Бетховен, Людвіг ван

Бетхо́вен, Людвіг ван [нім. Beethoven, Ludwig van; 16.(?)12.1770, хрещений 17.12.1770, м. Бонн, тепер Німеччина — 26.04.1827, м. Відень, Австрія] — композитор, піаніст і диригент.


Життєпис

Син придворного співака, онук капельмейстера боннської придворної капели (фламандця за походженням). У дитинстві опанував гру на органі, клавесині, скрипці, альті, флейті. Композитор і теоретик К.-Г. Нефе (1748–1798; Німеччина) навчив його основ композиторської й виконавської майстерності та виховав у традиціях німецького просвітництва. 1789 Бетховен слухав лекції з філософії у Боннському університеті. З 1792 жив у м. Відні, вдосконалював майстерність у Й. Гайдна, Й.-Г. Альбрехтсбергера (1736–1909; Австрія) і А. Сальєрі. Став відомим піаністом (виступи у містах Відні, Празі, Берліні, Дрездені, Будапешті).

Завоював широке визнання і як композитор. Ранні твори [деякі фортепіанні сонати й квартети, перша (1800) і друга (1802) симфонії] написані під впливом В.-А. Моцарта, К.-Ф.-Е. Баха (1714–1788; Німеччина), Й. Гайдна.

Демократичний світогляд, республіканські прагнення Бетховена, його творчість формувалися під впливом ідей Великої французької революції 18 ст.

Від 1797 Бетховен почав глухнути. Останні твори (зокрема 9-у симфонію, що завершується грандіозним хором на слова «Оди радості» Ф. Шиллера, та «Урочисту мессу») композитор написав уже зовсім глухим.

Творчість

Автор 240 творів: 9 симфоній, 11 увертюр, 5 концертів для фортепіано з оркестром, скрипкового концерту, потрійного концерту для скрипки, віолончелі й фортепіано з оркестром, 2 мес, 16 струнних квартетів, 10 сонат для скрипки з фортепіано, для віолончелі з фортепіано, 32 сонат для фортепіано («Патетична», 1799; «Місячна», 1801; «Апасіоната» 1805 та ін.), балету «Творіння Прометея» (1801), інструментальних п’єс, пісень (зокрема пісні «Вільна людина», написаної відразу ж після взяття Бастилії) тощо. Бетховен у кожному жанрі був новатором, творцем нових форм і засобів музичної виразності. Він розширив форму сонатно-симфонічного циклу, сповнив її драматичним змістом.

Індивідуальні риси творчого стилю композитора яскраво виявилися в 3-й, «Героїчній», симфонії (1804). Лінія, накреслена в цьому творі, розвивається у 5-й (1808) і 9-й (1824) симфоніях, в опері «Фіделіо» (1805), у музиці до драми Й.-В. Гете «Егмонт» (1808) та ін.

Створив серію обробок австрійських, англійських, угорських, іспанських, італійських, слов’янських та інших народних пісень. Музичний фольклор використав у 6-й симфонії (хорватські пісні), у варіаціях на тему російського танцю, у так званих російських квартетах (опус 59).

Бетховен — останній з представників віденської класичної школи. Його творчість знаменує собою найвищий злет музичного класицизму. В останніх творах дедалі більше схилявся до засад романтизму.

Україніка

У деяких творах Бетховен звертався до українського музичного фольклору. Зокрема, обробив для голосу й фортепіано українську народну пісню «Їхав козак за Дунай» (у циклі «Двадцять чотири пісні різних народів»), створив варіації на її основі, а також на тему української народної пісні «За городом качки пливуть» [обидві — в циклі «Десять варійованих тем для фортепіано з супроводом (за бажанням) флейти або скрипки», 1818]. Фінал сонати для скрипки та фортепіано № 8 (присвячено Олександру І, 1803) написано в жанрі козачка.

Інтонації українських народних пісень відчутні також у низці інших творів Бетховена: одна з тем 1-ї частини 3-ї («Героїчної») симфонії, теми фіналів 7-ї симфонії, 4-го фортепіанного концерту, квартету opus 130, особливо у трьох квартетах opus 59 [написані 1806–1808 на замовлення дипломата А. Розумовського (1752–1836) та йому присвячені].

