Аскет

Спокута Арджуни (в центрі композиції, на одній нозі). Скальні рельєфи м. Махабаліпурами, 8 ст. (Індія)

Аскéт (від грец. ἀσϰητής — навчений вправам) — людина, яка з релігійних або моральних мотивів обрала шлях утримання від матеріальних благ і фізичних задоволень, відмови від гедонізму та самообмеження навіть у необхідному.

Характеристика

Термін вжито, зокрема, у Новому Завіті; набув поширення завдяки апостолу Павлу. Апостол, своєю чергою, запозичив його з античної гімнастики на означення духовних вправ задля утримання від тілесних насолод, але застеріг від гностичного (див. Гностицизм) трактування тілесного як зла.

Аскет — типова постать первісних релігій, яка обмежує себе через табу, калічить тіло, міняє стать тощо, аби умилостивити демонічні сили всесвіту.

Феномен аскета утверджується у стародавніх культурах Сходу й античності — це градація від тимчасових обітниць чи поміркованої стриманості філософів (даосизм) до повного пригнічення пристрастей (садху) або й бузувірства (самокастрація чоловіка на пошану Дурги, Ісіди, Кібели). З поширенням сотеріологічних вчень (див. Сотеріологія) аскет досягає граничного самозречення Так, індійській культурі притаманна уся амплітуда від культу вишуканих тілесних насолод (див. Кама (індуїзм)) до цілковитого викорінення пристрастей і бажань у відлюдників-садху задля вивільнення від влади карми й сансари та досягнення нірвани. Це стає фундаментом йоги, набуває розвитку у джайнізмі та буддизмі.

У старозавітному світі аскет утримується від трефного та постить, відмовляється від вина, не стриже волосся тощо (назореї). В юдейському суспільстві послідовними аскетами були кумраніти-ессеї.

У християнстві, найперше в епоху Середньовіччя, аскет — одна з центральних постатей (монах). Християнське чернецтво століттями транслювало й осмислювало аскетичний досвід: від способу життя перших самітників, пустельників, анахоретів 3 ст. (Павло Фівейський, Антоній Великий) — до розвинутих укладів монастирів і чернечих орденів, інститутів постригу, схимництва, мирського аскетизму, диференціації практик східного і західного чернецтва.

В ісламі чернецтво відсутнє (Коран, сура «Залізо», 27), але вітається відмова від захоплення земними благами (зухд), аскетичні практики розвинуті у суфійських тарикатах.

У секуляризованій свідомості (див. Секуляризація) аскет трактується як людина, яка багато чим жертвує заради здорового способу життя або соціального успіху.

Література

Ascetic Culture: Renunciation and Wordly Engagement / Ed. by K. Ishwaran. Leiden; Boston; Koln : Brill, 1999. 162 p.
Лурье В. М. Призвание Авраама: Идея монашества и ее воплощение в Египте. Санкт-Петербург : Алетейя, 2000. 243 с.
Вепрук В. Феномен аскетизма в религиозной жизни человечества. Черновцы : Книги–ХХІ, 2006. 480 с.
Binns J. The History of Monasticism: The Eastern Tradition. London; New York : T&T Clark, 2019. 272 p.
Clements N. Sites of the Ascetic Self: John Cassian And Christian Ethical Formation. Notre Dame : University of Notre Dame Press, 2020. 294 p.

Автор ВУЕ

С. Д. Абрамович

Покликання на цю статтю: Абрамович С. Д. Аскет // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аскет (дата звернення: 23.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.08.2020