Типітака

Tripitaka.png
Miniatyura-e1529313596435.jpg

Типіта́ка [палі Tipiṭaka; Трипіта́ка, санскр. त्रिपिटक (Tri-piṭaka) — Три кошики (короби)] — канонічна (див. Канон текстовий) збірка буддійських текстів, що містить правила чернечої дисципліни, висловлювання Будди, виклад філософського та етико-психологічного обґрунтування Закону (Дгарми).

Історична довідка

Згідно з канонами буддизму, духовний спадок Будди був зібраний і письмово зафіксований на Першому буддійському соборі (відомий також як Панчасатика — зібрання 500 архатів). Традиції Махаяни і Тгеравади вказують різні дати проведення собору (6–4 ст. до н. е.; за однією з версій — бл. 343–342 до н. е., в м. Раджагрісі); містять оповідь про трьох учнів Будди — Ананду, Упалу, Маудгальяяну, — котрі переказали все, чому їх повчав Просвітлений. Тексти, вперше записані на пальмовому листі, прошивали або пров’язували однією ниткою (палі: сутта; санскр. сутра) і зберігали в трьох плетених кошиках.

З погляду буддологів дата фіксації канону була пізнішою: за давньо-індійською традицією тексти тривалий час передавалися усно. Перший з відомих варіантів канону записаний мовою палі в 1 ст. до н. е. на о. Ланка (тепер острів і держава Шрі-Ланка) і був лише однією з версій Слова Будди, що передавалося «школою старійшин» (Тгеравада). Імовірно, мова палі була спеціально створена буддійськими ченцями Індії як літературна норма середньоіндійських мов і єдина мова буддійської культури [на противагу санскриту брагманської культури (див. Брагманізм)]. Саме палійський канон користується найбільшою популярністю в буддизмі. Певно, що назва «Типітака» могла з’явитися лише після письмової фіксації канону.

Інші ранні школи буддизму (таких налічують бл. 18) мали власні версії Слова Будди, що різнилися за складом та змістом книг. Так звана «санскритська Трипітака» була записана в Індії пізніше за палійську. Китайський переклад текстів Типітаки відносять до 5–6 ст. Дотепер дійшли лише окремі твори на гібридному санскриті та в перекладах китайською й тибетською мовами.

Протягом століть різноманітні школи і течії буддизму вносили правки до цих текстів. Для упорядкування канону 1871 у м. Мандалаї (тепер М’янма) був скликаний спеціальний буддійський собор. На ньому 2400 учасників-знавців канону шляхом порівняння різних списків та перекладів Типітаки ухвалили єдиний уніфікований текст.

Структура Типітаки

Палійський канон Типітаки містить три частини: 1) Віная-пітака — «Кошик дисциплін» (перекладають також як «Кошик статуту») — містить правила поведінки, обов’язкові для членів буддійської громади (сангхи). У свою чергу, до Віная-пітаки входять 3 розділи:

  • Сутта-вібганґа, де містяться 227 правил поведінки для ченців (див. Бгікшу) і понад 300 — для черниць (див. Бгікшуні), перелічуються гріхи та покарання за них, найсуворіше з яких — вигнання з общини.
  • Кгандгака, що має два підрозділи — Магаваґґа й Чулаваґґа. У першому викладені правила вступу до сангхи, чернечого життя під час сезону дощів, порядок розподілу одягу поміж ченцями, способи покарання, в тому числі за єресь. Другий містить перелік вчинків, за які чернець підлягає виключенню з сангхи, а також умови його поновлення в громаді; правила омовіння, одягання, користування предметами побуту; перелічує типи єресей; викладає історію перших двох соборів (у містах Раджагрісі та Вайшалі).
  • Парівара, складена у вигляді запитань та відповідей, які коротко розтлумачують деякі з наведених положень, і є катехізисом для ченців, де класифіковані правила дисципліни.

2) Сутта-пітака — «Кошик текстів» (відома також як «Кошик повчань», «Кошик Слова Будди») — подає у найповнішому вигляді вчення Будди (Дгарму). Це — своєрідна енциклопедія буддизму, де вчення викладено у формі кількох десятків тисяч притч і бесід, які приписують Будді та його близьким учням. Містить також збірники легенд і афоризмів, поеми, коментарі, вислови тощо у викладі улюбленого учня Будди — Ананди. Сутта-піттака включає 5 розділів (нікай):

  • Діґха (збірниик розлогих повчань) — звід розмірковувань, 34 довгі сутти;
  • Мадджгіма (збірник середніх повчань) — повчання про використання буддійського вчення;
  • Сам’ютта (збірник пов’язаних повчань) — приписи для практичного життя буддиста;
  • Анґуттара (збірник [повчань], що приростають на один член) — арифметично упорядковані розмірковування;
  • Кгуддака (збірник малих творів). Найвизначнішим серед них є «Дгаммапада» («виклад учення»), де у 423-х коротких віршах (суттах, які згруповані у 26 глав) викладено найважливіші положення з різних текстів палійського канону. Цю книгу ще називають «двійником Бгаґавад-ґіти».

3) Абгідгамма-пітака — «Кошик чистого знання» — метафізичні й етико-психологічні проблеми дгарми (тобто вчення, закону, праведного шляху). Складається із 7 трактатів, де систематизовано всі положення вчення, викладені в Сутта-пітаці:

  • Дгаммасанґані (Перелік предметів вчення) — містить класифікацію елементів (дгарм);
  • Вібганґа (Класифікація) — книга із 18 частин, де подані основні переліки термінів і понять, методи аналізу, способи визначення і пізнання, загалом питання, яким Будда приділяв особливу увагу;
  • Дгату-катга (Осягання основ свідомості) — книга із 14 частин, де пояснюється розташування дгарма-частинок, залежних від скандг (груп прихильності, прив’язаності) і 6 органів чуттів (аятана);
  • Пуґґала-пан’ятті (Опис індивідів) — книга із 9 частин, де виокремлюються і описуються 386 типів індивідів, в залежності від психологічного змісту і моральних орієнтирів;
  • Катга-ваттгу (Предмети обговорення і дискусій) — енциклопедія полеміки з 252 пунктів учення, критика 18 шкіл раннього буддизму, з метою захисту позиції школи Тгеравада. Ініціативу створення цієї книги приписують Тисі Могаліпутте — голові 3-го Буддійського собору, скликаного за імператора Ашоки в сер. 3 ст. до н. е.;
  • Ямака (Пари питань) — книга із 10 частин, своєрідний збірник вправ з логіки;
  • Паттгана (Причинність) — книга, де встановлюються 24 типи взаємовідносин між дгарма-частинками, розглядаються причиново-наслідкові взаємозв’язки.

Крім канонічної літератури, в буддизмі існують збірники життєпису Будди або коментарі до канону, що складалися у 2–8 ст. Найбільше такої літератури створено у 4–8 ст., у період розквіту буддизму в Північній Індії та на Цейлоні.

Додатково:

  • Текст Типітаки, ухвалений на соборі 1871 у М’янмі, було викарбувано на 729 мармурових плитах, кожну з яких помістили в окремий невеликий храм. Віная-пітака зайняла 110 плит, Сутта-пітака — 410, Абхідхамма-пітака — 209. Так було створене унікальне місто-бібліотека — Кутодо, місце паломництва буддистів з усього світу.
  • Дотепер нечисельні буддійські ченці традиційно завчають напам’ять окремі фрагменти або увесь текст Типітаки й відомі як «тіпітакадгари» (букв. утримувачі або хранителі вчення). Щоб отримати цей почесний ступінь, кандидат мусить пройти п’ять рівнів усного й письмового екзаменування. Щороку на другому тижні травня відбувається «велике благодатне святкування» присвоєння почесного ступеня. Зокрема, за повідомленням спеціального Державного комітету М’янми (The State Samgha Maha Nayaka Committee) 13 поважних ченців станом на 2020 володіють ступенем тіпітакадгари.

Література

  1. Саух Ю. П. Філософія буддизму. Глобалізаційний вимір. Київ : МП Леся, 2009. 223 с.
  2. Андросов В. П. Индо-тибетский буддизм. Энциклопедический словарь: монография. Москва : Ориенталия, 2011. 448 с.
  3. Бокал Г. В. Методологічні засади історико-філософського дослідження філософії тибетського буддизму // Гуманітарні студії. 2012. Вип. 15. С. 3–10.
  4. Стрелкова А. Ю. Буддизм: філософія порожнечі. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2015. 408 с.
  5. Wynne A. Buddhism: An Introduction. I. B. Tauris & Co Ltd, 2015. 240 p.

Автор ВУЕ

О. Р. Титаренко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Титаренко О. Р. Типітака // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Типітака (дата звернення: 21.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
27.04.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