З А. Розумовським, який 1790–1836 жив у м. Відні, Бетховен з 1792 підтримував постійні стосунки (виступав у його салоні, знайомився з домашньою бібліотекою, що містила також видання українських народних пісень, партитури і клавіри творів українських композиторів, слухав виступи капели графа, яка складалася переважно з українських півчих). 1808 А. Розумовський організував власний струнний квартет (під керівництвом скрипаля І. Шуппанціга), який став першим виконавцем згаданих, а також деяких інших квартетів Бетховена.

В Україні серед відомих інтерпретаторів творчості Бетховена були М. Лисенко (в його репертуарі — фортепіанні концерти № 3 і 4, до якого М. Лисенко написав власну каденцію, та інші фортепіанні твори; хор з опери «Фіделіо», який виконував Київський «Боян» під керуванням М. Лисенка), О. Виноградський (1855–1912), І. Слатін (1845–1931), в їх репертуарі — всі симфонії Бетховена.

Українськими виконавцями творів Бетховена були також Г. Беклемішев (1881–1935), Ф. Блуменфельд, М. Колесса, Н. Рахлін, квартет імені М. Лисенка.

Образ митця відтворено в картинах М. Божія «Апасіоната» (1975) і О. Лопухова «Бетховен» (1970–1974), у вірші М. Рильського «Бетховен» тощо.

Визнання

У різних країнах світу встановлено понад 100 пам’ятників Бетховену, перший — 12.08.1845 у м. Бонні.

На музику Бетховена створено балет Дж. Ноймайєра «Бетховен-проект» (2018).

У м. Харкові 2003 засновано конкурс юних виконавців імені Бетховена. На честь композитора названо астероїд 1815 Бетховен (відкрито 1932).

Додатково

  1. Бетховен став прототипом головного персонажа роману Р. Роллана «Жан-Крістоф» (1904–1912), за який письменник отримав Нобелівську премію з літератури (1915). Р. Роллан написав також книгу «Життя Бетховена» (1903).
  2. Творчість композитора надихнула письменника Е.-Е. Шмітта на написання есе «Коли я думаю, що Бетховен помер, а стільки кретинів живі» (2010).

Цитата

Що ж ти плачеш, Бетховен? За відстань, за холод, за морок

Непроглядної ночі — летить геніальності крик,

І співає, й згоряє, і вогненні зграї над морем...

Що ж ти плачеш, Бетховен, чи ж гірший ти інших музик? […]

Ти про все вже забув. І ридання вже глибоко сховане

Під покровом мовчань. Але мідні розтруби грози

Проростають із теплого серця живого Бетховена.

До безсмертя. До смерті. І очі сухі. Ні сльози.


(Л. Первомайський. Бетховен // Поетичні майстерні. URL: http://maysterni.com/publication.php?id=30924 ).

Література

  1. Каверіна Л. К. Нев’януча молодість Бетховена. Київ : [б. в.], 1970. 28 с.
  2. Локощенко Г. Д. Бетховен і наша пісня // Музика. 1970. № 6. С. 15–17.
  3. Альшванг А. А. Людвиг ван Бетховен: Очерк жизни и творчества. 5-е изд. Москва : Музыка, 1977. 447 с.
  4. Федорчук І. Український фольклор у творах західноєвропейських композиторів // Музика. 1981. № 5. С. 4–5.
  5. Cooper B. Dictionnaire Beethoven. Paris : J.-C. Lattès, 1991. 614 p.
  6. Цахер И. О. Поздние квартеты Бетховена: Особенности драматургии. Москва : Музыка, 1997. 140 с.
  7. Stricker R. Le Dernier Beethoven. Paris : Gallimard, 2001. 328 p.
  8. Lockwood L. Beethoven: the Music and the Life. New York : Norton, 2005. 624 p.
  9. Вспоминая Бетховена. Биографические заметки Ф. Вегелера и Ф. Риса / Пер. с нем. Москва : Классика-XXI, 2007. 218 с.
  10. Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. Харків : Видавництво ТОВ «С. А. М.», 2015. Вип. 45: Бетховен — terra incognita. 244 с.
  11. Бурда Л. Родина Розумовських і композитори Максим Березовський та Людвіг ван Бетховен // Музика. 2020. URL: http://mus.art.co.ua/rodyna-rozumovs-kykh-i-kompozytory-maksym-berezovs-kyy-ta-liudvih-van-betkhoven/

Автор ВУЕ

М. М. Гордійчук

Т. Ф. Гнатів


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Гордійчук М. М., Гнатів Т. Ф. Бетховен, Людвіг ван // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бетховен, Людвіг ван (дата звернення: 17.05.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
16.12.2020

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності