Біхар

Герб Біхара

Біха́р (гінді बिहार, урду بہار) — штат Індії.

Біхар (बिहार)
Тип	штат
Адміністративний центр	Патна
Країна	Індія
Регіон країни	Індо-Гангська рівнина
Площа (кв. км)	94 163
Чисельність населення (тис.осіб)	130 725,310
Густота населення (осіб на кв.км)	1 320
Найбільші міста	Патна
Адміністративні кордони	Західна Бенгалія, Джаркханд, Уттар-Прадеш
Міжнародні кордони	Непал

Гора ашрамів у Бодх-Гая

Храм Махабодхі у Бодх-Гая

Храм Сур'я у м. Део

Географічне положення

Біхар розташований на північному сході Індії, у низовині в середній течії річки Ганг (центральна частина Індо-Гангської рівнини).

Межує на півночі з Непалом, на сході — з індійським штатом Західна Бенгалія, на півдні — зі штатом Джаркханд (виділений зі складу штату Біхар, 2000), на сході — зі штатом Уттар-Прадеш.

Адміністративний поділ

Біхар поділяється на 38 округів, які згруповані в 9 адміністративних районів: Патна, Магадх, Тірхут, Саран, Дарбханга, Косі, Пурнія, Бхагалпур, Мунгер.

Територія — 94 163 км², посідає 12-те місце серед 28 штатів Індії.

Адміністративний центр — місто Патна.

Історична довідка

Назва штату походить від санскритського विहार) — обитель і пов’язана з тим, що в регіоні діяло багато обителей буддійських ченців.

Найдавніші сліди людської присутності на території Біхару — мезолітичні (див. Мезоліт) стоянки поблизу м. Мунгера (11 тис. до н. е.). На території штату також знайдено залишки поселень і наскельні малюнки часів неоліту. Типологічно вони близькі до аналогічних малюнків у Європі й Африці та суттєво відрізняються від знайдених в інших регіонах Індії.

Окремі дослідники локалізують у штаті Біхар згадане в Рігведі царство Кіката (17–14 ст. до н. е.), однак цю гіпотезу не доведено. Розташування цієї держави невідоме.

У 12–7 ст. до н. е. територію Біхару заселяли представники археологічної культури розмальованої сірої кераміки, із якою на пізніх етапах (7 ст. до н. е.) співіснувала, а потім замінила її культура північної чорної лощеної кераміки 7–2 ст. до н. е. (обидві культури належать до залізного віку). У період існування цих культур, згідно з ведичними джерелами, на території Біхару існувало царство Відега зі столицею в м. Мітгіла (імовірне розташування — округ Мадгупані штату Біхар).

У 6–4 ст. до н. е. Біхар із прилеглими регіонами Бенгалії входив до царства Магадха. У цьому царстві в межах сучасного Біхару народилися, жили і почали проповідувати Будда (згідно з буддійською традицією, до просвітлення — царевич Сіддгартха Гаутама, бл. 6‒5 ст. до н. е.) та Джина Магавіра (6 ст. до н. е.), засновник джайнізму. Регіон був центром поширення буддизму і джайнізму.

До західних околиць теперішнього Біхару 326 до н. е. дійшла армія Александра Македонського.

У 2 ст. до н. е. — 1 ст. н. е. Біхар входив до імперії Шунга. Ранній період існування цієї держави вирізнявся переслідуванням буддистів і посиленням позицій індуїзму, але згодом позиції буддизму знову зміцніли.

У 4–6 ст. Біхар входив до імперії Гуптів, що охоплювала більшість території сучасної Індії. У 8–12 ст. він перебував під владою буддійської імперії Пала, за часів якої буддизм у регіоні досяг розквіту, було засновано кілька буддійських академій і монастирів.

У 12–16 ст. Біхар був розділений між численними невеликими царствами та містами-державами. На початку 13 ст. на його територію кількаразово вторгалися війська делійського султана Кутб ад-Дін Айбека (1150; тепер Афганістан — 1210; тепер Пакистан). Наслідком цих вторгнень стало руйнування буддійських монастирів і академій, вбивства тисяч ченців. Держави, що існували в Біхарі в цю епоху, зберігали самостійність у внутрішній політиці, однак залежно від загальнополітичної ситуації в окремі періоди визнавали зверхність Делійського султанату, Бенгальського султанату, а згодом — Великих Моголів.

