Харківська фортеця
Ха́рківська форте́ця — комплекс оборонних споруд, втрачений об'єкт нерухомої культурної спадщини, м. Харків, Україна.
Місце колишньої фортеці — в історичному центрі міста на підвищеному правому березі р. Лопані біля впадіння у неї р. Харків. Складниками оборонного комплексу були два дерев'яно-земляні укріплення — Старий город і Острог (обидва не збережено).
Історична довідка
Харківську фортецю збудували на старому городищі між річками Лопанню й Харковом орієнтовно 1651–1655 українські переселенці під керівництвом осадчого Івана Каркача (дати народження та смерті невідомі, 17 ст.; тепер Україна), ім’я якого зафіксовано у писемних джерелах та в місцевих топонімах. Російська історіографія 20–21 ст. безпідставно заперечує існування І. Каркача, вважаючи його міфічною постаттю — з метою приписати заснування міста й фортеці московитам. Першу документальну згадку Харкова і його фортеці датовано 1656 у зв’язку з призначенням сюди московитського воєводи Воїна Калениковича Селіфонтова (дата народження невідома, початок 17 ст.; тепер РФ — після 1659; тепер Україна). Він намагався перебудувати оборонні споруди, зведені раніше; українці отримали кресленик цих оборонних споруд від чугуївського воєводи, але фортецю збудували «за своїм звичаєм». Тоді периметр невеликої фортеці, оточеної частоколом, становив понад 1 000 м.
Згідно з описом 1663 Харківська фортеця, яку воєвода В. Селіфонтов перебудував відповідно до тогочасних вимог, прийнятих у Московському царстві, була чотирикутною у плані. Оборонна огорожа складалася частково з дубового тину з обламами (горішніми бойовими галереями з бійницями), частково — з тарас (дерев'яні зруби у вигляді двох паралельних стін, з’єднаних поперечними стінами). З напільного боку було викопано рів. Фортеця мала три брами й десять дерев'яних башт (відомі найменування деяких із них — Московська, Чугуївська, Вістова, Тайницька). Вони мали облами й були заввишки 3–13 м. До цього укріплення воєвода Василь Сухотін (дати народження та смерті невідомі, 17 ст.; тепер РФ) у середині 1660-х прибудував нове «пригородне» укріплення, також прямокутне в плані, загальним периметром близько 500 м, без башт. Його стіною був дубовий частокіл з обламами, заввишки до обламів 3 м. Тут викопали чотири колодязі для забезпечення міста водою на випадок ворожої облоги. Так фортеця стала дводільною: стару частину назвали Старим городом, нову — Острогом.
1708–1709 під час Північної війни 1700–1721 московський цар Петро І наказав посилити Харківську фортецю. Унаслідок реконструкції вона набула геометрично правильної форми в плані. Старий город посилено новим оборонним валом з бруствером і ровом. Він мав п'ять бастіонів. Оборонну огорожу Острога також модернізовано: замість дерев'яних башт спорудили больверки.
У 1770-х, після припинення татарських нападів, Харківська фортеця втратила військове значення. З огляду на це проєктом регулярного перепланування міста, затвердженим 1786, було передбачено знесення фортечних валів і ровів. План м. Харкова 1804 архітектора П. Ярославського засвідчує відсутність на той час оборонних споруд.
Характеристика
1686 оборонні споруди Старого города складалися із земляного валу й частоколу на ньому. На валу стояли дев'ять нових башт, оскільки старі до того часу зруйнувалися. Нові башти стали значно вищими, ніж попередні, сягаючи заввишки 16–17 м. Фортечний рів з напільного боку укріпили дерев'яним частоколом. В Острозі тоді було шість башт, три з яких надбрамні — Микільська, Троїцька й Рождественська. Тепер у містобудівній структурі історичного середмістя Харкова колишню фортецю виділено розпланувально й топографічно як пагорб Університетської гірки над річкою, увінчаний Покровським собором — архітектурною домінантою, єдиною і найціннішою з головних споруд фортеці, яку збережено попри численні руйнування міста, зокрема й під час російсько-української війни.
Значення
Харківська фортеця має військово-історичне значення як один із втрачених зразків українського оборонного будівництва ранньомодерного часу на теренах Слобожанщини, під захистом якого відбувалося заселення українцями цього краю.
Література
- Багалей Д., Миллер Д. История города Харькова за 250 лет его существования (1655–1905) : в 2 т. Харьков : Паровая Типография и Литография М. Зильберберг и Сыновья, 1905. Т. 1. С. 16–32; 46–49.
- Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. Київ : Наукова думка, 1991. С. 40–41; 73–76.
- Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 231–232.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ : [б. в.], 2011. С. 267–269.
- Новгородов В. Є. Планування Харківської фортеці у другій половині 17-го ст. // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. 2017. Вип. 47. С. 133–138.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Харківська фортеця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Харківська фортеця (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.06.2025
