Фройд, Зиґмунд

Sigmund Freud, by Max Halberstadt (cropped).jpg

Фро́йд, Зи́ґмунд (нім. Freud, Sigmund; 06.05.1856, м. Фрайберг, тепер м. Пршибор, Мораво-Сілезький край, Чехія — 23.09.1939, м. Лондон, Велика Британія) — австрійський психолог, лікар-психіатр, невролог, засновник школи психоаналізу.

Фройд, Зиґмунд

(Freud, Sigmund)

Рік народження 1856
Місце народження Пршибор, