Пантеон

Пантеон у Римі

Пантео́н (грец. πάνθειον — усі боги, від грец. παν- — все і грец. ϑεός — бог) — багатозначний термін.

1) В античних релігіях — храм, присвячений усім богам. Так, в 6 ст. до н. е. встановлено вівтар 12-ти головних богів на Афінській агорі. Вівтар став місцем поклоніння богам-олімпійцям (Зевс, Гера, Афіна, Посейдон, Деметра, Аполлон, Артеміда, Афродіта та ін.), центром політичних заходів (зокрема, оголошення законів), точкою відліку відстані до м. Афін. Традицію вшанування 12-ти богів мало й м. Олімпія. Найвідоміший пантеон, який зберігся до нашого часу, був споруджений у м. Римі в 1-й чверті 2 ст. на місці попередньої споруди — храму римським богам (29–19 до н. е., знищений пожежею). 609, за папи Боніфація ІV, був перебудований на християнський храм та освячений на честь Діви Марії та всіх мучеників. Тепер пам’ятка архітектури, складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (див. у ст. Пантеон у Римі).

2) У релігієзнавстві — у широкому розумінні: сукупність усіх богів певної язичницької, політеїстичної (див. Політеїзм) релігії. У вузькому розумінні — сукупність усіх вищих персоніфікованих богів офіційного культу на відміну від пандемоніуму — персонажів т. з. низової міфології (духів, демонів, геніїв, бісів, перевертнів, магічних істот тощо). Антропоморфізація сил природи, соціальних інститутів, занять і ремесел, духовних рис людини сприяла розширенню пантеонів і пандемоніумів. При цьому ієрархія богів так чи так відтворювала ієрархічні структури традиційного суспільства. Разом з тим між богами існували й складніші за ієрархічні стосунки, не було чіткого функціонального розподілу ролей. Приміром, за свідченням «Повісті минулих літ» київський князь Володимир Святославич узявся за реформу язичництва в Давній Русі та на зміну численним культам слов'янських і неслов'янських божеств запровадив т. з. шестибожжя (пантеон із 6 богів на чолі з Перуном). Літопис оповідає про це під 980. Володимир наказав облаштувати «поза княжим двором» капище Перуну, Хорсу, Дажбогу, Стрибогу, Симарглу й Мокоші.

Пантеон у Парижі

3) В архітектурі — монументальна споруда, меморіал, некрополь, де поховані видатні політичні, військові, культурні, наукові діячі. Може функціонувати як окрема споруда (храмового типу), комплекс споруд, великий склеп, відкритий цвинтар. Почасти в пантеонах поруч із реальними похованнями встановлюють кенотафи осіб, могили яких втрачено або неможливо перенести їхній прах з місця поховання до пантеону. У багатьох країнах функціонування національних пантеонів регулює спеціальне законодавство; рішення про поховання (перепоховання) в меморіалі найчастіше ухвалюють парламент або президент. Національні пантеони є важливими культурними об’єктами, діють як музеї. Так, римський Пантеон у добу Відродження став місцем поховання уславлених італійців (тут поховані, зокрема, Рафаель Санті, Б. Перуцці, Дж. да Віньйола, А. Карраччі, король Віктор Еммануїл II та ін.). У м. Відні (Австрія) під охороною держави знаходиться Імператорський склеп, в якому поховано імператорів та імператриць Священної Римської імперії, Австрійської імперії та Австро-Угорської монархії. Відомими пам’ятками є: Пантеон у Парижі (18 ст.) — усипальня відомих громадян Франції (тут поховані Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Е. Золя, В. Гюго, Ж. Б. Перрен, П. Кюрі, М. Склодовська-Кюрі, А. Дюма (батько), герої-учасники Руху Опору та ін.); Національний пантеон Португалії (м. Лісабон, з 1836); Національний пантеон Венесуели (м. Каракас, з 1874); Пантеон Іспанії (м. Мадрид, з 1899); Пантеон діячів національного відродження Болгарії (м. Русе, з 1978); Пантеон великих поляків (м. Варшава, з 2011) тощо.

Питання про створення Національного пантеону обговорювали в добу УНР (спонукою до цього стало перепоховання героїв Крут на Аскольдовій могилі 19.03.1918). Знову порушували після здобуття Україною незалежності: меморіал розглядали як місце перепоховання славетних українців, могили яких натепер знаходяться поза межами держави. Дискусію щодо створення Національного пантеону героїв актуалізувала російсько-українська війна.

4) Переносно — сукупність цінних творів мистецтва, пам’яток культури; корпус провідних діячів певного регіону, країни, а також мучеників, жертв. Зі входженням терміна у світське мистецтво, популярну культуру ним метафорично іменували владну еліту, найвідоміших кінозірок, назагал зібрання чогось виняткового, неординарного. Термін використовують у жанрі фентезі, попмузиці, комп’ютерних іграх тощо.

Література

Тимофієнко В. Історія архітектури Стародавнього світу. Київ : Наукова думка, 2006. С. 445–447.
Morford M., Lenardon R., Sham M. Classical Mythology. New York : Oxford University Press, 2018. 792 р.
Кучерок О. Національний Пантеон. Світовий досвід // Історична правда. 24.06.2024. URL: https://www.istpravda.com.ua/articles/2024/06/24/164043/