Франциск Асизький

Сучасна бронзова скульптура "Святий Франциск з цикадою", автор Фіоренцо Баччі (Fiorenzo Bacci), Базиліка Санта-Марія-дельї-Анджелі (м. Асиж)

Франци́ск Аси́зький [Франциск Ассізький, Франциск з Асижу; лат. Franciscus Assisiensis, італ. Francesco d’Assisi, світське ім’я — Джованні Франческо ді П’єтро Бернадоне (італ. Giovanni Francesco di Pietro Bernadone); 1181 або 1182, м. Асиж (Ассізі), тепер регіон Умбрія, Італія — 3.10.1226, м. Асиж, тепер регіон Умбрія, Італія] — релігійний діяч, подвижник, засновник чернечого ордену Братів Менших (предтечі францисканців), поет, святий Римо-католицької церкви.

Франциск Асизький

(Francesco d’Assisi)

Справжнє ім’я Джованні Франческо
Справжнє прізвище ді П’єтро Бернадоне
Народження 1881 або 1882
Місце народження м. Асиж (Ассізі), Італія
Смерть 1226
Місце смерті м. Асиж
Місце поховання Папська базиліка Сан-Франческо (м. Асиж, Італія)
Напрями діяльності релігія,етика
Традиція/школа католицизм


Життєпис

Народився в сім’ї багатого купця П’єтро ді Бернадоне. За бажанням матері-француженки Жанни (Джованни або Піки) отримав ім’я Джованні, з волі батька — Франческо. З дитинства володів італійською та французькою мовами. Зростав у розкошах. Від 14 років працював у батьковій крамниці.

Юнаком брав участь у війні міщан м. Асижу з німецькими князями, в 1202 — у конфлікті міст Асижу та Перуджі. Потрапив у полон, захворів і вперше почув заклик до служіння Богу. Був викуплений з полону батьком; після одужання вирішив стати лицарем. Рушив у похід на південь Італії. За переказом, у долині біля м. Сполето почув голос Бога, який наказав йому повернутися з війни.

Життєписи Франциска одностайні в тому, що він зазнав глибоких внутрішньо-особистісних змін, відкривши для себе євангельські істини. Приблизно у 25-літньому віці, за його власними свідченнями, до нього з Розп’яття звернувся Ісус Христос (у руїнах церкви Сан Даміано в передмісті Асижу) і наказав відбудувати храм. Франциск спродав тканини з батькової крамниці, щоби здобути кошти на відбудову. П’єтро ді Бернадоне подав на сина скаргу; під час її публічного розгляду на міській площі Франциск повернув батькові гроші, відмовився від усякого майна, навіть одягу, проголосив себе вільним від земного сином Бога.

Надалі жебракував, проповідував убогість і радість, відбудовував церкву, доглядав хворих на проказу. Набув послідовників, серед яких були й заможні міщани, котрі, за його прикладом, відмовлялися від майна. Разом члени братства відбудували церкви Сан Даміано, Сан П’єтро та церкву Богородиці Ангельської Порціунколу (італ. Santa Maria degli Angeli La Porziuncola). Від 1208 брати мандрували з проповідями.

1209 Франциск вирушив із найближчими послідовниками до м. Риму, де подав Папі Римському Інокентію ІІІ статут братства, з ухвалення якого ведеться відлік існування Першого чину ордену Братів Менших (лат. Ordo Fratrum Minorum). Від 1210 домом братів стала церква Порціункола.

1212 Франциск постриг у черниці шляхтянку Клару (Кьяру) Оффредуччо, котра вирішила наслідувати його шлях. Згодом Клара оселилася у Сан Даміано, де заснувала жіночий монастир Убогих Дам — Другого (жіночого) чину ордену (Орден святої Клари; див. Кларисинки). Була другом Франциска до його смерті, керувала монастирем понад 40 років, канонізована у 1255 р.

1216 — отримав від Папи Ґонорія ІІІ індульгенцію для тих, хто відвідає Порціунколу 1 і 2 серпня. У 1219-му, після 5-титисячного зібрання його послідовників поблизу м. Асижу (т. зв. «капітули рогожок»), вирушив у напрямку Святої землі, щоби приєднатися до п’ятого Хрестового походу. Дістався Сирії, Єгипту; зустрічався із султаном Єгипетським Аль-Камілем (1177–1238), намагався навернути його до християнства. За деякими свідченнями, Франциск проповідував у Палестині.