1539–1555 Біхар на короткий час став центром імперії під владою мусульманської династії Сурі, заснованої Шер-Шахом Сурі (1472 або 1486 —1545; тепер Індія) — воєначальником, який спершу став губернатором Біхару у складі імперії Великих Моголів, а потім проголосив незалежність і заснував власну імперію. Після падіння династії Сурі Біхар остаточно опинився в залежності від Великих Моголів, хоча його правителі зберігали широку автономію. Згодом Біхар увійшов до володінь навабів Бенгалії, які визнавали сюзеренітет Великих Моголів.

Як частина цих володінь Біхар 1757 потрапив під непрямий контроль британської колоніальної адміністрації, 1776 увійшов до складу Бенгальського президентства Ост-Індської компанії. 1781 південь Біхару став центром Біхарського повстання проти Британської Ост-Індської компанії (після придушення повстання контроль британців у Біхарі посилився). При цьому в деяких містах і місцевостях Біхару зберігалася номінальна влада місцевих спадкових володарів.

Біхар залишався частиною Бенгальського президентства до 1912, після чого був виділений разом із Оріссою (тепер Одіша) у провінцію Біхар і Орісса у складі Британської Індії зі створенням місцевого парламенту (Законодавчої ради) з 43 депутатів. 1921 у Біхарі й Оріссі втілено адміністративну реформу, передбачену Законом про управління Індією 1919. Порядок формування парламенту демократизовано за британським взірцем, кількість депутатів збільшено до 103 (76 обраних і 25 призначених). Парламент формував уряд, усі міністри якого представляли місцеве населення. Головою уряду провінції був призначений владою Британської Індії губернатор (у 1912–1920 — лейтенант-губернатор). Цю посаду зазвичай займав британець [виняток — бенгалець Сатьєндра Прасанна Сінха (1863–1928; тепер Індія), губернатор Біхару й Орісси у 1920–1921]. У 19 — на поч. 20 ст. британська адміністрація заснувала в Біхарі низку світських освітніх закладів британського зразка, зокрема Коледж Патни (1863, тепер у складі Університету Патни), Університет Патни (1917, перший університет західного типу в Біхарі), Біхарську школу інженерії (1886, тепер Національний інститут технології в Патні), Медичний коледж імені Принца Вельського (1925, тепер Медичний коледж і лікарня Патни) та ін.

Провінцію Біхар і Орісса 1936 розділено на дві окремі провінції з відповідними назвами, межі яких у цілому збігалися з межами сучасних однойменних штатів. Після поділу в новоутворених провінціях зберіглася система влади, встановлена 1921.

Від 1920–1930-х Біхар був одним із центрів руху за незалежність Індії. Одним із наймасовіших його проявів став рух «Залиште Індію» (відомий також як Серпневий рух; 1942). У Біхарі національний рух за незалежність доповнював соціальний рух селян проти місцевих заміндарів (землевласників, які зазвичай були лояльними до британської адміністрації) під проводом Сахаджананда Сарасваті (1889–1950; Індія).

Розгортання руху за незалежність 1945–1946 супроводжували акти насильства проти мусульманської меншини, що вилилися в масові вбивства мусульман Біхару 1946 (кількість жертв за різними оцінками сягала 5–30 тис. осіб). Жорстокість цих убивств стала одним із чинників, що спричинили поділ Британської Індії на окремі держави (мусульманську та немусульманську) під час проголошення незалежності 1947.

Після проголошення незалежності Індії 1947 у Біхарі найвпливовішою партією, що формувала уряд після більшості місцевих виборів, був Індійський національний конгрес. Найвагомішою групою в цій партії є представники вищих каст. 1950 у Біхарі сформовано двопалатний парламент штату, який фактично є правонаступником Законодавчої ради провінції Біхар у Британській Індії.

