Афганістан

Прапор
Герб

Афганіста́н, Ісламська Республіка Афганістан (пушту افغانستان‎,افغانستان اسلامي جمهوریت‎, дарі افغانستان ,جمهوری اسلامی افغانستان) — держава в Азії.

Афганістан (افغانستان)

Регіон планети Азія
Столиця Кабул
Територія (кв.км) 652864
Чисельність населення (тис.осіб) 32000
Офіційна мова дарі, пушту
Грошова одиниця афгані
Країни-сусіди Іран, Пакистан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Китай (держава)
Афганістан, панорама долини Баміану в 1967
Афганістан, статуя Будди (більша) в долині Баміану в 1963 та 2001 після знищення
Афганістан, мінарет 12 ст. у Джамі
Афганістан, історичний центр м. Герат
Афганістан, двір Великої соборної мечеті 15 ст., м. Герат
Афганістан, зелена мечеть-мавзолей Ходжа Абу Наср Парса 2-ї пол. 15 ст., м. Балх
Афганістан, мечеть 16 ст. у палацово-парковому ансамблі Багх-Е Бабур (сади Бабура), м. Кабул
Афганістан, поля маку

Назва країни походить від назви народу пуштунів, найбільшої етнічної групи країни, яка заснувала державу. На думку дослідників, ці племена називали Asvakan або Assakan, що означає «вершники», в арабській транскрипції це звучало як «Афаган». Є кілька інших версій.

Географічне положення

Розташований у Південно-Західній Азії. Межує на Заході з Іраном (921 км), на Півдні та Сході — з Пакистаном (2670 км), на Півночі — з Туркменістаном (804 км), Узбекистаном (144 км) і Таджикистаном (1357 км), на Сході — з Китаєм (91 км) і спірною територією Джамму і Кашмір (див. Кашмірська проблема).

Географічні координати — 33°00′ північної широти, 65°00′ східної довготи.

Територія: загальна — 652 864 км2; суходіл — 652 864 км2; вода — 0 км2; довжина сухопутного кордону — 5,987 км.

Виходу до моря немає.

Адміністративно-територіальний поділ

Складається із 34 провінцій (вілаятів): Бадахшан, Бадгіс, Баглан, Балх, Баміан, Вардак, Газні, Герат, Гільмент, Гор, Дайкунді, Джаузджан, Забуль, Кабул, Кандагар, Капіса, Кунар, Кундуз, Лагман, Логар, Нангархар, Німроз, Нурістан, Пактіка, Пактія, Панджшер, Парван, Саманган, Сарі-Пуль, Тахар, Урузган, Фарах, Фар’яб, Хост.

Провінції ділять на райони (воласвалі).

Столиця — м. Кабул.

Державні символи

Державний гімн

Державний гімн Афганістану — «ملي سرود» («Ця земля — Афганістан…»), слова Абдула Барі Джахані, музика Бабрак Васса (затверджено 2006).

За ст. 20 Конституції Афганістану, нац. гімн повинен містити такбір і перелік усіх народностей, що населяють країну, та має бути написаний мовою пушту.

Державний прапор

Прапор Афганістану — трикольоровий, складається з чорної, червоної та зеленої смуг. Ці кольори застосовували на старовинних прапорах держави. Чорний колір асоціюється з прапорами 19 ст., червоний — з боротьбою за незалежність, зелений — колір надії та успіху.

У центрі на червоному тлі розташований герб: мечеть з мінбаром і міхрабом. Над зображенням мечеті — промені Сонця, такбір, вище — написана арабською мовою шахада: «Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — пророк його»). Унизу — дата здобуття незалежності за ісламським календарем — 1298 (тобто 1919). З обох боків — вінки з колосся, що символізують єдність і сільське господарство. З 1882 в Афганістані змінилося 23 прапори. Останній затверджено 19.08.2013; нагадує прапор 1930–1978, відрізняючись лише доданою шахадою.

Державний герб

Державний герб Афганістана — та сама емблема, вміщена в центрі прапора, відома з початку 19 ст. Затверджено 2013.

Державні мови

Державні мови — дарі, пушту.

Грошова одиниця

Національна грошова одиниця — афгані (знак AFN). Один афгані становить 100 пулів.

Національне свято

Національне свято — День незалежності (19 серпня).

Державний лад

Афганістан — ісламська унітарна президентська республіка.

Чинну конституцію прийняла 04.01.2004 Лойя Джирга (Великі національні збори). Раніше діяли конституції 1923, 1931, 1964, 1977, 1987. У період правління Талібану оголошено про розроблення нової Конституції Афганістану, що ґрунтується на положеннях мусульманського права, проте цей законодавчий акт так і не було створено.

Лойя Джирга (Великі національні збори, Загальноафганська рада) — традиційна загальноафганська рада старійшин. За чинною конституцією Лойя Джирга складається з членів Національної асамблеї та голів провінційних і районних рад. У засіданнях Лойя Джирги без права голосу можуть брати участь також міністри, голова і члени Верховного суду. Це нерегулярний орган, який скликають в окремих випадках. До її компетенції належить прийняття рішень, що стосуються незалежності, національного суверенітету, територіальної цілісності та найголовніших інтересів країни, прийняття нової або внесення поправок до чинної конституції, участь у процедурі імпічменту президента.

Конституція Афганістану 2004 передбачає встановлення сильної президентської республіканської системи (за Конституцією 1987 в країні була обмежена президентська політична система). Президент є керівником держави, главою виконавчої влади і головнокомандувачем збройних сил. Його обирають разом із двома віце-президентами на 5-річний термін. Президент очолює Кабінет міністрів, призначає міністрів і губернаторів провінцій, яких затверджує Національна асамблея. шаріату Національна асамблея Афганістану — парламент країни. Складається з двох палат.

Мешрано Джирга, Сенат (Палата старійшин) — верхня палата (102 депутати). Третину її складу призначає президент на 5 років, дві третини обирають регіональні ради на 4 роки. Половину депутатів, призначених Президентом, мають становити жінки, по двоє — людей з інвалідністю, ветеранів та представників народу кочі. Верхня палата виконує переважно консультативну роль.

Волес Джирга (Палата представників) — нижня палата (250 депутатів). Обирається загальним прямим голосуванням терміном на 5 років. Основні функції: законотворчість, контроль за діяльністю виконавчої влади. Конституція встановлює квоту в мінімум 64 місця для жінок-парламентаріїв у Палаті представників.

Усі закони затверджуються обома палатами парламенту.

Судова влада складається з Верховного суду (Стера Махкама), високих та апеляційних судів. Верховний суд є найвищим судовим органом в Афганістані, а також судом останньої інстанції. Суддів призначає Президент і затверджує Національна асамблея. Нижчий рівень судочинства включає суди магістратів, суди першої інстанції та проміжний апеляційний суд. Останній розглядає рішення судів нижчих інстанцій перед зверненням до Верховного суду. Суди першої інстанції існують у кожному місті. Суди магістратів є найнижчим рівнем судочинства, в них розглядають дрібні цивільні та кримінальні справи.

Афганістан повернувся до судової системи 1964, в якій норми шаріату поєднані з елементами європейських правових систем. Це означає, що законодавство Афганістану не має суперечити основним принципам ісламу.

Органи правопорядку представлені Афганською національної поліцією, що нараховує на 2018 понад 115 тисяч осіб.

Унаслідок тривалої громадянської війни поліцейські функції виконують армійські підрозділи. У країні також базуються іноземні військові контингенти НАТО і Міжнародних сил сприяння безпеці.

Участь у міжнародних організаціях

Афганістан — член Організації Об’єднаних Націй (з 1946) та інших міжнародних організацій.

Участь Афганістану в міжнародних організаціях
Загальнополітичні організації Організація Об’єднаних Націй; Міжпарламентський Союз; Група 77
Військово-політичні та правоохоронні організації Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол); Міжнародний центр боротьби з тероризмом; Організація із заборони хімічної зброї
Міжнародні економічні обʼєднання Організація Економічного Співробітництва; Ініціатива Прозорості Видобувних Галузей; Міжнародна Торговельна Палата; Продовольча та сільськогосподарська організація; Міжнародне агентство з атомної енергії; Міжнародний Фонд Сільськогосподарського розвитку; Міжнародна організація праці; Міжнародна конфедерація профспілок; Конференція ООН з торгівлі та розвитку; Організація ООН з промислового розвитку; Всесвітня федерація профспілок; Всесвітня митна організація; Світова організація торгівлі (спостерігач)
Регіональні організації Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії; Нарада зі взаємодії та заходів довіри в Азії; Організація ісламського співробітництва; Шанхайська організація співробітництва (спостерігач); Організація з безпеки і співробітництва в Європі (партнер)
Валютно-фінансові організації Азійський Банк Розвитку; Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій; Ісламський Банк Розвитку; Міжнародна асоціація розвитку; Міжнародний Банк реконструкції та розвитку; Міжнародна фінансова корпорація; Міжнародний валютний фонд
Гуманітарні організації Організація об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця; Всесвітня організація охорони здоров’я; Міжнародна організація з міграцій; Програма з охорони навколишнього середовища Південної Азії
Інші міжнародні організації Міжнародна організація цивільної авіації; Міжнародний Олімпійський комітет; Міжнародна організація зі стандартизації; Міжнародна організація супутникового зв’язку; Міжнародний Союз електрозв’язку; Всесвітня туристична організація; Всесвітній поштовий союз; Всесвітня організація інтелектуальної власності; Всесвітня метеорологічна організація

Історична довідка

Поодинокі ранньопалеолітичні знахідки на півночі Афганістану датують початком 5 тисячоліття до н. е. У північній частині країни виявлено численні пам’ятки мустьєрської епохи, найдавніші з яких датовано 32 тисячоліттям до н. е. (басейни річок Хульм, Балх, Мешед та ін.), виявлено також низку стоянок і окремих знахідок доби верхнього палеоліту (Ак-Купрукська культура 32–12 тисячоліть до н. е., деякі дослідники схильні датувати їх ранішим часом).

Знахідки доби мезоліту нечисленні, датують 11 тисячоліттям до н. е.

За неоліту на території Афганістану було постійне населення, серед неолітичних кам’яних пам’яток виявлено рештки кераміки та окремі вироби з міді. Більшість неолітичних пам’яток виявлено в печерах, їхні особливості свідчать про можливу появу примітивного сільського господарства в цю епоху (у неолітичних поселеннях 7 тисячоліття до н. е. виявлено рештки свійських тварин, зокрема овець і кіз).

У 4–2 тисячолітті до н. е. північно-східний Афганістан перебував у сфері впливу Індської (Хараппської) цивілізації. У 2 тисячолітті до н. е. на територію Афганістану мігрували індоарійські племена (див. Арії). Припускають, що у цей період на території Афганістану сформувався зороастризм. У Магабгараті та Рамаяні згадується про існування в цей період на території сучасних Афганістану і Пакистану держави Гандхара. У 6 ст. до н. е. більшість території Афганістану увійшла до складу Персії, зороастризм став пануючою релігією.

Від 4 ст. до н. е. ці землі належали імперії Александра Македонського. Цим часом датують початок грецького культурного впливу. Після розпаду імперії Александра Македонського більшість території сучасного Афганістану увійшла до імперії Селевкідів, після розпаду якої у середині 3 ст. до н. е. в Афганістані утворене Греко-Бактрійське царство. Після його ліквідації внаслідок вторгнення іран. племен юечжів (кінець 2 ст. до н. е.) на території Афганістану впродовж тривалого часу не існувало єдиної державної влади, більшість цієї території належала дрібним політичним утворенням племінного характеру.

На початку 1 ст. н. е. більшість земель сучасного Афганістану було об’єднано у Кушанське царство, створене кушанами (одним із племен юечжів). У цей період на території Афганістану набув поширення буддизм, який на початку 2 ст. н. е. отримав статус державної релігії.

У 5 ст. Кушанське царство знищене внаслідок вторгнення племенного об’єднання ефталітів, у 6 ст. територія Афганістану увійшла до держави Сасанідів.

Після початку арабського вторгнення до Афганістану (7–8 ст.) на його території набув поширення іслам, який остаточно витіснив місцеві релігії впродовж 9–12 ст. У 10–12 ст. територія сучасного Афганістану стала центром формування держави Газневідів, яка охоплювала територію сучасного Афганістану, частину Пакистану, Таджикистану, Туркменістану й Ірану, прикордонні райони Індії. У 12 — на початку 13 ст. тут був центр Гуридського султанату, який охоплював ще територію Пакистану, частини Ірану, Таджикистану й Індії. У 14 ст. на території Афганістану була одна зі столиць імперії Тимуридів (м. Герат).

На початку 16 ст. Афганістан став базою для вторгнення падишаха Бабура (одного з останніх представників династії Тимуридів) до Індії, після чого засновано Імперію Великих Моголів. У 16 ст. Західний Афганістан увійшов до складу держави Сефевідів.

У 18 ст. на території Афганістану сформувалася Дурранійська держава з центром у м. Кандагарі (згодом — у м. Кабулі), до складу якої увійшла територія сучасного Афганістану, Пакистану, частина території Ірану і прикордонні райони сучасних Індії, Туркменістану.

Після розпаду Дурранійської імперії у першій половині 19 ст. на частині її тер. сформувався Афганський емірат із центром у м. Кабулі (проголошено 1823, у 1820–1830-х встановив контроль над переважною частиною сучасного Афганістану).

1842 Афганістан здобув перемогу у Першій англо-афганській війні (1838–1842), завдяки чому зберіг незалежність. Після поразки у Другій англо-афганській війні 1878–1880 емір Афганістану Якуб-хан визнав протекторат Великої Британії над Афганістаном. 28.02.1919 Афганістан оголосив про одностороннє розірвання угоди про протекторат і відновлення незалежності. Попри поразку Афганістану в короткочасній Третій англо-афганській війні (травень — серпень 1919), у серпні 1919 Велика Британія визнала незалежність Афганістану.

Після остаточного встановлення радянської влади в Центральній Азії (1919–1920) розпочалося зближення Афганістану з РСФРР (пізніше — СРСР), при цьому Афганістан оголосив про свій нейтралітет у геополітичному протистоянні в регіоні. З 1920-х в Афганістані розпочалися економічні реформи, спрямовані на поступову модернізацію його економічного життя.

1929 Емірат Афганістан проголошено королівством. 1931 ухвалено конституцію, яка передбачала скликання двопалатного парламенту й незначне обмеження влади монарха. Афганістан зберігав нейтралітет у Другій світовій війні.

Унаслідок державного перевороту 17.07.1973 Афганістан оголошено республікою. Головою уряду став принц М. Дауд, двоюрідний брат скинутого короля Захір-Шаха. 1977 ухвалено нову конституцію Афганістану, відповідно до якої встановлено однопартійну систему й запроваджено посаду президента, яку обійняв М. Дауд.

Після державного перевороту 1978 і вбивства М. Дауда владу в Афганістані перебрала прорадянська військово-революційна рада, спершу очолювана підполковником А. Кадиром, а згодом — Н. М. Таракі (у вересні 1979 зміщений з посади і вбитий Х. Аміном).

1978 Афганістан перейменовано на Демократичну Республіку Афганістан. Нова влада здобула дипломатичне визнання як країнами Східного блоку, так і США та Великою Британією. Унаслідок опору її реформам (зокрема земельній) 1979 розпочалися заколоти військових, наслідком яких став початок громадянської війни (див. Війна в Афганістані) й інтервенція військ СРСР (1979–1989).

27.12.1979 внаслідок державного перевороту за участі спецслужб СРСР посаду голови отримав Б. Кармаль. Останній здійснював прорадянську політику. Опозиція отримувала військову і фінансову допомогу з США й Пакистану.

Після виведення радянських військ з Афганістану 1989 центральна влада в м. Кабулі поступово втрачала контроль над країною (перед виведенням радянських військ із території Афганістану центральний уряд контролював близько 80 % території країни, на початку 1991 — близько 10 %). Після взяття м. Кабула військами опозиції (значну частину становили ісламістські угруповання), Афганістан проголошено Ісламською державою (1992). Відтоді розгорнулося збройне протистояння між різними групами, які перемогли в громадянській війні проти урядових військ Демократичної Республіки Афганістан. На середину 1990-х Афганістан де-факто було розділено на дві держави — південну і центральну частини контролював рух Талібан, північну частину — польові командири, об’єднані в Північний альянс. Після взяття м. Кабула військами Талібану (1996) Ісламську державу Афганістан проголошено Ісламським еміратом Афганістан (до 2001 був офіційно визнаний Пакистаном, Саудівською Аравією й ОАЕ, визнання згодом відкликано). У жовтні 2001 США й Міжнародні сили сприяння безпеці в Афганістані розпочали Антитерористичну операцію в Афганістані. У грудні 2001 міжнародно визнану перехідну адміністрацію Афганістану очолив Х. Карзай. 2004 він переміг на президентських виборах, безпеку їх проведення забезпечували війська Міжнародних сил сприяння безпеці. У серпні 2005 проведено перші парламентські вибори (двопалатний парламент розпочав роботу в грудні 2005). У 2001–2014 в Афганістані тривала війна урядових військ і Міжнародних сил сприяння безпеці — контингенти США, інших країн НАТО, а також країн-союзників: Австралії, Азербайджану, Бахрейну, Вірменії, Грузії, Йорданії, Малайзії, Македонії (тепер Північна Македонія), Монголії, Нової Зеландії, ОАЕ, Сальвадору, Сінгапуру, України, Чорногорії, Швеції, Швейцарії, Республіки Корея — проти Талібану, унаслідок чого встановлено контроль центрального уряду Афганістану над усією територією країни, Талібан та інші ісламістські угруповання перейшли до методів партизанської війни й терористичних актів. Після виведення основних сил міжнародного контингенту з Афганістану (кінець 2014) розпочався новий етап війни, за якого загальна кількість сил НАТО і країн-союзників становить близько 13 тисяч осіб. Від 2015 основну роль у бойових діях проти ісламістських формувань відіграють урядові війська Афганістану.

