Христа Спасителя храм у Москві
Христа́ Спаси́теля хра́м у Москві́ — православний храм, кафедральний собор Російської православної церкви (РПЦ), символ російського імперіалізму, Росія.
Розташований на набережній лівого берега р. Москви в історичному центрі міста неподалік від московського кремля на південний захід від нього у місцевості, що має історичну назву Чертополь. Це архітектурна домінанта м. Москви.
Історична довідка
Пам’ятний храм на відзначення відступу армії Наполеона І Бонапарта з території Російської імперії під час Вітчизняної війни 1812 вирішено будувати у м. Москві відповідно до маніфесту імператора Олександра І від 25.12.1812. На оголошений ним архітектурний конкурс було подано 20 проєктів, серед яких імператор віддав перевагу проєкту лютеранина шведського походження Карла Магнуса (Олександра Лаврентійовича) Вітберга (1787–1855; тепер РФ). Той був художником, містиком (див. Містика), масоном (див. Масонство), членом масонського ордена «Сфінкса, що помирає». Його проєкт вразив Олександра І, котрий висловився, що Вітберг «примусив каміння заговорити». Спорудження храму розпочато на Воробйових горах на південному заході м. Москви 12.10.1817 під керівництвом Вітберга. Після створення фундаменту будівельні роботи припинено 1826 після того, як сформований новим імператором Миколою І технічний комітет дійшов висновку, що ґрунт на Воробйових горах заслабкий і ненадійний для грандіозної споруди. Це не відповідало дійсності, оскільки 1949–1953 на цьому місці збудовано висотний головний корпус Московського державного університету імені М. В. Ломоносова. Справжньою причиною припинення будівництва стала корупція. Споряджена імператором спеціальна комісія з’ясувала, що було украдено і змарновано близько 16 млн рублів (для порівняння: спорудження Ісаакіївського собору у Санкт-Петербурзі коштувало 23 млн рублів, а другого храму Христа Спасителя — лише 15 млн рублів). Судовий процес з цього питання тривав 8 років. 1835 досягнуто домовленості: головним винуватцем визнати Вітберга (про якого всім було відомо, що «він не взяв собі жодної копійки»). При цьому реальні керівники будівництва — московські митрополит і генерал-губернатор — залишились непокараними. Вітберга засудили до штрафу в 1 млн рублів, конфіскації майна і заслання у м. Вятку (тепер РФ).
На ознакування династичної спадкоємності Микола І вирішив збудувати храм, розпочатий його братом і попередником, але на іншому місці, яке обрав він сам — у заболоченій долині р. Москви у місцевості Чертополь, Чортопольє (пізніше назвали Волхонкою). Там стояв Олексіївський жіночий монастир, який виселили за міську околицю, а старовинні споруди знесли. Імператор 1831 призначив автором проєкту й керівником будівництва архітектора К. Тона. Проєкт затверджено 10.04.1832, церемонія урочистого закладання храму відбулася 10.09.1839 (7 років знадобилося для виселення жіночого монастиря). К. Тон, користуючись безпосередньою підтримкою монарха, подолав опір чиновництва й ефективно організував процес будівництва. Основні будівельно-монтажні роботи завершено 1860. Опоряджувальні роботи тривали до 1880. У них взяли участь близько 40 художників і скульпторів, зокрема І. Крамськой, Г. Семирадський, В. Суриков та інші. Собор освячено 07.06.1883. Його утримували за рахунок державного фінансування, яке припинено 1918 після захоплення влади більшовиками.
Вище керівництво СРСР 05.06.1931 ухвалило знести храм і збудувати на його місці так званий палац рад заввишки понад 400 м. Споруду знищили двома вибухами 05.12.1931, завали руїн розібрали до середини 1933 і 1935 почали викопувати котлован, у якому до 1939 спорудили фундамент центральної частини «палацу рад». Після початку німецько-радянської війни 1941–1945 частини фундаменту, виконані зі сталі, демонтовано й використано на воєнні потреби. Після війни будівництво не відновлено й від ідеї його влада СРСР остаточно відмовилася 1956. У котловані 1960 створили відкритий плавальний басейн «Москва», що діяв до 1994.
Ініціативну групу за відбудову храму організовано у м. Москві у квітні 1988. На її основі 1989 створено релігійну громаду та Фонд відбудови храму Христа Спасителя. Зібрані Фондом кошти 1992 знецінила інфляція. Мерія м. Москви разом із Московською патріархією 31.05.1994 ухвалили рішення про відбудову храму. Перші кошти на це надав Військово-промисловий банк (РФ). Проєкт розробили архітектори М. Посохін (нар. 1948; тепер РФ), О. Денисов (нар. 1957; тепер РФ), скульптор З. Церетелі (1934; тепер Грузія — 2025; РФ). Відбудований храм освячено 19.08.2000. Він лише в загальних рисах нагадує попередника. Будівництво супроводжували корупційні скандали й небезпідставні звинувачення у низькому мистецькому рівні живописного й скульптурного декору фасадів та інтер’єру. Настоятелем храму за посадою є патріарх Московський і всієї Русі.
Характеристика
Собор, збудований за проєктом К. Тона, був хрестовокупольним (див. Хрестовокупольна система), п’ятибанним, у російсько-візантійському стилі. Він слугував взірцем для численних інших храмів, які споруджували в Російській імперії протягом 2-ї половини 19 ст. У плані це рівнораменний хрест з чотирма масивними пілонами посередині, які за допомогою підпружних арок несли циліндричний світловий підбанник із куполом, увінчаним шоломоподібною позолоченою банею. На кутах розміщено дзвінички, увінчані аналогічними, але набагато меншими банями. На позолоту усіх бань було витрачено 442 кг золота. Рамена просторового хреста перекрито циліндричними склепіннями. По периметру храму було влаштовано суцільну галерею музейно-меморіального призначення зі 177 мармуровими плитами для відзначення воїнів і подій війни 1812–1814. Фасади прикрашали білокам’яні барельєфи й горельєфи зі сценами з біблійної історії. В інтер’єрі частину стін прикрашали мармур і мозаїки, а горішні частини — розписи. Повна висота храму 103,5 м, стіни завтовшки 3,2 м муровано з цегли й білого каменю, з білокам’яним та мармуровим обличкуванням.
Упродовж 1994–2000 новий храм у приблизних архітектурно схожих формах збудовано за тогочасними будівельними технологіями на основі монолітного залізобетонного каркасу. На відміну від прототипу, теперішній храм місткістю до 10 тисяч осіб є багатоярусним комерційним центром.
Горішній храм Христа Спасителя має три вівтарі: головний Різдва Христового, південний на хорах Святого Миколи й північний на хорах Святого Олександра Невського.
Під ним на нижньому ярусі — Спасо-Преображенська церква з однойменним головним вівтарем і бічними на честь Олексія, чоловіка Божого і Тихвинської ікони Божої Матері.
Нижче розташована так звана стилобатна частина, в якій є:
- музей храму;
- зала церковних соборів;
- зала вищої церковної ради;
- трапезні палати, серед них і велика — на 1200 осіб;
- технічні й службові приміщення.
Ще нижче міститься підземний двоярусний паркінг на 305 автомобілів з автомийкою та іншими закладами обслуговування.
Формально споруда і її територія є власністю м. Москви.
Значення
Головний і найбільший храм РПЦ, що символізує її цілковиту підпорядкованість державі в орієнтації на архаїку та прислужування імперським амбіціям.
Додатково
- О. Герцен у своїх творах справу зодчого Вітберга згадував як яскравий приклад «тупої жорстокості» російської влади.
- Три учасниці панк-гурту Pussy Riot (РФ) 21.02.2012 виконали перед вівтарем храму так званий панк-молебен, заспівавши пісню «Богородице, Путіна прожени!» За це їх ув’язнили на два роки. Цим започаткувано теперішній етап боротьби російської влади проти інакодумства.
Цитата
Є. Трубецькой у статті «Два світи у давньоруському іконописі», 1916:
Переклад:
«Одним із найбільших пам’ятників дуже коштовного безглуздя є храм Спасителя — це ніби величезний самовар, навколо якого благодушно зібралася патріархальна Москва.»
Оригінал:
«Одним из самых крупных памятников дорого стоящего бессмыслия является храм Спасителя — это как бы огромный самовар, вокруг которого благодушно собралась патриархальная Москва.»Цит. за: Трубецкой Е. Н. Избранное. Москва : Канон, 1995. С. 382. Переклад Вечерського В. В.
Література
- Славина Т. Константин Тон. Ленинград : Стройиздат, 1989. 224 с.
- Sidorov D. National Monumentalization and the Politics of Scale: The Resurrections of the Cathedral of Christ the Saviour in Moscow // Annals of the Association of American Geographers. Vol. 90. № 3. 2000. P. 548–572.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 132–138.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Христа Спасителя храм у Москві // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Христа Спасителя храм у Москві (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.02.2026
