Спенсер, Герберт

Спе́нсер, Ге́рберт (англ. Spencer, Herbert; 27.04.1820, м. Дербі, Велика Британія — 08.12.1903, м. Брайтон, Велика Британія) — філософ, соціолог, один із засновників соціологічної науки, класик еволюціонізму (в соціології), ідеолог лібералізму.

Спенсер, Герберт (Spencer, Herbert)
Народження	27.04.1820
Місце народження	Дербі
Смерть	08.12.1903
Місце смерті	Брайтон
Напрями діяльності	філософія, соціологія
Традиція/школа	еволюціонізм в соціології, ідеологія лібералізму

Життєпис

Народився в сім’ї вчителя. Навчався вдома під керівництвом батька й дядька. Відмовився здобувати освіту в Кембриджському університеті. 1837–1841 працював інженером-будівельником на залізницях міст Лондона та Бірмінгема. Звільнившись з роботи, займався журналістикою та політологією. 1845–1853 працював у журналі «Економіст» («The Economist»), від 1848 — на посаді редактора. 1853 отримав спадщину, що дало змогу присвятити життя науковій діяльності.

Похований на Гайгейтському цвинтарі в м. Лондоні.

Наукова діяльність

Теорія еволюції

Еволюційне вчення виклав у низці праць: «Перші начала» (1862) — вступному томі до «Системи синтетичної філософії», а також у «Принципах біології» (1864), «Принципах соціології» (1876–1896) та «Принципах етики» (1879–1893).

Розумів філософію як засіб інтеграції знання, що має пояснити єдність світу через універсальні принципи. Ставив за мету створення синтетичної філософії, яка мала об’єднати знання, отримані різними науками. Вважав, що всі галузі науки підкоряються єдиним законам.

Головним є закон еволюції, що лежить в основі розвитку як природи, так і людського суспільства, культури та мислення. Еволюція як універсальний процес для всіх рівнів буття йде від низької до високої і досконалішої організації. Усі речі у світі (неорганічні, органічні, надорганічні) змінюються з часом у певному напрямку — від стану однорідності до стану складності через диференціацію та інтеграцію. Прості, спочатку гомогенні форми стають складнішими й гетерогенними. Їхні частини дедалі більше диференціюються, але водночас — інтегруються та зорганізовуються.

Суспільство як організм і його продукти — мова, знання, уміння, матеріальні об’єкти — унаслідок прогресу ускладнюються і стають високоорганізованими. У первісному суспільстві всі його члени (воїни та мисливці) задовольняють потреби самостійно, а соціальна структура є мінімально диференційованою. Із розвитком відбувається спеціалізація діяльності, поділ праці, автономізація частин (формування окремих соціальних інститутів), а також взаємозалежність членів суспільства.

Органіцизм та функціоналізм

Один із засновників органіцизму та функціоналізму в соціології. Розглядав суспільство як цілісну систему, де кожен елемент виконує специфічну функцію (подібно до органів у біологічному організмі). Ці ідеї розвинув у працях «Вивчення соціології» (1873) і «Принципи соціології» (1876–1896), де прагнув зробити соціологію емпіричною та науково обґрунтованою дисципліною, подібною до біології.

Установив аналогії між суспільством і живим організмом:

• Структурна подібність. Як організм складається з клітин, так суспільство складається з індивідів. Із розвитком обидві системи стають складнішими завдяки поділу праці та спеціалізації.

• Функціональна залежність. У живому організмі всі органи взаємопов’язані й забезпечують життєдіяльність, виконуючи свої функції. У суспільстві соціальні інститути та групи залежать одне від одного, забезпечуючи виживання, стабільність і розвиток.

• Зростання складності. І суспільство, і організм розвиваються від простих форм до складних через диференціацію та інтеграцію. Розвиток суспільства супроводжується поділом праці, внаслідок якого соціальні інститути набувають специфічних функцій. Зростання спеціалізації супроводжується посиленням інтеграції, тобто тіснішою взаємодією й ефективнішою координацією між різними частинами суспільства, що забезпечує його цілісність. Вважав, що функціональний поділ праці сприяє гармонії, оскільки кожна частина системи працює на благо цілого.

• Самозбереження. Як організм має механізми для адаптації й виживання, так і суспільство здатне розвивати механізми для підтримання стабільності та розв’язання конфліктів.

Наголошував на відмінностях суспільства й організму. Зокрема, суспільство складається з незалежних індивідів, тоді як органи живого організму не мають автономії.

Розглядаючи суспільство як органічну систему, прагнув уподібнити соціологію до природничих наук (теоретичні та методологічні засади природничих наук). Соціологія має використовувати спостереження, аналіз порівняльний та емпіричні дослідження для вивчення соціальних систем.