Політичні партії

В Афганістані багатопартійна система з численними політичними партіями. Жодна не має переважної більшості, тому партії часто вступають у коаліції для формування коаліційних урядів. Законодавство не допускає діяльності партій, що суперечить нормам ісламу. Чинне законодавство, яке регулює формування політичних партій (ухвалене 2009), вимагає, щоб вони мали щонайменше 10 тисяч членів (раніше 700 членів). На 2020 в Міністерстві юстиції Афганістану зареєстровано 71 партію. Найбільші партії:

  • Національний фронт Афганістану (утворено 2011 на основі ідеології ісламської демократії);
  • Національна коаліція Афганістану (2010, демократичний опозиційний рух проти уряду Хаміда Карзая пізніше ще Ашрафа Гані);
  • Національний рух Афганістану (Зелений рух Афганістану, 2010, центристська реформістська політична партія);
  • Партія прав і справедливості (Партія «Право і справедливість», 2010, багатонаціональна політична сила, сформована як реформістська опозиція уряду Хаміда Карзая);
  • Соціал-демократична партія Афганістану (афганський Міллат, 1966, представляє інтереси пуштунської етнічної групи);
  • Національна партія ісламської єдності Афганістану (1994, ісламістська політична сила);
  • Партія «Ісламське суспільство» (1972, найстаріша мусульманська політична партія в Афганістані, утворена етнічними таджиками з Півночі та Заходу країни) та інші.

Низка військово-політичних рухів та сил протидіють іноземній інтервенції: Талібан; Організація визволення Афганістану (1973, ліворадикальна політична група маоїстського спрямування, заснована як Революційна група народів Афганістану, перейменована 1980; активно виступала проти радянської інтервенції в Афганістан, на 2020 веде боротьбу з американською окупацією Афганістану); Ісламська партія (Хезб-е Ісламі, 1975, військоао-політична ісламістська сила, відома боротьбою з прорадянським урядом Афганістану) та інші.

Природа

Рельєф і корисні копалини

Близько 80% території Афганістану займають гори й високі плоскогір’я. У північно-східній частині підноситься одна з найбільших гірських систем світу — Гіндукуш (максимальна висота в межах Афганістану — 6 812 м, г. Бандака), у північно-західній — хребти Паропаміз, Банді-Туркестан. На Південь від них — нагір’я Хазараджат і Газні-Кандагарське. Є льодовики, їх площа скорочується (близько 2,5 тисяч км2; 2014, оцінка). На Південному Заході і крайньому Півдні — рівнини, зайняті пустелями Регістан, Гармсір і Дашті-Марго. Найнижча точка — долина р. Амудар’ї (258 м), найвища точка — г. Ношак (7 492 м), середня висота — 1 884 м. У межах Афганістану виявлено поклади кам’яного вугілля, нафти, горючого газу, залізних, свинцево-цинкових та берилієвих руд, золота, дорогоцінного каміння, гіпсу, кухонної солі.

Клімат

Клімат більшості районів сухий, субтропічний, різко континентальний (істотно різниться в різних частинах країни), з різкими добовими й річними коливаннями температури. Холодна зима й сухе спекотне літо. Пересічна температура й кількість опадів змінюються з висотою.

Середня температура липня — +24–32 °С (у горах +10 °С), січня — 0–8 °С (можливі морози до -30 °С).

Річна кількість опадів у внутрішніх районах, на плоскогір’ї — 200–250 мм, у пустелях — 40–50 мм, на схилах гір — подекуди до 800 мм. Максимум опадів припадає на зиму й весну. На висотах понад 3 тисяч м сніговий покрив встановлюється до 6–8 місяців.

Внутрішні води

Найбільші річки — Кабул (головна річка Сході Афганістану), Амудар’я, Гері-руд, Гільменд, Мургаб, Пяндж (верхів’я р. Амудар’ї), Фарахруд, Хашруд, Харутруд. Використовуються для зрошення. Серед озер — Абі-Істадаї-Газні (солоне), Банд-е Амір (система озер), Зоркуль (прісноводне), Хамун (група озер різної солоності).

Ґрунти

Переважають сіроземи, сіро-бурі ґрунти, солончаки. Значні площі займають піски. Землі сільськогосподарського призначення займають 58,1 % території Афганістану, рілля — 11,9 %, під зерновими культурами — 0,2 %, під пасовищами — 46 %, ліс — 2,1 %, інше — 39,8 %.

Рослинний світ

За біогеографічними районуванням територія Афганістану розташована у межах Ірано-Туранської області Голарктичного царства (див. Голарктика). Для природи характерні аридна рослинність пустельних ландшафтів, гірська лісова й чагарникова рослинність гірських систем. Висотна поясність Гіндукушу й Паміру представлена льодовиками й кам’яними осипами, альпійськими луками, хвойними і широколистяними лісами. Рослинний покрив більшої частини країни — степові й пустельні фітоценози, типові рослини яких — різні види полину, кураю, саксаулу, осоту, злакових (здебільшого — ковили). Лісами зайнято 2,1 % території країни. У долинах річок ростуть верби, тополі, тамарикси. Території, що розташовані вище, зайняті луками; на степових ділянках гір зростають різні види полину, злакових, амарантових, айстрових і рідкостійно трапляються фісташки; подекуди є савани. Для центральних нагір’їв типовим є степ із чагарниками й безлистими посухостійкими рослинами. На височинах зростають чагарникові мигдальники, на високогір’ях серед ялівцю і низькорослих берез трапляються альпійські галявини, вище — ділянки тундри. У напівпустелі поодиноко зростають чагарники, дерева мигдалю й фісташки. В оазах гірських місцевостей трапляються рослинні угруповання, подібні за видовим складом до Західних Гімалаїв, утворені субтропічними чагарниками й деревами фісташки, пальм, інжиру. На висоті 800–1800 м розміщений пояс чагарників із маслинами, фініками, виноградом, фісташками. У гірських масивах на висоті 1800–2500 м розташовані широколистяні ліси, у яких домінує дуб кам’яний (Quercus ilex), також ростуть ясени, берези, ялівці, маслини, фісташки тощо. На висоті до 4000 м зростають хвойні ліси, утворені сосною гімалайською (Pinus wallichiana), кедром гімалайським (Cedrus deodara) і ялицею західногімалайською (Abies pindrow), ялицею східногімалайською (Abies spectabilis) тощо. Верхня межа лісового поясу проходить на висоті 3500 м, вище якої зростають ялівець лускатий (Juniperus squamata) і рододендрони. Вище 4000 м — альпійські луки. У посушливій і спекотній смузі пустель Дашті-Марго (відома як Пустеля смерті), Регістан, Гармсер представлена рослинність складена здебільшого ксерофітами і галофітами: джузгуном, саксаулом, кучерявкою.

Тваринний світ

У горах живуть дикі кози, архар, муфлон, свиня дика, зрідка трапляються барс сніговий, ведмеді. На рівнинах — багато різноманітних гризунів, сайгак, джейран, дикий віслюк, шакали, вовки, смугасті гієни. Загалом налічується 128 видів ссавців. На сході і південному Сході трапляється макака резус. Багато видів хижих тварин, наприклад, барс сніговий, каракал, манул, підвид пантери плямистої — пардус індійський (Panthera pardus fusca), хаус, або кіт очеретяний (Felis chaus). Загалом 8 видів родини котових, 6 видів родини псових, 2 види ведмедевих: ведмідь гімалайський (Ursus thibetanus) і ведмідь бурий тянь-шанський (Ursus arctos isabellinus) — підвид ведмедя бурого. В Афганістані мешкає 11 видів копитних, 36 видів гризунів, близько 40 видів кажанів. Поширені плазуни, зокрема черепаха степова (Testudo horsfieldii), 76 видів ящірок (з них 2 — варанів), 34 — змій, серед яких багато отруйних: гюрза, щитомордник звичайний (Gloydius halys), ефа піщана (Echis carinatus), кобра середньоазійська (Naja oxiana), кобра індійська (Naja naja). Багато видів комах, з яких велиої шкоди завдає сарана. Небезпеку для людини становлять кровосисні комахи — переносники захворювань, а також деякі павукоподібні: каракурт і один із видів роду тарантул. 21 вид ссавців країни потребує ретельної охорони. З території Афганістану повністю зник підвид гепарда — гепард азійський (Acinonyx jubatus venaticus). Природу Афганістану характеризує дефіцит водних ресурсів і обмеженість лісів, які потерпають від інтенсивного вирубування, тривають процеси деградації ґрунтів, опустелювання території, забруднення повітря й води.

Населення

Загальна кількість населення (2019, оцінка) — 32 млн, густота — 56 осіб/км².

Склад населення за етнічними групами (2015, оцінка): пуштуни (42 %), таджики (27 %), газарейці (9 %), узбеки (9 %), аймаки (4 %), туркмени (3 %), белуджі (2 %), інші (4 %). До 5 % становлять кочівники (2019, оцінка).

