Походження релігії теорії
Похо́дження релі́гії тео́рії — наукові концепції та гіпотези, висунуті з метою з’ясування та пояснення питання про виникнення релігії як духовного і суспільного феномену.
Зміст
Історична довідка
Проблема витоків релігії — одна з найдавніших в історії людства. Питання про час виникнення релігії, форми релігії на ранніх етапах розвитку, перші релігійні практики, природу релігійних феноменів тощо супроводжують всі щаблі світоглядного й інтелектуального поступу людства.
З часів Давньої Греції відомі теорії Демокрита («теорія страху») та Евгемера (див. Евгемеризм). Витоки релігії вбачали в почутті страху людей перед грізними та не вповні зрозумілими силами природи, у навмисному обмані державцями народу та маніпуляціях масами, невігластві й обмеженості, культі померлих царів і героїв, у складності й суперечливості самого процесу пізнання тощо. Однак такі спроби з’ясування витоків релігії мали переважно спекулятивний характер, були поширені у вузькому колі інтелектуалів, філософів.
Упродовж тривалого часу відповіді на питання про витоки релігії були пріоритетом богословів, духовенства, найперше представників авраамічних релігій. Згідно з традиціями юдаїзму, християнства, ісламу релігія має божественну природу, виникає разом зі створенням Богом людини (коли Бог «вдихнув» у людину життя), її первинний та єдино істинний зміст — віра в єдиного Творця, Господа, Всевишнього (див. Монотеїзм).
Окремі спроби осягнути витоки релігії припадають на епоху великих географічних відкриттів — зустрічі європейців із самобутніми культурними виявами та релігійними практиками інших народів, аборигенів нововідкритих земель.
Першою науковою працею, яка акцентувала увагу на проблемі витоків релігії, вважають розвідку історика та лінгвіста Ш. де Бросса «Про культ богів-фетишів» (1760). Учений увів до наукового обігу поняття «фетишизм» (яке запозичив із творів європейських мандрівників Західною Африкою). Під фетишизмом Ш. де Бросс розумів витокову, елементарну форму релігії — поклоніння різноманітним матеріальним предметам і явищам природи, які первісна людина одухотворювала через почуття страху й безпорадності перед навколишнім світом, приписувала їм надприродну силу та можливості. Автор виявив і проаналізував паралелі в релігіях Західної Африки та інших країн світу, зокрема стародавніх Єгипту, Греції та Риму. У своїй праці вперше порушив питання існування закономірностей у розвитку релігійних вірувань та виснував про те, що пізнання цього процесу можливе лише за порівняльного вивчення релігійних традицій різних народів.
Від 2-ї пол. 19 ст. загальноприйнята та поширювана християнськими богословами й церковниками концепція «створення релігії» зазнала серйозної критики, особливо після публікації праці Ч. Дарвіна «Про походження видів» (1859). Природничо-наукова ідея еволюції, яку вчений сформулював для біологічних видів, була запозичена, розвинена та адаптована іншими ученими-еволюціоністами до пояснення походження релігії. Вагомим внеском цих досліджень було запровадження до наукового обігу численних нових етнографічних даних. Це сприяло накопиченню емпіричного й теоретичного матеріалу в таких галузях знань, як-от фольклористика, мовознавство, археологія, етнографія, антропологія, психологія, соціологія та порівняльне вивчення міфології різних народів світу.
На перетині цих галузей наукового знання виникла наука про релігію — релігієзнавство, ключовим завданням якої стало об’єктивне, неупереджене вивчення релігій світу, а не апологетика панівних релігійних доктрин. У ході таких досліджень встановлено, що монотеїзм був результатом тривалого історичного процесу розвитку релігійних вірувань, а не вихідним пунктом релігійної історії. До витокових (первісних) форм релігії були віднесені уявлення та звичаї т. з. диких народів, свідоцтва про які були зібрані, ретельно вивчені та систематизовані етнографами й антропологами.
Залежно від специфіки певної галузі наукового знання чи методологічного підходу виникали різноманітні дослідницькі школи, які в різний спосіб обґрунтовували своє бачення походження релігії.
Питання про витоки релігії дотепер залишається предметом академічної полеміки, що уможливлює різноманіття й конкуренцію умоглядних концепцій, теорій і гіпотез.
Теорії походження релігії (19–20 ст.)
Переважна більшість теорій походження релігії були сформульовані в концептуальному вигляді у 2-й пол. 19 — 1-й пол. 20 ст.
Міфологічна школа
У 19 ст. широкої популярності в наукових колах набула міфологічна, або натуралістична школа в релігієзнавстві. Одним із її засновників став філолог та релігієзнавець Ф. М. Мюллер. Ключовий об’єкт вивчення — міфи давніх народів. Представники міфологічної школи стверджували, що стародавні люди в своїй уяві уособлювали, а потім — обожнювали небесні світила. Відтак у міфології вбачали головне джерело виникнення релігійних вірувань. Першою стадією розвитку релігії вважали культ природи. Пізніше, з погляду прихильників міфологічної школи, виник культ предків, згодом — шанування бога-Творця. За Мюллером, кожне з первісних племен спочатку мало власного бога (див. Плем'яного бога культ). Пізніше, внаслідок об’єднання племен, почали формуватися пантеони богів. Примітним є філологічний підхід дослідника до вивчення релігії та реконструкції давніх міфологічних систем на основі лінгвістичних досліджень.
Еволюціоністські теорії
Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. значного розвитку набули еволюціоністські теорії походження релігії. З-поміж найвідоміших представників еволюціонізму — філософ та соціолог Г. Спенсер. На його думку, еволюція первісних форм релігії розпочалася з появи вірувань у душу та її існування після смерті (у свідомості первісної людини такі вірування були тісно пов’язаними з культом предків). Автор розрізняв вірування в духів, які вважав старішими, та вірування в душі, які розглядав похідними від перших. У праці «Принципи соціології» (1874–1896) дослідник констатував, що основою виникнення будь-яких релігійних вірувань є культ духів померлих.
Не менш відома еволюціоністська концепція витоків релігії, висунута антропологом, фольклористом і релігієзнавцем Дж. Дж. Фрейзером. У праці «Золота гілка: Дослідження магії та релігії» (1890) учений визначив магію як початкову стадію релігійних уявлень. Вважав, що саме на ґрунті магічних обрядів виникають складніші релігійні системи (які, зрештою, трансформуються на кульмінаційну стадію сприйняття та пояснення дійсності — науку). Фрейзер розглядав магію як віру людини у власну могутність впливати на природні й надприродні сили та інших людей. На другій стадії — виникнення й розвитку власне релігійних вірувань — людина всі важелі могутності приписує надприродним істотам (духам, божествам) і звертається до них за допомогою (через посередництво) молитов і жертвопринесень. На третій стадії — науки — людина усвідомлює закони природи, які керують світом і віднаходить для них раціональне пояснення. Відтак, за Фрейзером, магія передує релігії, а тому ще не є власне релігією. Магію дослідник розглядає як певну сукупність специфічних методів (заклять, обрядів тощо), зорієнтованих на досягнення конкретних цілей. Вчений розпрацював класифікацію магії та сформулював основні принципи магії, деякі з висунутих ним ідей залишаються актуальними до нашого часу.
Антрополог Дж. Леббок (1834–1913; Велика Британія), своєю чергою, запропонував таку схему еволюції релігійних вірувань. Перша стадія — фетишизм, який, за авторською концепцією, характеризують вірування в те, що будь-яка людина здатна впливати на сферу надприродного. Наступна — тотемізм, що поступово розвивається до шаманізму, в основі якого — уявлення про доволі могутні надприродні сили, впливати на які здатні лише осібні носії знань і досвіду — шамани. Примітним у концепції Д. Лебокка є те, що відправним пунктом еволюції релігійних вірувань автор вважав атеїстичний світогляд (див. Атеїзм), який інтерпретував як цілковиту відсутність релігійних уявлень.
