Буддійська філософія

Замислений бодгісаттва, сер. 7 ст., Корея

Будді́йська філосо́фія — це система мислення, що закладена в основу буддизму, і постає на принципах, спершу сформульованих Буддою Шак’ямуні у його проповідях, згодом зафіксованих письмово у буддійському каноні — Трипітаці.

Місце філософії в буддійському каноні

Tripitaka.png

Філософський розмисел є основою буддійського вчення, яке порушує загальнолюдські запитання: чому існує страждання (санскр. duḥkha) і як його можливо подолати. Тому філософські ідеї містяться в усіх текстах буддизму, які однак різняться за жанром і призначенням.

Буддійську філософію у вузькому розумінні представлено в аналітичних трактатах Абгідгарми (текстах Абгідгарма-пітаки та постканонічній літературі). Останні відносять переважно до філософських текстів на противагу сутрам — Слову Будди, — які вважають дослівним записом власне проповідей-бесід Будди з його учнями та послідовниками (зазвичай починаються зі слів «Так я чув»). У каноні проповіді Будди зафіксовано у палійських нікаях (nikāya) та санскритських аґамах (āgama, сутри раннього буддизму). Згодом, приблизно з 1 ст. до н. е., з’являються сутри праджняпараміти (prajñāpāramitā, інтуїтивної «замежової мудрості») або «сутри порожнечі», які разом із пізнішими магаянськими сутрами послідовники Великої колісниці також вшановують як Слово Будди.

По завершенні формування канону буддійська філософія розвивалася у постканонічній літературі — коментарях до текстів канону та самостійних творах буддійських мислителів різних шкіл та напрямів.

У сучасній буддійській філософії спостерігаємо як продовження традиції, так і її критику, а також синтез із західною філософією та наукою.

Основні напрями та етапи розвитку буддійської філософії

Буддійську традицію прийнято поділяти на гінаяну (hīnayāna) або Малу колісницю та магаяну (mahāyāna) або Велику колісницю (часом виділяють окремо також ваджраяну).

У буддійській історіографії головні етапи розвитку буддійської думки пов’язують з трьома етапами проповідей Будди або «трьома обертаннями Колеса Дгарми»:

1) проповідь вчення про не-«я» і Чотири шляхетні істини — сутри раннього буддизму;

2) вчення про «порожнечу» дгарм — сутри праджняпараміти;

3) вчення про нірвану як природу будди — сутри йоґачари.

Доктринальні засади

Доктринальними засадами буддійської філософії є вчення про Чотири шляхетні істини та Шляхетний восьмишлях.

У першій проповіді після досягнення просвітлення (bodhi), зафіксованій у «Сутрі обертання Колеса Дгарми» (палі Dhammacakkappavattana-sutta), Будда сформулював Чотири шляхетні істини (catvāri ārya-satyāni):

  • істина страждання (duḥkha-satya),
  • істина причини [страждання] (samudaya-satya),
  • істина припинення [страждання] (nirodha-satya) та
  • істина шляху [до припинення страждання] (mārga-satya).

Змістом останньої з них є Шляхетний восьмишлях (āryāṣṭāṅgikamārga) або серединний шлях (madhyamā pratipad):

  • правильне бачення (samyak-dṛṣṭi),
  • правильна рішучість (samyak-saṁkalpa),
  • правильне мовлення (samyak-vāk),
  • правильна поведінка (samyak-karmānta),
  • правильний спосіб життя (samyak-ājiva),
  • правильне докладання зусиль (samyak-vyāyāma),
  • правильне пам’ятання (samyak-smṛti),
  • правильне зосередження (samyak-samādhi).

