Будда

Будда. Абгая мудра (символічний жест захисту й доброзичливості)

Будда Весняного Храму. Найвища статуя в світі (128 м), сел. Чжаоцунь у провінції Хенань, Китай

Бу́дда [ санскр. बुद्ध (buddha) — просвітлений, пробуджений; похідне від санскр. кореня buddh] — у буддизмі — багатозначний термін.

1) Істота, яка досягла найвищої межі досконалості.

2) Стан вищої духовної досконалості, досягнутий як перехід від сплячої, затьмареної свідомості до свідомості просвітленої, пробудженої.

3) Ім’я-титул, набуте індійським принцем Сіддгартхою (власне ім’я) Гаутамою (родове ім’я) після просвітлення. Сіддгартха Гаутама вважається засновником буддизму, відомий також як Будда Шак'ямуні. Слово «Будда», вжите з великої літери, стосується винятково засновника буддизму — Гаутами (Шак’ямуні); з маленької — є означником багатьох інших просвітлених досконалих істот, про яких навчала пізніша буддійська космологія.

Джерела відомостей про життя Будди

Найдавніші відомості про життя Будди — надписи-едикти, викарбувані на кам’яних плитах за наказом царя Ашоки (3 ст. до н. е.). На основі співставлення датування едиктів Ашоки із канонічними текстами (які передавали усно до фіксації в 1 ст. до н. е.) та відомостями історичних ланкійських хронік (1 тис. н. е.) вчені виснували, що Будда жив наймовірніше між 560 і 480 до н. е. Проте серед різних шкіл буддизму визнані й інші дати — 623/624‒543/544 до н. е. та ін. (серед буддологів не вважаються історично релевантними).

Про життя Будди як історичної особи канонічна буддійська література (Типітака) не дає повного уявлення. Неканонічні джерела [«Магавасту» і «Лалітавістара» школи магасангхіка; «Абгінішкрамана-сутра» школи дгармагуптака; поема Ашвагхоші (1 ст.
до н. е.) «Буддгачаріта» та введення до джатак «Ніданакатха»] подають життєпис Будди мовою палі.

Життєпис

Мая — мати Будди Шак'ямуні

В основу життєпису покладена умовно раціональна схема. Принц Сіддгартха Гаутама народився у 7‒6 ст. або 6‒5 ст. до н. е. в Північно-Східній частині Індостану, ймовірно у м. Лумбіні (тепер Непал). Його родина належала до аристократичних кіл варни кшатріїв; батько — Шуддгодан (Суддгодана) — був правителем невеликої держави народу шак’я. Мати (Мая) померла одразу по народженні сина. За переказом, астролог Ашита, покликаний батьком до немовляти, віднайшов на тілі хлопчика 32 ознаки величі. Провістив народження або великого державника-володаря (у разі, якщо принц лишиться у палаці), або великого святого, який пізнає і відкриє світові істину (якщо він полишить палац). Батько мріяв про наступника престолу; прагнув ізолювати сина від лих і страждань зовнішнього світу, перетворити його життя в стінах палацу на безтурботне свято. У 16 років царевич одружився на двоюрідній сестрі принцесі Яшодгарі; в шлюбі народився син Рахула.

За переказом, дорослий принц раптово зіштовхнувся з життєвою дійсністю: чотири зустрічі докорінно змінили його світогляд та спосіб життя. Перші три (зустріч з хворою людиною, старим чоловіком, поховальною процесією) спонукали його до усвідомлення тотальності страждань і коловороту сансари, а 4-та (зустріч з мандрівним монахом) — стала вказівкою на шлях до звільнення. У віці 29 років Сіддгартха полишив царський палац, сім’ю та обрав аскетичний спосіб життя відлюдника. Упродовж 6 років Гаутама блукав долиною р. Ганги, зустрічав релігійних вчителів, йогинів, вивчав та практикував їхні системи та методи. Втім, суворий аскетизм не дав йому відповідей на екзистенційні питання: звідки в світі зло й страждання? Як їх уникнути?

Відмовився від аскези, обравши власний духовний шлях. У віці близько 35 р. відчув близькість осягнення істини, усамітнився і занурився в медитацію. Після кілкатижневого самозаглиблення містично прозрів, досяг просвітлення і став Буддою (за переказом, йому раптово відкрилися великі таємниці буття, коловороту життя і смерті, першопричини людських страждань і шлях до порятунку від них). Після просвітлення проголосив поблизу м. Бенареса (тепер Індія) групі з 5-ти аскетів свою першу проповідь, основним змістом якої стали т. з. чотири благородні істини (див. Ар'ясатья) та праведний восьмишлях уникнення крайнощів (з одного боку, гедонізму, потурання своїм бажанням, з іншого — суворого аскетизму, самокатування).