Анімістична концепція
Зажила популярності анімістична концепція походження релігійних вірувань, висунута етнологом і культурологом Е. Б. Тайлором. У праці «Первісна культура: дослідження розвитку міфології, філософії, релігії, мови, мистецтва та звичаїв» (1871) дослідник розглядав анімізм (віру в існування нематеріального двійника людини — душі) як початковий «мінімум релігії», від якого виводив подальшу еволюцію релігійних вірувань. Феномен релігії автор репрезентував як продукт еволюції людської свідомості. Мислення первісної людини вважав раціональним, але обмеженим у самопізнанні та пізнанні навколишньої дійсності, що, на думку вченого, стало головною причиною виникнення релігійних вірувань. Відтак ґенезу останніх пов’язував зі спробами пояснення «дикуном» таких фізіологічних та психологічних буттєвих станів, як-от життя і смерть, сон і неспання, здоров’я та хвороби. Головний недолік концепції Тайлора вбачають у ігноруванні соціального чинника еволюції релігійних вірувань.
Концепція преанімізму
Паралельно з еволюціоністськими теоріями виникла концепція преанімізму. Фундатор — соціальний антрополог та релігієзнавець Р. Р. Маретт. У праці «Початок релігії» (1909) Маретт висунув припущення, що всі живі релігії уґрунтовані на вірі в безособову, недиференційовану силу, уявлення про яку пов’язані з ірраціональним, емоційним початком в людині. Свої теоретичні узагальнення дослідник здійснив на основі праці англіканського священника і місіонера Р. Г. Кодрінгтона (1830–1922; Велика Британія) «Меланезійці: Нариси з їхньої антропології та фольклору» (1891), а тому позначив нове поняття меланезійським терміном «мана». У сучасній релігієзнавчій науці дефініція, сформульована дослідником, схарактеризована як «аніматизм». Заслуга теоретичних напрацювань Маретта полягає також у тому, що він серед перших наголосив на ірраціональному первні релігійних вірувань, джерелом виникнення якого є емоційно-вольова сфера людини.
До прихильників концепції преанімізму відносять також теолога й релігієзнавця Карла Бета (1872; Німеччина — 1959; США). У праці «Релігія та магія у первісних народів. Внесок в історію релігії до питання про початки релігії» (1914) К. Бет акцентує увагу на глибокій розбіжності між магією та релігією, проте, на відміну від Фрейзера, гадає, що магія та релігія виникли одночасно. При цьому дослідник констатував наявність у первісних релігійних віруваннях ідеї про існування певної надчуттєвої або «наддосвідної» сили. У пізнішій праці «Первісна релігія» (1917) вчений-богослов змінює свої погляди з преанімізму на користь концепції прамонотеїзму, де зазначає про первісне існування «пантеїстично подібного монізму» — універсального вірування, джерелом якого є божественне самооб’явлення.
Теорія прамонотеїзму
Наприкінці 19 — на початку 20 ст. набули подальшого розвитку й теологічні концепції, зокрема теорія прамонотеїзму (або первісного монотеїзму). Вперше в стислому вигляді її сформулював етнограф і літератор Е. Ленг у книзі «Становлення релігії» (1898). На сторінках цієї праці він звернув спеціальну увагу на образи вищих істот в релігійних уявленнях архаїчних суспільств. Його також зацікавило існування парапсихологічних здібностей серед деяких представників традиційних суспільств. У витоків релігійних вірувань, за поглядами Ленга, закладена віра у вищих істот, які є творцями світу, засновниками моральних норм та охоронцями первісного суспільного устрою.
Найповніше теорію прамонотеїзму розпрацював етнограф, антрополог і католицький священник В. Шмідт. Він присвятив обґрунтуванню своєї концепції 12-томну працю «Походження ідеї Бога» (1912–1955, 11 тис. машинописних сторінок). Автор доводив: за всім багатоманіттям відомих релігійних вірувань, зокрема й тубільних, можна віднайти залишки стародавньої віри в єдиного Бога-Творця. Саме вона передувала всім іншим формам релігії. Згідно з концепцією дослідника, те, що більшість вчених вважають формами первісних релігійних вірувань, є посутньо виявами дееволюції початкової монотеїстичної релігії. Для підтвердження своєї теорії Шмідт залучив величезний масив історичних, етнологічних та лінгвістичних фактів, на основі якого переконував, що найдавнішою релігією людства був саме первинний монотеїзм. Ще у первісному суспільстві він зазнав суттєвої деградації, але був «остаточно відновлений» завдяки «приходу на Землю Господа Ісуса Христа». Проте факти, які суперечили цій теорію, Шмідт залишав поза межами уваги.
У контексті сучасності концепція прамонтотеїзму набула підтримки і в богословських колах православного християнства. Найпопулярніше формулювання прамонотеїстичних поглядів здійснив наприкінці 20 ст. богослов і релігійний історик О. Мень. На його думку, гріхопадіння людства за своєю сутністю аналогічне до «релігійного падіння», яке в площині релігійних вірувань первісної людини втілено у культі природи та магізмі — вірі в можливість людини за допомогою спеціальних формул, заклинань та обрядодій впливати на природний і надприродний світи. Згідно з авторською інтерпретацією, остаточний розвиток та піднесення до «правдиво релігійних вірувань» знаменує виникнення християнства.
У межах розвитку теорії прамонотеїзму теолог та релігієзнавець Натан Седерблум (повне ім’я — Ларс Олаф Юнатан; 1866–1931; Швеція) запропонував своєрідний компроміс між різними теоріями походження релігії. Віра в єдиного Бога — основа його концепції, але до такої віри, на думку дослідника, людина може прийти паралельними шляхами: завдяки уявленням в існування душі (анімізм), через віру в безособову силу (аніматизм) або ж віру в Творця.
Соціологічна школа
Серед широкої палітри концепцій походження релігії однією з найвпливовіших у релігієзнавчій науці 19–20 ст. стала соціологічна школа. Її фундатор соціолог Е. Дюркгейм вважав, що основним змістом поняття «священне» постає власне суспільство, яке «обожнює само себе». На думку вченого, боги — це своєрідна символізація соціальних утворень. Релігійні вірування є породженням спільнотного, соціального способу життя. Соціальне завжди зринає на передньому плані, а суспільство неможливе без «колективних уявлень» і релігії зокрема. Автор підкреслює важливість здійснення в соціумі релігійного ритуалу: «важливішим є те, що люди роблять, ніж те, у що вони вірять». У праці «Первісні форми релігійного життя» (1912) Дюркгейм на основі досліджень аборигенів Австралії доходить висновку, що такою формою є тотемізм. Причому самий тотем — це символізація соціальної спільноти австралійських аборигенів, унаочнене для них відбиття первісної соціальної структури. Дослідник неодноразово підкреслював єдність релігії та суспільства в їхньому виникненні та існуванні. Протиставляв релігії магію, яка, на його думку, за своєю сутністю є асоціальною.
Наукові розвідки Дюркгейма продовжили його учні Анрі Юбер (1872–1927; Франція) та М. Мосс. Вони наголошували на домінуванні в архаїчному суспільстві колективних уявлень, що здійснюють безпосередній вплив на форми витокових релігійних вірувань. Дослідники розвивали концепцію Дюркгейма про дихотомічний поділ світу в свідомості первісних людей на профанний і сакральний. Відзначали наявність первісного релігійного соціоцентризму, який виявлявся у структурі первісної соціальної спільноти.
