Блаженство

Святе Блаженство. Ікона Теодороса Пулакіса, бл. 1661, з колекції Богдана та Варвари Ханенків

Блаже́нство — багатозначний термін: 1) у широкому розумінні — вищий рівень щастя, задоволення, відчуття цілковитої насолоди; 2) в історії філософії — стан прилучення до блага; 3) у християнстві — найвищий стан духовного та тілесного буття, який досягається здобуттям Божої благодаті; перебування у Божественній любові, раювання.

Античне розуміння

У давньогрецькій літературі відповідником був термін «макаріос» або «макаріотіс» (грец. μακάριος, μακαριότης), яким позначали переважно блаженне, тобто чуже стражданням існування богів і людей, що виявлялося і в зовнішньому благополуччі.

Поняття «блаженство» передавали також термінами: «евдемонія» (εὐδαιμονία) — на позначення блаженства, можливого лише за умови заступництва благого божества, демона (часто використовувався як синонім до μακαριότης); «євтихія» (εὐτυχία) — щастя, удача, фортуна (співвіднесене з поняттям долі, року, щасливого випадку); «ідоні» (ἡδονή) — задоволення, чуттєва насолода; «олвос» (ὄλβος) — на позначення головно зовнішнього благополуччя, добробуту, багатства. Поняття «блаженства» і «щастя» в грецькій культурі вживалися як синоніми.

За Платоном, цілковите людське щастя пов’язане зі світом ідей, досконале та єдино можливе блаженство зводиться до споглядання, знання і бачення Сущого. Істинним щастям і блаженством є володіння Благом, тобто блаженство — це певний стан душі, причетної до Блага. За Аристотелем, істинне блаженство полягає в уподібненні душі до Божественного космосу (в його досконалості, красі та автаркії), а людського мислення — досконалому мисленню Первосущого. А за Епікуром, вище щастя і блаженство настає після усунення усіх можливих лих і страждань, як тілесних, так і душевних.

Християнське розуміння

У Септуагінті термін «макаріос» використовується на позначення блаженної, щасливої людини (Йов 5:17; Пс 1:1, 34:9, 40:2, 83:13, 111:1; Пр. 3:13; Іс. 30:18 та ін.).

Набуття блаженства можливо для всіх християн. Для досягнення блаженного стану в Царстві Небесному людина повинна активно сприйняти Божественну благодать, що очищає її від гріха і уможливлює з’єднання з Богом. Шлях сходження до вищої духовної радості спілкування з Богом полягає в покаянні, тобто через трансформацію розуму й серця, а відтак через віру і прагнення жити за волею Божою, молитву, подяку, дотримання т. з. заповідей блаженства (блаженні вбогі духом; ті, що плачуть; лагідні; голодні і спраглі правди тощо). Біблійне богослов’я апелює до заповідей блаженства як таких, що вказують шлях до спасіння, спрямовують до милосердя, миротворчості, доброчинності, духовності, зміцнюють готовність витерпіти ганьбу, гоніння, страждання, навіть прийняти смерть за Христа.

У православному розумінні блаженство — стан досконалої духовної радості від перебування у Божественній любові, досягнутий завдяки єднанню з Богом, обоженню; синонім життя, яке вірянин має у Христі, вічного життя, життя в Царстві Небесному. Підкреслюється, що блаженство є не просто вищим щаблем радості, але такої радості, джерелом і змістом якої є благий Бог. У цьому розумінні поняття блаженства розрізняють від інших понять (передусім щастя), семантика яких обмежена задоволенням земним життям.

У західному середньовічному богослов’ї поняття блаженства розглядалося зазвичай як суб’єктивний аспект категорії блага. Катехизис Католицької церкви тлумачить «вічне блаженство» як споглядання Бога у вічному житті, в якому душі вповні будуть «учасниками Божої природи», Христової слави, втішатимуться життям Пресвятої Трійці. Це блаженство перевищує людські межі, воно є даром Божим (як і благодать, що веде до нього).

У східній філософії

У філософії індуїзму відповідником є поняття «ананда» (ānanda). Зокрема, мірою розвитку тантризму поширюється думка, що блаженство є складником самої природи божества (Абсолюту), формується т. з. анандавада — вчення про блаженство. При цьому блаженство може розумітися полісемантично: як частина абсолютного першопринципу; як союз двох божественних начал, що утворюють Абсолют, як динамічний аспект Абсолюту, його Шакті (ананда-шакті), як звільнення тощо. Набули розвитку онтологічні, когнітивні, праксеологічні аспекти розуміння блаженства. Адепти езотеричних практик прагнуть пережити тимчасовий стан блаженства у власному досвіді як запоруку майбутнього блаженного стану.

Література

  1. Dodd C. H. More New Testament Studies. Manchester : Manchester University Press, 1968. 157 p.
  2. Свенцицкая И. С. Счастье и горе у древних греков // Казус. 2002. Вып. 4. С. 16–25.
  3. Клочовський Я. А. Нагірна проповідь: шлях до повноти життя / Пер. з пол. Львів : Свічадо, 2012. 104 с.
  4. Канталамесса Р. Євангельські Блаженства / Пер. з іт. Львів : Свічадо, 2013. 136 с.
  5. Петрова Л. А. Концептуализация счастья и радости в русской религиозной философии ΧΙΧ — пер. пол. XX вв.» // Вестник Санкт-Петербургского государственного университета. Серия 17. 2016. Вып. 1. С. 143–150.
  6. Пахомов С. В. Понятие блаженства (ананды) в философии индуистского тантризма: основы тантрической анандавады // Вопросы философии. 2020. № 3. С. 177–185.

Автор ВУЕ

В. Е. Туренко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Туренко В. Е. Блаженство // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Блаженство (дата звернення: 16.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднення
Оприлюднено:
26.08.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