Російсько-візантійський стиль

Росі́йсько-візанті́йський стиль — стильовий напрям в архітектурі історизму 1830-х — 1880-х у Російській імперії.

Проєкт Катерининської церкви у м. Санкт-Петербурзі архітектора К. Тона. Розріз і план

Був архітектурним втіленням офіційної ідеологеми Російської імперії часів правління імператора Миколи І «самодержавство, православ’я, народність», підкреслюючи безпідставні претензії на спадкоємність щодо Візантійської імперії та репрезентацію «народного духу». Сформовано в 1830-х у схваленій особисто імператором творчості архітектора К. Тона, котрий доповнив симетричні класицистичні (див. Класицизм) архітектурні композиції модернізованими деталями, запозиченими зі старовинних споруд Московського кремля та Володимиро-Суздальського князівства (закомари, кокошники, шатри, цибулясті бані, перспективні портали, характерні форми віконних наличників тощо).

Предтечею цього стилю вважають Десятинну церкву в Києві, збудовану на місці втраченого давньоруського храму 1828-1842 за проєктом архітектора В. П. Стасова на підставі наукових досліджень 1826 М. Єфімова (1799–1851; тепер Росія). Уперше всі особливості стилю було представлено в проєкті Катерининської церкви у м. Санкт-Петербурзі архітектора К. Тона 1830, після чого стиль поширився як у сакральній, так і в цивільній архітектурі: храм Христа-Спасителя в Москві 1832–1880, Великий Кремлівський палац і Оружейна палата в Московському кремлі 1838–1849, вокзали Миколаївської залізниці 1845–1852: Петербурзький у м. Москві і Московський у м. Санкт-Петербурзі (усі — за проєктами К. Тона). 1839, 1844 К. Тон виконав альбоми «зразкових проєктів» православних церков у російсько-візантійському стилі. Імператорським указом 1841 їх рекомендовано до повсюдного використання як взірців національно-патріотичної архітектури. У цьому стилі з використанням зазначених проєктів протягом 1840-х — 1880-х збудовано велику кількість церков як на теренах Російської імперії (Георгіївська церква 1851–1861 у м. Кам’янці-Подільському), так і за її межами.

Храм Христа-Спасителя у м. Москві.
Гравюра кінця 19 ст.
Георгіївська церква у м. Кам’янці-Подільському Хмельницької області, Україна.

В Україні своєрідний слобожанський варіант російсько-візантійського стилю розвивав брат К. Тона А. Тон, котрий 1829–1852 працював у м. Харкові. За його проєктами збудовано церкви: Усікновіння глави Іоанна Предтечі 1845–1857, Троїцьку 1857–1859 (обидві у м. Харкові), Преображенську в смт Котельві 1835–1836, Вознесенську в м. Лебедині 1858, Покровську надбрамну Святогірського Успенського монастиря у Слов’яногірську 1851.

Російсько-візантійський стиль як офіціозний імперський зазнав нищівної критики з боку О. Герцена, В. В. Стасова та інших опонентів російського самодержавства. Тому за радянської доби всі храми, зведені в цьому стилі у м. Санкт-Петербурзі й околицях, були знищені, як і храм Христа-Спасителя в м. Москві.

Література

Асеев Ю. Стили в архитектуре Украины. Киев : Будівельник, 1989. 104 с.
Славина Т. Константин Тон. Ленинград : Стройиздат. Ленинградское отделение, 1989. 224 с.
Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 135–138.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Російсько-візантійський стиль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Російсько-візантійський стиль (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.09.2022