Потоцьких палац у Тульчині
Пото́цьких пала́ц у Тульчині́ — ансамбль споруд, архітектурна пам’ятка національного значення, Вінницька область, Україна.
Ансамбль міститься на околиці м. Тульчина на підвищеному березі р. Сільниці. Крім великого палацу з галереями (збережено частково) й флігелями довкола курдонера, до ансамблю входили споруди: театру (перебудовано), манежу і стаєнь (не збережено), турецької лазні, оранжереї, службових та інших корпусів. Частину їх звернено на вулицю, завдяки чому вони входили в систему забудови міста.
Історична довідка
Тульчинський маєток від 1726 належав графській родині Потоцьких. 1775 Станіслав Щенсний Потоцький зробив м. Тульчин своєю головною резиденцією. Спорудження її 1777–1782 за проєктом архітектора Лакруа (18 ст.; Франція) включало, крім головної палацової групи і служб, житлові будинки, костел Святого Станіслава 1784–1817 (мав стати родовою усипальнею Потоцьких) та парк 1793 (не збережено). Уздовж старовинного шляху на м. Брацлав спорудили так званий «панський будинок» (для розміщення приїжджих гостей) із флігелем. 1792 палац був головним осередком Тарговицької конфедерації, діяльність якої сприяла Російській імперії у знищенні Речі Посполитої (див. Поділи Польщі). Після смерті С. Щ. Потоцького 1805 маєтностями від 1809 управляла його вдова графиня С. Потоцька (1760; тепер Туреччина — 1822; тепер Німеччина). 1820 тульчинську частину родинних маєтків захопив син попередніх власників М. Потоцький (1799; тепер Україна — 1878; Франція). Тут він 1822 відмовився прийняти російського імператора Олександра І (а 1845, зустрівши у м. Києві імператора Миколу І, відмовився йому вклонитися). 1845–1858 М. Потоцький не управляв маєтком, оскільки був у засланні. 1854–1856 будівлі (крім головного корпусу) пристосовано для розміщення в них тимчасового військового госпіталю на 700 хворих. 1859 М. Потоцький емігрував до Франції, забравши з собою найцінніше з палацу (картини, гобелени, меблі, срібло) і продав тульчинський маєток одруженому з його племінницею М. Потоцькою (1839; тепер Україна — 1882; тепер Німеччина) власникові Немирівського маєтку графу Г. Строганову (1829; тепер Росія — 1910; Франція). Той невдовзі продав тульчинський маєток принцу Петру Георгійовичу Ольденбурзькому (1812–1881; тепер Росія). 1874 палац став державною власністю в управлінні відомства уділів, яке передало його військовому відомству і з 1892 тут містилися казарми й офіцерський клуб. Тоді палац відремонтовано, а парк упорядковано.
Упродовж 1918–1975 територію, палац і парк використовували військові частини. 1917–1920 зруйновано службові корпуси, зокрема стаєнний. 1928 горішній поверх палацу потерпів від пожежі. Протягом 1918–1975 повністю втрачено палацові інтер’єри, парк і перебудовано театральний корпус. Від 1975 фахівці інституту Укрпроєктреставрація під керівництвом головного архітектора проєктів Л. Борисової (1946 р. н.; тепер Україна) дослідили тульчинський ансамбль і опрацювали проєкт його реставрації, яким передбачено відтворення втрачених частин, зокрема театрального і стаєнного флігелів, а також парку. Ці об’єкти 1999 було включено до затвердженого Урядом Переліку видатних пам’яток історії та культури, які передбачалося відтворити (на 2024 не реалізовано). Головний корпус палацу реставровано у первісних формах, але зі змінами розпланування, пов’язаними із пристосуванням його для культурно-освітнього закладу. Від 1984 тут міститься Тульчинське училище культури (тепер коледж).
Характеристика
Палац у стилі раннього класицизму складається з головного двоповерхового корпусу і 2-х двоповерхових флігелів, розташованих літерою П і з’єднаних одноповерховими чвертьциркульними в плані галереями (західну галерею не збережено), завдяки чому утворено великий парадний двір — курдонер. Головний палацовий фасад симетричний (див. Симетрія); його вісь акцентовано лоджією, що має портик із десяти колон великого іонічного ордера. Центральний портик паркового фасаду має лише чотири колони, завершені трикутним фронтоном, тимпан якого було прикрашено ліпленим декором у формі гірлянд.