Папська базиліка Сан-Франческо (м. Асиж, Італія), де похований Св. Франциск

Повернувшись до Італії (1220), відмовився від посади настоятеля ордену. 1221 — уклав його Перший статут, створив Третій чин ордену — світський — для вірян обох статей, котрі бажали присвятити себе апостольській праці без складання професійних і сімейних обов’язків. 1223 — уклав Другий статут ордену (затверджений буллою «Solet annuere» Папи Ґонорія ІІІ).

1224 — усамітнився на горі Ла Верна. Хворим і майже сліпим проповідував в Умбрії, написав «Гімн створінь», явив стигмати. 3 жовтня 1226 — помер у Порціунколі, похований у соборі Сан Франческо в м. Асижі. 1228 — канонізований Папою Григорієм ІХ.

Діяльність

Зображення святого Франциска, фреска у "Печері святого Бенедикта" (муніципалітет Суб'яко, Італія)

Свій спосіб життя зробив утіленням повчань Євангелія від Матвія про те, що справжній християнин має проповідувати, не володіючи майном (Мв. 10: 9–10). Висунув новий ідеал діяльної аскези, перетворив ідею бідності на релігійну, сенсобуттєву цінність. Поруч із тілесним самообмеженням, Франциск шанував чесноти терплячості, смирення, чистоти серця, співчуття до ближнього, спокою; утверджував радісне світоставлення і любов до створеного Богом. Возвеличення людини — одного з безлічі творінь Божих — вважав неможливим, особливо в разі кривдження людьми тварин і рослин; зверхність до природи розглядав як зневагу до Творця. Називав тварин, птахів, рослини, Сонце, вогонь, воду, землю, вітер «братами» та «сестрами». Вітав спілкування з тваринами, закликав звільняти з кліток пташок, із милосердям ставитися до комах і хробаків, шанувати свійську худобу, лишати в садах місце для диких трав. Відомі історії його проповідей птахам і приручення вовка у м. Губіо.

Франциск заснував перший у середньовічній Європі жебрущий орден — новий тип братства мандрівних ченців, метою якого стає служіння Богові через діяльну допомогу бідним, активну релігійну роботу в суспільстві.

В іконографії символічно зображується у брунатній чернечій рясі, підперезаний мотузкою з трьома вузлами — символами обітниць бідності, благочестя та послуху, зі стигматами на тілі. Важливе джерело відомостей про подвижника — середньовічна збірка «Квіти Святого Франциска» (італійська версія «I Fioretti di San Francesco» латинського твору «Actus beati Francisci et sociorum eius»).

Праці

Спадщина Франциска фрагментарна, складається із молитов, повчань, послань, благословень, статутів і заповіту. Збереглися його лічені автографи, тому авторство деяких текстів дискусійне. У доробку домінують твори, записані братами (тогочасною італійською мовою чи латиною) під диктовку або занотовані після їх усного виголошення.

Найвідоміший твір — молитва-поезія, названа автором «Піснею Братові Сонцю» («Cantico di Frate Sole») або «Пісня Братові Сонцю, інакше названа як похвала створінням» («Canticum fratris solis vel Laudes creaturarum»), орієнтовно 1224. Нині цей текст знаний як «Гімн, або Пісня створінь» (в українській версії о. Йосафата Ананевича — «Заспів Сонцю, або Слава Творцеві Світу»).

Інші його твори — «Похвала Богу Всевишньому» («Laudes Dei Altissimi»), «Оповідь про істинну і досконалу радість» («De vera et perfecta laetita»), «Привітання чеснот» («Salutatio virtutum»), «Молитва перед розп’яттям» («Oracio ante Crucifixum dicta»); йому також приписують текст «Проста молитва, або Молитва про мир» (італ. «Preghira semplise»).

Визнання

Франциск Асизький — найбільше пошанований серед католицьких святих, у тому числі християнами інших конфесій та прихильниками інших релігій, а також митцями, інтелектуалами, екологічними активістами. Часом його називають «другим Христом». Діяльність Франциска, спрямована на активний діалог з Богом і світом, поцінована як початок переходу від світогляду й культури Середньовіччя до Відродження.

Данте Аліг’єрі присвятив Франциску Асизькому дві пісні «Божественної комедії». Його образ присутній у письменників Г. Гессе, Б. Пастернака, Р. М. Рільке, О. Вайльда, Н. Казанзакіса, В. Домонтовича (Петрова), Я. Твардовського; художників Джотто ді Бондоне, Ель Греко, Я. ван Ейка, Караваджо, Ф. де Сурбарана, Ш. Чеховича, М. Реріха, композитора О. Мессіана, філософів О. Гілярова, Й. Гейзинги, М. Бахтіна.