Теорія позалогічного мислення
Оригінальною з-поміж теорій походження релігії постає концепція позалогічного, або дологічного мислення, нібито властивого первісній людині. Її висунув учень Е. Дюркгейма, філософ і антрополог Л. Леві-Брюль. У праці «Первісне мислення» (1922) він вказував, що мислення первісної людини суттєво відрізняється від мислення людини сучасної. Перше підлягає закону партиципації (співпричетності), яка ґрунтується на містичних та афективних способах сприйняття реальності, а відтак стає передумовою для виникнення первісних релігійних вірувань. За Леві-Брюлем, архаїчна людина мислить у позалогічний спосіб, для якого абстрактні категорії не властиві. Вияви витокових форм релігійних вірувань у рамках авторської концепції постають як явища, не сумісні з погляду логіки та здорового глузду.
Критичну позицію щодо концепції Леві-Брюля посів представник філософського структуралізму — етнолог К. Леві-Стросс. У однойменній праці («Первісне мислення»; 1962) Леві-Стросс на базі багатого зібраного емпіричного матеріалу доводить просто протилежні тези стосовно первісних виявів релігійних вірувань. Підґрунтя дискусії дослідників — проблема когнітивної (мисленнєвої) здатності первісної людини до сприйняття довколишньої дійсності. Якщо Леві-Брюль всіляко намагався обґрунтувати «примітивність» мислення та релігійних вірувань представників архаїчних соціальних утворень, то Леві-Стросс, навпаки, на основі структурного аналізу первісних вірувань, символів та їх інтерпретації прагнув показати надзвичайну складність архаїчних релігійних вірувань та когнітивних здібностей первісної людини. На його думку, вони жодним чином не поступаються мисленнєвим задаткам сучасної цивілізованої людини.
Функціоналістський підхід
Новий спосіб концептуалізації проблеми виникнення релігійних вірувань, який постав у дослідницьких колах 20 ст., — функціоналізм. На відміну від представників інших шкіл та підходів функціоналісти у своїх теоретичних висновках оперували матеріалами польових антропологічних досліджень, досвіду власних спостережень під час перебування в середовищі аборигенних народів. Особливість функціоналістського підходу полягає в тому, що релігію кожного соціального утворення вчені розглядали як єдине ціле, тісно пов’язане зі способом життя архаїчного соціуму та його компонентами.
Так, один із засновників функціоналізму антрополог Б. К. Малиновський розрізняв релігію та магію (певною мірою наслідуючи Д. Фрейзера). Останню він називав «псевдонаукою», що спрямована прагматично та заснована на примітивному розумінні й використанні причиново-наслідкових зв’язків. На думку вченого, архаїчні люди вдаються до магічних прийомів лише в тому разі, коли не впевнені у власному майбутньому чи успішному результаті певної справи або ж за відсутності раціональних засобів для досягнення мети. Дослідник розвинув «магічну» концепцію походження первісних релігійних вірувань, збазовану на ідеї, що емоційні переживання людиною надії та страху спонукають її до магічних способів взаємодії з довколишнім світом. Розкриття Малиновським механізму формування та функціонування релігійного комплексу як взаємозв’язків між цілим і частиною, уможливили розширення уявлень про соціально-психологічну значимість релігійного феномену.
Продовжувачем та модифікатором концептуальних засад функціоналізму та засновником структурного функціоналізму став антрополог А. Редкліфф-Браун. На противагу Малиновському він визнавав цінність історичного методу та достовірність історичних реконструкцій у контексті вивчення витоків релігійних вірувань. На його думку, первісна релігія можлива завдяки тому, що первісний соціум зберігає фундаментальні соціальні цінності. Відтак релігійні вірування в первісних суспільствах, поруч із правом та моральними нормами, відіграють функцію контролю за поведінкою. Якщо Малиновський вважав, що релігійні обряди виконують лише тоді, коли в первісних людей виникають почуття тривоги та страху, то Редкліфф-Браун — навпаки, що почуття тривоги і страху виникають саме тоді, коли традиційні релігійні обряди не виконують. Згідно з концепцією вченого, дисгармонійні екзистенційні почуття, пов’язані з первісними релігійними віруваннями, може виправити лише своєчасне виконання належних церемоній.
