Буддизм

Медитуючий Будда, Гандхара, 2–3 ст.
Велика ступа у сел. Санчі, Індія, 3 ст. до н. е.

Будди́зм (санскр. बुद्ध धर्म, buddha dharma; палі बुद्ध धम्म, buddha dhamma — вчення просвітленого) — східна етико-філософська традиція та найдавніша з-поміж світових релігій, виникла в сер. 1 тис. до н. е. у Північній Індії. Засновником вважається Сіддгартха Гаутама, відомий після просвітлення як Будда Шак’ямуні (див. у ст. Будда). Термін «будда» є похідним від санскр. кореня «будх» (buddh) і означає перехід від затьмареної свідомості до просвітленої — звідси й назва релігії.

Поняття «буддизм» європейські дослідники використовують з 19 ст.; носії релігії називають її Дгармою (у розумінні «Закон», «Вчення») або Буддгадгармою («Вчення Будди»).

Історична довідка

Буддизм зародився у 6–5 ст. до н. е. у рабовласницькій державі Магадха. Поширився переважно у середовищі нижчих каст як виклик традиційному брахманізму та реакція на його елітарність. Сформував новий світоглядний синтез: відкинув авторитет Вед, переосмислив і асимілював духовні, культурні й релігійні традиції Стародавньої Індії. Був підтриманий кастою кшатріїв як засіб похитнути владу і священний авторитет жерців-брахманів.

Засновник буддизму — царевич Сіддгартха Гаутама, який, за переказом, зрікся розкішного і безтурботного способу життя, у 29-річному віці полишив палац і став аскетом-відлюдником (санскр. Шак’ямуні — букв. самітник з роду шак’я). У пошуках істини і власного шляху вдавався до різних духовно-аскетичних практик. У віці бл. 35 років начебто пережив містичне просвітлення і став Буддою — пробудженим до істини: осягнув найглибші таємниці буття, закони коловороту народжень і смертей (сансари), першопричини людських страждань і шлях до порятунку від них; досяг стану досконалого спокою й звільнення. Набув відомості як мандрівний вчитель у багатьох індійських державах, став засновником чернечої громади (сангхи), котру підтримували миряни; залишив по собі спільноту учнів і послідовників. Імовірно, був реальною історичною особою та одним із перших відомих діячів Індії, чиє життя піддається хоча б приблизному датуванню. Джерела, що оповідають про засновника буддизму, були записані через кілька століть після його смерті. Різні школи буддизму вказують розбіжні дати життя Будди Шак’ямуні: 563–483 до н. е., 566–486 до н. е., або 623/4–543/4 до н. е. За припущеннями буддологів, жив між 560 і 480 до н. е.

У сер. 3 ст. до н. е. буддизм набув державного значення в імперії Маур’їв. За підтримки імператора Ашоки набув поширення у Південній і Центральній Азії. Від 5 ст. вплив буддизму на історичній батьківщині почав спадати: він втратив державну підтримку (правителі імперії Гуптів сперлися на зміцнілий індуїзм), навали гунів розорили великі буддійські монастирі Північної Індії, а з 9 ст. на теренах Індостану ширився іслам. До 10 ст. вплив буддизму зберігся головно в Кашмірі, Біхарі й Бенгалії.

Від 3 ст. до н. е. буддизм поширився у країнах Індокитаю — Таїланді, Бірмі (нинішня М’янма), Камбоджі, Лаосі. З 1 ст. — територією Китаю, де спершу склав конкуренцію традиційним релігіям — даосизму і конфуціанству. Звідси вплив буддизму (разом з ним індійської та китайської культури) став відчутним у Кореї (з 4 ст.) та Японії (з 6 ст.).

У 7 ст. буддизм сягнув Тибету, де утворив своєрідний релігійний синтез із місцевою релігією бон (див. Ламаїзм).

До 8 ст. вплив буддизму поширився від сучасного Пакистану, Афганістану й Туркменії на заході — до Індонезії та Японії на сході. Однак, від 8 ст., під тиском ісламу, поступово витіснений в країни Південно-Східної Азії.

У 13 ст. буддизм з Тибету принесений до Монголії; звідти — до низки народів Сибіру (бурятів, калмиків, тувинців тощо).

Від кін. 19 ст. буддійські осередки з’явилися в країнах Європи та Америки; поряд із азійськими діаспорами діяли нечисельні громади західних послідовників буддійських шкіл і течій.