За релігійними групами (2009, оцінка): мусульмани (99,7 %, серед них суніти — 84,7–89,7 %, шиїти —10–15 %; станом на 2013 90 % і 7 % відповідно), інші (0,3 %).

Вікова структура населення (2019): до 14 років — 47,7 %, від 15 до 24 років — 19,5 %, від 25 до 54 років — 26,5 %, від 55 до 64 років — 3,6 %, 65 років і старше — 2,7 %. Середній вік населення — 15,5 (2020, оцінка).

За статевими групами (2019, оцінка): чоловіки (51,1 %), жінки (48,9 %).

Коефіцієнт народжуваності — 36,7 ‰, смертності — 12,7 ‰ (2020, оцінка). Міграційний приріст — -0,1 на 1 000 осіб (2020).

Рівень урбанізації (2019, оцінка) — 24 %. Найбільші міста (2019, оцінка): Кабул (4,273 млн осіб), Кандагар (614 тисяч осіб), Герат (556 тисяч осіб).

Господарство

Економіка потерпає через бойові дії, що тривають понад 40 років (з 1979). Рівень життя в країні на 2020 є одним із найнижчих у світі. Населення залишає країну. Припинені транспортні і торговельні зв’язки між окремими частинами країни та іншими державами. Зруйновано багато підприємств. За оцінкою ООН (2016), ВВП Афганістану — 19,45 млрд доларів США, ВВП на душу населення — 576,3 доларів США. Структура ВВП за секторами (2016, оцінка): послуги — 55 %, сільське господарство — 24 %, промисловість — 21 %. За оцінкою ООН, наркоторгівля становить 15 % афганської економіки, 10 % жителів Афганістану — наркомани. Згідно з оцінкою Світового банку, відбудова економіки держави коштуватиме приблизно 15 млрд доларів США.

Промисловість

Розвинені добувна й обробна галузі: нафтова, газова. Текстильна галузь представлена бавовноочисними підприємствами в північних районах, бавовняною фабрикою в м. Пулі-Хумрі та вовноткац. фабрикою в м. Кандагарі. Незначна частка ВВП належить хімічному, харчовому (цукровий завод у м. Баглані) і килимовому виробництву. Основу енергетики Афганістану становить гідроенергетика. Споруджено й модернізовано гідроенергетичні вузли в містах Суробаї, Пулі-Хумрі, Наглу, Дарунті, а також ЛЕП. Роботу електростанції в м. Гераті налагодило українське підприємство, це дозволило забезпечити електроенергією весь регіон. Проект здійснено спільно з Туркменістаном. Українська сторона забезпечила інженерну розробку проекту й управління процесом, туркменська — постачання паливом. Найбільша ТЕС функціонує в м. Мазарі-Шарифі. У провінції Герат 2017 за фінансової підтримки Японії відкрито сонячну-вітряну електростанцію, 2019 розроблено проект будівництва вітряної електростанції. Найбільший інвестор у будівництво Афганістану — Туреччина (20 %), частка американських інвестицій — 17 %. З травня 2003 до травня 2005 обсяг інвестицій становив 1,3 млрд доларів США: спорудження заводу «Кока-Кола» («Coca-Cola») неподалік м. Кабула, будівництво цукрового заводу в м. Баглані за 38 % німецьких інвестицій. Почали діяльність компанії «Сіменс» («Siemens»), «Стандарт Чартерд Банк» («Standard Chartered Bank»).

Сільське господарство

Сільське господарство становить основу економіки Афганістану. Частка зайнятого населення — 70 % усіх зайнятих країни. Більша частина оброблених земель належить дрібним селянським господарствам. Основна продукція рослинництва — зернові культури: рис, кукурудза, пшениця, ячмінь. З технічних культур: цукровий буряк, бавовна і цукрова тростина. Вирощують плодові культури — абрикоси, персики, груші, сливи, вишні, гранати й цитрусові. Культивують деякі сорти винограду й дині, мигдалю і волоського горіха. Традиційно експортують свіжі й сушені фрукти, найчастіше родзинки й горіхи. У 1980–1990-х провідною товарною культурою став опійний мак, Афганістан перетворився на головного світового постачальника опію (за оцінкою ООН, 1999 його було вироблено 1 670 т). У тваринництві найбільш розвинене м’ясо-молочне-вовняне вівчарство. Традиційно розводять кіз, коней, ВРХ, верблюдів і віслюків. На основі продукції тваринництва населення займається обробкою вовни й килимарством.

Сфера послуг

Розвинена гуртова та роздрібна торгівлі, готельний і ресторанний бізнес, сфера фінансів і страхування, комунальних, соціальних і державних послуг. Попри проблеми з безпекою, за даними Міністерства інформації та культури Афганістану (2017), країну щорічно відвідують близько 20 тисяч іноземних туристів. Понад 100 тисяч мешканців країни щорічно відвідують інші провінції Афганістану для відпочинку. Працюють близько 1 тисячі туристичних компаній, низка готелів.

Транспорт

Мережа автомобільних доріг має протяжність 34,9 тисяч км, з них 17,9 тисяч км із твердим покриттям (2017, оцінка). Залізнична мережа поступово розвивається. Прокладено лінії між містами Сархетабадом у Туркменістані й Торгунді — 10 км, Термезом в Узбекистані та Хайратаном — 15 км, а також Хайратан — Мазарі-Шариф — 75 км. 2016 завершено будівництво залізничної колії між Туркменістаном і Афганістаном 88 км завдовжки, з них близько 4 км на території Афганістану. У серпні 2017 Іран закінчив будівництво колії протяжністю 184 км між містами Хаф (Іран) і Гератом (Афганістан), з них 64 км на території Афганістану. Прокладено два газопроводи протяжністю — з Туркменістану до м. Шінданда і з Узбекистану до м. Баграма (не діють). Заплановано будівництво газопроводу ТАПІ (Туркменістан — Афганістан— Пакистан — Індія). Серед річкових портів — Шерхан-Бандар, Хайратан. Міжнародні аеропорти розміщено в містах Кабулі, Кандагарі, Гераті, Мазарі-Шариф. Для обслуговування місцевих ліній функціонують 44 аеродроми. Діють також вертолітні аеродроми.

Торгівля

Через обмежені торговельні зв’язки з іншими державами Афганістан має дефіцитний баланс зовнішньої торгівлі. Товари експорту: природний газ, коштовне й напівкоштовне каміння, вовна, бавовна, килими, сухофрукти, горіхи, опій. Товари імпорту: машини, нафтопродукти, текстиль. Зовнішньоторговельні партнери: Бельгія, Велика Британія, Індія, Іран, країни СНД, Люксембург, Німеччина, Пакистан, Словаччина, Чехія, Японія. Україна представлена в Афганістані шляхобудівними компаніями, у машинобудівними секторі, реконструкції житла, опалювальних систем, водопостачання. Українські фахівці обслуговували завод азотних добрив у м. Мазарі-Шарифі.

Зв’язок

Галузь розвивається високими темпами. Підприємства з державною часткою капіталу «Афганські безпровідні комунікації» («Afghan Wireless Communications») і Рошан («Roshan») мають приблизно 662,5 тисяч абонентів. Проблемним залишається електропостачання, часто відбуваються аварії. Підприємства Афганістану утримують власні генератори (76 % забезпеченості), що потребує додаткових фінансових витрат. Кількість мобільних телефонів (2015) становила 13,471 млн (155 одиниць на 100 осіб), кількість інтернет-користувачів — 19,23 млн (84,6 %).

Освіта та наука

Освіта розвивається, але перебуває на низькому рівні, що зумовлено веденням бойових дій, релігією. З поширенням ісламу (7 ст.) на території сучасного Афганістану відкривалися медресе (міста Балх, Газні, Герат), що надавали релігійну освіту. Формальних навчальних закладів в Афганістані не існувало до 1875, тоді амір Шир-Алі-хан створів 2 школи: військову та цивільну. За правління Аманулли-хана (1919–1929) початкові школи стали загально обов’язковими, їхня кількість зросла до 322. Сотні студентів направлялися Міністерством освіти на навчання в Росію, Італію, Німеччину, Туреччину. 1921 відкрито школи для дівчат, що призвело до реакції з боку релігійних діячів. 1932 засновано перший університет в Афганістані — Кабульський. Режим талібів (1996–2001) заборонив навчання жінкам і закрив усі жіночі школи, окрім Кабульського медичного факультету. Майже всі школи перетворено на медресе, під час бойових дій деякі з них зруйновано. 2002 ухвалено план відновлення системи освіти «Знову в школу». Управління освітою здійснюють Міністерство освіти й Міністерство вищої освіти. Ухвалено основні документи, а саме закони про освіту (2008) і вищу освіту (2013). Система освіти містить: початкову (6 років), середню (6 років, з них 3 роки — неповна, додатково 3 роки — повна) освіту. Середня професійна освіта (2–5 років) здійснюється на базі неповної середньої, програми професійної освіти реалізуються в коледжах професійної освіти, педагогічних коледжах та ісламських школах. Навчання в школах безкоштовне. Рівень грамотності населення старше 15 років — близько 31 % (2017, оцінка). На 2018 нараховується 169 державних і приватних університетів і інститутів. Серед державних ЗВО — Кабульський університет (засновано 1932), Кабульський політехнічний університет (засновано 1963), педагогічний університет ім. Бурхануддіна Раббані (засновано 1964, сучасний статус від 2003), національної оборони ім. маршала Фахіма (засновано 2005; усі — у м. Кабулі); Нангархарський (засновано 1963; м. Джелалабад); Кандагарський (засновано 1990; м. Кандагар), Гератський (засновано 1988; м. Герат) університети тощо; приватні: Американський університет Афганістану (засновано 2006). Наука в Афганістані перебуває на низькому рівні. Для відновлення науково-дослідної роботи в університетах створено дослідницькі відділи в межах проекту Світового банку з фінансування удосконалення системи вищої освіти. Є Академія наук Афганістану, головними напрямами якої є соціальні та природничі науки, ісламознавство. Діє Національний архів (засновано 1890). 2011 відкрито цифрову бібліотеку (9 тисяч наукових журналів, 7 тисяч електронних книг).

Культура

Найвідоміші музеї: Національний музей Афганістану, або Кабульський музей (засновано 1919, був закритий у 1990-х — 2004; м. Кабул), Гератський національний музей (засновано 1925; м. Герат), Музей ісламського мистецтва (відкрито 1966, відреставровано 2004–2007; м. Газні), Дитячий музей науки й технологій (відкрито 2017; м. Кабул) та інші. Функціонують бібліотеки: Кабульського університету (з 1932), Міністерства освіти (з 1920), Департаменту друку та інформації (з 1931); публічні — у містах Кабулі, Гераті та інших. Станом на 2020 Афганістан має два найменування в списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Джемський мінарет і археологічні об’єкти (з 2002) та Баміанської долини культурний ландшафт і археологічні знахідки (з 2003). Їх внесено також до Переліку об’єктів всесвітньої спадщини в небезпеці.

Література

Афганська література розвивається мовами пушту і дарі (фарсі-кабулі). Значний вплив на розвиток літератури має фольклор. У середні віки на території Афганістану жило багато відомих перських і таджицьких письменників. Творчість мовою фарсі поетів-класиків 10–15 ст. Джамі, Дж. Румі, Гафіза, Рудакі, А. Фірдоусі, Сааді та інші є спільною культурною спадщиною сучасних літератур Таджикистану, Афганістану та Ірану. Література на пушту до 15 ст. вивчена недостатньо. Збереглися «Житія святих» (13 ст.) та антологія «Невідома скарбниця» (початок 18 ст.), де наведено вірш 8 ст. На початку 15 ст. з’явилася «Кадастрова книга шейха Малі» про завойовницькі походи афганців. Значний поштовх розвиткові літератури у другій половині 16 — першій половині 17 ст. надав релігійний рух рошані, що проголошував «рівність усіх людей перед богом». Книга «Найблагіша звістка» засновника і керівника секти рошані Баязіда Ансарі має чимало вставок мовами урду, фарсі та арабською. Відомі поети 17 ст.: Давлат Лохані, мулла Арзані, Мірза хан Ансарі (онук Баязіда Ансарі). Проти руху рошані виступив Ахунд Дарвеза у книзі «Скарбниця ісламу». Поезія мала здебільшого релігійний характер і розвивалася під впливом суфізму. Простежувалися також демократичні тенденції, виразником яких був поет Абдуррахман (псевдрнім — Рахман). Найвизначніший представник світської поезії 17 ст. Хушхальхан Хаттак, хоч і підтримував духівництво в боротьбі проти руху рошані, проте у своїх пройнятих патріотизмом творах відгукувався на різні явища політичного, суспільного і приватного життя. У літературі Афганістану виступало близько 20 поетів і прозаїків — дітей і внуків Хушхаль-хана Хаттака. Серед них — Абдулкадир-хан Хаттак, Ашраф-хан Хіджрі, Аліхан Хаттак, Казим-хан Шайда, Афзаль-хан Хаттак (автор книги «Історія, прикрашена коштовностями»). Визначними поетами 17–18 ст. були Абдулхамід, Пір Мухаммед Какар та засновник незалежної афганської держави, полководець і державний діяч Ахмад-шах Дуррані. Боротьба протягом 19 ст. проти англійської експансії надовго затримала економічний і культурний розвиток країни. Основоположник сучасної прози на пушту — Ахмад Маулаві (19 ст.). Певне пожвавлення в літературі на початку 20 ст. відбулося під впливом революції 1905–1907 у Росії, молодоафганського руху, спрямованого на боротьбу проти англійського панування, за повернення Афганістану незалежності. На початку 20 ст. з’явилися оригінальні оповідання Ахмад-шаха Різвані. Саліх Мухаммед видав підручник мови пушту, до якого додав і чимало своїх казок і віршів. Після здобуття Афганістану незалежності афганська література набула громадянського звучання. Важливе значення для її розвитку мало створення 1937 Афганської історико-філологічної академії, заснування літературно-художніх журналів, газет тощо. Серед помітних явищ прози тих часів — повісті «Таємне кохання» (1939) Кушкакі, «Два люблячі брати» (1940) Кані. У 1940–1950-х розвивався жанр публіцистики. Із подорожніми нарисами виступали Садікулла Ріштін, Кіамуддін Хадім. Соціальні проблеми порушували Абдуррауф Бенава (драма «Хронічний хворий»; 1947), Нур Мухаммед Таракі (перший на пушту соціальний роман «Поневіряння Банга», 1958; повість «Спін», 1958; оповідання і нариси з життя селянства). Історичний жанр представлений романами Гуляма Гауса Хайбарі «Вогні багать» (1956) і «Третя ніч» (1958). Теми боротьби за нове життя, мир, утвердження високих ідеалів гуманізму, рівності, демократії притаманні поезії 20 ст. Визначні поети: Кіамуддін Хадім («Нова пісня»; кінець 1930-х), Абдуррауф Бенава (цикл віршів у прозі «Гіркі роздуми»; 1957), Гуль-Пача Ульфат, Саддікулла Ріштін та інші.

Основи сучасної літератури мовою дарі заклали на початку 20 ст. поет, перекладач і просвітник Махмудбек Тарзі, поети і прозаїки Гулям Мухіддін Афган, Саліх Мухаммед. Відомі поети того часу — Карі Абдулла, Абдулхак Суфі Бетаб, Халілулла Халілі, Абдуррахман Пажвак, Зія Карізада, драматурги Абдуррашід Латіфі, Абдулгафур Брешна, Руанака. Після 1978 популяризувалася творчість С. Лаєка (народився 1930), що пише мовами пушту і дарі, А. Нагібі. Афганська література на кінця 20 – початку 21 ст. розвивалася переважно за межами країни. Найбільшим її досягненням є формування жанру сучасного реалістичного роману. Серед відомих сучасних авторів С. Шпун (1932–2017), який проживав у США, видав романи «Сизоворонка» («Шинтагай»; 1998) і «Годувальник» («Гатйалай»; 1999); М. Салік (народився 1971), який від 1978 мешкав, навчався і працював у Пакистані та Англії, 2003 повернувся в Афганістан, написав роман «Залишся, дощ іде», а також Х. Госсейні (народився 1965), А. Рагімі (народився 1962), К. Мазхарі (народився 1951), Парвін Фаіз-зада Малал (народився 1957), С. Зарйаб (народився 1949), Р. Анд (народився 1985) та інші.

Налагоджується розвиток міжкультурних відносин у галузі літератури між Україною та Афганістаном. «Заповіт» Т. Шевченка мовою пушту переклав С. Лаєк, який 1976 відвідав м. Київ. У липні 1984 у межах Днів афганською літератури письменники Афганістану побували в Україні. Газета «Літературна Україна» опублікувала добірку революційних афганських поезій. Під враженням від перебування в Україні А. Нагібі написав вірш «Від руїн довічного світанку», присвячений жителям м. Києва. Добірку віршів С. Лаєка (у перекладі Д. Онковича) і А. Нагібі (у перекладі Д. Павличка і П. Засенка) надруковано в журналі «Всесвіт» (1986, № 4). Там само (1979, № 6) опубліковано роман «Поневіряння Банга» Н. М. Таракі та твори Р. М. Савдика. Афганську тему відобразили у творах поет Д. Павличко і прозаїк О. Дмитренко. Українською мовою збірку афганських та іранських казок «Мудрий звіздар» (1967) переклав М. Шумило. 2017 вийшов роман Х. Госсейні «Ловець повітряних зміїв» у перекладі українською мовою К. Міхаліциної.

Архітектура

Архітектура країни формувалася під впливом кількох провідних регіональних архітектурних шкіл: перської (іранської), елліністичної, середньоазіатської, північноіндійської; втілила духовний вплив зороастризму, буддизму, ісламу. Збереглися залишки найдавніших міст, оточених масивними мурами з баштами, цитаделями в центрі (Балх, Кандагар). Після завоювання регіону Александром Македонським у 4 ст. до н. е. сформувалася архітектура Греко-Бактрійського царства з центром у м. Балх (Бактра) як синтез місцевих, іранських і грецьких архітектурних форм. У містах з’явилися відкриті центральні площі, а також привнесена з античної Греції система «Гіпподамового розпланування» (м. Беграм, стародав. Капісі). Будувалися палаци, прикрашені, за грецькими зразками, пропілеями та колонадами коринфського ордера (Ай-Ханум). З утворенням Кушанського царства у 2 ст. значного поширення набув буддизм, через що почалося будівництво ступ (Хадда, Балх, Айбак поблизу м. Кабула), великого храмового комплексу Сурх Котал, що поєднує характерні риси буддійської архітектури з архаїчними зороастрійськими храмами. Характерною є значна розбудова буддійських монастирів: наземних (Балх) та печерних 4 ст. у долині Баміан із двома колосальними статуями Будди (38 і 55 м заввишки), знищеними рухом Талібан 2001. Поширення ісламу з 8 ст. зумовило ліквідацію буддизму й характерних для нього типів споруд, а також будівницво мечетей із високими мінаретами (мінарети в Джемі, 12 ст.; в ансамблі Мутсалля поблизу м. Герата), медресе, мавзолеїв (мавзолей Алі в м. Мазарі-Шарифі). Найстародавнішою вважають дев’ятикупольну мечеть Аббасидів у м. Балху 9 ст. Основними елементами ісламської архітектури Афганістану є айван, колонні галереї, купол на підбаннику та різноманітні типи склепінь. Заборона зображень людей і тварин зумовила розвиток декору у вигляді геометричних рельєфних і поліхромних орнаментів, у які вплетено тексти з Корану. Оригінальним місцевим явищем є зірчасті в плані всуціль покриті рельєфами 2 меморіальні вежі в м. Газні (11 ст.). Монгольні завоювання в 13 ст. зупинило розвиток архітектури, який відновився на початку 15 ст., коли син Тімура Шахрух почав розбудовувати свою столицю Герат за зразком Самарканда (цитадель; велика соборна мечеть; мавзолей Гаухаршад; комплекс мечеті, медресе й ханаки Мусалля поблизу м. Герата, зруйновано наприкінці 19 ст.). У другій половині 15 ст. розбудовою м. Герата керував А. Навої, архітектурну діяльність якого високо оцінив Бабур. Видатною пам’яткою другої половини 15 ст. є зелена мечеть-мавзолей Ходжа Абу Наср Парса в м. Балху. Для цього періоду характерне обличкування фасадів та інтер’єрів поліхромною майолікою. На початку 16 ст. провідна роль у розвитку архітектури перейшла до м. Кабула як резиденції Бабура — засновника династії Великих Моголів (палацово-парковий ансамбль Багх-Е Бабур, або сади Бабура; зберігся частково). У 18 ст. значне будівництво провадилося в м. Кандагарі (купольний мавзолей Ахмад-шаха Дуррані).

Сучасний етап розвитку архітектури держави розпочався в 1920-х, коли під керівництвом архітектора А. Годара (1881–1965; Франція) опрацювали й реалізували проект створення нових житлових районів м. Кабула і 1923 збудували там стадіон Газі. Архітектуру європейського модернізму репрезентує готель «Серена» в м. Кабулі (1945). За проектами архітекторів із СРСР у м. Кабулі збудовано аеропорт (1950), Політехнічний інститут (1969), телецентр, Медичний інститут і лікарню (1979–1981), у м. Мазарі-Шарифі — 2 технікуми (1966). У м. Кабулі 1969 звели перший 5-зірковий готель «ІнтерКонтиненталь» у модерністській стилістиці. Сучасну архітектуру репрезентують бізнес-центри, банки й урядові будівлі, житлові комплекси, посольство США (2006), будівля Національної асамблеї (2015) — усі в м. Кабулі, а також споруди міжнародного аеропорту та консульства США в м. Гераті.

Образотворче мистецтво

Образотворче мистецтво народів стародавнього і середньовічного Афганістану розвивалося у взаємодії з культурами народів Середньої Азії, Індії, Ірану. Територія Північного Афганістану як частина Бактрії й Тохарістана становила єдність із південними районами Середньої Азії; територія на Південь від Гіндукушу була пов’язана з Індостаном. На межі 4 — 3 тисячоліть до н. е. в Південному Афганістані виникли поселення (Мундігак), де створювали розмальовану кераміку і глиняні фігурки тварин і жінок — богинь родючості. У Північному Афганістані під час розкопок у поселеннях і могильниках виявлено мідні і бронзові печатки з геометричними мотивами, а також зображеннями крилатої богині і тварин, металеві шпильки зі скульптурними верхів’ями у вигляді баранів і голів биків з обличчям людини та інше (2 тисячоліття до н. е.). За стилем мистецтво Аганістану 4–2 тисячоліть до н. е. входить до ареалу художніх культур Стародавнього Близького Сходу, але містить елементи культури Хараппської цивілізації. У період Греко-Бактрійського царства на Півночі Афганістану виникла одна зі шкіл елліністичного мистецтва (найзначніші пам’ятки знайдені в м. Ай-Ханумі). Першими століттями до н. е. — першими століттями н. е. датуються багаті поховання вождів кочових племен (Тіллі-Тепе, Північний Афганістан), де знайдено близько 20 тисяч ювелірних виробів, образотворчі та орнаментальні форми яких свідчать про засвоєння місцевими майстрами стародавніх близькосхідних, індійських, далекосхідних, степових і античних традицій. За доби Кушанського царства в Афганістані поширився буддизм. Численні твори буддійської скульптури з Баміана, декоративно-прикладного мистецтва з розкопок хадд, Баграмі, Фундукістана — пам’ятки мистецтва Гандхари, яке розвивалося на Південному Сході. Після арабських завоювань і поширення ісламу мистецтво Афганістану розвивалося в річищі художньої культури мусульманських країн. У середньовічному мистецтві Афганістану, збагаченому постійними контактами з державами Середньої Азії, Іраном, почасти Індією, сформувалися самобутні школи. Найзначніша школа декоративного та образотворчого мистецтва виникла в Гераті (художня обробка металу, килимарство, різьблення на дереві тощо). З початку 15 ст. тут працювала придворна бібліотека-майстерня (кітабхане), з якою пов’язано розвиток Гератської школи мініатюри, творчість К. Бехзада, його найвідомішого учня Касима Алі та інших мініатюристів, каліграфів та орнаменталістів. Тонка колірна гармонія, відточений лінеарний малюнок, віртуозна каліграфія й вишукана орнаментика Гератських рукописів вплинули на іранських, середньоазіатських та індійських майстрів рукописної книги. Від початку 16 ст. провідну роль у мистецькому житті Афганістану почав відігравати м. Кабул як резиденція Бабура. Новий етап у розвитку образотворчого мистецтва почався з кінця 1920-х. Це пов’язано із заснуванням 1921 у м. Кабулі Школи образотворчого і прикладного мистецтва та ремесел, яку очолював Абдулгафур Брешна, та творчістю його учнів і послідовників — Гаусуддіна, Хайр Мухаммеда, Вафа та інші. У 1950–1960-х афганські художники брали участь у міжнародних художніх виставках. Після 1978 інтенсивно розвивалися різноманітні форми агітаційного (плакат, газетно-журнальна графіка) і самодіяльного мистецтва. З 1989 в живопису став популярним напрям, пов’язаний із відродженням традицій Гератської мініатюри. У декоративному оформленні мечетей і громадських будівель переважають флористичні мотиви.

Музика

Музична культура Афганістану в давнину була пов’язана з ахеменідською, бактрийською, кушанською, сасанидською традиціями. У перші століття н. е. також існували зороастрийські культові пісні. У буддійських культових центрах Баміані та Хадд зберігалися зображення музикантів. Іслам також позначився на розвитку цього виду мистецтва. Від 15 ст., із переміщенням центру музичної культури Тимуридів із Самарканда до Герата, почало формуватися класичне музичне мистецтво, яке поєднало традиції арабської (на системі макамів) та індійської (на принципі раги) музики; зародилася теорія музики (Джамі «Трактат про музику», друга половина 15 ст.; музиці присвячено розділи трактату «Дастарнама» — «Книга про чалму» Х. Хаттак). Розквіт класичної музики припав на 17–19 ст. Вона розвивалася у взаємозв’язку з арабо-іранською, індійською, середньоазійською. На Півдні зберігається подібність із музикою Пакистану, на Заході — Ірану, на Півночі — Таджикистану й Узбекистану. Культова музика пов’язана з традиціями нормативного ісламу й суфійських братств, у центральних районах побутують жанри, пов’язані із шиїзмом. Фольклор становлять трудові пісні, календарно-обрядові, весільні, жартівливі (лаба). Поширеним є жанр ландий (пісні-двовірші з двох нерівнометричних мелодичних блоків). Танцювальні пісні вирізняються ритмічною чіткістю, весільні — наспівно-речитативним стилем. Традиційний народний танець аттан (виконує група з 50–100 танцюристів) вважають частиною афганської ідентичності. Одним із провідних явищ музичної культури є мистецтво ашугів і думів, які виконують пісні у формі багатій (виконують дуетом) і німакій (виконують по черзі всі присутні). Важливими також є газйль, мухаммбс, чарббйт — структурно складні музичні жанри. Їх тексти були створені поетами-класиками. Є різні афганські музичні інструменти. Струнні: щипкові — танбур (різновид домри), рубоб (різновид лютні), смичкові — сарінгой і гіджак (різновид скрипки), ударні — сантур і чанг (різновид цимбалів); духові, зокрема тростинові — бінбаджб (подібний до волинки; походить з Індії), сурнай (брізновид гобоя), шпелий і тулб (різновиди сопілки); клавішні — армунья (різновид фісгармонії); ударні — наккарб і дамбма (рід литавр), дарібл і дутар (різновид бубна), долкай (різновид барабана) тощо. На початку 20 ст., із проникненням до країни європейської музичної культури, поширилися фортепіано, акордеон, мандоліна, джазові інструменти. У цей час почали розвиватися форми музичного театру, здобули популярність співаки Сараханг, Я. Косімі, Нашенас, А. Зоір, Хафизулла Х’яль. Були створені: Оркестр національних інструментів Кабульського радіо (1946), Естрадний оркестр (1961), ансамбль пісні і танцю «Наргіс». Серед виконавців на традиційних інструментах — Мухаммед Омар (рубоб), Абдулмаджід (танбур), М. Н. Мазарі (гіджак), М. Хуссейн (сурнай). З 1978 проводилися фестивалі мистецтв народів Афганістану, створено Союз діячів мистецтв (з музичною секцією, 1980). Після 1992 всі види розважальної музики були заборонені. У 2000-х почався процес відродження релігійної та фольклорної музики.

Театр

У 10–12 ст. влаштовували театралізововані масові видовища при дворі газневідських шахів. Серед народу здавна були поширені вистави мандрівних комедіантів-ляльководів, приборкувачів звірів. Сучасне театральне мистецтво виникло після 1919. З’явилися самодіяльні театральні трупи, на основі яких потім створено професійні колективи. У м. Кабулі відкрито театри «Похині ниндарі» (засновано у середині 1940-х) та «Кабул ниндарі» (1947), які ставили п’єси національних драматургів (Рашіда Латіфі, Мухаммеда Алі Раунака, Абдулкаюма Бесета та інші), твори західноєвропейської та російської класики (Ж. Б. Мольєра, В. Шекспіра, М. Гоголя, А. Чехова, О. Островського). 1982 театр «Кабул ниндарі» поставив першу в історії Афганістану виставу для дітей «Білосніжка і сім гномів». За часів Талібану театр не розвивався. Після повалення режиму талібів сучасні афганські режисери намагаються відродити сценічні традиції країни. Знову функціонує театр «Кабул ниндарі». 2005 засновано театральну компанію «Ахтаб». З 2004 щороку відбувається Кабульський театральний літній фестиваль, у якому беруть участь театральної трупи з різних країн. Першу театральну школу засновано 1956. Діє театральне відділення на факультеті витончених мистецтв Кабульського університету.

Кіно

Перший афганський фільм «Подібно до орла» знято 1963 (режисер Ф. М. Хаєрзаде). 1968 засновано кіностудію «Афганфільм», де знімалися документальний («Розвиток Афганістану», 1969; «Секрет щастя», 1970) та художні фільми («Наказ матері», 1973, режисер А. Х. Аліль; «Рабіа-Балхі», 1974; режисер М. Надірі; «Статуї сміються», 1976, режисер Шафік). Після 1978 почали з’являтися спільні з радянськими кіностудіями стрічки («Спекотне літо в Кабулі», 1983, режисер А. Хамраєв та В. Латіфі, разом із «Мосфільмом»), афганські студенти почали здобувати освіту у Всесоюзному державному інституті кінематографії (тепер Всеросійський державний інститут кінематографії імені С. А. Герасимова). На межі 20–21 ст. після повалення режиму талібів почався новий етап у розвитку кіно. З’явилися оригінальні фільми: «Осама» (2003, режисер С. Бармак; приз Каннського міжнародного кінофестивалю, 2003), «Земля і попіл» (2004; режисер А. Рахімі); у співпраці з країнами Сходу та Заходу — «Опіумна війна» (2008; режисер С. Бармак), «Камінь терпіння» (2012; режисер А. Рахімі), «Політ без крил» (2014; режисер Х. Муруват), «Утопія» (2015; режисер Х. Назер), «Розлука» (2016; режисер Н. Махмуді), «Вовк та вівці» (2016; режисер Ш. Садат; приз Каннського міжнародного кінофестивалю та номінація Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість») та інші.

Релігія

Згідно з даними Дослідницького центру П’ю (англ. Pew Research Center), станом на 2016 Афганістан належав до країн високим індексом соціальної й релігійної ворожнечі. Відповідно до Конституції (2004), іслам — державна релігія Афганістану, послідовникам інших релігій гарантується свобода віросповідання в межах, визначених законом. Більшість населення країни — мусульмани. На території країни розташовано значні паломницькі центри мусульман, зокрема Мазарі-Шариф, місце ймовірного поховання Алі ібн Абу Таліба. Попри законодавчі обмеження, у підпіллі діє церква афганських християн (так зване криптохристиянство). Згідно з даними Державного департаменту США, на 2009 в Афганістані проживало від 500 до 8 тисяч християн. Єдиний законодавчо визнаний християнський храм — капличка при італалійському посольстві, відвідувати яку місцевому населенн заборонено. Її дозволили збудувати на знак подяки за те, що Італія першою визнала незалежність Афганістану (1919). Християнська громада складається насамперед з іноземців — співробітників гуманітарних і благодійних організацій. За перехід з ісламу в християнство для місцевих жителів передбачена смертна кара. Більшість християн — протестанти (див. Протестантизм), переважно п’ятидесятники (124 громади; 2000, оцінка). Індуїзм, поряд із буддизмом і зороастризмом, — одна з найдавніших релігій Афганістану. Через релігійні утиски в період Ісламського Емірату Афганістану, кількість індуїстів, як і представників інших релігій, зменшилася. У 2000-х громада індуїстів налічувала близько 1 тисячі осіб, громада сикхів (див. Сикхізм) — близько 3–8 тисяч, бахаїв (див. Бахаїзм) — близько 15 тисяч, зороастрійців — близько 10 тисяч; юдеїв (див. Юдаїзм) — з 2005 — 1 особа (доглядач кабульської синагоги Заблон Сімінтов; народився 1959).

Преса, радіо, телебачення

Конституція 1964 і Закон про пресу 1965 передбачали відсутність цензури преси. Однак, після перевороту 1973 свободу ЗМІ обмежено. 1979–1992 ЗМІ перебували під контролем із боку Народно-демократичної партії Афганістану. У період режиму Талібану ЗМІ зазнали жорстких обмежень: заборона телебачення, як такого, що «суперечить законам шаріату» (1996 всі ТВ-станції закрито); у газетах заборонено публікувати коментарі, листи читачів і фотографії; на радіо дозволено транслювати лише релігійні програми й новини; журналістам не дозволялося працювати з іноземними ЗМІ. Від 2002 (після повалення режиму Талібану) відбулася демократизація ЗМІ, зменшення тиску на пресу, розширення спектра приватних Медіа. Конституція 2004 проголошує заборону цензури, а також свободу преси і вираження поглядів (хоча забороняється публікувати матеріали, що суперечать принципам ісламу). 2018 в Індексі свободи преси Афганістану піднявся на 118 місце зі 180 країн (2012 країна посідала 150 місце).

Преса

У країні виходить понад 500 друкованих видань. Першу афганську газету «Сирадж Аль-Ахбар» («Лампа новин») випущено 11.01.1906. У 1919 почала виходити газета «Афганський світ» — друкований орган влади. «Кабул Таймс» («The Kabul Times»; з 1962) — проурядова англомовна газета. Після перевороту 1978 перейменована в «Кабул Нью Таймс» («Kabul New Times») і стала органом комуністичної пропаганди. Відновила публікацію 2002 після падіння режиму Талібану. «Група газет Афганістану» («Afghanistan Group of Newspapers») — медіагрупа, що друкує дві найпопулярніші газети: «Дейлі Афганістан» (англ. «The Daily Afghanistan»; з 2006) — друкується дарі та пушту; «Дейлі Аутлук Афганістан» («The Daily Outlook Afghanistan»; з 2005) — перша незалежна англомовна газета Афганістану «Татобей» (англ. «Tatobay»; пушту ټاټوبی اوونيزه‎; з 2006) — щотижнева газета на пушту.