Від 1950-х у Біхарі відбувалися конфлікти представників різних каст щодо володіння землею. У складній варновій системі Біхару селяни групуються в різні касти й підкасти, більшість із яких покращили своє економічне становище внаслідок земельної реформи та прагнули здобути політичний вплив. У 1960–1970-х частина цих селян під впливом місцевих осередків маоїстів (т. з. наксалітів, див. Маоїзм) чинила акти насильства проти представників вищих каст, змушуючи їх продавати землю й інше майно за ціну значно нижчу за ринкову. Водночас як селяни, так і представники вищих каст, здійснювали економічну дискримінацію далітів («недоторканих», бл. 8 % населення Біхару), що також супроводжувалася актами насильства. У штаті діє парамілітарна група Ранвір Сена (засновано 1994, перебуває під контролем вищої касти землевласників), яка влаштовує напади на далітів, що часом спричинюють масові вбивства (вбивство 21 даліта у 1996 в селищі Батгані-Тола, розстріл 63 далітів у 1997 у селищі Лаксманпур Батге тощо). Своєю чергою, парамілітарні формування далітів влаштовують напади на представників вищих і середніх каст, що також супроводжуються вбивствами. Ситуацію ускладнює існування місцевих політичних партій Біхару, соціальною базою яких є представники різних каст, підкаст і релігійних груп. Виборчі кампанії цих партій періодично супроводжують спалахи насильства.

Природа

Рельєф і корисні копалини

Середня висота поверхні штату — 53 м над рівнем моря.

Територію поділяють на три частини: Південне плато, гірський хребет Сівалік та Індо-Гангська рівнина.

Більша частина території розташована у межах Індо-Гангської рівнини. Її низинно-рівнинний рельєф сприяє розвитку землеробства та будівництва. Величезна рівнина розділена річкою Ганг на дві нерівні частини — Північний Біхар і Південний Біхар.

На південному заході штату (зокрема в округах Рохтас і Каймур) ландшафти змінюються завдяки відрогам гірського масиву Віндх’я, які утворюють плато Чхота-Нагпур. Ця частина має підвищений характер, з невисокими пагорбами, печерами та каскадними водоспадами.

Штат багатий на корисні копалини, зокрема вугілля, боксити, слюду та вапняк, мідну та залізну руду. Біхар є основним виробником піриту (до 95 % національних запасів), в окрузі Джамуї виявлена золота жила (2022), на яку припадає понад 40 % золотого запасу країни. Видобувають стеатит, кварцит, слюду тощо.

Ґрунти

Рівнина сформована переважно алювіальними відкладами річки Гангу та її приток, через що територія є надзвичайно родючою. Переважають алювіальні ґрунти, особливо в долині Гангу, які є родючими та сприятливими для сільського господарства.

Річки

Основною річкою є Ганг, що протікає із заходу на схід через центральну частину штату. Найбільші притоки Гангу в межах Біхару: Гандак, Бурхі-Гандак, Коші, Багматі, Гхагхара, Махананда, Сон. Більшість лівих приток Гангу (особливо Коші та Гандак) беруть початок у Непальських Гімалаях. Наявність багатьох річок забезпечує штат водними ресурсами. Річки мають високу водність під час мусонів, часто спричиняють сезонні повені, що становить значну екологічну та соціальну проблему штату.

Клімат

Клімат Біхару — тропічний мусонний із рисами субтропічного, з чітко вираженими сезонами: спекотним літом (середня температура повітря липня близько +29 °C), дощовим сезоном мусонів (переважно з червня по вересень — опадів до 1 000 мм) і м’якою зимою (середня температура січня становить близько +16 °C).

Найбільш дощові дні припадають на період з травня по вересень. Середньорічна кількість опадів — близько 1 400 мм.

