Ісаакіївський собор у Санкт-Петербурзі
Ісаа́кіївський собо́р у Санкт-Петербу́рзі — православний храм, кафедральний собор Санкт-Петербурзької єпархії Російської православної церкви, архітектурна пам’ятка, складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Санкт-Петербурга історичний центр і пов'язані з ним групи пам'яток», Росія.
Розташований біля берега р. Неви в історичному центрі міста на Ісаакіївській площі і є головною архітектурною домінантою м. Санкт-Петербурга. Поряд — Сенатська площа, Олександрівський сад і будівля Адміралтейства.
Історична довідка
Перший храм в ім’я Святого Ісаакія Далматського (у день пам’яті якого народився Петро І) засновано навпроти брами Адміралтейства. Це був колишній дерев’яний барак, освячений як церква 1710. У цьому бараку Петро І обвінчався 01.03.1712 з Катериною І. Невдовзі абияк збудована споруда почала руйнуватися, тож її розібрано й 1717 на новому місці за 20 м від берега річки Петро І особисто заснував мурований собор із дзвіницею на головному фасаді за проєктом архітектора Г. Й. Маттарнові (1677; тепер Німеччина — 1719; тепер РФ). Будівництво зі значними труднощами завершено 1728. Від удару блискавки 1733 згоріла дзвіниця, вдруге з тієї ж причини — 1735. Коштовний ремонт виявився марним, оскільки фундамент споруди підмивала р. Нева та стічні води, які відводили з виробничої території Адміралтейства. Тому 1761 вирішено будувати новий собор на безпечнішому теперішньому місці його розташування. Споруду за проєктом архітектора А. Рінальді (1709–1794; тепер Італія) розпочали будувати 1768, але не закінчили. Це мав бути п’ятикупольний із дзвіницею собор у стилі бароко. Від 1798 будівництво завершував архітектор В. Бренна (1747; тепер Італія — 1820; тепер Німеччина), котрий спотворив задум попередника і мармурову нижню частину храму вивершив грубою цегляною горішньою частиною з однією непропорційною банею і дзвіничкою. Освячену 1802 споруду городяни визнали потворною, відгукнувшись на неї низкою епіграм. Автору однієї з них (цілком безневинної з політичного погляду) морському офіцеру Акімову відрізали язик і вуха й заслали його у Сибір. 1809 оголошено архітектурний конкурс на проєкт створення нового храму з парадоксальною умовою: прикрасити наявну споруду, нічого радикально в ній не змінюючи. Цей і наступний (1813) конкурси закінчилися безрезультатно.
1816 свої 24 варіанти будівництва нового храму запропонував О. Монферран, котрого й призначили придворним архітектором — керівником спорудження собору. Перший проєкт 1818 та другий 1825, хоча й були затверджені імператором Олександром І, не реалізовано як невдалі. Тільки коли було знято вимогу збереження вівтарної частини й підкупольних пілонів старого храму, Монферран 1835 опрацював остаточний проєкт, який і було реалізовано. У художньому оформленні інтер’єру брали участь художники, скульптори К. Брюллов, П. Клодт та інші. Собор освячено 30.05.1858. Його спорудження й декоративне опорядження творами монументального живопису й скульптури коштувало 23,26 млн рублів сріблом. Упродовж 40 років на будівництві працювало 400 тисяч робітників (переважно державних селян і кріпаків). Їхні професійні й моральні якості Монферран високо оцінював у своїй франкомовній праці 1845. Достеменно з’ясовано, що близько 100 тисяч з них загинули від хвороб та нещасних випадків на будові. Тільки у процесі позолочення центрального купола від отруєння ртуттю загинуло від 60 до 120 осіб.
Кафедральний собор Санкт-Петербурзької єпархії у 1858–1929. Його ніколи не передавали Церкві, він був у державній власності. Питання щодо можливості підпорядкування його церковній владі розглядали на урядовому рівні 1883 та 1908. Обидва рази вирішено, що церковники нездатні ефективно адмініструвати такий коштовний і складний об’єкт. Більшовики 1922 собор пограбували, вилучивши з нього 43 кг золота і 2 000 кг срібла, а 1928 зняли й віддали на переплавлення соборні дзвони. Богослужіння припинено 1927 і 1931 тут відкрито антирелігійний музей. Під час німецько-радянської війни 1941–1945 у соборі влаштували сховище музейних цінностей. 1948 відкрито музей «Ісаакіївський собор». Реставрацію з усуненням воєнних пошкоджень виконано впродовж 1950–1960-х. Богослужіння відновлено 1990. 16 відлитих заново дзвонів повернуто на соборні дзвіниці 2012–2015.
Тепер собор перебуває у власності м. Санкт-Петербурга, у ньому діє музей та відбуваються регулярні богослужіння.
Характеристика
Монументальна великомасштабна споруда завершила формування архітектурного ансамблю центру м. Санкт-Петербурга. Попри велике суспільно-політичне значення, цей твір архітектури є плагіатом і компіляцією: за визнанням автора портики і навіть форму й пластику капітелей колон скопійовано із вхідного портика Пантеона в Римі, а форму центрального купола на підбаннику — із собору Святого Павла в Лондоні. Храм прямокутний у плані (111,3×97,6 м), хрестовокупольний, із восьмиколонними портиками коринфського ордера на кожному з чотирьох фасадів, п'ятиверхий. Центральний купол з лантерною (загальна висота 101,5 м) спирається на циліндричний підбанник, оточений колонадою. Обабіч південного й північного портиків стоять чотири дзвінички, увінчані куполами. Кути споруди акцентовано скульптурними групами з факелами, а трикутні фронтони портиків заповнено скульптурними композиціями на релігійні теми. Площа споруди понад 4 000 кв. м. Інтер'єр прикрашено творами монументального живопису, зокрема й виконаними у техніці мозаїки. Проте інтер'єр дуже темний, тож розгледіти живописні композиції неможливо без спеціально влаштованого штучного освітлення. У головному вівтарі собору є вітраж «Воскресіння Христа». Собор трипрестольний, з бічними вівтарями: північним — Святої Катерини Александрійської та південним — Святого Олександра Невського.
Значення
Це головне святилище імперії — помпезна похмура споруда, зведення якої забрало стільки ж людських життів, як Російсько-турецька війна 1877–1878. Воно правдиво оприявнює людиноненависницьку сутність російської державності. Водночас це один із найяскравіших зразків казенного зодчества пізнього («миколаївського») класицизму. Має статус об’єкта культурної спадщини народів РФ федерального значення. Це важливий складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Санкт-Петербурга історичний центр і пов'язані з ним групи пам'яток» від 1990 та 2013 під № 540.
Цитата
Епіграма на старий Ісаакіївський собор, за яку автору відрізали язика і вуха, після чого заслали до Сибіру:
«Се памятник двух царств,
Обоим столь приличный:
На мраморном низу
Воздвигнут верх кирпичный.»(Цит. за: Бутиков Г. П., Хвостова Г. А. Исаакиевский собор. Ленинград : Лениздат, 1974. С. 14.)
Література
- Грабарь И. Август Августович Монферран // История русского искусства. Т. 3. Москва : Кнебель, 1914. С. 573–578.
- Чеканова О., Ротач А. Огюст Монферран. Ленинград : Стройиздат, 1990. 224 с.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 130–131.
- UNESCO World Heritage Centre: Historic Centre of Saint Petersburg and Related Groups of Monuments. URL: https://whc.unesco.org/en/list/540
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Ісаакіївський собор у Санкт-Петербурзі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ісаакіївський собор у Санкт-Петербурзі (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.12.2025