Францискові присвячені художні фільми — «Брат Сонце» (реж. У. Фалена, 1918), «Франциск, блазень Божий» (реж. Р. Росселліні, 1950), «Брат Сонце, сестра Місяць» (реж. Ф. Дзефіреллі, 1972), «Франциск» (реж. Л. Каванн, 1998), «Клара і Франциск» (реж. Ф. Коста, 2007).

Захоплення ідеями Франциска Асизького помітне у керамічних роботах О. Рапай-Маркіш, творах письменниці Б. Матіяш (нар. 1982) зі збірок «Твої улюблені пси та інші звірі» (2011, 2012) і «Братик Біль, Сестричка Радість» (2014).

266-ий Папа Римський Франциск (світське ім’я — Хорхе Маріо Бергольо, ісп. Jorge Mario Bergoglio) вперше за історію папства обрав собі ім’я на честь св. Франциска. Посилання на ідеї святого присутні в його енцикліці «Laudato si’» («Славен будь», 2015), де висловлено сподівання на єдність людства в екологічних ініціативах.

Цитати

«Слава Тобі, Господи, за всі створіння Твої, За це сонце, мов благородний брат наш В любові день нам і ніч об’являє, Тебе ж прославляє… Слава Тобі Господи, за водицю – сестричку нашу, Вона ж така смирна, така чиста і прегарна…»

 (Франциск Асизький. Заспів Сонцю або Слава Творцеві Світу // Квіти Святого Франциска / Пер. з італійської отця Йосафата Ананевича. Львів : Свічадо, 2009. С. 4-5.).


«Святий Франциск у покаліченому й зіпсутому гріхом світі повертав колишню райську гармонію, гармонію між людьми, тваринами й рослинами. Хоча світ був вовком, що клацав зубами й нападав на людей, Франциск усміхався до всіх, бо в кожному, навіть у вовкові, бачив брата. Через любов, яка була в ньому, повертав гармонію, лад, які перша людина колись втратила».

 (Твардовський Ян. «Франциск Асизький» / В кн.: Ще одна Молитва / Пер. з польської Дзвінки Матіяш. Київ : Грані – Т, 2009. С. 257)


Додатково

  • Франциск називав себе «Ґерольдом великого Царя», братів ордену — лицарями Господа Бога, своєю Дамою проголосив Пані Убогість.
  • У Різдвяну ніч 1223-го у печері біля с. Ґреччо (Лаціо, Італія) він започаткував традицію створення вертепу.
  • Франциска Асизького вважають предтечею екологічної етики. На честь його духовної спадщини 4 жовтня відзначають Всесвітній День тварин (за рішенням Міжнародного конгресу прихильників руху захисту тварин у Флоренції, 1931). 29.11.1979 Папа Іван Павло II проголосив святого покровителем екологів.

Джерела

  1. Квіти Святого Франциска / Пер. з італійської отця Йосафата Ананевича. Львів : Свічадо, 2009. 244 с.
  2. Твори преподобного і богоносного Франциска з Асижу, серафимського отця / Переклад з італ. Львів : Свічадо, 2012. 159 с.

Література

  1. Домонтович Віктор. Святий Франциск із Ассізі. Дівчина з вед¬медиком. Болотяна. Лукроза. Київ : Критика, 2000. С. 370–¬376.
  2. Грін Жюльєн. Брат Франциск / Переклад з франц. Г. Чернієнко. Київ : Юніверс, 2006. 296 с.
  3. Самарина М. С. Франциск Ассизский и его наследие: от истоков к современности. Санкт-Петербург : Изд-во Санкт-Петербургского университета, 2008. 176 с.
  4. Le Goff J. San Francesco d’Assisi. Roma: Laterza, 2008. 208 p.
  5. Туренко О. С. Грані святості Франциска Ассізького : пошук європейської індивідуалізації // Наука. Релігія. Суспільство. 2011. № 1. С. 31–40.
  6. Гаусрат А. Средневековые реформаторы: Арнольдисты. Вальденцы. Франциск Ассизский. Сегарелли. Дольчино / Пер. с нем. Москва : Либроком, 2016. 328 с.

Автор ВУЕ

Ю. Д. Доброносова

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Доброносова Ю. Д. Франциск Асизький // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Франциск Асизький (дата звернення: 25.10.2021).


Оприлюднено


Оприлюднено:
7.09.2019

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