Покровський собор у Харкові
Покро́вський собо́р у Ха́ркові, Собор Покрови Пресвятої Богородиці у Харкові — православний храм, пам’ятка архітектури національного значення, Україна.
Розташування
Собор зі дзвіницею є чільними спорудами чоловічого Покровського монастиря — резиденції місцевого архієрея. Їх поставлено на прузі підвищеного лівого берега р. Лопані. Завдяки висотному характеру композиції собор (попри щільне оточення довколишніми будівлями) є головною архітектурною домінантою історичного центру м. Харкова.
Історична довідка
Мурований храм збудовано за ініціативою місцевого козацтва як парафіяльну церкву в Харківській фортеці й освячено 1689 в день свята Покрови Пресвятої Богородиці. Звів його той самий майстер, який був автором Спасо-Преображенського собору в Ізюмі.
1726 при заснуванні Харківського колегіуму та училищного Свято-Покровського монастиря храм перетворили на собор монастиря і дещо перебудували.
1799–1846 був кафедральним собором м. Харкова. Храм був усипальнею для козацької старшини і правлячих архієреїв.
Первісно собор і збудована одночасно дзвіниця були окремо розташованими спорудами; в 19 ст. їх об'єднано двоповерховим корпусом трапезної. До початку 19 ст. дахи й верхи собору були вкриті ґонтом, пізніше — покрівельною сталлю, а маківки й хрести позолочені.
У 1920-х влада УСРР собор закрила. Під час реставрації 1960–1965 (архітектори В. Петичинський і В. Корнєєва) двоповерхову трапезну та перехід до архієрейського будинку розібрано, а деякі втрачені елементи (галерею-гульбище) відновлено.
1992 собор повернуто релігійній громаді.
Характеристика
Собор тридільний, триверхий, двоповерховий, з криптою під трапезною, яка сполучала собор із дзвіницею. Усі частини композиції гранчасті: восьмигранна нава, шестигранні (п'ятистінні) вівтар і бабинець. Тепла церква на честь Трьох Святителів у підкліті низенька (6 м), перекрита зімкненими склепіннями з розпалубками над вікнами й широкими арками між приміщеннями. Підкліт є постаментом для верхньої холодної церкви, якій властиві стрункість пропорцій і висотний характер композиції. Кожен верх — восьмигранний, двозаломний (див. Залом), із двома світловими восьмериками й великими вікнами у кожному з них, завдяки чому інтер'єр щедро освітлений. Стіни мають незначний нахил до середини, чим досягнуто ілюзорне підвищення висоти храму в інтер'єрі.
Реальна висота центрального верху становить 24 м при розмірах у плані 8,5 х 10 м. Загальна висота собору від землі до хреста 45 м. Перший і другий яруси собору первісно були пов′язані зовнішніми дерев′яними сходами, а з часу побудови трапезної міжповерхові сходи було влаштовано так, що вони починалися в трапезній і вели на другий ярус дзвіниці, звідки був вхід у верхню холодну церкву. Зовні підкреслено ярусність і висотний характер композиції собору. Підкліту відповідає аркада, яка несе галерею-гульбище з опасанням. Парапет гульбища мурований, а дах опасання спирається на дерев'яні стовпчики. На гульбищі проти чолових граней восьмерика нави влаштовано виступні приміщення на зразок бічних криласів. Їхні поперечні стіни є контрфорсами для погашення розпору склепінь центрального верху. Яруси основного об'єму та верхів підкреслено масивними карнизами зі смугами поребрика. Ребра граней акцентовано наріжними висячими півколонками з перехватами. Видовжених пропорцій вікна облямовані пишними наличниками. Декор фасадів запозичено з московської архітектури кінця 17 ст.
Церква мурована з цегли, потинькована й побілена. Елементи фасадного декору набрано з лекальної цегли, сортамент якої дуже різноманітний: реставраційними дослідженнями тут виявлено застосування 18 типів фігурної цегли.
Дзвіниця розташована навпроти західного фасаду собору. Це мурований із цегли чотириярусний з підвалом восьмерик, увінчаний мурованим шатром із цибулястою маківкою. Сходи на горішні яруси влаштовано в товщі стіни. Верхній ярус дзвонів має аркові отвори в кожній грані.
Колишній інтер’єр храму практично не зберігся. Нинішній виконаний 2002. Стіни храму вкриті суцільним розписом. Однак ремонт [проведений коштом Харківської єпархії УПЦ (МП)], спотворив результати тривалих реставраційних робіт із відновлення цегляного декору стін.
Значення
Покровський собор відтворює дерев'яну українську тридільну триверху церкву. Він є найдавнішою зі збережених та найхарактернішою тридільною мурованою пам'яткою слобожанської архітектурної школи, де висотне розкриття внутрішнього простору доведено до найвищої художньої досконалості. Ця споруда є квінтесенцією розвитку архітектурної думки в Україні 17 ст.
Найстародавніша будівля міста, єдина, що збереглася від первісної забудови Харківської фортеці.
Додатково
У 18 ст. заможні мешканці міста відписували монастирю майно й землі; серед його маєтків було чимало хуторів, які згодом лишили свої назви сучасним районам і вулицям м. Харкова.
Натурними дослідженнями С. Таранушенка 1922 виявлено, що конструкції заломів верхів мурувалися з цегли поверх заломів, викладених із дерев'яних пластин. Це означає, що муровані архітектурні конструкції і форми повторювали відповідні форми традиційного для України дерев'яного храму, тобто церква була збудована з дерева, а потім обмурована цеглою, після чого дерев’яні конструкції видалили.
Цитата
С. Таранушенко — перший дослідник пам′ятки — так оцінював мистецький характер вирішення нижнього і верхнього храмів: «Контраст у характері художнього ефекту внутрішності верхнього й нижнього поверхів, діаметральна протилежність емоцій, що будять ці так тісно зв′язані між собою церкви, виявляють в особі майстра Покровського собору неабиякого митця»
(цит. за: Таранушенко С. Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918–1932 рр. Харків : Вид. Савчук О. О., 2011. С. 69).
Література
- Таранушенко С. Покровський собор у Харкові: Обміри І. Тенне. Харків, 1923.
- Таранушенко С. Пам'ятки архітектури Слобожанщини XVII-XVIIІ віків // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. Київ : Держбудвидав, 1959. С. 44–80.
- Таранушенко С. Кілька сторінок до дослідження Покровського собору в Харкові // Церковний календар. Сянік, 1991. С. 91–102.
- Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. В. Вечерський, О. М. Годованюк, Є. В. Тиманович та ін.; За ред. А. П. Мардера та В. В. Вечерського. Київ : Техніка, 2000. С. 246–247.
- Вечерський В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С, 2005. С. 563–566.
- Шаповалов Д. Училищний монастир з небувалою історією. 1.05.2009. URL: https://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/28823/
- Таранушенко С. Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918–1932 рр. Харків : Савчук О. О., 2011.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Покровський собор у Харкові // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Покровський собор у Харкові (дата звернення: 28.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.08.2020