Основні філософські ідеї і терміни

Ранній буддизм

У другій проповіді, зафіксованій у «Сутрі про ознаки відсутності “я”» (палі Anattalakkhaṇa-sutta), Будда виголосив вчення про анатман (anātman, не-«я», відсутність/не-існування «я»). Згідно з ним, наше «я» є «порожнім» (śūnya), або, іншими словами, існування вічного незмінного «я» (ātman) є ілюзією, натомість реально існує лише потік дгарм (dharma) — психо-фізичний досвід, що утворює вміст нашої свідомості:

  • чуттєвий (rūpa): зорове, слухове, смакове, тактильне сприйняття;
  • нечуттєвий: відчуття (vedanā), уявлення (saṁjñā), вольові рушії (saṁskāra), свідомість (vijñāna) — разом т. з. «п’ять скандг» (pañcaskandha).

Як і людина, речі є ілюзорними, «порожніми» (śūnya), не мають постійної незмінної самості — власної незалежної природи (svabhāva) або «я» (ātman). Усі речі зумовлені іншими речами (закон зумовленого виникнення pratītyasamutpāda), а отже, є непостійними, плинними, минущими, і, як наслідок, теж зазнають страждання (duḥkha). Відтак страждання-духкха має в буддизмі онтологічний характер і є притаманним не лише людині, а й буттю як такому. Стражденний світ зумовленості — це сансара (saṁsāra), звільнення з нього — це нірвана (nirvāṇa). Усі дгарми (усе суще) поділяються на зумовлені (saṁskṛta), які є онтологічним субстратом сансари, та незумовлені (asaṁskṛta), які є онтологічним субстратом нірвани, одна з яких «порожнеча-простір» (ākāśa, букв. «небо») — безмежний і порожній нечуттєвий простір свідомості.

Буддизм магаяни: мадг’ямака

Головне гасло сутр праджняпараміти «усі дгарми порожні» (sarvadharmāḥ śūnyatālakṣaṇā) означає, що не лише «я» (ātman), а й дгарми теж не мають власної незалежної природи (svabhāva), бо зумовлені (saṁskṛta) дгарми є зумовленими (і отже «порожніми», śūnya) за визначенням, а незумовлені (asaṁskṛta) дгарми постають залежними від них. Водночас цю ідею не можна вважати нововведенням магаяни, адже вона присутня і в текстах раннього буддизму (Channa-sutta): «Усі дгарми не мають “я”» (sabbe dhammā anattā) (вислови «бути порожнім» і «не мати “я”» є синонімами).

Згідно з сутрами праджняпараміти та «вченням про порожнечу» (śūnya-vāda) засновника мадг’ямаки (madhyamaka) Наґарджуни, усі слова і поняття є порожніми (śūnya), а істина — невисловлюваною, її осягнення відбувається інтуїтивно. Навіть найвищі доктринальні поняття «Будда», «нірвана» є порожніми ілюзіями і перешкоджають осягненню реальності як вона є (tathatā). Про це йдеться у славетному вислові китайського наставника чань Лінь-цзі (臨濟, ?–866): «зустрінете Будду — вбийте Будду!» Цю ідею теж не можна вважати нововведенням магаяни, позаяк вона присутня в текстах раннього буддизму, де їй відповідає поняття «беззнаковість» (animitta).

Наріжним для філософії магаяни є вчення про неподвійність (advaita), відображене у вченні про дві істини — абсолютну (paramārtha-satya) та відносну (saṁvṛti-satya), а також твердженні Наґарджуни про те, що сансара — це і є нірвана («між сансарою та нірваною немає ніякої відмінності», «Корінні строфи про серединність», Mūlamadhyamaka-kārikā). Найконцентрованіше воно сформульоване у головній філософській формулі праджняпарамітських сутр (Hṛdaya-sūtra): «форма — це і є порожнеча, а порожнеча — це і є форма» (rūpaṁ śūnyatā, śūnyataiva rūpam). Те, що ми бачимо у дзеркалі — це лише відображення, однак жодне дзеркало не може нічого не відбивати (залишатися порожнім). Таким чином, сенс порожнечі (дзеркала/свідомості) не лише в її порожності, а й у здатності ні на мить не затримувати речі (форми/відображення) в собі, не прив’язуватися до них. Саме неприв’язаність і є звільненням — ідеальним станом свідомості в буддизмі, адже прив’язаність до «я» (та речей), зумовлена незнанням (avidyā) принципів філософії «порожнечі» (śūnyatā/ākāśa), є причиною страждання і перебування у сансарі.

