Безсмертя душі

Ангел оберігає душі праведних. Фрагмент ікони «Страшний суд», 2-га пол. 16 ст.

Безсме́ртя душі́ — релігійно-філософське уявлення про можливість вічного існування духовної субстанції істоти після втрати її фізичної оболонки.

Релігійне розуміння безсмертя душі

У більшості релігій — уявлення про позачасове, непідвладне розпаду і смерті існування індивідуальної духовної сутності людини.

Найархаїчніші уявлення про безсмертя душі пов’язують з анімізмом — вірою в одухотвореність не лише людей, а й усього сущого — тварин, рослин, природних явищ тощо (див. Тотемізм, Зоолатрія), наявність двійників, які в момент смерті полишають тіло і переходять в інший світ. За віруваннями давніх племен, людські душі включені в коловорот життя та смерті, й, змінюючи форму свого існування, долучаються до вічності. Так виникає поширений майже у всіх племен і народів культ предків — поклоніння пантеону померлих родоначальників, пращурів і покровителів роду, які стежать за порядком у світі живих та спілкуються зі своїми нащадками через старійшин, жреців, відунів, шаманів (див. Шаманізм).

Для розвинених етнонаціональних і світових релігій суголосними є уявлення, що людська душа є часткою (еманацією, відбитком, іскрою) вічної духовної природи Божественного світу. Тому, на відміну від смертного фізичного тіла, тонка невидима субстанція вірянина може врятуватися, тобто здобути нескінченне довге життя у потойбічному світі (див. Сотеріологія). Яким буде її прийдешнє існування, потрапить душа в пекло чи в рай, залежить від праведності адепта.

За віровченням авраамічних релігій (християнство, іслам, юдаїзм) саме безсмертна душа є найзначущим складником людини, а її тіло зневажається як тлінне, тимчасове вмістилище Божественної іскри. Водночас обіцяне воскресіння праведників постає як нерозривна психофізична єдність душі та безсмертного тіла.

Інакша концепція безсмертя душі викладена в священних текстах східних релігій (індуїзму, буддизму, джайнізму). Згідно з вченням про реінкарнацію, душі в матеріальному світі втягнуті в коловорот сансари, багаторазово перевтілюються (індуїзм) або перероджуються у новій комбінації скандг (буддизм) у наступних тілесних оболонках за законом карми. Вивільнення душі зі світу сансари (мокша, нірвана) розуміється як кульмінація її розвитку, звільнення від страждань і кайданів матеріального світу.

Низка релігійних течій (напр., Свідки Єгови) заперечують безсмертя душі, воскресіння розуміється як нове сотворення людини цілком — як її тіла, так і душі.

Безсмертя душі як філософська проблема

Проблема апології чи спростування духовного безсмертя належить до тих, що розколюють філософське середовище на прихильників ідеалізму чи матеріалізму.

Ідея душі як окремої сутності з інтелектуальними та моральними якостями, здатної існувати до і після розпаду фізичного організму, вперше артикульована в діалогах Платона. Згодом Аристотель порушив питання про безсмертя індивідуальної душі, що дало підстави для подальшої критики платонівського вчення про передіснування душі та її можливого переселення в інші тіла. Тома Аквінський, розвиваючи аристотелівську концепцію, доводив, що людська душа як недосконала субстанція потребує сполучення з тілом для виконання головної своєї функції — пізнання, й кожна конкретна душа є формою конкретного тіла. Аргументи на користь безсмертя людської душі та духовно-фізичного воскресіння варіативно повторювалися у розмислах інших християнських авторів аж до Нового часу. Неоплатоніки пояснювали вічну природу людської душі її близькістю до Світової душі. Блез Паскаль вважав, що віра в безсмертя душі обумовлена практичними міркуваннями, адже вірянин нічого не втрачає у разі, якщо він помиляється у цьому питанні. Григорій Сковорода доводив безсмертя душі через тілесну смерть, яка призводить до пізнання «невидимої» натури людини та її духовного воскресіння. Іммануїл Кант зауважував, що безсмертя душі не можна обґрунтувати раціонально (через «чистий розум»), але його необхідно прийняти як значущу умову моралі (вчення про категоричний імператив).

Натомість філософи-матеріалісти, заперечивши існування людської душі як відображення сакральної реальності, наполягали на безсмерті матерії та життя, що має здатність до нескінченної еволюції, саморозвитку та самоорганізації. Зокрема, Л. фон Фейєрбах відкинув трансцендентне розуміння дійсності, трактував індивідуальне безсмертя тільки як складник колективної свідомості, тобто пам’ять людства про окрему особистість.

Цитати

«Світильник Господній — дух людини, що вивідує всі глибини серця» (Притчі 20:27)

 Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов / Пер. Р. Турконяка. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2020. 1172 с.


«Коли втілена істота здатна вийти за межі трьох ґун, пов'язаних з матеріальним тілом, вона може звільнитись від народження, смерті, старості й завдаваних ними страждань, а також відчути смак нектару безсмертя ще в цьому житті»

 Бгаґавад-Ґіта як вона є (Гл. 14, текст 20) / Пер. з санскр. Б. С. Прабхупади. Харків : Фактор-Друк, 2015. 770 с.


«Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає»

 Леся Українка. Лісова пісня // Повне академічне зібрання творів : у 14 т. Луцьк : Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2021. Т. 3: Драматичні твори (1909–1911). С. 307.


Додатково

  • Згідно з даними, отриманими в рамках Четвертої хвилі (1999–2004) Світового дослідження цінностей (World Values Survey), рівень віри в життя після смерті серед населення європейських країн є помітно нижчим, ніж віра в Бога. Частка тих, хто вірить у життя після смерті, становить у Польщі, наприклад, 80,4 % (при тому, що віру в Бога задекларували 97,3 %); в Італії — 72,8 % (93,5 % відповідно); у Греції — 61 % (91,1 % відповідно); в Австрії — 59 % (86,8 % відповідно); у Великій Британії — 58, 3 % (72 % відповідно); в Угорщині — 32,9 % (68,2 % відповідно). Назагал у понад половині європейських суспільств (20 з 38) менше 50 % населення зазначило, що вірить у життя після смерті. В Україні віру в життя після смерті задекларували 39,8 % респондентів (80,3 % визнали себе віруючими), 28,5 % підтвердили свою віру в реінкарнацію.
  • Люди народу басуто (Південна Африка) вірили, що духи предків, якщо їх не згадувати в молитвах, поступово старішають і втрачають свій вплив на живих. Слабких, напівзабутих покійників відштовхують від жертвоприношень сильні, нещодавно померлі душі, відтак людина помирає двічі — і як фізичний організм, і як дух (Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении / Пер. с фр. Москва : Педагогика-Пресс, 1994. С. 477–488).
  • Ймовірно, найбільш архаїчним є уявлення про кілька (а не одну) людських душ, кожна з яких має свій термін існування. З віком одна за одною душі покидають свого носія, залишаючи літню людину з її «тваринною» сутністю. Вірячи, що безсмертна «головна душа» переходить до світу предків заздалегідь, старим влаштовували т. з. «прижиттєві поминки». Після них умертвіння літніх осіб (геронтоцид) взагалі не розцінювалось як убивство, адже після такої символічної смерті, як вважалося, безсмертна душа старця переходила в інший світ, залишаючи по собі лише порожню оболонку — тіло.
  • Науково-технічний прогрес і падіння авторитету християнської церкви у другій половині 19 ст. спричинили парадоксальний інтерес до світу привидів і духів, сплеск спіритуалізму (див. також Месмеризм). Віра в реальність потойбічного існування та можливість спілкування з померлими обумовила моду на спіритичні сеанси.

Література

  1. Malinowski B. Magic Science and Religion and Other Essays. Garden City : Doubleday, 1954. 274 p.
  2. Фейербах Л. Вопрос о бессмертии души с точки зрения антропологии // Сочинения : в 2 т. / Пер. с нем. Москва : Наука, 1995. Т. 1. С. 197–322.
  3. Гроф С. Величайшее путешествие: Сознание и тайна смерти. Москва : АСТ, 2008. 475 с.
  4. Богданова О. Загадка віри // Релігія та цінності українців / Відп. за вип. О. Дишлевий. Київ : Київський міжнародний інститут соціології ; Центр «Соціальні індикатори», 2009. С. 8–31.
  5. Бандуровский К. В. Бессмертие души в философии Фомы Аквинского. Москва : Российский государственный гуманитарный университет, 2011. 328 с.
  6. Ангелова А. О. Концепція старості, довголіття та безсмертя в міфології синто // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Серія: Філософські науки. 2013. № 11 (260). С. 4–9. URL: https://evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/6382/1/1.pdf.pdf
  7. Ангелова А. О. Світоглядно-релігійні причини ритуального вбивства старих // Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences. 2016. Vol. 4 (13). Is. 82. Р. 18–22. URL: https://seanewdim.com/uploads/3/4/5/1/34511564/hum_iv_13__82.pdf
  8. Смирнов С. Жизнь, смерть, бессмертие (к проблеме философского осмысления) // NovaUm.Ru. 2017. № 5. URL: http://novaum.ru/public/p149

Автор ВУЕ

А. О. Ангелова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Ангелова А. О. Безсмертя душі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Безсмертя душі (дата звернення: 19.01.2022).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
30.11.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