Благо

Латинська максима Salus publica suprema lex esto («Спільне благо є найвищим законом») на порталі куполоподібної зали Федерального палацу Швейцарії

Бла́го (давньослов’ян. благо — добро, щастя) — найзагальніша категорія етики й філософії, що відбиває ціннісно-позитивний зміст буття.

Історична довідка

Благо фігурує у багатьох релігійних доктринах і політичних концепціях як найвища мета і основа буття.

У діалогах Платона благо (грец. ἀγᾰϑον) постало як надчуттєва першопричина й джерело, що уможливлює буття, гармонію та пізнання, вершина ієрархії буття. Аристотель критикував розуміння загального блага, пов’язував його сутність з оптимальним статусом, в якому суще спрямоване на здійснення; розрізняв тілесні, зовнішні й внутрішні блага (чесноти). Стверджував, що в людині закладено прагнення блага — щасливого життя. Епікуреїзм пов’язував сутність блага із задоволенням, стоїцизм — із чеснотами, кініки — із утриманням від пристрастей. Секст Емпірик відмовився від визначення блага, Плотін називав його трансцендентним джерелом буття.

У філософії середньовіччя вище благо (лат. summum bonum) — атрибут Бога, Який є джерелом усіх благ. Тома Аквінський ототожнював буття й благо та обґрунтовував необхідність спрямування людини на благе життя. Вільям Оккам виходив із того, що не благо визначає спрямування волі, а воля — благо. У середньовічній арабській філософії Бог поставав абсолютним джерелом блага-добра, яке в людському світі проявляється у шляхетній поведінці та чеснотах.

Мислителі Відродження обмірковували як особисте благо, джерелом якого є насолода (Лоренцо Валла), так і шляхи досягнення суспільного блага (Томас Мор, Томмазо Кампанелла, Нікколо Макіавеллі).

У новочасній філософії 16‒17 ст. чільне місце посіли правові й політичні аспекти блага. Так, Френсіс Бекон розрізняв особисте і суспільне благо, Томас Гоббс відмовився від ідеї абсолютного блага, Джон Лок розкривав його політико-правовий смисл через вчення про свободу волі людини та обмеження її дій благом інших. Девід Г’юм розглядав залежність індивідуального блага від переживання людиною задоволення чи незадоволення. Утилітаризм зблизив розуміння блага з поняттям корисності.

Іммануїл Кант відкидав ототожнення благого і приємного, називав благо особливою ідеєю, об’єктом якої є щастя, та пов’язував благе життя з моральним обов’язком. У 19 ст. у німецькій етиці благ (нім. Güterethik) постало питання про співвідношення благ, чеснот і обов’язків. Фрідріх Шлеєрмахер наголошував, що моральне вчення, як вчення про блага і вище благо, дозволить пізнати єдність розуму та природи. Від 2-ї половини 19 ст. осмислення цінності витіснило пізнання блага. Представники Баденської школи неокантіанства протиставляли благо і цінність (як абстрактний взірець, відповідно до якого щось може бути благом).

На сучасне розуміння блага вплинули праці Макса Шелера, Кітаро Нісіди, Генрі Сіджвіка, Джорджа Едварда Мура та дискусії щодо його сутності, критеріїв, можливості існування вищого блага та ієрархії благ. Так, Дж. Е. Мур обґрунтував неможливість визначення блага. Людвіґ Вітґенштайн наголошував, що в понятті абсолютного блага присутня спроба зафіксувати дещо химерне і невисловлюване. Джон Ролз виділив серед концепцій блага всеохопні доктрини, де воно постає як онтологічне поняття, та політичні концепції, в яких ідеться про справедливий розподіл благ у суспільстві (див. Блага суспільні). Айріс Мердок актуалізувала ідею блага Платона та припустила, що споглядання блага як добра допомагає людині, коли труднощі здаються їй нездоланними. Відновлення значущості категорії блага помітне в екологічній етиці, комунікативній філософії, працях Аласдера Макінтайра, Чарльза Тейлора.

Характеристика

У широкому розумінні благо є всім, що має позитивний ціннісний смисл. Його осмислюють онтологія, етика, соціальна філософія, аксіологія, політичні науки, економічна теорія. У побутовому слововжитку його синонімом називають добро. Проте філософ, етик Віктор Малахов (нар. 1948; тепер Україна) наголошує на необхідності принципового категоріального розмежування блага і добра.

Онтологічне тлумачення сутності блага передбачає його інтерпретацію як універсального початку буття або здійсненого буття. Філософ, перекладач Олексій Панич (нар. 1960; тепер Україна) стверджує, що у філософії присутні численні онтологічно закорінені теологічні й антропологічні уявлення про благо та моральність людини, засновані на різних варіантах розуміння особливого місця людини у онтологічній ієрархії. Можливість сучасного обговорення спільного (загального) блага пропонує шукати у філософії діалогу.

В етиці осмислення блага пов’язане з пізнанням доброї (благої) поведінки людини, чеснот, задоволення і щастя. В обґрунтуванні моральних орієнтирів людського життя благо постає передумовою моральних цінностей. За античною філософською традицією, визначення сутності блага передбачає розуміння його як того, що робить благими все інше, або того, що є кращим для кожного, хто існує, і гідним до вибору, звідси — припущення множинності благ. У сучасній філософії перший підхід присутній у спробах реабілітувати винятковий статус цієї категорії шляхом новітньої онтологізації його розуміння. Тоді як другий — передбачає розгляд множинності благ та виділення їхніх різновидів (матеріальних і духовних, простих і складних, індивідуальних, суспільних і спільних).

