Мухаммед

Муха́ммед [Мухаммад, Мохаммад; араб. مُحَمَّد (Muḥammad)‎; повне ім’я — Абу аль-Касім Мухаммед ібн Абдаллах ібн Абд аль-Мутталіб ібн Хашим ібн Абд Манаф аль-Курайші (араб. أبو القاسم محمد بن عبد الله بن عبد المطلب بن هاشم بن عبد مناف القرشي [Abū l-Qāsim Muḥammad b. ʿAbdallāh b. ʿAbd al-Muṭṭalib b. Hāšim b. ʿAbd Manāf al-Qurašī]); бл. 570, м. Мекка, тепер Саудівська Аравія — 632, м. Медина, тепер Саудівська Аравія] — релігійний, політичний і військовий діяч, засновник ісламу, лідер першої мусульманської спільноти (умми) та першої держави мусульман на Аравійському півострові. Шанований в ісламі як пророк, якому об’явлений Коран, та останній з посланців Аллаха.

Мухаммед (مُحَمَّد (Muḥammad))
Справжнє ім’я	Абу аль-Касім Мухаммед ібн Абдаллах ібн Абд аль-Мутталіб ібн Хашим ібн Абд Манаф аль-Курайші
Народження	570
Місце народження	Мекка (місто)
Смерть	632
Місце смерті	Медина
Місце поховання	Медина
Місце діяльності	Аравійський півострів
Напрями діяльності	релігія, політика, державотворення
Традиція/школа	іслам

Історичні передумови

З наукового погляду, успішність пророчої місії Мухаммеда, як і ширший процес формування та поширення ісламу, невіддільні від тогочасного історико-культурного контексту.

На той період усі осередки державності, які історично поставали в Аравії, вже занепали, а разом з ними — і культура єменського землеробства (іригаційна система) та міжнародна торгівля. Більшість населення центральної частини Аравійського півострова становили кочові скотарські племена, що розводили верблюдів, коней, кіз, овець; незначна частка аравійців вели осілий спосіб життя. Жили в основному великими закритими сім’ями, родовими кланами, кровна спорідненість та її інститути (кланова і племінна належність, шлюби, кровна помста) зберігали значення базових соціальних зв’язків. За відсутності не тільки центральної, а й стабільної регіональної влади, панувало суперництво бедуїнських племен за території та здобич. Історики вказують на соціально-регресивні процеси: колишні ранньофеодальні й ранньокласові відносини поступилися патріархальним, родоплемінним, характерним для кочового суспільства, тривали безперервні й запеклі міжусобні війни.

Політичної, військової, релігійної єдності між племенами не існувало. Зазвичай укладали тимчасові нетривкі союзи: військові чи територіальні угоди між племенами; домовленості між торговцями і погоничами верблюдів про перевезення товару; між купцями і племенами, що мешкали поблизу караванних шляхів, тощо. Міжплеменні чвари, а також численні багатобожні племінні культи розглядають як чинники, що перешкоджали централізації політичної влади, становленню спільної ідеології (релігії) та державності. В ісламі язичницький період історії арабів відомий під назвою «джагілія» (букв. — невігластво). Водночас спільна мова, схожі звичаї, побут, господарський лад закладали передумови для майбутнього об’єднання розрізнених племен. Помітну роль в економічному та релігійному житті тогочасної Аравії відігравало місто Мекка, через яке пролягали найважливіші торговельні шляхи, та на території якого діяло загальноарабське святилище — Кааба (де були розміщені понад 300 фетишів та ідолів, жертовники, священні культові й ритуальні предмети).

Виникнення ісламу припало на період гострих соціальних конфліктів, які збурювали арабське суспільство зсередини та загрожували йому зовні. З одного боку, посилювалося майнове розшарування між племінною аристократією та масою бідняків (кочових пастухів, погоничів, ремісників, землеробів); не вщухала безперервна боротьба між племенами за владу і землі. З іншого — зростали зовнішньополітичні загрози: загострилося протистояння двох світових імперій — Візантії та Сасанідського Ірану, — кожна з яких зазіхала на землі Західної Аравії. Консолідація арабських племен та утвердження деякої централізованої влади ставали умовами самозбереження.

На цей період і припав процес етнічної та культурної інтеграції арабів, утворення племінних союзів, що об’єднали значну кількість родів і кланів. Одночасно в арабському середовищі зароджуються релігійно-реформаційні рухи та з’являються численні пророки (ханіфи), які прагнули подолати стародавні багатобожні вірування, повчали про існування Єдиного Бога. Враховують, що араби тривалий час були знайомі з монотеїстичними релігіями: в аравійських містах мешкали великі громади торговців-юдеїв (див. Юдаїзм); у Сирії, Палестині, Візантії на межі з арабським світом діяли чисельні різноконфесійні християнські спільноти та церковні інституції; в Ірані панував зороастризм, який щобільше набирав рис однобожжя. Різні системи монотеїзму впливали на строкатість релігійного ландшафту та світоглядні пошуки, що й увиразнив рух ханіфів. Кожен із них закликав відмовитися від язичництва, проголошував себе довіреною особою Єдиного Бога, докладався до творення нової релігійно-психологічної атмосфери. Саме на цій хвилі вийшов на історичну арену Мухаммед, представник арабського роду Хашим з племені Курайш.

Колискою ісламу став Хіджаз — велика оаза та найбільше постійне поселення в Центральній Аравії, поблизу Червоного моря.

Джерела

Найавторитетнішим джерелом відомостей про життя і проповідницьку діяльність Мухаммеда вважають Коран (переважно сури мединського періоду). Відомості про слова і вчинки Мухаммеда подають хадиси, що їх почали фіксувати зі спогадів найближчих сподвижників Пророка або їхніх слухачів через кілька десятиліть після смерті діяча.

Найдавніші письмові розвідки біографічного характеру з’явилися лише в середині 8 ст. До цього часу навколо постаті Пророка вже склалося багато легенд.

Першу біографію Мухаммеда уклав історик Ібн Ісхак (бл. 704; тепер Саудівська Аравія — бл. 767; тепер Ірак) під назвою «Сірат расуль Аллах» (араб. سيرة رسول الله‎, «Життепис посланця Аллаха»). Працю завершено в м. Багдаді, оригінальний текст не зберігся, дійшли фрагменти у пізніших редакціях.

Відомі й інші письмові джерела, що підтверджують історичність Мухаммеда, хоча автентичність деяких із них є предметом полеміки.

Життєпис

Походив зі збіднілого, але близького до знаті та впливового роду Хашим (представники роду традиційно володіли ключами від Кааби, доглядали за паломниками). В ісламській традиції родовід Мухаммеда виводять від пророка Ібрагіма та його сина Ісмаїла.

Про дитячі та юнацькі роки відомостей небагато. Змалечку став сиротою: батько (Абдаллах ібн Абд аль-Мутталіб) помер під час торговельної караванної мандрівки за кілька місяців до народження сина, мати (див. Аміна бінт Вахб) втратив у віці 6 р. Ще за два роки пішов з життя його дідусь.

Мухаммеда узяв на виховання дядько Абу Таліб ібн Абд аль-Мутталіб (бл. 539–619), який навчив племінника кочовим традиціям, навичкам виживання і самозахисту в пустелі, караванній торгівлі. Підлітком (у віці 12 р.) супроводжував Абу Таліба у мандрівці в торговельних справах до Сирії. Припускають, що в цей період Мухаммед тісніше познайомився з представниками юдейських і християнських громад.

За свідченнями, бл. 584 уперше взяв участь у битві з чужими племенами. Замолоду заслужив прізвисько Амін (надійний, вірний).

Пізніше став розпорядником комерційних справ заможної вдови Хадіджи бінт Хувайлід. Доправляв товари в Сирію, примноживши її статки. Погодився на пропозицію Хадіджи укласти шлюб. Попри помітну різницю у віці (на той момент Мухаммеду було близько 25 років, а Хадіджі — близько 40), шлюб увійшов в історію ісламу як міцний і тривалий (майже 25-річний). Хадіджа лишалася єдиною дружиною Мухаммеда до кінця свого життя. У шлюбі народилося шестеро дітей: два сини й чотири доньки (крім Фатіми, всі діти померли ще за життя батька).

Брав участь у торговельних і судових справах (як третейський суддя). За переказом, у зрілому віці став схильним до духовних пошуків, аскетизму і благочестивих роздумів, для чого щочастіше усамітнювався у печері г. Хіра поблизу м. Мекки. 610 пережив видіння архангела Джибріля, який сповістив йому про посланницьку місію, тричі закликав читати, й Мухаммед отримав перше одкровення Аллаха. Мусульманська традиція повчає, що об’явлення тривали до кінця життя Пророка, найчастіше вночі чи уві сні, супроводжувалися дивами; Мухаммед відчував їх наближення, впадав у нервове збудження, екстатичні стани. Словесні послання, які спершу передавали усно, отримали назву «коранів» (букв. — те, що читають, прочитуване).

Пророчу діяльність Мухаммеда умовно поділяють на два періоди: мекканський (перебігав у м. Мецці) і мединський (у м. Медині).

Мекканський період (610–622)

Вхід до печери на г. Хіра, де Мухаммед отримав перше об'явлення

Першими, хто повірив у пророчу місію Мухаммеда, були, за переказом, його дружина Хадіджа, вільновідпущеник Зайд ібн Харіса, двоюрідний брат Алі ібн Абу Таліб, друг Абу Бакр ас-Сіддик (після смерті Мухаммеда — перший праведний халіф) та ін.

Початково Мухаммед уникав відкритих проповідей, поширював об’явлення серед вузького кола осіб (період «таємного заклику», близько трьох років). Пізніше став відкрито проповідувати серед мекканців. Закликав відмовитися від багатобожжя, язичницьких забобон і порядків, упокоритися волі Єдиного Бога (Аллаха) та віддано служити Йому. Водночас не вважав свою віру новою: стверджував, що Аллах — той самий Бог, Якого вшановують юдеї та християни, що отримали об’явлення раніше за арабів, але за пробіглий час встигли його частково забути, частково спотворити. Набув прихильників серед різних соціальних верств. Мусульмани передавали усно корани, молилися біля спільної для всіх арабських племен святині — Кааби.

Зі збільшенням кількості прибічників наразився на протидію співплемінників-курайшитів. Публічні проповіді, спрямовані проти традиційного багатобожжя та вшанування ідолів, пращурів-язичників, спричиняли невдоволення мекканців, образи й переслідування. Відкриті моління мусульман біля Кааби стають неможливими. Посилювалася загроза фізичної розправи над Мухаммедом та його одновірцями. Піком протистоянь став оголошений мекканськими кланами бойкот (обітниця не укладати з мусульманами торговельних, фінансових, шлюбних тощо угод). Зі смертю Абу Таліба (619) Мухаммед втратив його захист і покровительство; за кілька місяців пішла з життя і Хадіджа. Це спонукало до пошуку нового осідку та продовження пророчої місії за межами м. Мекки. За свідченнями, Мухаммед зустрічався з представниками різних арабських племен, що прибували в місто в сезон хаджу до Кааби.

Віховою подією у ранньому ісламі стала гіджра — еміграція з м. Мекки. Разом із групою прибічників знайшов притулок в м. Ясрибі, мешканці якого визнали Мухаммеда як Божого посланця і духовного керманича релігійної громади, суддю, політичного та військового лідера.

Мединський період (622–632)

Мечеть Пророка в м. Медині, Саудівська Аравія

Після переселення мусульман м. Ясриб отримало нову назву — Мединат-аль-Набі (з араб. букв. — Місто Пророка), або Медина. Мухаммеду належить виняткова роль у налагодженні стосунків між мусульманами-переселенцями (мухаджирами) і корінними мешканцями Медини (ансарами), що прийняли іслам і стали сподвижниками Пророка.

З мединським періодом діяльності Мухаммеда пов’язують інституалізацію мусульманського віровчення і культу. Тут було споруджено першу мечеть; встановлено правила молитви, головні обряди та релігійні ритуали; закріплено правові, сімейні, моральні норми, що складуть основу шаріату; сформоване перше мусульманське військо. У м. Медині були закладені ідейні, політичні, економічні та військові засади загальноарабської мусульманської державності.

Серед винятково значущих здобутків цього періоду — формування особливого типу надетнічної й надплемінної спільноти одновірців (умми), відкритої для всіх, хто засвідчував віру в одного Бога і визнавав Мухаммеда за духовного, політичного і військового керманича (незалежно від кровних, родинних, племінних зв’язків, панівних для арабського традиційного суспільства). Важливим є також досвід, хоч і нетривалий, толерантного співіснування сповідників різних релігій. Взірцем дипломатичних зусиль Мухаммеда вважають укладений договір між мухаджирами-мекканцями і ансарами-ясрибцями, з одного боку, та юдейськими кланами, які посідали в м. Ясрибі важливі економічні позиції, — з іншого. Договір отримав назву «Мединська конституція» (або «Хартія Медини»), проголосив створення єдиної общини мусульман — умми; гарантував юдеям, які його підписали, безпеку, рівноправність і допомогу. Статті констатували, що «у мусульман своя релігія, а в юдеїв — своя»; зобов’язували сторони підтримувати добросусідські відносини й надавати допомогу в разі нападу, нести спільні військові витрати під час військових дій, визнавати роль Посланця як верховного судді в конфліктах і спорах; забороняли надавати курайшитам будь-яку допомогу та покровительство. Проте вже за два роки відбулося ідейне та політичне розмежування з юдейськими племенами. Паралельно щобільше увиразнилися особливості культового боку ісламу. Спільнота мусульман стала найчисельнішою й найсильнішою в мединській оазі.

Упродовж 622–630 між Меккою і Мединою точилися бойові дії: від нападів на торговельні каравани до каральних експедицій. Мухаммед навернув до релігійно-політичного союзу кілька кочових аравійських племен, за їх підтримки створив дієве дисципліноване військо. З метою зміцнення умми уклав низку шлюбів, узявши за дружин жінок з різних племен (традиційний для арабського суспільства спосіб закріплення політичних домовленостей).

У січні 630 м. Мекку було завойовано, її населення масово навернуто в іслам. Пророк велів знищити язичницьких ідолів Кааби та освятив це давнє святилище як культовий центр ісламу. Оголошено т. з. рік посольств, упродовж якого до Мухаммеда прибували делегації від племен з різних частин Аравії, які бажали заручитися його покровительством і погоджувалися на певних умовах прийняти іслам. Мухаммед посів панівне становище в уммі, зосередивши у своїх руках вищу духовну, політичну, військову, судову владу.

Повернувся до м. Медини. 632 разом із сім’єю відбув «велике паломництво» до м. Мекки, відоме як «прощальне». Приступив до підготовки великого воєнного походу на північ, якому завадили недуга і смерть.

Пророк не залишив вказівки щодо наступника, пряма спадкоємність влади була виключена (останнього сина втратив ще немовлям). Боротьба за владу, що спалахнула після смерті діяча, призвела до розколу умми. Проте єдність арабських племен, уперше досягнуту Мухаммедом, вдалося зберегти, у стислий історичний термін утворилася ранньофеодальна ісламська держава — Халіфат.

Визнання

В ісламі вшанований як останній з тяглої вервечки пророків і посланців, що передавали слова Аллаха людям (як носій завершальної пророцької місії метафорично названий «Печатка пророків»). Упродовж 14 століть життя Мухаммеда є взірцем для наступних поколінь мусульман, його висловлювання і вчинки стали основою приписів шаріату. Після кожного згадування імені пророка віряни традиційно вимовляють: «Нехай благословить його Аллах і привітає». Мусульмани підносять Всевишньому молитви за Мухаммеда та його родину. Могила Мухаммеда у м. Медині стала місцем паломництва.

Ім’я Пророка «Мухаммед» 4 рази згадано в Корані, так названо 47-му суру Корану. Згаданий також під іншими іменами: Ахмад (букв. — гідний похвали, 61:6), Мубашшир (букв. — добрий вісник, 48:8), Уммі (букв. — неписьменний, 7:157–158). Разом з тим у Корані підкреслено, що Мухаммед — така сама людина, як і всі інші [«Мухаммед — лише посланець. Були посланці й до нього» (Коран 3:144)]. Мусульманам не дозволено молитися будь-кому, крім Аллаха, навіть і Пророку. Спроби ставлення до Мухаммеда як до святого, перетворити його постать на об’єкт власне релігійного поклоніння негативно сприймаються в ортодоксальному сунітському ісламі. Поширені у європейському середньовіччі назви ісламу, утворені від імені Пророка (магометанство, мухамедданство), для мусульман є неприйнятними.

Іслам забороняє будь-які зображення Пророка (як і людей назагал), а також спорудження йому пам’ятників.

Ім’я «Мухаммед» стало одним із найпоширеніших імен в мусульманському світі.

Додатково

• Згідно з деякими переказами, Мухаммед народився ранком у понеділок, у місяці рабі аль-наваль (найчастіше вказують 12-те число), у рік Слона, або на 40-му році від початку правління шахиншаха Хосрова І Ануширвана (правив у 531–579). Ця дата приблизно відповідає 570 або 571 за григоріанським календарем. Легенда оповідає, що в мить народження Мухаммеда впали додолу ідоли Кааби та згасло полум’я в головному храмі зороастрійців, завалилися тераси у палаці перських шахів та церкви навколо оз. Сава.
• Переважна більшість світової умми щорічно відзначає мавлід — свято на честь народження Пророка. Свято вперше почали справляти в Єгипті, у період правління шиїтської династії Фатімідів (з середини 10 ст.).
• Першим об’явленням, зісланим Мухаммеду, вважають слова, передані в сурі 96 Корану: «Читай! Ім’ям Господа твого, Який створив людину зі згустку крові! Читай! І Господь твій — Найщедріший, Який навчив письма пером. Навчив людину того, чого вона не знала» (Коран, 96: 1–5).

Джерело

Преславний Коран. Переклад смислів українською мовою / Пер. з араб. М. Якубовича. Київ : ДУМУ «Умма», 2017. 433 с.

Література

1. Horovitz J. The Earliest Biographies of the Prophet and their Authors // Islamic Culture. 1927. Vol. 1. P. 535–559; 1928. Vo. 2. P. 22–52; 164–82; 495–526.
2. Newby G. D. The Making of the Last Prophet. A Reconstruction of the Earliest Biography of Muhammad. Columbia : University of South Carolina Press, 1989. 265 p. URL: https://archive.org/details/makingoflastprop0000ibni
3. Bamyeh M. The Social Origins of Islam: Mind, Economy, Discourse. Minneapolis : Minnesota University Press, 1999. 316 p.
4. The Biographies of Muhammad. The issue of the sources / Ed. By H. Motzki. Leiden : Brill, 2000. 334 p.
5. Katz M. H. The Birth of The Prophet Muhammad: Devotional Piety in Sunni Islam (Culture and Civilization in the Middle East). London : Routledge, 2007. 284 р.
6. Rogerson B. The Heirs of Muhammad: Islam's First Century and the Origins of the Sunni-Shia Split. Woodstock : Overlook Press, 2008. 415 р.
7. Campo J. E. Encyclopedia of Islam. New York : Facts on File, 2009. 750 p.
8. Лубський В. І., Харьковщенко Є. А., Лубська М. В. та ін. Іслам: історія і сучасність. Київ : Центр учбової літератури, 2014. 632 с.
9. Muhammad in History, Thought, and Culture: An Encyclopedia of the Prophet of God / Ed. by C. Fitzpatrick, A. Walker. Santa Barbara : ABC-CLIO, 2014. 784 p.
10. Латигіна Н. А. Іслам: шлях крізь століття. Київ : Київський національний торговельно-економічний університет, 2016. 360 с.
11. Ісмагілов С. В., Якубович М. М. Ісламознавство. Вінниця : ТОВ «Нілан-ЛТД», 2018. 236 с.
12. Тахія аль-Ісмаїл. Мухаммад (Життєпис Пророка на основі найбільш ранніх джерел) / Пер. з англ. Київ : Ансар Фаундейшн, 2019. 362 с.
13. Аль-Фарукі І., Аль-Фарукі Л. Атлас ісламської культури / Перекл. з англ. А. Василенка. Київ : [б. в.], 2025. 624 с.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Мухаммед // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мухаммед (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.01.2024