Періодизація.png

У 20 ст. руйнівного удару буддизмові завдали політичні перевороти й антирелігійні репресії в Китаї, Монголії, Тибеті, країнах Південно-Східної Азії. Наслідком став потужний приплив мігрантів-буддистів у країни західного світу. Контркультурна революція на Заході у 1960–1970-ті сприйняла буддизм як духовну альтернативу секулярному дискурсу; перетворила елементи буддійського вчення, етики та релігійної практики на складову масової культури. Найінтенсивніше кількісне зростання буддійських організацій і мереж в Європі й США припало на 1970–1990-ті. Буддійські школи і джерела стали ґрунтом для нових учительських традицій, необуддійських течій і субкультур.

У колишньому СРСР до 1939 буддійські релігійні інститути були повністю ліквідовані, бл. 20 тис. монахів піддані репресіям. Ситуація змінилася в бік легалізації буддизму лише у 1970–1980-х.

Станом на 2020 буддизм визнаний однією з корінних релігій у РФ, але політика уряду спрямована на ізоляцію вірян від східної сангхи; у Калмикії, Бурятії, Туві відкрито підтримується місцевою владою.

Поширення

У 20 — на поч. 21 ст. найбільші спільноти буддистів мешкають у Бутані, В’єтнамі, Індії, Камбоджі, Китаї (та серед китайського населення в Сінгапурі й Малайзії), Кореї, Лаосі, Монголії, М’янмі, Непалі, Таїланді, Тибеті, Шрі-Ланці, Японії.

За оцінками (2019), буддисти складають бл. 7 % від світового населення. Релігійні спільноти діють у понад 60 країнах світу, але 94 % буддистів зосереджені в Індокитаї. Кількість буддистів у Північній Америці оцінена в 3,9 млн, Європі — бл. 1,3 млн.

Сукупно налічують бл. 480–500 млн мирян-буддистів і понад 1 млн. монахів і монашок (див. Бгікшу). Проте, з низки демографічних причин (обмеження дітонародження в Китаї, старіння населення Японії тощо) до 2060 прогнозується зменшення кількості буддистів до 460 млн.

Провідні міжнародні неурядові організації буддистів: Всесвітнє братство буддистів (штаб-квартира в м. Бангкок, Таїланд); Азіатська буддійська конференція за мир (м. Улан-Батор, Монголія).

Особливості буддизму

Буддизм формувався як оригінальне етико-філософсько-релігійне вчення, відмінне від панівних в Індії релігійно-ідеологічних доктрин; включав ідеї духовного і соціального протесту. Поряд із тим, буддизму притаманні й принципові відмінності від світових релігій, закорінених в авраамічній традиції (див. Авраамічні релігії). Серед особливостей буддизму:

  • заперечення вчення брахманізму про сакральність (святість і незмінність) та «священного знання» Вед;
  • відкидання варно-кастової системи індійського суспільства; ідеї рівності та відкритості просвітлення для кожного (за умов дотримання доктринальних, етичних і психотехнічних принципів);
  • відсутність вчення про Бога та традиції богословствування — буддизм не містить уявлень про Бога-Особу, Творця, Суддю тощо; Будда не відкидав Бога (богів), але не повчав про Нього (них) і не закликав вірувати (звідси епітети буддизму як «атеїстичної релігії», «наукової релігії»);
  • відкритість до релігійного синкретизму: із поширенням на нові території буддизм залучав місцевих божеств до міфологічного пантеону; допускав поклоніння будь-яким богам як засіб тимчасового полегшення страждань (дотепер у Східній Азії буддизм міцно сполучений з даосизмом, конфуціанством, синтоїзмом тощо);
  • відсутність вчення про створення світу (креаціонізм), кінець світу (есхатологія), передвизначення, Страшний суд, безсмертя душі; заперечення ідеї порятунку після смерті (головна мета, визначена людині, — переривання ланцюгу нових народжень і вихід із сансари);
  • відсутність догматики, доктрини, ортодоксальних віросповідних принципів, рівним чином як і понять єресі, інакодумства, відступництва; натомість існування множини визнаних шкіл, течій і учительських традицій;
  • заперечення ідеї одкровення: шлях до спасіння, віднайдений Буддою — результат його власного відкриття, внутрішнього осяяння свідомості, пробудження;
  • звернення передусім до особистісного досвіду (а не віри), власних зусиль, фізичних і психотехнічних практик (а не релігійних ритуалів), вправлянь з дисциплінування тіла й свідомості;
  • виняткове значення ідей ненасильства як світоглядної максими і принципу життя; слабка політизація; релігійна і світська толерантність.

Чотири благородні істини

Осердям віровчення, етики й філософії усіх напрямів буддизму є «Чотири благородні істини» (санскр. catvāri āryasatyāni, палі cattāri ariyasaccāni; див. Арьясатья). За переказом, були виголошені Буддою Шак’ямуні в його першій проповіді після просвітлення:

  1. Кожне життя є стражданням (дукха, від санскр. duḥkha, палі dukkha — невдоволення, занепокоєння, хвилювання).
  2. Причиною страждань є бажання (ширше — прив’язаність до життя, потяг до існування).
  3. Щоб звільнитися від страждань, слід позбутися бажань (стан, вільний від страждань — нірвана, від санскр. nirvāṇa, палі nibbāna).
  4. Щоб позбутися бажань, треба йти шляхом, накресленим Буддою.

Шлях до припинення страждань включає 8 «сходинок» і відомий як «Благородний Вісімковий шлях» (санскр. āryāṣṭāṅgamārga, палі ariya aṭṭhaṅgika magga). Поділяється на три етапи: 1) етап мудрості; включає дві складові — правильне розуміння (погляди) і правильне прагнення (наміри); 2) етап моральності; має три сходинки — правильна мова, правильна поведінка, правильні засоби до існування; 3) етап концентрації (призначений переважно для ченців і передбачає спеціальні психопрактики); три сходинки — правильне зусилля, правильний напрям думки, правильне зосередження.

Кінцевим щаблем Вісімкового шляху є досягнення цілковитого спокою і незворушності, звільнення від страждань, перетворення людини на архата, просвітлення. Шлях, вказаний Буддою, отримав назву «серединного», бо торований поміж крайнощами гедонізму та аскетизму. Вісімковий шлях приступний тільки людині (серед усіх ін. форм життя, включно з богами) і здоланний винятково її власними зусиллями.

Філософські засади буддизму

Розбіжні школи, течії, напрями буддизму містять низку спільних ідей — т. з. Трилакшана (три ознаки Буддійського вчення):

1) «Анніча» — визнання непостійного, мінливого характеру Всесвіту;

2) «Анатта» — відсутність віри в індивідуальну «душу»;

3) «Дукха» — страждання як універсальний принцип непробудженого буття.

Філософія буддизму заперечує існування якоїсь вічної, незмінної, абсолютної сутності світу. Матеріальний світ сприймається як мара, безкінечно мінлива і нестійка «ілюзія», де існує тільки народження і розпад форм. Усі існуючі речі та істоти — різноманітні комбінації (скандхи) первинних пасивних незмінних елементів (дгарм). Дгарми, збуджені енергією свідомості, сполучаються щоразу у нові миттєві комбінації, утворюють нові структури (зокрема й такі, що здатні відчувати і жити — тварини, рослини, люди). Розпад тимчасових структур спричинює смерть цих форм; рекомбінація — викликає до життя нові. Потік дгарм утворює й особистість. Душа людини теж являє собою одну серед численних скандх; у коловороті сансари в нове тіло переходить не та сама душа (уявлення про безсмертну вічну самототожню душу — атман — у буддизмі відкинуті), а її першоелементи, але кожний раз у новому сполученні. Від комбінації дгарм залежить те, у формі якої істоти перебігатиме наступне життя. Крім людини, буддизм припускає ще п’ять ін. форм існування: тварина, божество (дева), войовничий титан (асура), голодний дух (прета) і мешканець пекла.

Нова комбінація не є випадковою, а визначена організуючою силою карми. Карма, з такого погляду, — народжена потоком свідомості сукупна енергія вчинків, слів і думок, яка збуджує дгарми і спонукає їх до сполучення. Заведене силою карми, колесо сансари продовжує незупинно обертатися і безкінечно породжує нові форми життя — страждання — смерті. Відповідно, нірвана розуміється як повернення всіх дгарм до первинного стану спокою («істинного буття»), зупинка дії карми, остаточне завершення ланцюгу перероджень. Нірвана — не смерть, але буття в ін. якості абсолютно вільного духу. Поступово сходячи Вісімковим шляхом, людина позбавляється дій, здатних впливати на майбутні народження, зупиняє колесо сансари, поринає у безмежний і вічний спокій просвітлення.

Напрями буддизму

Буддійська сангха

Поділ на школи і напрями в межах буддизму зароджувався у період, який передував писемному оформленню буддійського канону. Кістяк буддійського руху формувався з монахів; головними культовими, освітніми, духовними центрами ставали монастирі. Відмінності, що лягли в основу поділів буддійських шкіл, стосувалися переважно розуміння сансари, нірвани, дгарми, Будди, принципів та ідеалів чернечого життя й набували більшого значення для вченого духовенства, буддійських філософів, аніж для широкого загалу вірян. Множинність течій буддизму обумовлена пристосуванням загальнобуддійських положень до специфіки культурного, етнічного, політичного середовища з бігом його історичного поширення.

Основні напрями буддизму:

1) Тхеравада, або Південний (південно-східний) буддизм, також Хінаяна, індо-буддизм;

2) Махаяна, або Північний буддизм, також Бодхісаттваяна;

3) Ваджраяна, або Центральноазійський буддизм, також тантризм, тантричний буддизм, Мантраяна.

Історично першими напрямами були Тхеравада (букв. Учення старійшин), що постала як чернечий буддизм, та Махаяна (букв. Велика колісниця), орієнтована на мирян. Тепер наукове середовище поділяє думку про приблизно однаковий час їхнього формування — 1 ст. до н. е. (тривалий час у буддології Махаяна вважалася пізнішою). Запровадження терміна «Хінаяна» (букв. Мала колісниця) приписують прихильникам Махаяни, котрі в такий спосіб дорікали Тхераваді на вузьке коло послідовників — винятково монахів.

Відмінності основних напрямів у буддизмі
№ з/п Тхеравада (Хінаяна) Махаяна
1 Південний буддизм, поширений в країнах Південної і Південно-Східної Азії (Таїланд, Камбоджа, Лаос, М’янма, Шрі-Ланка та ін.) Північний буддизм, поширений на північ від Індії (Китай, Південна Корея, Тибет, Монголія, Японія, В’єтнам та ін.)
2 Спирається на тексти, складені мовою палі Спирається на тексти, складені санскритом
3 Релігійний ідеал — архат, здатен досягти нірвани за одне життя Релігійний ідеал — бодгісаттва, який зайнятий спасінням усіх живих істот
4 Мета — індивідуальний шлях досягнення просвітлення Мета — турбота про сангху і покращення карми
5 Будда не вважається надприродною істотою. Вшановується як людина, котра завдяки власним зусиллям досягла просвітлення і вказала шлях до звільнення іншим; вчитель і наставник, той, хто дав Дгарму (Закон) Будді вклоняються як надприродній істоті. Розвинуте вчення про «три тіла» Будди: «нірманакая» — будда-людина (принц Гаутама), образ, в якому вища реальність з’явилась у світ; «самбгогакая» — іпостась Будди, в якій він являє себе у видіннях бодгісаттвам; дгармакая — персоніфікована істина, вічний закон, нірвана, істинне тіло Будди (перші два є його проявом)
6 Можливість просвітлення відкрита тільки для ченців Кожна жива істота наділена природою будди і є буддою потенційно

Історично найпізніше (2-га пол. 1 ст.) в рамках Махаяни виділилася Ваджраяна (букв. Діамантова або Громова колісниця). Термін «тантризм», поширений на Заході, походить від назви священних текстів учення — мантр (букв. «нитка, на яку щось нанизується»). Склалася під впливом автохтонних індійських вірувань, із притаманними їм культами плодючості, материнського начала, уявленнями про «жіночу» й «чоловічу» статеву енергетику й символіку та образністю при осягненні вищих духовних принципів. Постала як езотеричне вчення й особливі практики, націлені на досягнення стану будди упродовж одного життя. У Ваджраяні з’явився особливий тип духовних подвижників — «досконалих» (сідхи), які не складали чернечих обітниць, могли жити як в монастирях, так і поза ними.

Ваджраяна значною мірою визначила обличчя пізньо-індійського буддизму і відіграла виняткову роль у тибето-монгольському буддизмі, натомість у далекосхідному (Китай, Корея, Японія) її елементи не мали істотного значення.

Кількісний розподіл вірян між зазначеними напрямами є предметом дискусій; традиційно буддизм Махаяни вважається найчисельнішим, оскільки поширений у густо заселених країнах.

Священні тексти

Канонічною збіркою буддійських текстів, яка визнана усіма напрямами і школами, є Типітака (санскр. Трипітака — букв. три кошики). Містить три частини: правила чернечої дисципліни; висловлювання Будди; виклад філософського та етико-психологічного обґрунтування Закону (Дгарми). Письмову фіксацію Типітаки традиція відносить до Першого буддійського собору (прибл. 6–4 ст. до н. е.; див. Панчасатика). З погляду буддологів Типітака записана пізніше: перша з відомих версій канону укладена мовою палі в 1 ст. до н. е. на о. Ланка.

Також поширені збірники життєпису Будди або коментарі до канону, що складалися у 2–8 ст. Кожна зі шкіл та напрямів буддизму виробила й власні канони священних книг.

Релігійний культ

Храм Паранірвана, одне з місць паломництва буддистів, м. Кушинагар, Індія

У ранньому буддизмі релігійні практики обмежувалися читанням текстів, проповідями і сповідями ченців, пошануванням реліквій і предметів, якими користувався Будда. Єдиним регулярним ритуалом давньої сангхи вважають обітницю «пошадхи» — щотижневого дня посту. У Хінаяні всі молитви та ін. форми культу поставали суто як меморіальні акти, мета яких — віддати шану пам’яті Вчителя.

Серед ранніх форм культу виділяють також паломництво. Традиція приписує Будді Шак’ямуні особисту вказівку щодо 4-х священних місць для прочан: місце його народження (Лумбіні); місце просвітлення (Бодх-Гая, храм Махабодгі); місце першої проповіді (Сарнатх); місце смерті / відходу у паранірвану (Кушинагар).

До ранніх об’єктів медитації й культу відносять ступи (пагода в Китаї, чортен у Тибеті) — первісно куполоподібні надгробки на квадратній у плані основі, місця зберігання священних решток (зокрема й Будди, згідно з його заповітом), реліквій. Форма ступ символізувала перевернуту догори дном миску Будди.

Розвиток багатої культово-обрядової практики в буддизмі пов’язаний з поширенням Махаяни. Відбувався процес обожнення Будди Шак’я-муні та його найближчих учнів, настоятелів найзначніших монастирів, засновників різних шкіл буддизму тощо. Формувався пантеон надприродних істот, який включав і найпопулярніших місцевих богів. До найвищого рангу пантеону увійшли будди (істоти, які досягли просвітлення). Серед найбільше вшанованих у всіх буддійських країнах — Будда Шак’я-муні, Майтрея (будда майбутнього), Ваджрапаті (борець з хибними думками), 5 будд частин світу — Вайрочана (в центрі Всесвіту), Акшобх’я (на сході), Ратнасамбхава (на півдні), Амітабха (на заході; володар чистої землі; див. Аміда у буддизмі) та Амогасіддхі (на півночі). Другий ранг становлять незліченні бодхісаттви («істоти, що прагнуть просвітлення»). За уявленнями Махаяни — істоти, які досягли просвітлення, але добровільно лишаються в сансарі через глибоке співчуття до інших і прагнуть допомогти їм у шляху до спасіння. Серед особливо пошанованих — бодхісаттви Авалокітешвара, Тара, Манджушрі, Самантабхадра та ін. Третій ранг — архати («гідні», «достойники»), люди, котрі за життя досягли духовної досконалості, нірвани, звільнилися від коловороту сансари і тим врятували себе особисто. Нижчий ранг формували т. з. ідами, або місцеві божества-захисники, покровителі.

Інтер’єр буддійського храму в монастирі Намо Будда, Тибет

Культовими центрами буддизму від початку його виникнення були монастирі, навколо яких утворювалися спільноти буддистів–мирян. Той, хто вступав у сангху, мусив відмовитися від усіх зв’язків зі світом — сім’ї, касти, власності (принаймні на час перебування в монастирі). Поступово складався статут монастирського життя, норми і приписи, обряди посвячення, правила для ченців, послушників, прислужників, монастирських селян. Монастирі перебрали функції буддійських освітніх закладів, бібліотек, центрів медицини і розвитку бойових мистецтв; перетворилися на головну форму організації буддистів за відсутності жрецтва чи ієрархічно організованої церкви.

Від 1 ст. розвинувся культ статуй будд і бодхісаттв, поширилися храмові споруди, в яких здійснювали жертвоприношення, проголошували мантри, медитували. Особливі культові практики розвинулися в межах Ваджраяни (медитація перед мандалами; читання мантр; тантричні методи — містичні ритуали, літургії, техніки візуалізації божеств; церемонії посвячення і таємні обряди).