Рослинний і тваринний світ

Більшість природних лісів Біхару (займають площу 6,8 тис. км², біля 7 % загальної площі штату) належать до тропічних листяних і змішаних мусонних лісів. Зарості бамбуку та чагарників поширені переважно на нижніх схилах плато Чота-Нагпур та на узбережжі Гангу. У прибережних зонах Гангу поширена болотна рослинність, зокрема лотос, очерет, водяні папороті. У лісах, заповідниках і річкових екосистемах Біхару мешкають: бенгальський тигр, індійський леопард, гієна, шакал, дикий кабан, оленеві (замбар, аксис). Індійський слон трапляється у південних регіонах і в міграційних маршрутах із сусідніх штатів. Гангський дельфін — рідкісний водний ссавець, символ збереження річкової екосистеми. Серед птахів водяться індійський павич, змієїд, чаплі, папуги, зозулі, пірникози, качки. Поширені плазуни та амфібії, зокрема змії, ящірки, черепахи. Прісноводні риби відіграють значну роль у місцевому рибальстві.

На території штату розташовані природоохоронні об’єкти: Національний парк Валмікі (заснований 1990, площа 335,65 км²) — заповідник тигрів; Гангський заповідник дельфінів Вікрамшила; водоспад Каркатгарх — заповідник крокодилів; заповідники дикої природи Каймур, Бхімбанд, Гаутам-Будда.

Населення

Загальна кількість населення — 130 725 310 осіб (2023, оцінка; другий за цим показником штат Індії), густота — 1 320 осіб/км².

Склад населення за етнічними групами: бходжпурці, магахі, майтхільці та інші. Мови штату Біхар (2011, перепис): гінді (25,6 %), бходжпурі (24,9 %), аніка (14,3 %), маїтхілі (12,3 %), магахі (10,9 %), урду (8,5 %) та інші (3,5 %).

За релігійними групами (2023, перепис): індуїсти (81,99 %), мусульмани (17,7 %), інші (0,3 %), зокрема буддисти (0,08 %), християни (0,05 %), прихильники джайнізму, сикхізму та ін.

За статевими групами: жінки (47,86 %), чоловіки (52,14 %).

Населення зростає. На 2021 Біхар мав найвищий порівняно з іншими штатами Індії рівень народжуваності — 3,41; майже 58% населення Біхару було віком до 25 років, що є найвищим показником в Індії.

Показник урбанізації — 11,3 %. Найбільші міста (2011, перепис): Патна (2 049 156 осіб), Гая (475 987 осіб), Бхагалпур (412 209 осіб), Музаффарпур (396 590 осіб), Пурнія (312 669 осіб) та інші.

Близько 63 % населення Біхару, за даними урядового дослідження (2023), належать до нижчих соціальних верств і каст (перший випадок офіційного оприлюднення урядом штату розподілу населення за кастами).

Господарство

Промисловість

Структура економіки штату за внутрішнім валовим продуктом: сфера послуг — 58,6 %, промисловість — 21,5 %, сільське господарство — 19,9 %. Біхар має найнижчий ВВП на душу населення в Індії, але є осередки з вищим доходом на душу населення, такі як південна частина штату і м. Патна.

Основні галузі промисловості: харчова промисловість (виробництво цукру, тютюнових виробів, олії та продуктів переробки зернових), текстильна, хімічна промисловість (представлена переважно виробництвом мінеральних добрив) та паперова. Розвинене шовківництво (вирощування шовкопрядів і виробництво шовку-сирцю).

Великі промислові підприємства зосереджені в містах Далміанагар, Баруні та Патна. У місті Баруні розташований один із найбільших нафтопереробних заводів штату (функціонує з 1976), що є важливим промисловим об’єктом для регіону та відіграє ключову роль у паливно-енергетичному секторі східної Індії. Восени 2022 відбувся запуск нового заводу у Барауні, який споживає природний газ та може щодоби випускати 2250 т аміаку та 3850 т сечовини.

Заводи цукрової промисловості Біхара розташовані в містах Самастіпурі, Гопалганджі, Супаулі, округах Сітамархі, Західному Чампарані тощо.

У штаті налічується 50 тис. ремісників, що виготовляють взуття, та приватні шкіряні заводи.

Серед підприємств — завод дизельних локомотивів у м. Мархаурі (заснований 2018), завод електровозів у м. Мадхепурі (заснований 2015), завод залізничних коліс в окрузі Саран (засновано 2004).

Сільське господарство

Сільське господарство є основою економіки Біхару, забезпечуючи зайнятість для значної частини населення. Посівна площа становить 60 % географічної площі штату, що значно вище за середній показник по Індії (42 %).

Основними культурами є зернові (рис, пшениця, кукурудза), бобові (чечевиця, нут), овочі та фрукти (картопля, манго, лічі, ананаси, банани).

Рис вирощують у всіх районах Біхару, середнє виробництво — близько 5 млн т щороку, пшениці — приблизно 6–6,5 млн. т. В округах Хагарія та Сахарса вирощують кукурудзу (приблизно 4–4,5 млн т на рік).

Біхар є одним з основних виробників овочів та фруктів в Індії, посідає третє та шосте місця серед інших штатів за виробництвом овочів та фруктів відповідно. Зокрема, округ Вайшалі славиться раннім сортом цвітної капусти.

Функціонує Федерація молочних кооперативів штату Біхар (заснована 1983), яка сприяє закупівлі, переробці та маркетингу молочної продукції.

Сфера послуг

Сфера послуг у Біхарі охоплює торгівлю, фінанси, охорону здоров’я, громадське адміністрування та туризм. Торгівля зосереджена переважно в містах Патна, Бхагалпур, Муззаффарпур, де працюють ринки оптової торгівлі сільгосппродукцією, текстилем, будматеріалами. Банківські та фінансові послуги представлені державними та приватними банками, а також мережею кооперативів у сільських районах.

У місті Сонепур щорічно проводиться Сонепур Мела — один із найбільших тваринницьких ярмарків в Азії. Ярмарок починається на повний місяць у листопаді (Картік Пурніма) та триває від двох тижнів до місяця. Відомий торгівлею великою рогатою худобою, а також слонами, кіньми, верблюдами та птахами.

Медичні послуги у штаті надають державні лікарні та приватні клініки.

У 2017 Біхар посів 8-ме місце серед 10 найкращих штатів Індії за кількістю іноземних туристичних візитів. Щороку регіон відвідує понад 2 млн. туристів і прочан, яких приваблюють релігійні та культурні пам’ятки, центри буддійського паломництва. У 2019 Біхар відвідала найбільша кількість туристів — понад 35 млн, зокрема 11,9 млн іноземних.

Транспорт

У штаті діє два міжнародні аеропорти: у м. Патна — Міжнародний аеропорт імені Джаяпракаша Нараяна (2025 відкрито новий термінал) і м. Гая —Міжнародний аеропорт Гая (відкритий 2002). Аеропорт Дарбханга (відкритий 2020) — внутрішній аеропорт, який обслуговує місцеві рейси.

Штат перетинають основні залізничні магістралі Індії (Східна та Північно-Східна залізниця). Великі вокзали діють у Патні (головний залізничний вузол), Гаї, Муззаффарпурі, Бхагалпурі.

Через Біхар пролягають національні автомагістралі загальною довжиною 5 358 км та державні автомагістралі загальною довжиною 4006 км. Головні міста з’єднані регулярним автобусним сполученням.

На мосту через р. Багматі відбулася (06.06.1981), ймовірно, найбільша залізнична катастрофа у світі, в якій загинуло понад 500 осіб, коли ураганний вітер перевернув 7 вагонів пасажирського потяга.

Штат не має виходу до моря, але займає вигідне внутрішньоконтинентальне положення на перетині важливих торгових і транспортних шляхів Північної Індії. Важливе транспортне значення має р. Ганг, судноплавна протягом року. Порт м. Патна — частина проєкту Національного водного шляху‒1, який сполучає Аллахабад, Варнасі, Патну та Калькутту.

Наука, освіта, культура

Наука та освіта

Загальний рівень грамотності в Біхарі становить близько 70,9 %, зокрема 79,7 % чоловіків і 60,5 % жінок (2017, опитування).

У давнину Біхар був уславлений як осердя великих освітніх центрів середньовічної Індії — тут діяли буддійські університети Наланда (засновано в середині 5 ст.), Одантапура (заснований у 8 ст.), Вікрамашіла (заснований у 8 ст.; усі — зруйновані наприкінці 12 ст. під час захоплення Біхару мусульманами).

За британського правління були засновані Патна-коледж (найдавніший заклад вищої освіти; діє з 1863), Біхарська інженерна школа (з 1886, тепер Національний інститут технології в м. Патна), Науково-дослідний інститут сільського господарства (з 1905; тепер Центральний сільськогосподарський університет імені доктора Раджендра Прасада, м. Пуса), медичний коледж принца Вельського (з 1925, тепер Медичний коледж і лікарня м. Патна), Науковий коледж м. Патна, Ветеринарний коледж Біхару (обидва — з 1927), Жіночий коледж м. Патна (з 1940).

З-поміж найстаріших університетів сучасного типу на Індійському субконтиненті — Університет м. Патна (засновано 1917).

До установ національного значення (в Індії — провідні державні заклади вищої освіти, що відіграють ключову роль у підготовці висококваліфікованих кадрів та набули спеціального статусу — більшої автономії, прямого урядового фінансування тощо) віднесені:

• Центральний університет Південного Біхару (заснований 2009, м. Гая);
• Центральний університет Махатми Ганді (заснований 2016, м. Мотігарі);
• Центральний сільськогосподарський університет імені доктора Раджендра Прасада (заснований 1905, м. Пуса);
• Університет Наланда (заснований 2010, м. Раджгір) — символ академічної та історичної спадщини Індії;
• Національний інститут технології в м. Патна (заснований 1886);
• Індійський технологічний інститут Патни (заснований 2008, м. Бігта);
• Індійський інститут менеджменту в Бодх-Гая (заснований 2015);
• Всеіндійський інститут медичний наук в Патні (заснований 2014);
• Індійський інститут інформаційних технологій Бгагалпуру (заснований 2017);
• Національний інститут фармацевтичної освіти та досліджень в Гаджіпурі (заснований 2007).

У Біхарі діють заклади інженерної освіти: Біхарський інженерний університет (з 2021, м. Патна), Технологічний інститут Музаффарпура (з 1954, м. Музаффарпур), інженерні коледжі у містах Гаї, Наланді, Дарбхангу, Мотігарі тощо.

Функціонують провідні заклади медичної освіти: Біхарський університет медичних наук (з 2022, м. Патна), Всеіндійський наук медичних наук (з 2014, м. Панта), Інститут медичних наук Бхагван Махавір (з 2013, м. Павапурі), Інститут медичних наук імені Індіри Ганді (з 1983, м. Патна), Медичний коледж і лікарня Дарбханга (з 1946, м. Дарбханга), Медичний коледж і лікарня Шрі Крішни (з 1970, м. Музаффарпур), Медичний коледж Джавахарлала Неру (з 1971, м. Бхагалпур), інші урядові та приватні фармацевтичні та медичні коледжі.

У 2000-х засновано ЗВО юридичного, менеджерського профілю, які приваблюють студентів із різних штатів Індії.

Інститут соціальних досліджень імені А. Н. Сінхи у м. Патні є провідним науково-дослідним інститутом штату. Інститут провів низку досліджень, пов’язаних із подоланням бідності, розвитком сільських районів, економічною політикою, роллю жінок та їхінм статусом у суспільстві, політичною економією держави тощо. Інститут парламентських студій та політичних досліджень імені Джагдживана Рама (заснований 1977) провадить навчання та дослідження з широкого кола тем, пов’язаних із суспільством, політикою, конституцією та парламентом.

Науково-дослідний інститут медичних наук імені Раджендри у м. Патні (заснований 1963) є дослідницьким інститутом Індійської ради медичних досліджень.

Урядом Біхару ініційовано піонерську програму зі створення центру передового досвіду «Біхарський центр знань» з метою надання учням найновіших технічних, технологічних, професійних тощо навичок за індивідуальними короткостроковими програмами навчання. Центр має на меті залучити молодь до саморозвитку й самовдосконалення, набуття компетенцій відповідно до сучасних вимог промислового ринку праці.

Згідно з національними звітами про працевлаштування випускників інженерних закладів, Біхар належить до трійки найкращих штатів Індії за якістю підготовки та можливістю працевлаштування фахівців інженерних спеціальностей.

Культура та мистецтво

Культурне життя штату Біхар вирізняється історичною спадщиною, наявністю численних музеїв, театрів, фестивалей та об’єктів світового значення.

Східна бібліотека Худи Бахша (заснована 1891) — одна з національних бібліотек Індії, розташована у м. Патна, відома рідкісною колекцією рукописів. У її фондах — понад 5 млн одиниць зберігання, серед них — 21 тис. рукописів арабською, перською, урду, турецькою та пушту мовами.

Експозиції Музею Біхару (заснований 2015, м. Патна) охоплюють історію Біхару від давнини до 18 ст.

Музей Патни (заснований 1917, м. Патна) відомий колекцією археологічних артефактів (серед них статуя Лоханіпурський торс, 3 ст. до н. е. — 2 ст. н. е.), монет, картин, музичних інструментів, текстилю, картин тощо.

Музей Чандрадхарі (заснований 1957, м. Дарбханга) експонує археологічні пам’ятки та художні твори.

Колекції музею округу Бхагалпур (заснований 1976) включають монети, ідолів та рукописи переважно 2–7 ст.

Музей округу Бегусарай (заснований 1981) має колекції стародавніх монет (більшість приблизно 200 до н. е.), буддійських ідолів, іграшок тощо.

Музеї функціонують при університетах, є також приватні музеї.

Театр Калідас Рангалая (заснований 1972, м. Патна) — один із найвідоміших театрів Біхару, де проводяться драматичні вистави, музичні концерти та інші культурні заходи.

Чхатх — давнє індуїстське свято, присвячене поклонінню Сонцю та богині Чхатхі Мая. Особливо широко його відзначають у Біхарі. Відбувається фестиваль Чхатх Пуджа, який триває чотири дні та включає низку ритуалів (здійснення омовінь та узливань, принесення дарів Сонцю на ранковій та вечірній зорі тощо).

Архітектура

Храмовий комплекс Махабодхі. Джерело ілюстрації: https://whc.unesco.org/en/list/1056/gallery/

Наланда Махавіхара археологічний об’єкт. Джерело ілюстрації: https://whc.unesco.org/en/list/1502/gallery/

Архітектура штату поєднує, послідовно, індуїстські, буддійські, ісламські та західні традиції зодчества й відповідну стилістику. У розвитку архітектури вирізняють 4 основні періоди з розбіжними характеристиками, зумовленими процесом історичного розвитку та етноконфесійними змінами.

• Період Маур’їв (4-2 ст. до н. е.) характерний початком будівництва монументальних споруд із каменю та цегли. Ранньою пам’яткою є сакральні печери Барабар, вирубані у скелі в 3 ст. до н. е. на замовлення імператора Ашоки. В інтер'єрі стіни відполіровано до блиску. Палац у Кумрахарі, залишки якого виявили археологічні розкопки, був значним комплексом споруд, що включав велику залу з 80 колонами, за взірцем давньої персидської ападани. Збережено також ступи та монолітні колони Ашоки (колона у Вайшалі).
• Період Гуптів (4-6 ст.) вважають «золотою добою» індійської цивілізації, особливо сприятливою для розвитку храмового зодчества. Храм Махабодхі 5 ст., згідно з традицією, позначає місце, де Сіддгартха Гаутама (Будда) досяг просвітлення. Руїни стародавнього навчального центру (Університет Наланда) включають багатоповерхові комплекси цегляних будівель, ступи, святилища, віхари (житлові та навчальні будівлі) та твори монументального мистецтва.
• Середньовіччя характеризується значним впливом буддизму, а від 13 ст. – ісламу. З останнім пов'язано появу в регіоні мечетей та гробниць, збудованих із каменя-пісковика та мармуру. Гробниця Шер Шаха Сурі у Сасарамі поєднує індуїстські та ісламські архітектурні елементи. Мавзолей Магдума Шаха Даулата є промовистим зразком архітектури Великих Моголів із настінним різьбленим декором, що включає індуїстські символи: слони, бики та лотоси.
• Британський колоніальний період (від сер. 18 ст.) характеризується так званим індо-європейським стилем, що розвивався спершу як складник європейського романтизму в архітектурі, а від сер. 19 ст. – як один із напрямів історизму. Характерним об’єктом є Голгар – велике зерносховище, побудоване британським інженером 1786 як адаптація до нових соціальних умов класичної індійської архітектури, втіленої в образі ступи. Прикладом британської неоготики є католицька церква Падрі-кі-Хавелі кін. 18 ст.

Сучасна постколоніальна архітектура представлена, зокрема, спорудою Біхарського музею.

У Біхарі розташовані дві пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Махабодхі храмовий комплекс у Бодх Гая (з 2002) — один із найстародавніших цегляних буддійських храмів (5–6 ст.) та Наланда Махавіхара археологічний об’єкт у Наланді (з 2016) — архітектурно-археологічний комплекс буддійського університету, що діяв у 3 ст. до н. е. — 13 ст. н. е., а також 72 пам’ятки національного значення.

Спорт

У Біхарі культивують крикет, кабадді, боротьбу, легку атлетику, футбол, волейбол, бадмінтон, регбі, гольф та сепактакрау.

Крикетна команда Біхару (заснована 1936) представляє штат на внутрішніх індійських змаганнях з крикету. Найвище досягнення — фіналіст Трофею Ранджі — національного чемпіонату (1975–1976). Професійна чоловіча команда з каббаді «Пірати Патни» (заснована 2014) тричі вигравала Професійну лігу.

У штаті активно розвивається спортивна інфраструктура, зокрема Міжнародний стадіон «Раджгір» (будується з 2018, м. Раджгір) — сучасний спортивний комплекс (місткість 45 тис. осіб), що включає стадіони для крикету та інфраструктуру з 25 видів спорту.

Комплекс «Патліпутра» (відкрито 2012, м. Патна) — багатофункціональний спортивний комплекс, що приймає національні та міжнародні змагання з різних видів спорту.

У м. Патні було проведено перший в історії Жіночий чемпіонат світу з кабадді (2012), в якому взяли участь 16 країн. Індія здобула перемогу, обігравши Іран у фіналі. У цьому ж місті відбувся Чемпіонат світу з сепактакрау (2025), в якому брала участь 21 країна.

Серед спортсменів штату: Ш. Сінгх (1946–2003; Індія) — рекордсмен Індії з марафонського бігу; лучниця Д. Кумарі (нар. 1994) — чемпіонка Азії (2013) і багаторазова переможниця Кубку світу та інші.

Персоналії

У штаті народилися Джина Магавіра (6 ст. до н. е.) — засновник релігійно-філософської традиції джайнізму, Чандрагупта Маур’я (340–297 до н. е.) — засновник імперії Маур’їв, яка охоплювала більшу частину Індійського субконтиненту, Р. Прасад (1884–1963) — перший президент незалежної Індії (1950–1962), активний учасник руху за незалежність, голова Установчих зборів Індії. Тут жив, досягнув просвітлення і проповідував Будда.

Література

1. Karna M. N. Studies in Bihar's Economy and Society. New Delhi : Concept Publishing Company, 1981. 156 р.
2. Encyclopaedia of India. New Delhi : Smriti Books, 2005. 216 р.
3. Bihar State Profile 2015–16. Patna : Micro, Small & Medium Enterprises Development Institute, 2016. 94 p.
4. Sinha R. Understanding Early Bihar: Archaeology, History and Culture. Varanasi : Bharati Prakashan, 2021. 270 p.
5. Bindloss J., Bigg M., Choy M. et al. India. 20th ed. Dublin : Lonely Planet Global, 2024. 984 p.
6. Bihar — Embankment Asset Management System. URL: https://beams.fmiscwrdbihar.gov.in/Biharbasin.aspx
7. Bihar // Indiastat. URL: https://www.indiastat.com/bihar-state/data/geographical-data
8. Bihar Maps. URL: https://stategisportal.nic.in/stategisportal/Home/State/10
9. Geography and History of Bihar // Maps of India. URL: https://www.mapsofindia.com/bihar/geography-and-history.html

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Біхар // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біхар (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 19.07.2025