Буддизм магаяни: йоґачара

Філософ Асанґа. Скульптор Ункей, 13 ст.

Появу йоґачари (yogācāra) датують приблизно 4 ст. і пов’язують з іменами Майтреї/Майтреянатхи (Maitreya/Maitreyanātha, 1-ша пол. 4 ст.) і братів Асанґи та Васубандгу. Головними сутрами школи є «Магапарінірвана-сутра» (Mahāparinirvāṇa-sūtra), «Сандгінірмочана-сутра» (Saṁdhinirmocana-sūtra) «Ланкаватара-сутра» (Laṅkāvatāra-sūtra) та ін. На відміну від раннього буддизму та мадг’ямаки, які розвивали негативний аспект філософії «порожнечі» як ілюзорності, йоґачара зосереджується на понятті свідомості як її позитивному вимірі, про що свідчать варіанти її самоназви — «вчення про свідомість» (vijñāna-vāda), «[вчення про] лише свідомість» (citta-mātra). Йоґачара стверджує: «три світи — це лише свідомість», тобто все суще — це лише форми свідомості (усі відображення належать дзеркалу), розвиває вчення про «три природи» (trisvabhāva), «природу будди» (яка має властивості «порожнечі»-ākāśa), «зародок татхаґати» (tathāgata-garbha), «свідомість-скарбницю» (ālaya-vijñāna).

Дослідження буддійської філософії в Україні

Перші звернення до буддизму в українській академічній науці пов’язані з іменами О. Новицького, С. Гогоцького, О. П. Петров-Рославського (1816–1870), О. Козлова, М. Олесницького. Низка публікацій за 1886–1902, присвячених переважно південному буддизму, належить відомому філософу-позитивісту В. Лесевичу, але усі його публікації російськомовні.

Українською мовою одними з перших почали писати про буддизм І. Франко та Леся Українка, яка у 1890–1891 написала посібник для своєї молодшої сестри (вийшов друком після її смерті у 1918).

1918 у м. Черкасах вийшла книга Г. Коваленка «Велика віра Азії. Оповідання про Будду». Переклади уривків деяких буддійських текстів українською мовою безпосередньо з санскриту та палі зробив П. Ріттер, але його переклади побачили світ лише в 1982 («Голоси стародавньої Індії. Антологія давньоіндійської літератури»).

Після тривалої заборони наприкінці 1970-х стають можливими перші академічні дослідження з буддійської філософії в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України [дисертація з порівняльної логіки та теорії пізнання К. К. Жоля (1978 р.) і його монографія «Сравнительный анализ индийского логико-философского наследия», Київ, 1981].

Під впливом західної контркультури, яка базувалася на ідеї свободи і активно залучала у свій світогляд ідеї дзен, екзистенціальної філософії і психоаналізу виникає інтерес до дзен-буддизму (стаття-передмова В. В. Ляха «Психоаналіз як мистецтво бути» до українського перекладу О. Соболь відомої праці Е. Фромма «Психоаналіз і дзен-буддизм» у журналі «Філософська і соціологічна думка», 1992, № 1). За ініціативою В. В. Ляха та О. А. Яроша та за підтримки директора інституту М. В. Поповича навесні 2006 у відділі історії зарубіжної філософії створено сектор історії східної філософії, де буддологічні дослідження здійснює А. Ю. Стрелкова (філософія японського наставника дзен Дōґена, буддійська філософія «порожнечі»). З квітня 2006 у секторі діє Семінар дослідників східних філософій, 36 зі 132 засідань якого впродовж 2006–2021 було присвячено буддійській філософії. З березня 2021 започатковано проєкт «Буддологічна лабораторія».

Сучасні українські дослідники, які у своїх дослідженнях під різними фокусами звертаються до буддійської філософії: А. Гнатовська, О. Демченко, Ю. Завгородній, Д. Івахненко, С. Капранов, І. Карівець, М. Карпіцький, В. Кіктенко, І. Козловський, І. Колесников, Д. Марков, А. Накорчевський, О. Огнєва, Є. Осауленко, І. Отрощенко, О. Сарапін, Ю. Саух, С. Секундант, Я. Шекера та ін.

Переклади українською

Українською видано низку перекладів з мови оригіналу: уривки з «Дгаммапади», «Сутта-ніпати», «Магаваґґи», «Магапарініббана-сутти», «Книги Джатак», «Мілінда-паньхо» (П. Ріттер з санскр., палі), окремі розділи «Лотосової сутри» (Saddharmapuṇḍarīka-sūtra; А. Накорчевський з кит.), японська дзенська поезія (І. Бондаренко з яп.), «Сутра серця» (Hṛdaya-sūtra; М. Васильєва з тиб., А. Стрелкова з кит.), «Діамантова сутра» (Vajracchedikā-prajñāpāramitā-sūtra; М. Васильєва з англ., А. Стрелкова з кит.), «Мала сутра про порожнечу» (Cūḷasuññata-sutta; А. Стрелкова з кит.). В електронному форматі представлено українські переклади з мови оригіналу низки тибетських буддійських текстів (Я. Литовченко, О. Богатирьова, О. Савицький, М. Васильєва).

Література

  1. Щербатской Ф. И. Избранные труды по буддизму / Пер. с англ. Москва : Наука, 1988. 432 с.
  2. Розенберг О. О. Труды по буддизму. Москва : Наука, 1991. 296 с.
  3. Лысенко В. Г., Терентьев А. А., Шохин В. К. Ранняя буддийская философия. Философия джайнизма. Москва : Восточная литература, 1994. 383 с.
  4. Gethin R. The Foundations of Buddhism. Oxford : Oxford University Press, 1998. 333 p.
  5. Торчинов Е. А. Введение в буддологию. Курс лекций. Санкт-Петербург : Санкт-Петербургское философское общество, 2000. 304 с.
  6. Williams P. Mahāyāna Buddhism: the Doctrinal Foundations. 2nd ed. London; New York : Routledge, 2009. 456 p.
  7. Завгородній Ю. Ю. Особливості інтересу В. В. Лесевича до буддизму // Мультиверсум. 2009. Вип. 77. С. 47–57.
  8. Философия буддизма: энциклопедия / Отв. ред. М. Т. Степанянц. Москва: Восточная литература, 2011. 1045 с.
  9. Стрелкова А. Ю. Буддійська філософія (за китайськими, японськими та санскритськими джерелами) // Місце філософії в інтелектуальних традиціях Сходу. Київ : Наукова думка, 2013. С. 116–154.
  10. A Companion to Buddhist Philosophy / Ed. by St. M. Emmanuel. Chichester : Wiley-Blackwell, 2013. 736 p.
  11. The Princeton Dictionary of Buddhism / Ed. by R. E. Buswell Jr., D. S. Lopez Jr. Princeton and Oxford : Princeton University Press, 2014. 1304 p.
  12. Неприкаяні душі: Антологія поезії японських мандрівних поетів – дзен-буддистів (XII–XX ст.) / Пер. з яп. І. П. Бондаренка. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2014. 660 с.
  13. Westerhoff J. The Golden Age of Indian Buddhist Philosophy. Oxford : Oxford University Press, 2018. 326 p.
  14. Стрелкова А. Ю. Буддизм та Ніцше: філософські паралелі // Східний світ. 2020. № 1. С. 109–126.
  15. Стрелкова А. Ю. Буддизм: філософія порожнечі. 2-ге вид, допов. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2020. 408 с.

Автор ВУЕ

А. Ю. Стрелкова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Стрелкова А. Ю. Буддійська філософія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Буддійська філософія (дата звернення: 7.12.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
24.11.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