Психоаналітична концепція
Своєрідну концепцію витоків релігії запропонував засновник школи психоаналізу З. Фройд. Крізь призму своєї теорії, що вплинула на розвиток філософії, науки, медицини, антропології, літератури, інтелектуальних і мистецьких рухів 20 ст., Фройд вважав релігію «загальнолюдським нав’язливим неврозом», що нібито відтворює пригнічені бажання та страхи людини. Інакше кажучи, для вченого релігія постала формою патології, хворобою, яку потрібно лікувати. Підкреслював хибність та ілюзорність релігійних вірувань. У праці «Тотем і табу» (1913) розглянув Едіпів комплекс (зі психоаналітичного погляду витлумачений як виникнення табу на інцест) у ролі своєрідного першопоштовху для з’яви такої первісної форми релігійних вірувань, як-от тотемізм.
Послідовником і водночас модифікатором фрейдівської психоаналітичної теорії став К. Г. Юнг. Автор концепції «колективного несвідомого» розглядав первісні релігійні вірування як своєрідний захист індивіда від негативних впливів самого ж «колективного несвідомого». Згідно з поглядами Юнга, архетипи — найдавніші універсальні загальнолюдські ідеї та уявлення, які є втіленням загальнолюдського досвіду, та оприявнюються у символізованій формі — міфах, релігійній та художній творчості. Відтак, на думку вченого, первісні релігійні вірування за своєю сутністю є нічим іншим як колективною творчістю самого первісного суспільства.
Феноменологічна концепція
Серед яскравих представників феноменологічного підходу (див. Феноменологія) — релігієзнавець М. Еліаде. Він взагалі відкинув доцільність вивчення витоків релігійних вірувань через різноманітні форми їхнього вияву. Дослідник акцентував увагу на загальних, внутрішніх смислах, закладених у релігійно-обрядовій діяльності архаїчних колективів. Феноменологічний підхід у такий спосіб тяжіє до вивчення ахронної природи «релігії в собі», утверджує думку про позаісторичний характер релігії, якій притаманна «сокровенна сутність».
Інші теорії
Наприкінці 19 — у середині 20 ст. в середовищі радянських релігієзнавців неабиякою популярністю користувалася теорія безрелігійного періоду в історії людства. Її прихильники стверджували, що на ранніх етапах розвитку суспільства люди не мали релігійних вірувань, оскільки їхня свідомість була безпосередньо пов’язаною з практикою повсякденного буття й ще не могла створювати жодних абстракцій, зокрема релігійних. Дослідники підтверджували свої міркування свідченнями про існування племен такого низького рівня культурного розвитку, де нібито повністю були відсутні релігійні уявлення та поняття. Проте після ретельного вивчення способу життя цих племен, їхніх звичаїв, мов, ментальності, а особливо після встановлення з ними довірливого спілкування, вчені завжди віднаходили елементи релігійних вірувань та культової практики. Отже, теорія існування безрелігійного періоду в історії людства дотепер є лише гіпотезою, яку на даному етапі розвитку науки неможливо ні підтвердити, ані спростувати. З огляду на те, що процес антропогенезу тривав кілька мільйонів років і той факт, що більша частина історії людства вивчена недостатньо, сучасні релігієзнавці скептично ставляться до теорії безрелігійного періоду.
Сучасні погляди
Науковці зі впевненістю констатують, що найпростіші форми релігійних вірувань існували вже 40 тисячоліть тому. Саме до цього часу відносять появу людини сучасного типу (гомо сапієнс), яка істотно відрізнялася від своїх імовірних попередників фізичною будовою тіла, фізіологічними та психологічними характеристиками. Та головною її відмінністю була здатність до створення загальних понять та абстракцій досить високого рівня. Про існування релігійних вірувань у цей віддалений період людської історії свідчить практика поховання померлих. Встановлено, що людина розумна ховала членів первісного колективу у спеціальних місцях, причому покійників попередньо «готували» до потойбічного життя. Часом їхні тіла покривали шаром червоної охри, залишали поруч із ними зброю, інвентар, предмети домашнього вжитку, прикраси тощо. Це свідчить: первісні люди мали певні уявлення про те, що поряд зі світом повсякденної дійсності існував інший світ, де перебували померлі.
