Кіжського погосту ансамбль
|
Кіжського погосту ансамбль | |
|---|---|
| Країна | Росія |
| Місце розташування | Карелія |
| Площа | 0,57 га, площа буферної зони 9,99 га. |
| Рік внесення | 1999 |
| Критерії | (i), (iv), (v). |
Кі́жського пого́сту анса́мбль, Кіжі (англ. Kizhi Pogost) — дерев’яні церкви та дзвіниця, пам’ятки сакральної дерев’яної архітектури 18–19 ст. карельського народу (Республіка Карелія, Росія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 1990).
Зміст
Розташування. Складники
Архітектурний ансамбль Кіжського погосту розташований на вузькій косі в південній частині невеликого о. Кіжі Кіжського архіпелагу в Онезькому озері. Складниками є: церкви 18 ст. — Спасо-Преображенська (Преображення Господнього) та Покровська; дзвіниця 1862–1874; огорожа (відтворена наприкінці 20 ст.).
Площа території пам’ятки — 0,57 га; площа буферної зони — 9,99 га.
Історична довідка
Здавна парафіяльні церкви на о. Кіжі були центром духовного життя регіону та символом православ'я для великого селянського світу, об'єднаного економічними, соціальними та сімейними зв'язками. Тому було важливо, щоб церква, цвинтар та споруди, необхідні для релігійного життя громад, розселених на значних відстанях одна від одної, були згруповані в одному місці. Тутешні церкви вперше згадано в документах 16 ст. Храми згоріли від удару блискавки 1693 і на їхньому місці 1714 та 1764 збудовано ті, що збережено дотепер. Упродовж 300-річної історії їх періодично ремонтували. У 19 ст. стіни церков ошальовано (див. Шалівка) дошками й пофарбовано у білий колір, бані декоративних верхів покрито залізом. Церкви використовували для богослужінь (за винятком радянського періоду 1937–1994). Місцева влада 02.20.1945 оголосила територію Кіжського погосту державним заповідником. Від 1966 це Державний історико-архітектурний музей «Кіжі». Реставраційні роботи 1949–1959 повернули церквам їхній колишній первісний вигляд, проте через невігластво архітекторів-реставраторів знищили в них давню систему природної вентиляції. Унаслідок цього церква Преображення Господнього катастрофічно спорохнявіла і її конструкції втратили тримальну здатність. У 1980–1983 в інтер'єрі церкви встановили сталевий каркас, на якому тримається вся споруда. При цьому інтер'єр пам'ятки знищено, а іконостас переміщено. Указом президента РФ 1993 ансамбль пам'яток визнано особливо цінним об'єктом культурної спадщини народів РФ. Навколо території погосту визначено буферну зону. План управління є інструментом захисту визначної універсальної цінності ансамблю пам'яток та координації діяльності різних державних органів. Оперативне управління покладено на адміністрацію музею, при якій є пожежна служба та спецпідрозділ поліції.
Характеристика
Церква Преображення Господнього заввишки 37 м — головна споруда ансамблю, з винятковими архітектурними та конструктивними особливостями. Вона не має аналогів у світовій дерев'яній архітектурі. Її використовували для богослужінь улітку, коли віряни подорожували з найвіддаленіших куточків великої парафії, щоб відвідати служби. Дендрохронологічне дослідження та історичні джерела визначають роки її будівництва як 1713–1714. Церква стоїть на дерев'яному підкліті, хрещата, з масивним центральним восьмериком. Перед західним раменом, у якому влаштовано вхід до храму, є підвищений вхідний притвор з двома сходами. Храм має багатоверхе завершення з численними цибулястими банями на глухих циліндричних підбанниках. Їх, як і пластичні дахи, укрито візерунчастим ґонтом, що створює неповторний декоративний ефект. Низеньке внутрішнє приміщення, мініатюрність якого зумовлена суворими природно-кліматичними умовами, було перекрито склепінням у формі зрізаної піраміди. Там був позолочений дерев'яний іконостас 18 ст. зі 102 іконами 17–18 ст.
Значно простіша Покровська церква була зимовою, розрахованою на меншу кількість парафіян. Побудована 1764 «кораблем» (див. Церква-корабель), тобто має у плані (зі сходу на захід): гранчастий вівтар, наву, прямокутний у плані видовжений притвор (так звана трапезна). Нава є восьмериком на четверику, вивершеним вінцем із восьми мініатюрних декоративних бань. Це унікальний архітектурний тип храму, оскільки в російській традиції такі увінчувалися, зазвичай, шатром. Ці вісім цибулястих бань оточують центральну, загальна висота якої від рівня землі сягає 27 м.
Дзвіниця заввишки 30 м традиційного типу — восьмерик на четверику. Вона каркасної конструкції: усередині її є 9 масивних дерев'яних стовпів (8 по кутах і один у центрі), які є тримальною основою споруди, увінчаної масивним шатром з цибулястою маківкою. Стіни ззовні ошальовано дошками.
Незважаючи на ремонтно-реставраційні втручання (не завжди коректні), споруди не зазнали суттєвих перебудов та зберегли автентичність, тобто значну частину оригінальних елементів та матеріалів.
Значення
Це єдиний ансамбль з двома багатоверхими дерев'яними церквами, що зберігся на території РФ. Його архітектурну красу підкреслює виразне природне довкілля, що є національним культурним ландшафтом карельського народу (див. Карели). З огляду на це ансамбль внесено 1990 до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 83 за критеріями (i), (iv), (v). Відповідність цим трьом критеріям колегіально сформулювали члени Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, відзначивши універсальну цінність пам'ятки.
