Прамонотеїзм

Прамонотеї́зм (від пра... і монотеїзм), первісний монотеїзм — теорія походження релігії, що вбачає в єдинобожжі первісний, вихідний щабель розвитку релігійної свідомості.

Історична довідка

Стрижнева ідея теорії прамонотеїзму полягає в тому, що залишки прадавньої віри в єдиного Бога-Творця проступають крізь усе розмаїття історичних релігійних вірувань, зокрема й «дикунських», «примітивних».

Першими прихильниками ідеї первісного монотеїзму були представники т. з. міфологічної школи. Так, Я. Грімм, застосовувавши порівняльний підхід до вивчення мови та міфології європейських народів, виснував, що подібність фольклорних текстів і легенд зумовлена вірою в єдине божественне начало. Припускав, що колись єдине божество у пізнішій язичницькій свідомості розділилося на тріади та додекади (від грец. δώδεκα — дванадцять). Фольклорист і міфограф В. Маннгардт (1831; тепер Німеччина — 1880; тепер Польща), дослідник міфології Північної Європи та країн Балтії, приписував язичникам почуття «Божественної одиниці». Історик і етнограф Е. Ленг міркував про первісну віру у Вище буття, Творця, яку пізніше витіснив політеїзм.

Концепція прамонотеїзму набула систематичного розвитку в працях етнографа, лінгвіста, католицького священника й богослова В. Шмідта («Походження ідеї Бога», тт. 1–12; 1912‒1955) та його наступників. Дослідник узагальнював обширні етнографічні відомості, здобуті польовими дослідженнями серед народів Африки, Океанії, Північної Америки, та намагався виявити в них схожі примітивні вірування у верховну істоту — ознаку древнього єдинобожжя. Протиставляв свої погляди анімістичній теорії походження релігії (див. Анімізм). Прагнув довести, що давній образ єдиного небесного Бога-Творця був пізніше спотворений язичницькою свідомістю внаслідок розвитку господарства, особливо землеробства, яке зумовило релігійне шанування природи, а також поширенням тотемізму, фетишизму, магії, міфології. Усе це затьмарило первинні «чисті» вірування в Бога Отця. З такого погляду пізніші монотеїстичні релігії є посутньо поверненням до витокових уявлень людства, а не пізнім щаблем розвитку релігійної свідомості.

Головними опонентами теорії прамонотеїзму постали різні версії еволюціонізму, які розглядали розвиток релігійної свідомості як історичний поступ від простіших до складніших форм. Серед найвідоміших критиків позиції В. Шмідта — історик і феноменолог релігії Р. Петтаццоні (1883‒1959; Італія).

Значення

Теорія прамонотеїзму не здобула широкої підтримки у сучасному релігієзнавстві, чимало етнографічних даних, на які вона спиралася, виявилися фальшованими або некоректно витлумаченими. Доведено факти довільного маніпулювання історичними, етнологічними та лінгвістичними матеріалами із заздалегідь визначеною метою — надати історії релігії богословської інтерпретації. Проте цю теорію дотепер часом використовують при обґрунтуванні теологічних підходів. До неї зверталися, зокрема, представники російської православної апологетики з метою осмислити виникнення та еволюцію релігії в парадигмі християнського монотеїзму, затаврувати язичництво як феномен деградації релігійної істини, спростувати наукові концепції ґенезису релігії.

Література

1. Durkheim E. The Elementary Forms of the Religions Life / Trans. from fr. by K. E. Fields. New York : The Free Press, 1995. 464 p.
2. Академічне релігієзнавство / За наук. ред. А. Колодного. Київ : Світ Знань, 2000. 862 с.
3. Панков Г. Апологетика прамонотеїзму в православній думці ХІХ — поч. ХХ ст. // Українське релігієзнавство. 2003. № 25. С. 31‒39.
4. Swinburne R. The Existence of God. Oxford : Clarendon Press, 2004. 363 p.
5. Колодний А., Красніков О. Походження релігії теорії // Українська релігієзнавча енциклопедія : у 4 т. / За ред. А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2023. Т. 2. С. 670‒671.

Автор ВУЕ

А. М. Колодний

Покликання на цю статтю: Колодний А. М. Прамонотеїзм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Прамонотеїзм (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.05.2025