Симетричні тривісні фасади флігелів акцентовано арками проїздів (у західному флігелі замуровано), підкреслено шестиколонними портиками великого тосканського ордера (крім зовнішнього фасаду західного флігеля). Бічні вісі акцентовано чотириколонними портиками-ґанками. Розпланування усіх корпусів анфіладне (див. Анфілада).
Флігелі з’єднано з головним корпусом закругленими в плані аркадними (раніше заскленими з боку двору) галереями із глухою задньою стіною (збережено тільки східну). Аркадні пілони галерей прикрашено напівколонами, односхилий дах сховано з боку парадного двору аттиком із балюстрадою. Галереї призначалися для розміщення в них оранжерей. Від двору їх відокремлювали високі ажурні ґрати.
Розміщення службових будівель визначено загальним архітектурним задумом. Ідея цілісності ансамблю домінувала в архітектурному вирішенні таких суто утилітарних споруд, як манеж і стайні. Вони разом із театром утворювали два прямокутні в плані дуже видовжені двоповерхові флігелі, розташовані збоку від парадної алеї при під’їзді до палацу. Їхнє архітектурне вирішення в стилістиці класицизму майже не було пов’язане з утилітарною функцією. Так, театральну залу разом зі сценічною частиною втиснуто в ліву половину прямокутного службового флігеля; при цьому праву половину займав манеж.
До палацового ансамблю прилягав розпланований у розлогій річковій заплаві ландшафтний парк в англійському стилі, створений від 1793 за проєктом ландшафтного архітектора П. Ленро (18 ст.; Франція). У композиції парку переважали італійська пірамідальна тополя і сосна. Тут було створено складну систему ставків і каналів, що з'єднувалися колись з р. Тульчинкою. На ставках були острови, сполучені з берегами дерев’яними мостами. Парк прикрашали альтанки, фонтани, скульптура (не збережено).
Призначений для гостей Панський будинок та флігель біля нього збережено у незмінному стані. Побудовані на схилі будівлі двоповерхові, прямокутні у плані, з коридорним розплануванням. Їхня класицистична стилістика відзначена стриманістю архітектурних форм: перший поверх рустовано (див. Руст), другий увінчано трикутним фронтоном. На першому поверсі флігеля вздовж усього фасаду влаштовано аркадну галерею.
Значення
Палац Потоцьких у Тульчині — найбільший і найрепрезентативніший архітектурний ансамбль стилю класицизму в Україні.
Цікаві факти
- Палацовий ансамбль відзначався надзвичайною пишнотою, про яку писали, що нічого подібного не можна було побачити у жодної найзаможнішої приватної особи — тільки у резиденціях європейських монархів.
- Ландшафтному парку при палаці С. Щ. Потоцький дав найменування фр. «La Roche» (скеля), що пізніше трансформувалося в «Хороше».
Література
- Шамраєва А., Борисова Л. Палацовий ансамбль у Тульчині // Архітектурна спадщина України : в 5 вип. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1996. Вип. 3. Част. 2. С. 138–150.
- Тиманович Є. Палац Потоцьких // Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 81–83.
- Вечерський В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 366–368.
- Родічкін І, Родічкіна О. Тульчинський La Roche // Старовинні маєтки України. Київ : Мистецтво, 2005. С. 83–89.
- Томілович Л. Історичні садиби Вінницької області. Чернігів : Деснянська правда, 2011. С. 185–191.
- Гринь В. В. Пам'ятки архітектури польської доби на теренах Східного Поділля: стан збереженості і функціонування // Карпатський край. 2017. № 1 (9). C. 98–108.
- Khorosha O., Smoliak V. Architectural Ensemble of The Pototskyi in Tulchyn, as The Standard of Classicism in Eastern Podillia // Architectural Studies. 2018. № 4 (1). P. 37–44.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Потоцьких палац у Тульчині // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Потоцьких палац у Тульчині (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.06.2024