У політичних і правових концепціях міркування про блага пов’язані з осмисленням їх справедливого розподілу у суспільстві. Корелятом вищого блага у теоріях дискурсу і комунікативній філософії може поставати концепт спільного блага, інтерсуб’єктивного за суттю. У сучасній етиці, аксіології та моральній епістемології дискусійними є питання про співвідношення блага і цінностей та можливості вираження поняття практичної раціональності через поняття блага.

Агатологія як філософське вчення про благо є частиною практичної філософії.

Цитати

Олексій Панич: «Справді, сучасним прибічникам тези про онтологічну закоріненість блага важко було б обійтися без опертя на мислителів тієї доби, коли ця теза розглядалася як майже безальтернативна. Але в сучасному культурному контексті така теза зустрічається з новими викликами й потрапляє в нові світоглядні пастки».

 Цит. за: Панич О. У пошуках спільного блага (роздуми над книгою Андрія Баумейстера «Буття і благо») // Sententiae. 2016. № 1 (34). С. 154

Людвіґ Вітґенштайн: «…абсолютне благо, якщо це описуваний стан речей, було б таким, що його неодмінно чинив би кожен, незалежно від власних смаків та схильностей, або почувався винним, що він цього не чинить. І я хочу сказати, що такий стан є химерою».

 Цит. за: Wittgenstein L. A Lecture on Ethics // The Philosophical Review. 1965. Vol. 74 (1). P. 7. (Пер. з англ. О. Панича).

Андрій Богачов: «Метафізичне трактування духовних благ не припускає, що їхня цінність вимірюється кількістю людей, причетних до тих благ. Духовні блага — нескладні, але нескладні тільки в онтологічному сенсі незалежності від змінних, неясних і штучних станів суспільного життя, а ніяк не в практичному сенсі досяжності».

 Цит. за : Богачов А. Блага цивілізації // Філософська думка. 2014. № 1. С. 44.

Додатково

Поняття спільного блага упродовж багатьох століть є важливою частиною політичної філософії, відіграє провідну роль в обговоренні співвідношення приватного і публічного вимірів суспільного життя та співвідноситься з розумінням добра, яке є внутрішнім щодо вимог суспільних відносин. Спільне благо має нормативний характер, що відсутній у понятті суспільних благ (колективних благ, наданих державою), тому сучасна аналітична філософія наполягає на їх розмежуванні. Спільне благо є ширшою категорією і включає неуніверсальні блага, котрі можуть не відповідати індивідуальним інтересам окремих членів соціуму. Його філософське осмислення пов’язане з прагненням пояснити, чому справжня відданість спільному благу і турбота про нього має смисл для всіх членів суспільства. У концепціях спільного блага важливу роль відіграє визначення привілейованого класу абстрактних інтересів на основі ідей спільної діяльності або приватної індивідуальності. Практичні міркування щодо спільного блага часто спираються на ідею солідарності й солідарної взаємної турботи. У 21 ст. їх обговорення передбачає дискусії щодо демократії, ринкової економіки та справедливості у глобалізованому і медіатизованому світі та рефлексію над уподобаннями членів певної спільноти. Філософ Андрій Богачов (нар. 1967; тепер Україна) пропонує розрізняти прості й складні блага та називає найвищими благами сучасної цивілізації свободу, рівність (рівноправність) та братерство (людську гідність), котрі можуть виступати моральними принципами життя людини та визначати її саморозвиток.

Література

1. Wittgenstein L. A Lecture on Ethics // The Philosophical Review. 1965. Vol. 74 (1). P. 3–12.
2. Nishida K. An Inquiry into the Good / Transl. by M. Abe, Chr. Ives. New Haven; London : Yale University Press, 1990. 228 p.
3. Foot P. Natural Goodness. Oxford : Clarendon Press, 2001. 136 p.
4. Murdoch I. The Sovereignity of Good. London : Routledge, 2001. 126 p.
5. Макінтайр Е. Після чесноти / Пер. з англ., за наук. ред. В. Малахова. Київ : Дух і Літера, 2002. 438 с.
6. Delcomminette S. Le Philebe de Platon: introduction à l’agathologie platonicienne. Leіden; Boston : Brill, 2006. 680 p.
7. Anscombe G. E. M. Human Life, Action and Ethics. Luton : St Andrews, 2011. 296 p.
8. Тейлор Ч. Секулярна доба : в 2 кн. / Пер. з англ. О. Панича. Київ : Дух і Літера, 2013. Кн. 1. 664 с.
9. Баумейстер А. Буття і благо. Вінниця : Т. П. Барановська, 2014. 418 с.
10. Богачов А. Блага цивілізації // Філософська думка. 2014. № 1. С. 43–50.
11. Панич О. У пошуках спільного блага (роздуми над книгою Андрія Баумейстера «Буття і благо») // Sententiae. 2016. № 1 (34). С. 144–160.
12. Sandel M. J. The Tyranny of Merit. What’s Become of the Common Good? New York : Penguin Books; Ferar : Straus and Giroux, 2021. 288 p.

Автор ВУЕ

Ю. Д. Доброносова

Покликання на цю статтю: Доброносова Ю. Д. Благо // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Благо (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.01.2025