Релігійні вірування сапієнтної людини знайшли своє відбиття у творах печерного живопису, які були виявлені в 19–20 ст. у Південній Франції та Північній Іспанії. Переважна більшість наскельних малюнків відображали сцени полювання, людей і тварин, іноді людей, одягнених у шкіру тварин та маски фантастичних зооантропоморфних істот. Аналіз цих малюнків дозволяє виснувати, що первісна людина вірила в особливого роду зв’язок між людьми й тваринами, а також у можливість впливати на поведінку тварин за допомогою магічних засобів.
Археологами знайдені прадавні кам’яні, глиняні та дерев’яні фігурки, пов’язані з культом родючості, культом предків та вшануванням предметів, які дарувади удачу або рятували від небезпеки. Дослідження цих знахідок та порівняння їх із культовими предметами та віруваннями «примітивних народів» (що їх які стали вивчали антропологи, етнологи та релігієзнавці) призвели до висновку, що найдавнішими формами релігійних вірувань були тотемізм, фетишизм, анімізм, магія, обряди ініціації (переходу), культ предків, шаманізм тощо. Природа цих вірувань є досить складною, її інтерпретують по-різному, проте більшість дослідників певні, що витоки уявлень про надприродне варто шукати в умовах життя віддалених пращурів людства та особливостях їхньої свідомості.
Наявна багатоманітність теорій походження релігії засвідчує складність самого феномену дослідження та недосконалість наявних ретроспективних методів у пізнанні релігійних явищ глибокої давнини.
Джерела
- Radcliffe-Brown A. R. Structure and Function in primitive society. Glencoe : The Free Press, 1952. 220 p.
- Hubert H., Mauss M. Sacrifice: Its Nature and Functions. Chicago : University of Chicago Press, 1964. 166 р.
- Evans-Pritchard Е. Е. Theories of Primitive Religion. Oxford : Clarendon Press, 1965. 140 р.
- Brosses Ch. de. Du culte des dieux fétiches, ou Parallèle de l'ancienne religion de l'Égypte avec la religion actuelle de Nigritie. Farnborough : Gregg International, 1972. 285 p.
- Bengtson D. R. R. R. Marrett and the Study of Religion // Journal of the American Academy of Religion. 1979. Vol. 47. № 4. Р. 645–659.
- Malinowski В. Magic, Science and Religion and Other Essays. Prospect Heights : Waveland Press, 1992. 274 р.
- Леві-Строс К. Первісне мислення / Пер. з фр. С. Йосипенка. Київ : Український Центр духовної культури, 2000. 324 с.
- Еліаде М. Священне і мирське; Міфи, сновидіння і містерії; Мефістофель і андрогін; Окультизм. Ворожбитство та культурні уподобання / Пер. з нім., фр., англ. Г. Кьорян, В. Сахно. Київ : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. 592 с.
- Дюркгайм Е. Первісні форми релігійного життя: тотемна система в Австралії / Пер. з фр. Г. Філіпчука, З. Борисюк. Київ : Юніверс, 2002. 424 с.
- Frazer J. G. The Golden Bough. Mineola : Dover Publications, 2002. 768 р.
- Tylor E. B. Primitive Culture. Researches into the Development of Mythology, Philosophy, Religion, Art, and Custom : in 2 vol. Cambridge : Cambridge University Press, 2010. Vol. 1. 468 p.
- Lévy-Bruhl L. La Mentalité Primitive. London : Forgotten Books, 2020. 547 р.
- Фройд З. Тотем і табу / Пер. з нім. В. Б. Чайковського. Харків : Фоліо, 2023. 265 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Базик Д. В. Походження релігії теорії // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Походження релігії теорії (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.05.2024