Після того Будда впродовж 45 років мандрував теренами Індії, проповідуючи своє вчення серед різних прошарків індійського суспільства. Заснував буддійську чернечу громаду (сангху) для тих, хто бажаа звільнитися від повсякденності й практикувати дгарму постійно; встановив правила чернечого гуртожитку та індивідуальної поведінки. Будда не відкидав пантеону язичницьких богів та уникав повчань богословського змісту, але спрямовував своїх учнів до зосередження на особистому спасінні — вивільненні свідомості від тенет тіла, влади сансари та карми і досягнення нірвани.

Помер у віці 80 років в м. Кусінарі. Учні, згідно з традицією, піддали його тіло кремації. Знайдені в пороху поховального вогнища шаріра (рештки у формі кульок) у подальшому стали важливими буддійськими реліквіями.

Образ Будди у канонічних текстах і коментарях

Будда. Мудра Дхьяні

Завершення життя Будди в фізичному тілі (парінірвана)

Будда проповідував усно; його висловлювання і повчання, записані учнями, склали один із розділів канону Трипітаки. Буддійські коментаторські тексти стверджують, що Будда відчував, бачив, чув усе, що відбувається на землі та в інших світах; отримав знання про всі свої минулі народження. Всезнання Будди поділяється на 14 типів: знання «чотирьох благородних істин», здатність досягти глибокого співчуття, знання постійної мінливості буття та ін.

Будду наділяли низкою магічних властивостей: здатністю спускатися під землю, підійматися на небо, літати в повітрі, зцілювати, приборкувати звірів, викликати вогняні містерії тощо. Його постаті приписують епітети «Бог богів», «Цар царів», «Вседержитель», «Цілитель» тощо. Сформувалася традиція його величання понад 30-ма титулами, серед яких: Будда Шак’ямуні — Пробуджений Мудрець із роду Шак’я; Татхагата — Той, Хто Приходить і Повертається; Сугата — Той, Хто Творить Добро; Джина — Переможець; Бгагаван – Той, Хто Торжествує; Локадж’єштха — Пошанований Світлом; Мага Шрама — Великий Відлюдник. У пізніх індійських релігійних текстах (пуранах) Будда був включений до числа аватар бога Вішну.

Додатково

Вважають, що мати і дружина Сіддгартхи були першими серед жінок, котрі прийняли його вчення. Яшодгара, згідно з буддійськими хроніками, на п’ятому році по просвітленні Шак’ямуні виявила прагнення скласти чернечу обітницю; в подальшому досягла вищого ступеню святості. Навернення матері пояснюється через міфічний епізод життєпису Будди, згідно з яким він провідав матір на небі 33-х богів, де пояснив їй і присутнім там божествам вищий закон — Абгідгарму. Ці приповісті ідейно уґрунтували навернення жінок у буддизм та створення жіночих чернечих громад.
Будда не залишив по собі наступника; вважається, що його останніми словами були: «не думайте, що вчення втратило свого вчителя, закон і дисципліна, які я передав вам, відтепер стануть вашими вчителями».
Місця народження, просвітлення, першої проповіді та смерті Будди Шак’ямуні є об'єктами паломництва буддистів з усього світу.

Література

Sacred Biography in the Buddhist Traditions of South and Southeast Asia / Ed by J. Schober Honolulu : University of Hawaii Press, 1997. 366 p.
Буддизм: Четыре благородных истины / Укл. Я. Боцман. Москва : ЭКСМО ; Харьков : Фолио, 2002. 828 с.
Armstrong K. Buddha. New York; Toronto : Penguin Books, 2004. 205 p.
Swearer D. Becoming the Buddha. Princeton : Princeton University Press, 2004. 352 p.
Огнєва О. Д. Джерела житія Будди Шак'ямуні в історичній традиції Тибету (XIV–XVII ст.) // Східний світ. 2006. № 4. С. 22–26.
Огнєва О. З історії живописних зображень Будди Шак'ямуні // Китайська цивілізація: традиції та сучасність. Київ : [б. в.], 2009. С. 81–86.
Бокал Г. В. Методологічні засади історико-філософського дослідження філософії тибетського буддизму // Гуманітарні студії. 2012. Вип. 15. С. 3–10.
Александрова Н., Русанов М., Комиссаров Д. Лалитавистара: сутра о жизни Будды : в 3 т. / Пер. с санскр., кит. Москва : Российский государственный гуманитарный университет, 2016. Т. 1: Рождение. 608 с.
Schumann H. W. The Historical Buddha: The Times, Life, and Teachings of the Founder of Buddhism. New Delhi : Motilal Banarsidass, 2016. 274 р.