Соціал-дарвінізм

Один із ідеологів соціал-дарвінізму. Популяризував концепцію «виживання найсильніших» («survival of the fittest»), яку застосовував до аналізу соціальних структур і процесів. Поняття «виживання найсильніших» уперше сформулював у праці «Принципи біології» (1864), а соціальні наслідки цієї концепції виклав у «Соціальній статиці» (1851, 1878) та збірці політичних есеїв «Людина проти держави» (1884). Використав це поняття, щоб пояснити закономірність, згідно з якою як у природі, так і в суспільстві найкраще адаптовані до умов середовища мають більше шансів на виживання та розвиток. На його думку, суспільство розвивається подібно до біологічних організмів: через конкуренцію, боротьбу за існування та природний добір. Виступав проти ідей революції соціальної, а також втручання держави в природні соціальні процеси (наприклад, через соціальну допомогу або регулювання економіки), що порушує закони еволюції. Вважав, що боротьба держави з бідністю не даватиме користі, а лише сприятиме поширенню соціального паразитизму — збільшенню людей, які не хочуть працювати, а бажають жити лише користуючись соціальною допомогою.

Типологія суспільств

Залежно від рівня організації виокремлював суспільства прості та складні. Прості мають однорідну структуру, без чіткого поділу праці, ієрархія соціальна мінімальна або її немає (первісні мисливсько-збиральницькі спільноти). Складним суспільствам властива розгалужена соціальна структура, розвинений поділ праці, чітка ієрархія, зокрема політичної та економічної системи (індустріальні держави).

Відповідно до способу організації влади та характеру суспільної діяльності розрізняв суспільства військові та промислові. Основою соціальної організації військового суспільства є примус, сувора дисципліна, централізована влада (див. Централізація), підпорядкованість соціальних інститутів інтересам війни та захисту територій. Держава втручається в промисловість, торгівлю, духовне життя. Основна мета такого суспільства — підтримувати безпеку й розширювати території.

Ознаки промислового суспільства: добровільна кооперація; обмін, конкуренція та поділ праці як підґрунтя економіки; децентралізація влади; основна роль держави — задовольняти матеріальні та духовні потреби індивідів, реалізувати їхні права і свободи.

Цю типологію розпрацював у «Принципах соціології», зокрема в розділах, присвячених порівнянню військового й промислового типів суспільств.

Учення про соціальні інститути

У «Принципах соціології» трактував соціальні інститути як сукупності організованих структур і норм, що регулюють життєдіяльність суспільства.

Класифікував соціальні інститути за основними функціями та ролями в суспільстві:

• політичні (внутрішньорегулятивні) — забезпечують порядок, захист і управління суспільством; еволюціонують від авторитарних форм (військових суспільств) до демократичних (промислових суспільств);

• обрядові (церемоніальні) — спрямовані на встановлення та збереження традицій, звичаїв і норм соціальних, регулювання повсякденної поведінки людей;

• промислові та професійні — регулюють виробництво, розподіл і споживання матеріальних благ; є основою для спеціалізації праці та взаємозалежності між членами суспільства;

• домашні (сімейні) — забезпечують відтворення та виховання нових поколінь, а також регулюють стосунки між членами сім’ї;

• релігійні (церковні) — відповідають за формування світогляду, моральних норм (храми, церкви, приходські школи).

Головні принципи функціонування соціальних інститутів:

• спеціалізація — у процесі еволюції соціальні інститути стають усе більш спеціалізованими, виконуючи чітко визначені функції;

• інтеграція — інститути взаємодіють і формують єдину систему, яка підтримує стабільність суспільства;

• еволюційні зміни — інститути змінюються з розвитком суспільства, відповідаючи на нові потреби;

• взаємозалежність — функціонування одного інституту впливає на діяльність інших, що забезпечує цілісність соціальної системи.

Дослідження з психології, антропології та біології

У межах синтетичної філософії присвятив окремі праці проблемам психології, антропології та біології. У «Принципах психології» (1855, доповнене видання — 1870) розглядав психіку як еволюційне явище, що виникає внаслідок адаптації організму до зовнішнього середовища.

Психологію розумів як природничу науку, у якій закономірності психіки пояснено через нервові процеси та поведінку. Ідеї Спенсера вплинули на становлення функціоналізму в психології, зокрема на погляди В. Джеймса та Дж. Дьюї.

В антропології вивчав еволюцію релігії, звичаїв, родини та політичної організації в різних культурах. Його підхід базувався на компаративному аналізі первісних і сучасних суспільств. У «Принципах соціології» розглянув антропологічні дані як підґрунтя для класифікації типів соціальних інститутів і стадій еволюції культури.

У біології одним із перших застосував поняття адаптації, стабільності середовища, внутрішньої організації, а також розвинув ідею універсального закону еволюції, що діє як у живих організмах, так і в суспільстві. Його ідеї вплинули на формування еволюційної етики, соціобіології.