Буддійський релігійний календар є місячним, але спосіб літочислення у буддійських країнах різниться. Більшість буддистів ведуть відлік нової ери від дня смерті Будди (напр., 2020 рік відповідає 2563 за буддійським літочисленням). Серед головних релігійних свят: День вшанування Будди (Весак), коловорот Майтрейі, Новий рік, день Дгарми тощо. Для тибетсько-монголоської гілки: також Дуїнхор, Дзул, Містерія Цам, День народження Далай-лами та ін. Поширене ставлення до святкового дня як часу очищення і напруженої духовної роботи, вважається що медитація та релігійне єднання під час урочистих церемоній сприяє досягненню просвітлення.

У регіонах поширення буддизму утвердилася власна локальна буддійська символіка та культово-обрядова практика — вшанування святих місць, обрядовість життєвого циклу, посвячення тощо, сполучені з місцевими традиціями.

Буддизм сприяв розвитку оригінальної архітектури (храмів, монастирів, ступ), мистецтва (скульптура, живопис, музика), літератури (зокрема поезії дзен-буддизму).

Буддизм в Україні

Громади Будд.png

В Україні буддизм набув прихильників з кін. 1980-х — поч. 1990-х. Перші громади були зареєстровані 1991. Станом на 2019 діє 63 організації різних напрямів.

Поширений переважно в модернізованих формах (дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму), є й послідовники Тхеравади. Найбільші громади належать до традиції тибетського буддизму, головно школи Карма Каг’ю (відгалуження тибетської школи Каг’ю-па). Об’єднані у всеукраїнський релігійний центр «Українське об’єднання буддистів школи Карма Каг’ю» (засноване 1996, станом на 2020 знаходиться під духовним керівництвом Г’ялви Кармапи XVII Тхає Дордже та скеровується Ламою Оле Нідалом). Центр є частиною міжнародної спільноти буддистів традиції Карма Каг’ю. У 2000 ним засновано часопис «Буддизм сьогодні» (видається 1–2 рази на рік українською та російською мовами); розповсюджується в Україні, Росії, Литві, Латвії, Естонії, Білорусі, Молдові.

Також презентована лінія Дрікунґ Каґ’ю. Її центр офіційно заснований 2006 у м. Києві і був першим у Східній Європі серед ланок світової мережі під духовним проводом Рінпоче. За час існування центру його відвідали відомі майстри і вчителі тибетського буддизму.

У різних містах Україні є громади послідовників дзен-буддизму. Набули популярності 10-денні курси та медитації Віпасани, за навчанням Шрі Сатья Нараяна Гоєнка, в традиції Саяджі У Ба Кхіна.

Література

  1. Gethin R. Foundations of Buddhism. Oxford : Oxford University Press, 1998. 352 р.
  2. Religion, Globalization, and Political Culture in the Third World / Jeff Haynes (ed.). Basingstoke, UK : Macmillan, 1999. Р. 191–239.
  3. Warder A. K. Indian Buddhism. 3rd ed. Delhi : Motilal Banarsidass Publishers, 2000. 601 р.
  4. Андросов П. В. Будда Шакьямуни и индийский буддизм. Современное истолкование древних текстов. Москва : «Восточная литература», 2001. 508 с.
  5. Торчинов Е. А. Краткая история буддизма. Санкт-Петербург : Амфора, 2008. 430 с.
  6. Саух Ю. П. Філософія буддизму. Глобалізаційний вимір. Київ : МП Леся, 2009. 223 с.
  7. Агаджанян А. Буддизм в современном мире: мягкая альтернатива глобализму // Религия и глобализация на просторах Евразии / под ред. А. Малашенко и С. Филатова. 2-е изд. Москва : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН); Московский Центр Карнеги, 2009. С. 222–255.
  8. Pew Research Center. Global Religious Landscape: Buddhists. URL: https://www.pewforum.org/2012/12/18/global-religious-landscape-buddhist/
  9. Harvey P. An Introduction to Buddhism: Teachings, History and Practices. 2nd ed. Cambridge: Cambridge University Press, 2012. 550 р.
  10. Стрелкова А. Ю. Буддизм: філософія порожнечі. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2015. 408 с.
  11. Армстронг К. Будда / Пер. Н. Захарович. Москва : Альпина паблишер, 2018. 224 с.
  12. Буддизм Діамантового шляху (лінія наступництва Карма Каг’ю). Офіційний сайт: https://buddhism.ua/

Автор ВУЕ

В. В. Титаренко

А. В. Арістова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Титаренко В. В., Арістова А. В. Буддизм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Буддизм (дата звернення: 29.09.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
26.05.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