Аскетизм

Келія печерного Гнилецького монастиря 11–12 ст. в урочищі Церковщина, м. Київ

Аскети́зм (від грец. ἀσϰητής — навчений вправам) — духовно-фізична практика, спрямована на подолання людиною залежності від потреб власного фізичного тіла, досягнення вищих щаблів свідомості (духу) й осягнення сакрального.

Спроба застосувати поняття «аскетизм» у сфері безрелігійного самообмеження невиправдана, оскільки дієта, утримання від алкоголю тощо покликані забезпечити в першу чергу фізичне здоров’я, тоді як аскетизм прагне духовного просвітління, набуття надприродних здібностей.

Термін укорінив апостол Павло, порівнявши осягнення Бога із вправами атлета («вправляй себе в побожності, бо тілесна вправа малокорисна»).

Аскетизм віднаходять уже в табу та ініціаціях первісного суспільства. Притаманний усім духовним системам Стародавнього світу та Середньовіччя, де вважався за особливу чесноту. Прагнення граничного самообмеження проявлялося насамперед у сферах харчування, сексуального життя, одягу, задоволення інших фізичних потреб, спілкування (напр., відлюдництво, обітниця мовчання, ісихазм) тощо, але завжди мало на меті приборкання через картання тіла душевних пристрастей і вільної думки.

Шлях аскетизму добровільно обирають особи, схильні до самітництва та соціопатії, — це весталки, йогини, садху, даоси, ченці, дервіші тощо. Вони можуть також групуватися в окремі ізольовані громади (монастирі, скити, ашрами, сангхи тощо).

Уперше в історії аскетизм був запроваджений як норма повсякденного життя для цілої етнічної спільноти у Стародавньому Ізраїлі (Декалог та 603 приписи юдаїзму), до яких згодом долучилися назореї та ессеї. Пізніше цю модель повторено в зороастризмі, ісламі (шаріат). Християнське чернецтво базується на молитві, пості й обітницях некористолюбства, цнотливості, послуху. Значний інтерес являють духовні традиції йоги, практики християнських та буддійських ченців (медитації, самадхі, віпассана, «умноє дєланіє» — «молитва Ісусова» у православному чернецтві, групові та індивідуальні реколекції у католицьких ченців, налаштованість на аз-зухд в ісламі тощо).

Часом аскетизм межує з бузувірством або мазохізмом (самокастрація, вериги, власяниця, флагелантство, ритуали самокатування та ін.).

Література

  1. Лурье В. М. Призвание Авраама: Идея монашества и ее воплощение в Египте. Санкт-Петербург : Алетейя, 2000. 243 с.
  2. Вепрук В. Феномен аскетизма в религиозной жизни человечества. Черновцы : Книги–ХХІ, 2006. 480 с.
  3. Куценко В. Ю. Аскетизм в православній традиції та формування самосвідомості особистості // Наукове пізнання: методологія та технологія. Філософія. 2014. Вип. 1 (32). С. 86–92.
  4. Рыбаков С. К. Аскетизм как мировоззрение и культурная практика // Синергетика природных, технических и социально-экономических систем. 2017. № 14. С. 266–269.
  5. Clements N. Sites of the Ascetic Self: John Cassian And Christian Ethical Formation. Notre Dame : University of Notre Dame Press, 2020. 294 p.

Автор ВУЕ

С. Д. Абрамович


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Абрамович С. Д. Аскетизм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аскетизм (дата звернення: 29.11.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
27.08.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