Ідеї лібералізму

Основою прогресу суспільства вважав індивідуальну свободу, обмеження ролі держави та ринкову конкуренцію. Виступав за мінімальне втручання держави в економіку та соціальне життя. Вважав, що держава повинна виконувати лише базові функції: захист громадян, забезпечення правового порядку та національної оборони. Відстоював свободу слова, думки, совісті (див. Свободи громадянські) та підприємницької діяльності.

Критикував ідеї соціалізму та будь-які форми державного патерналізму, вважав їх такими, що суперечать природним законам. Негативно ставився до ідей перерозподілу багатства. У праці «Основи етики» (1879) виклав принцип «справедливої свободи», згідно з яким кожна людина має право діяти вільно, доки це не обмежує свободу інших.

Виступав проти державної цензури та фінансової підтримки релігії. Ці позиції відповідали його ліберальним переконанням, принципу індивідуальної свободи.

Визнання

Член філософської секції Французької академії моральних і політичних наук, Американського філософського товариства (обидва — з 1883).

1902 номінований на Нобелівську премію з літератури за вагомий внесок у розвиток філософської та етичної думки. Премію не здобув, однак номінація свідчила про міжнародне визнання його гуманітарного доробку.

Ідеї Спенсера вплинули на формування класичної соціології, філософії науки, політичної теорії та педагогіки. Його органіцизм та концепція еволюції стали фундаментальними для структурно-функціонального аналізу суспільства, зокрема в працях Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, Н. Лумана. Теза про виживання найсильніших у суспільстві вплинула на економічний лібералізм, хоч згодом її розкритикували як прояв соціального дарвінізму. Наприкінці 19 — на початку 20 ст. його погляди викладали в університетських курсах, вони позначилися на формуванні буржуазної ліберальної ідентичності.

Твори Спенсера перекладено німецькою, італійською, іспанською, французькою, російською, японською, китайською та іншими мовами.

Додатково

Однією з рис Спенсера було його небажання читати чужі твори (цим схожий на іншого основоположника соціології — О. Конта). Якщо й читав чиїсь праці, то лише заради того, щоб знайти підтвердження своїм гіпотезам. Це призвело до появи низки скандальних ідей і бездоказових суджень про еволюцію світу.

Кваліфікував суспільство як соціальний організм, у якому різні елементи виконують спеціалізовані функції, що забезпечують його життєздатність. Вважав, що еволюція призведе до ускладнення суспільних структур і зростання соціальної координації.

У філософії розвивав ідею агностицизму, стверджуючи, що істинна природа реальності недоступна для людського розуміння.

Праці

1. Education: Intellectual, Moral, and Physical. New York : D. Appleton, 1861. 284 p.
2. System of Synthetic Philosophy : in 10 vol. London : Williams and Norgate, 1862–1893.
3. The Principles of Biology : in 2 vol. London : Williams and Norgate, 1864–1867.
4. Social Statics. New York : D. Appleton, 1882. 524 p.
5. The Study of Sociology. New York : D. Appleton, 1896. 412 p.
6. The Principles of Ethics : in 2 vol. New York : D. Appleton, 1898.
7. The Principles of Psychology : in 2 vol. 4th ed. London : Williams and Norgate, 1899.
8. The Principles of Sociology : in 3 vol. New York : D. Appleton, 1906.

Література

1. Федорченко П. Концепція соціальної диференціації та соціальних інституцій Г. Спенсера // Філософська і соціологічна думка. 1992. № 1. С. 100–104.
2. Танчер В. В. Герберт Спенсер — перший гранд соціології // Філософська і соціологічна думка. 1992. № 1. С. 92–99.
3. Пилипенко В. Є. Спенсер Герберт // Мартинюк І., Степаненко В., Казаков В. та ін. Теоретики світової соціології: життя та творчий спадок. Київ : Інститут соціології НАН України, 2015. С. 38–50.
4. Turner J., Abrutyn S. Returning the «Social» to Evolutionary Sociology: Reconsidering Spencer, Durkheim, and Marx’s Models of «Natural» Selection // Sociological Perspectives. 2017. Vol. 60. Is. 3. P. 529–556.
5. Рахманов О. А., Бульбенюк С. С., Манелюк Ю. М. Історія соціології : у 2 кн. Київ : Київський національний економічний університет, 2017. 280 с.
6. Offer J. Herbert Spencer, Sociological Theory, and the Professions // Frontiers in Sociology. 2019. Vol. 4. № 77. P. 1–11.
7. Абрамова О. В., Бурдун В. В. Педагогічні ідеї Герберта Спенсера і євроінтеграційні процеси формування української сучасної освіти // Перспективи та інновації науки. Серія: Педагогіка. Серія: Психологія. Серія: Медицина. 2024. № 12 (46). С. 76–88.

Автор ВУЕ

М. Н. Єнін, В. Є. Пилипенко

Покликання на цю статтю: Єнін М. Н., Пилипенко В. Є. Спенсер, Герберт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Спенсер, Герберт (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.03.2025