Радіо

Радіо є найпоширенішим джерелом інформації в країні. 1925 «Радіо Кабул» розпочало мовлення і стало першою загальнонаціональною радіостанцією. Наприкінці 1970-х майже кожен будинок мав принаймні одне радіо, особливо у великих містах. Натепер нараховується близько 150 радіостанцій, які ведуть мовлення переважно мовами пушту та дарі: Всесвітня служба Бі-Бі-Сі, «Голос Америки», Радіо «Вільний Афганістан», Радіо «Вільна Європа / Радіо Свобода» та ін. Радіомережа «Салам Ватандар» є однією з провідних і найбільших радіомереж країни. Мережа складається з 85 місцевих радіостанцій, розташованих у всіх провінціях Афганістану.

Телебачення

Телевізійні програми почали транслювати на початку 1970-х. Усього мовлення веде понад 50 телеканалів, до яких належать державні телеканали компанії RTA (англ. Radio Television Afghanistan, пушту د افغانستان ملي راډيو تلويزون; перс. رادیو تلویزیون ملی افغانستان‎; утворено 1925) і різні приватні канали, зокрема TOLO TV (з 2004), Ariana Television Network (ATN, з 2005), Lemar TV, Shamshad TV (обидва з 2006).

Інформагентства та медіакомпанії

Інформаційне агентство Бахтар (англ. Bakhtar News Agency; з 1939) — офіційне державне інформаційне агентство афганського уряду, базується в м. Кабулі. Паджхвок Афганські новини (англ. Pajhwok Afghanistan News; пушту پژواک خبري اژانس ; дарі آژانس خبرى پژواک; з 2003) — одне з найбільших незалежних інформагентств країни, має репортерів майже в кожній провінції, публікує матеріали онлайн англ. мовою, дарі й пушту. Інформаційне агентство «Салам Ватандар» (англ. «Salam Watandar») публікує матеріали трьома місцевими мовами (персько, пушту, узбецькою) і англійською. RTA — державна телерадіокомпанія, яка включає телеканал RTA TV і радіостанцію «Радіо Кабула». «Мобі Медіа Груп» (англ. «Moby Media Group»; з 2002) — найбільша приватна медіакомпанія в Афганістані. Їй належать: TOLO TV — один із перших комерційних телеканалів, веде мовлення на дарі, найпопулярніший у країні; телеканал на пушту Lemar TV; новинний канал TOLONews (з 2010); радіостанція Arman FM (з 2003) та інші. Медіаорганізація «Салам Афганістан» (англ. Salam Afghanistan Media Organization) — медіакомпанія, що об’єднує радіомережу «Салам Ватандар» (англ. «Salam Watandar») та новинне агентство «Салам Ватандар» (англ. «Salam Watandar News Agency»). Постійно працює з 2003. Агентство новин «Хаама» (англ. «Khaama Press»; пушту خامه پرس خبری آژانس; перс. خبرگزاری خامه پرس‎; з 2010) — найбільше онлайн-інформаційне агентство.

Спорт

Найпопулярніші види спорту в Афганістані — кінний спорт, стрільба з лука, крикет, фехтування на палицях, штовхання каменів, а також національна боротьба — пахлавані тощо. Поширеними є також боротьба, легка атлетика, футбол, волейбол, баскетбол, бокс, шахи, хокей на траві. НОК створено 1935, визнано Міжнародним олімпійським комітетом 1936. Представники Афганістану вперше виступили на Літніх Олімпійських іграх 1936 у м. Берліні; згодом брали участь у майже всіх Олімпійських іграх (за винятком 1952, 1976, 1984, 1992, 2000). Станом на 2020 дві бронзові олімпійські медалі виборов Р. Нікпаї в змаганнях із тхеквондо на Літніх Олімпійських іграх 2008 у м. Пекіні (вагова категорія до 58 кг) та Літніх Олімпійських іграх 2012 у м. Лондоні (до 68 кг). Спортсмени Афганістану брали участь в 14 Азійських іграх, усього завойовано 5 срібних і 7 бронзових медалей. З 1996 збірна команда Афганістану із шахів бере участь у Всесвітніх шахових олімпіадах.

Україна та Афганістан

24.12.1991 Афганістан визнав незалежність України. Дипломатичні відносини встановлено 17.04.1995. Посольство Ісламської Республіки Афганістан у м. Києві відкрито 2002. Дипломатичне представництво України в Афганістані виконує Посольство України в Республіці Таджикистан та Ісламській Республіці Афганістан (за сумісництвом). 27.08.2003 відбувся офіційний візит в Україну міністра закордонних справ А. Абдулли, 04.04.2004 — офіційний візит до Афганістану Міністра закордонних справ України К. Грищенка. За цих візитів між міністерствами закордонних справ двох країн підписано Протокол про співробітництво. У травні 2006 Афганістан відвідала українська урядова делегація. Були проведені переговори щодо перспектив співробітництва в паливно-енергетичній сфері, зокрема щодо розробки нафтогазових родовищ. 26.01.2007 підписано Указ Президента України «Про направлення миротворчого персоналу України для участі в операції міжнародних сил сприяння безпеці в Ісламській Державі Афганістан».

Перспективи розвитку торговельно-економічних відносин між двома держававами існують, зокрема у паливно-енергетичній, машинобудівній, агропромисловій та харчових галузях. За даними Держкомстату України, торговельний обіг товарами й послугами між Україною та Афганістаном. 2017 становив 9,16 млн доларів США (зокрема експорт — 8,8 млн доларів США та імпорт — 360 тисяч доларів США). Основна сфера експорту з України — продукція машинобудування, імпорту — їстівні плоди й горіхи.

Більшість громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають в Афганістані, — афганці, які одержали українське громадянство.

Література

  1. Беляев В. Афганская народная музыка. Москва : Советский композитор, 1960. 30 с.
  2. Ковалевська Т. М. Дружній Афганістан. Київ : Держполітвидав УРСР, 1961. 64 с.
  3. Пугаченкова Г. А. Искусство Афганистана. Москва : Искусство, 1963. 248 с.
  4. Массой В. М., Ромодин В. А. История Афганистана : в 2 т. Москва : Наука, 1964–1965.
  5. Гуревич Н. М. Экономическое развитие Афганистана. Москва : Наука, 1966. 280 с.
  6. Воронина В. Л. Архитектура средневекового Афганистана // Всеобщая история архитектуры : в 12 т. Москва : Стройиздат, 1969. Т. 8: Архитектура стран Средиземноморья, Африки и Азии. С. 350–364.
  7. Воронина В. Л. Архитектура Афганистана // Всеобщая история архитектуры : в 12 т. Москва : Стройиздат, 1970. Т. 1: Архитектура Древнего мира. С. 366–375.
  8. Краткая история литератур Ирана, Афганистана и Турции // Отв. ред. А. Н. Болдырев. Ленинград : Ленинградский университет, 1971. 119 с.
  9. Воронина В. Л. Архитектура стран Среднего Востока // Всеобщая история архитектуры : в 12 т. Москва : Стройиздат, 1973. Т. 11: Архитектура капиталистических стран ХХ в. С. 710–711.
  10. Давыдов А. Д., Черняховская Н. И. Афганистан. Москва : Мысль, 1973. 167 с.
  11. Klinkott M. Islamische Baukunst in Afghanisch-Sīstān. Berlin : Reimer, 1982. 295 p.
  12. Карцев В. Н. Зодчество Афганистана. Москва : Стройиздат, 1986. 248 с.
  13. Derbyshire J., Derbyshire I. Political Systems of the World : in 2 vol. Oxford : Helicon, 1999.
  14. Sakata H. L. Music in the mind: the Concepts of Music and Musician in Afghanistan. Washington : Smithsonian Institution Scholarly Press, 2002. 246 p.
  15. Угода між Міністерством закордонних справ України і Міністерства закордонних справ Афганістану про підготовку дипломатичних працівників // Офіційний вісник України. 2006. № 9. С. 194–196.
  16. Ball W. The Monuments of Afghanistan: History, Archeology and Architecture. London : I. B. Tauris, 2008. 384 p.
  17. Лахманюк Т. Україна й Ісламська держава Афганістан: шляхи співробітництва // Україна — Європа — Світ. Серія: Історія, міжнародні відносини. 2013. Вип. 11. С. 125–130. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ues_2013_11_12
  18. Політичні відносини між Україною та Афганістаном // Посольство України в Республіці Таджикистан та Ісламській Республіці Афганістан. 2013. URL: https://tajikistan.mfa.gov.ua/posolstvo/3687-politichni-vidnosini-mizh-ukrajinoju-ta-afganistanom
  19. Ковальков О. Л. Афганістан у зовнішній політиці Радянської Росії / СРСР: 1919–1978 рр. Кропивницький : Лівий С. В., 2018. 272 с.
  20. Lee J. Afghanistan: a History from 1260 to the Present Day. London : Reaktion Books, Limited, 2019. 784 p.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Афганістан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Афганістан (дата звернення: 30.11.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
29.01.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