- Критерій (i): Визнаний мешканцями Карелії як «справжнє восьме диво світу», Кіжський погост справді є унікальним мистецьким досягненням. Він не тільки поєднує дві багатоверхі церкви та дзвіницю в єдиному ансамблі; ці досконалі дерев’яні споруди ідеально вписано у навколишній ландшафт.
- Критерій (iv): Серед п'яти збережених погостів на крайньому північному заході Росії Кіжський погост є визначним прикладом архітектурного ансамблю, типового для середньовічних та ранньомодерних православних поселень у малонаселених регіонах, де місіонерам доводилося мати справу з віддаленими християнськими громадами та суворим кліматом. Доступний суходолом чи водним шляхом погост включав сакральні споруди, які використовували в громадському житті: наприклад, простора трапезна була залою для зборів сільської громади.
- Критерій (v): Погост та його споруди, згруповані воєдино, утворили музейну територію у південній частині Кіжів. Це виняткові зразки традиційної дерев'яної архітектури Карелії та, загалом, північних територій теперішньої Росії і фінсько-скандинавського регіону.
Додатково
Поширене у РФ та у світі уявлення про те, що архітектурні пам’ятки Кіжського погосту мають якийсь стосунок до російського етносу, є помилковим і таким, що нав’язане російською пропагандою протягом 20 ст. Насправді це культурна спадщина угро-фінського етносу карелів (карельського народу), що підтверджено науковими дослідженнями авторитетних російських учених, фаховість і об’єктивність яких є безсумнівними.
Цитата
Історик архітектури Карелії доктор архітектури, професор В. Орфінський (1929–2024; РФ) про архітектуру карелів, найвищим досягненням якої є ансамбль Кіжського погосту:
Переклад:
«Чи має народна архітектура карелів свої національні особливості? (…) Багато стійких традицій безперервно розвивалися і нерідко досягали найвищого розквіту. До них належать художні традиції, засновані на глибокому знанні та вмілому використанні природно-кліматичних умов краю, — силуетність, геометризація та збільшення орнаментальних мотивів, своєрідне розуміння з язичницьких позицій єдності природи та архітектури, що часом досягає дивовижної глибини художнього узагальнення. Усі перелічені архітектурні особливості та тенденції їх формування у своїй сукупності притаманні карельському народу та зумовлені закономірностями його історичного розвитку, тому їх можна класифікувати як національні особливості архітектури карелів. А наявність стійких традицій показує, що вона (архітектура карелів — примітка В. Вечерського) була життєздатним мистецтвом, що розвивається в загальному річищі дерев'яного будівництва Півночі. Це засвідчують і приклади впливу архітектури карелів на деякі російські будівлі цього краю (...). А оскільки архітектура карелів відобразила закономірності навколишнього світу, багато її традицій залишилися актуальними дотепер. Практичну цінність зберігають як основна розпланувальна тенденція карелів до вільної мальовничості та органічного злиття з природою, так і силуетні вирішення їхніх споруд, підкреслено загострені та чіткі, що чудово враховують освітленість на Півночі; як і досвід народних майстрів зі створення із багаторазово повторюваних елементів різноманітних споруд, і їхнє дивовижне вміння «емоційно наповнювати» архітектурні форми, використовуючи деталі для ідейно-художнього розшифрування та індивідуалізації архітектурного образу споруд. Тому, хоча мірилом успіху для архітекторів Карелії завжди будуть талант і майстерність, фундамент цього успіху — вивчення та проникнення у потаємні глибини національної дерев'яної архітектури карельського народу.»
Оригінал:
«Имеет ли народное зодчество карел свои национальные особенности? (…) Многие из устойчивых традиций непрерывно развивались и нередко достигали наивысшего расцвета. К ним относятся художественные традиции, основанные на глубоком знании и умелом использовании природно-климатических условий края, — силуэтность, геометризация и укрупнение орнаментальных мотивов, своеобразное понимание с языческих позиций единства природы и архитектуры, порой достигающее удивительной глубины художественного обобщения (…). Все перечисленные архитектурные особенности и тенденции их формирования в своей совокупности присущи карельскому народу и обусловлены закономерностями его исторического развития, поэтому их можно классифицировать как национальные особенности архитектуры карел. А наличие в последней устойчивых традиций показывает, что она являлась жизнеспособным искусством, развивающимся в общем русле деревянного зодчества Севера. Об этом же говорят примеры влияния архитектуры карел на некоторые русские постройки края (…) А поскольку архитектура карел отразила закономерности окружающего мира, многие ее традиции остались актуальными до сих пор. Практическую ценность сохраняют как основная планировочная тенденция карел к свободной живописности и органичному слиянию с природой, так и силуэтные решения их сооружений, подчеркнуто обостренные и четкие, великолепно учитывающие условия освещенности на Севере; как опыт народных мастеров по созданию из многократно повторяемых элементов разнообразных сооружений, так и их удивительное умение «эмоционально наполнять» архитектурные формы, используя детали как средство идейно-художественной расшифровки и индивидуализации архитектурного образа сооружений. Поэтому, хотя мерилом успеха для архитекторов Карелии всегда будут талант и мастерство, фундамент этого успеха — изучение п проникновение в сокровенные глубины национального деревянного зодчества карельского народа.»Цит. за: Орфинский В. П. Деревянное зодчество Карелии. Ленинград : Стройиздат (Ленинградское отделение), 1972. С. 110–112. Переклад Вечерського В. В.
Джерело
- World Heritage List. Kizhi Pogost. URL: https://whc.unesco.org/en/list/544
Література
- Орфинский В. П. Деревянное зодчество Карелии. Ленинград : Стройиздат (Ленинградское отделение), 1972. 119 с.
- Ополовников А. Б. Кижи. Изд. 2-е. Москва : Стройиздат, 1976. 160 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Кіжського погосту ансамбль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кіжського погосту ансамбль (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.04.2026
