Канон

Канон

Канóн (грец. κανών — палиця, переносно — правило, норма, зразок, від грец. κάννα — жердина) — найавторитетніші, фіксовані й усталені правила, взірці, тексти, норми, які є парадигмальними для різних сфер людської діяльності: релігійно-культової, мистецької, літературної, будівничо-архітектурної тощо.

Етимологія

Грецьке слово «канон» етимологічно пов’язане з семітською назвою гігантської тростини (івр. קנון) й початково позначало традиційний інструмент будівельника — пряму жердину, палицю із нанесеною шкалою, що використовувалася на Близькому Сході як мірило (прототип вимірювальної лінійки).

В європейський слововжиток термін увійшов завдяки давньогрецькому скульптору Поліклету — основоположнику вчення про пропорції людського тіла, — який назвав «Каноном» свій трактат про мистецтво.

У традиційному значенні слово вживається у значенні взірцевої моделі у різних сферах.

Характеристика

В естетиці, літературознавстві та мистецтвознавстві канон — нормативи пропорцій, композиції, системи художніх прийомів тощо, обов'язкові у конкретну епоху чи притаманні конкретному стилю (напр., канони в бароко, класицизмі тощо).

У соціально-психологічній сфері під каноном розуміють непорушну етичну норму (напр., табу на вбивство, зґвалтування, інцест та ін).

Канон у сакрально-церковному ужитку — корпус священних книг, релігійний догмат, взірець іконографії або чин виконання обряду. Поряд із тим, в релігійній практиці фігурують і вужчі дефініції (напр., для позначення мелодійних повторів у музиці або особливого гімну, який виконується при православному богослужінні на вшанування певного свята чи святого).

Часом термін вживається на позначення унормованої традиції відомих філософських шкіл, вироблених ними основних положень та відповідного корпусу творів.

Складання канону пов’язане з осягненням ідентичності. Так, канон сакральної книги виникає з необхідності експлікації віровчення та збереження його в незмінному вигляді у поколіннях. Важливим завданням стає встановлення меж інтерпретації, аби убезпечити священні тексти від небажаних трансформацій при витлумаченні чи перекладі. Остаточна фіксація канону відбувається, як правило, або в момент найгострішої суперечки всередині кола адептів, або в умовах серйозної зовнішньої загрози, коли йдеться про переривання традиції чи її асиміляцію. Наприклад, біблійний канон складався в контексті переходу від т. з. усної історії (англ. oral history) до організованої пам’яті: кодифікація Ездрою Старого Завіту; добір текстів Нового Завіту в часи апостолів і ранньої патристики й вилучення апокрифів.

При звуженні можливостей потрактування канону, він (за Ю. Лотманом) створює величезний простір для нового витлумачення завдяки лаконізму. Це зумовлено також секуляризацією культури, формуванням світської, індивідуалістичної культури — у Європі з 18 ст., в Україні (за Д. Чижевським) — з 19 ст. Дедалі частіше заперечується звичне розуміння ролі канону як ідеологічного тиску на суспільство, інструменту соціального домінування. Зокрема, Г. Блум протиставив цій тезі поняття «сильного автора», що переконує реципієнта виключно завдяки естетичним якостям твору.

Значення

Функціонування канону впорядковує, унормовує, регулює різні види суспільної діяльності; задає систему світоглядних цінностей, символічних зразків та технологічних вимог. Є засобом формування традиції та збереження у часі її ідентичності, трансляції культурної пам’яті. Одночасно — це вістря проблеми канонічного/неканонічного, зіткнення традиційного й інноваційного, «ортодоксального» і «єретичного», творчого й репродуктивного, дозволених меж інтерпретації сакрального тощо.

Див також

Література

  1. Лосев А. Ф. О понятии художественного канона // Проблема канона в древнем и средневековом искусстве Азии и Африки. Москва : Наука, 1973. С. 6–15.
  2. Bloom H. The Western Canon. The books and school of the ages. New York : Riverhead books, 1995. 560 p.
  3. Ассман А., Ассман Я. Канон и цензура // Немецкое философское литературоведение наших дней: Антология / Пер. с нем.; сост. Д. Уффельман, К. Шрамм. Санкт-Петербург : Издательство Санкт-Петербургского университета, 2001. С. 125–155.
  4. Лотман Ю. М. Каноническое искусство как информационный парадокс // Лотман Ю. М. Статьи по семиотике культуры и искусства. Санкт-Петербург : Академический проект, 2002. С. 314‒321.
  5. Мецгер Б. М. Канон Нового Завета: Возникновение, развитие, значение / Пер. с англ. Д. Гзгзяна. Москва : Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2008. 332 с.
  6. Федорів У. М. Літературний канон: феномен культурної пам’яті чи інструмент соціальної домінації // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Вип. 67 (1). С. 58–71.

Автор ВУЕ

Р. Х. Халіков


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Халіков Р. Х. Канон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Канон (дата звернення: 29.09.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
09.03.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