. μόνος — один і грец. θέος — бог) — форма релігійних вірувань і практик — поклоніння Єдиному Богу, Творцю, Всевишньому. Заперечує існування інших, рівних Йому божественних істот. Протилежне — політеїзм.

Становлення монотеїзму

В історії філософської думки та релігієзнавства висловлено розбіжні підходи до розуміння ґенези монотеїзму:

• є вищим щаблем релігійної свідомості, що поступово розвивалася від первісних вірувань (зокрема, фетишизму, шаманізму), політеїзму й генотеїзму до монотеїзму;
• був первісною, витоковою формою релігії (прамонотеїзм), згодом — втрачена й звиродніла, з бігом історії — поновлена як розвинутий монотеїзм;
• моно-, полі-, пантеїстичні уявлення про Бога чи богів віддавна співіснували у різних племен і народів, їх формування залежало від історико-культурного контексту та ін.

З погляду науковців, немає беззаперечних підстав припускати, що монотеїзм є пізнішим етапом в історії релігій за політеїзм, однак панує думка, що монотеїзм є складнішою й вищою формою релігії, а тому мав би виникнути пізніше. Складність розрізнення одно- й багатобожних релігій увиразнюють приклади т. з. множинного, або плюрального чи плюриформного монотеїзму, коли численні боги пантеону під різними іменами і в різних образах постають проявами одного Бога, божественної субстанції (проблема одночасної єдності й множинності божественного).

Становлення монотеїзму в історії релігії найчастіше відносять до часу сформованих етносів, відносно розвинутих господарсько-економічних зв’язків та централізованої державності (або періоду її конституювання). Важливими чинниками утвердження монотеїзму були: державна (імперська) політика щодо вірувань підлеглих (переможених) племен і народів, місіонерська діяльність жрецтва, духовенства. Тенденцію до монотеїзму відстежують від часів античності — у монолатрії, ідеях платонізму й неоплатонізму, неопіфагореїзму, ранніх етнічних релігіях (Мардук у вавилонян, Баал у ханаанців, мітраїзм), а також у зороастризмі, брахманізмі та різних течіях пізнішого індуїзму. За панівним припущенням, у давньоруській культурі така тенденція була перервана запровадженням християнства.

Найпослідовніше монотеїзм репрезентують авраамічні релігії: юдаїзм, християнство, іслам, караїзм.

На ґрунті авраамічної традиції виникали нові однобожні релігії — сикхізм, бабізм, бахаїзм та ін. Монотеїзм притаманний і частині неорелігій, переважно неохристиянським течіям.

Загальна характеристика

В авраамічних релігіях Бог — онтологічно, гносеологічно та етично вища форма надприродного. Він — вседосконала Особа, наділений атрибутами Вічності, Безмежності, Безсмертя, Всезнання, Премудрості, Всевладдя, Всебачення, Всемогутності, Вищої справедливості тощо. Увесь світ (фізичний і духовний, видимий і невидимий), як і людина, постають Його творивом. Бог у монотеїстичній картині світу створив і упорядкував не тільки природний світ, але й дав моральні імперативи, яким людство мусить коритися, а відтак і заснований на них соціальний порядок. Він акумулює всі головні функції: Бог не тільки Творець всього сущого, Господь і Володар створеного, але також Закон і Вищий Суддя, Абсолютна істина, Благо і Дарувач благодаті. З такого погляду, Єдиний Бог монотеїзму протиставлений уявленням про безособове божество, божественну субстанцію, яка пронизує весь світ, пантеїзму.

Монотеїстичному світогляду (на відміну від філософського монізму) притаманні уявлення про дві принципово різні реальності: Бога і Всесвіт, трансцендентне (потойбічне) та поцейбічне, надприродне і природне. Понад те, у монотеїзмі важить не тільки одинність, а й унікальність Бога: Єдиний Бог стверджений не як логічна протилежність багатьом, але уособлення виняткової надприродної могутності й сили, розуму й волі, свободи й повноти буття.

Проте навіть монотеїстичні релігії містять політеїстичні ознаки — уявлення про множинність надприродних істот (хоча й не рівних Богові, сутність і природа Якого унікальні й принципово відрізняються): ангелів, архангелів, святих, демонів, бісів тощо. Найпослідовніше принцип монотеїзму втілюють юдаїзм та іслам. Серед авраамічних релігій християнство посідає особливе місце через тринітарну доктрину, на відміну від унітарної теології юдаїзму та ісламу: у християнстві розвинуто різні інтерпретації Бога як триєдності іпостасей (див. Трійця), співвідношення між якими було предметом тяглої богословської полеміки.

Уявлення про Єдиного Бога як Абсолют, втілення вищої досконалості, мудрості й блага закономірно породжувало складні богословські проблеми, спільні для різних культур:
а) власного імені Бога (як найменувати, означити те, що є вічним, безкінечним, самосущим і безмежно досконалим буттям?), а звідси — утвердження традиції сакралізації, втаємничення «справжнього імені» Бога чи вшанування Його під багатьма іменами (пор.: в юдаїзмі — Ягве, що буквально означає «Я є» й заборона на вимовляння цього імені; у християнстві — абстрактні означення Бог Отець, Бог Син, Бог Святий Дух; в ісламі — Аллах, букв. — Господь і вшанування 99 «прекрасних імен Аллаха»; у сикхізмі — Ек, букв. — Один, Єдиний);
б) припустимості зображень Бога — більшість монотеїстичних релігій таку практику суворо забороняють (навіть у християнстві століттями точилися дискусії про допустимість подібних зображень та їх вшанування, див. Іконоборство);
в) можливості та шляхи богопізнання, співвідношення і границі розуму й віри в осягненні божественних таємниць;
г) теодицеї, тобто «виправдання Бога» за існування в світі зла, несправедливості, жорстокості тощо.

Особливого розвитку набуває вчення про Божественне Слово (відповідно до поширеної ідеї, що творіння відбувається через слово або мову Бога), а також про об'явлення (одкровення) Бога людям. Фіксацією такого об’явлення вважають Святе Письмо (Тору, Біблію, Коран та ін.).

Віра в Єдиного Бога як єдину, вищу, унікальну й особисту істоту має наслідком ексклюзивізм, заперечення усіх інших систем вірувань (передусім язичницьких, політеїстичних) як фальшивих, викривлених. Поклоніння іншим богам (тобто, з погляду даної релігії, висловлення пошани й покори тому, що є нижчим за правдиво Божественне), віровідступництво розглядають як найтяжчий гріх. Це частково пояснює агресивну або принаймні нетолерантну позицію монотеїстичних релігій у світовій історії, руйнівні й фанатичні дії на захист «єдино істинної віри».

З монотеїстичними релігіями пов'язана тенденція до чіткого закріплення системи догматів (віроповчальних основ), системи цінностей і системи дій (релігійних практик), а також формування і розвиток богословської думки, релігійної філософії та етики.

Додатково

• Перша й друга заповіді Декалогу напучують: «У тебе не буде інших богів окрім Мене! Не робитимеш собі жодного ідола, ані будь-якої подоби того, що на небі вгорі, чи на землі внизу, чи у водах нижче землі. Не поклонятимешся їм і не служитимеш їм» (Втор. 5:7‒9).

Література

1. Armstrong K. A History of God: The 4000-year Quest of Judaism, Christianity and Islam. New York : Ballantine Books, 1994. 460 p.
2. Лобовик Б. Монотеїзм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. Київ : Абрис, 2002. С. 396.
3. Луцюк М. В. Поняття Бога в біблійних текстах // Гуманітарна освіта в вищих навчальних закладах. 2002. Вип. 4. С. 40–48.
4. Swinburne R. The Existence of God. Oxford : Clarendon Press, 2004. 363 p.
5. Oubrou T. L’Unicité de Dieu: Des noms et des attributs divins. Saint-Denis : Bayane, 2006. 210 p.
6. Albera D., Berthelot K. Dieu, une enquête: Judaïsme, christianisme, islam, ce qui les distingue, ce qui les rapproche. Paris : Flammarion, 2013. 1036 p.
7. Römer T., Chabbi J. Dieu de la Bible, dieu du Coran: Dialogue. Paris : Editions du Seuil, 2020. 304 p.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Монотеїзм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Монотеїзм (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.08.2023