Санмікелі, Мікеле
|
Санмікелі, Мікеле (Sanmicheli, Michele) | |
|---|---|
| Народження | 1484 |
| Місце народження | Верона |
| Смерть | 1559 |
| Місце смерті | Верона |
| Місце поховання | Верона |
| Місце діяльності | Італія |
| Напрями діяльності | архітектура, фортифікація |
| Традиція/школа | ренесанс |
Санміке́лі, Міке́ле (італ. Sanmicheli, Michele; 1484, м. Верона, тепер регіон Венето, Італія — серпень 1559, там само) — архітектор, військовий інженер-фортифікатор, представник ренесансу, автор низки споруд в Італії та регіоні Східного Середземномор’я.
Життєпис
Народився в сім’ї спадкових будівничих. Початкову фахову підготовку отримав разом із двома братами у майстерні батька. Не пізніше 1505 переїхав до м. Рима, де став вивчати скульптуру й архітектуру. Його називають учнем Д. Браманте (без документального підтвердження), але, найімовірніше, навчався, спілкуючись і працюючи у колі учнів і співробітників Браманте. Зокрема, взаємодіяв із сім’єю римських зодчих да Сангалло [див. Сангалло, Антоніо да (Молодший)]. Переїхав для роботи у м. Орв’єто (тепер регіон Умбрія, Італія) 1509 і там 1512 його призначено керівником робіт з добудови міського собору. Зарекомендував себе зрілим фахівцем і виконав перший самостійний твір архітектури — сімейну каплицю Петруччі біля церкви Сан-Доменіко (1516–1524).
Виконував 1525–1526 архітектурні замовлення кардинала Алессандро Фарнезе — майбутнього Папи Римського Павла ІІІ. За дорученням Папи Римського Климента VII у співпраці з А. да Сангалло (Молодшим) зробив детальне архітектурно-інженерне обстеження фортець на північних кордонах Папської області (Санмікелі виконав натурні дослідження, а Сангалло написав звіт про них). Унаслідок розгрому м. Рима 1527 іспанським військом імператора Священної Римської імперії германської нації Карла V Габсбурга Санмікелі повернувся для подальшої роботи у Верону. Провівши там кілька днів, вирушив вивчати фортифікацію до міст Тревізо і Падуї, де його ненадовго заарештували за підозрою у шпигунстві. Від 1527 і до смерті понад 30 років часом постійно, часом епізодично працював у Вероні, реконструюючи міські оборонні споруди відповідно до вимог новітнього мистецтва ведення війни, зокрема щодо застосування артилерії.
Як експерта Санмікелі запрошували для консультацій провідні правителі Європи. Герцог Ломбардії доручив йому обстежити фортеці герцогства й надати пропозиції щодо реконструкції їх. Імператор Карл V Габсбург 1539 запрошував Санмікелі до м. Антверпена задля реконструкції міських оборонних споруд, але отримав відмову як наслідок вікопомної образи, яку імператор завдав італійцям, не зумівши запобігти погрому м. Рима іспанською армією під його командуванням. Генерал-капітан Венеційської республіки Ф. М. делла Ровере (1490–1538; тепер Італія) запросив Санмікелі до Венеції на посаду інженера республіки і від жовтня 1534 він обстежив оборонні споруди як у місті, так і в регіоні Адріатики, склав програму реконструкції їх. Його призначено головним інженером республіки 14.04.1535. Протягом 1537–1540 об’їздив усю Адріатику й значну частину Східного Середземномор’я, зокрема й колишні грецькі острови Крит і Корфу (які тоді належали Венеції). З огляду на це його вважають першим і єдиним у 16 ст. європейським архітектором епохи Відродження, який особисто обстежив архітектурні пам’ятки Давньої Греції (усі інші його колеги обмежувалися пам’ятками Стародавнього Риму). Унаслідок цього він у пізніших архітектурних творах уживав колони доричного ордера без баз (у цьому полягає відмінність грецького ордера від римського). Архітектор працював разом із племінником, архітектором і військовим інженером Джанджіроламо Санмікелі (1513–1558; тепер Італія), який був його учнем і спадкоємцем. Передчасна смерть Джанджіроламо стала для зодчого великою втратою. Наприкінці життя він остаточно переїхав до Верони, де й помер і похований у церкві Сан-Томазо.
Діяльність
Як архітектор Високого ренесансу орієнтувався на ордерні архітектурні форми, характерні для тогочасного м. Рима, особливо творчості Браманте та його послідовників. Широко застосовував руст, особливо у цоколях і перших поверхах будівель і споруд, а також колони, напівколони й пілястри архітектурних ордерів у трактуванні, відмінному від римського (тобто без п’єдесталів). Проєктував, будував, реконструював будівлі і споруди різного призначення: сакральні (церкви, каплиці, дзвіниці), інженерні (мости, арсенали), адміністративні (ратуші), палаци, вілли тощо, але найбільше — оборонні споруди. Санмікелі — один із основоположників так званої нової фортифікації, що адекватно відповідала на військові виклики часу, породжені розвитком артилерії. Перші, досить химерні за формами бастіони винайшов художник, архітектор та інженер із м. Сієни Франческо ді Джорджо Мартіні (1439–1501; тепер Італія). Його ідеї доопрацювали, обґрунтувавши п’ятикутну у плані форму бастіона, архітектори й інженери сім’ї да Сангалло, в основному Антоніо Джамберті да Сангалло (Старший) (1455–1534, тепер Італія) — настільки авторитетний військовий інженер, що його називали «батьком сучасної фортифікації». Але масово реалізувати ці проєктні концепції на практиці зумів тільки Санмікелі, збудувавши й реконструювавши у Північній Італії, а також уздовж берегів і на островах Адріатичного і Середземного морів велику кількість бастіонних фортець. Упродовж сторіч вони стримували й відбивали воєнний натиск сусідніх держав на володіння Венеції. Одними з перших перебудовано на бастіонні укріплення Верони, згодом — оборонні споруди на о. Лідо і форт Святого Андрія на морських підступах до Венеції, укріплення міст Шибеника, Задара (обидва — тепер Хорватія), Ханья, Ретимно (обидва — тепер Греція), Брешії, Бергамо (обидва — тепер Італія) тощо. Завдяки ефективності збудованої Санмікелі бастіонної фортеці м. Кандія (тепер м. Іракліон, о. Крит, Греція), військо Османської імперії не могло її здобути, тримаючи в облозі, протягом 21 року (1648–1669; це вважають найтривалішою безперервною облогою в історії європейських війн). Від середини 17 ст. цей безцінний 130-річний досвід узагальнив у своїх працях з військово-інженерної справи маршал Франції С. Вобан, якого (не зовсім коректно) називають «батьком бастіонної системи фортифікації» (насправді батьками були італійці). Твори Санмікелі вплинули на архітекторів Б. Амманаті, А. Палладіо, Я. Сансовіно. Він співпрацював з архітектором А. да Сангалло (Молодшим), художником П. Веронезе, художником, архітектором і мистецтвознавцем Д. Вазарі (котрий став першим біографом Санмікелі).
Серед його архітектурних і військово-інженерних творів:
- бастіонна фортеця м. Кандія (тепер м. Іракліон) 1523;
- палаццо Каносса у м. Вероні, після 1527;
- бастіонні укріплення м. Верони, серед них — Нова брама 1527–1540 та брама Паліо 1542–1557;
- палаццо Бевілаква у м. Вероні 1534;
- форт Святого Андрія на підступах до м. Венеції, після 1534;
- палаццо Помпеї у м. Вероні 153;
- бастіонна фортеця м. Ханья на о. Крит 1536;
- бастіонна фортеця м. Задара 1537–1543;
- бастіонна фортеця м. Ретимно на о. Крит 1540;
- ратуша і міська лоджія у м. Задарі 1540-ті;
- палаццо Грімані на Великому каналі у м. Венеції 1556.
Визнання
Від 1530-х і до смерті Санмікелі був найвпливовішим військовим інженером Венеційської республіки й Італії загалом та авторитетним архітектором. У Вероні 1874 йому встановлено пам’ятник. Низку творів у складі визначного місця та серійного транскордонного об’єкта включено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (див.: Венеція та її лагуна; Венеційські фортифікації 16–17 ст.: Суходільна держава — Західна морська держава).
Джерела
- Vasari G. Le vite de' più eccellenti architetti, pittori, et scultori italiani, da Cimabue insino a' tempi nostri. Edizione Giuntina, 1568. Parte III. Volume II.
- UNESCO World Heritage Centre: Venice and its Lagoon. URL: https://whc.unesco.org/en/list/394
- UNESCO World Heritage Centre: Venetian Works of Defence between the 16th and 17th Centuries: Stato da Terra – Western Stato da Mar. URL: https://whc.unesco.org/en/list/1533
Література
- Puppi L. Michele Sanmicheli: architetto di Verona. Venezia : Marsilio, 1971. 166 р.
- Puppi L. Michele Sanmicheli architetto. Romа : Caliban, 1986. 220 р.
- Burns H. Michele Sanmicheli. Architettura linguaggio e cultura artistica nel Cinquecento. Milano : Electa, 1995. 328 р.
- Goy R. Venice, The City and its Architecture. New York : Phaidon Press, 1997. 320 p.
- Davies P., Hemsoll D. Michele Sanmicheli. Milano : Electa, 2004. 404 р.
- Frommel C. Architettura del Rinascimento Italiano. Milano : Skyra, 2009. 340 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Санмікелі, Мікеле // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Санмікелі, Мікеле (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.08.2026
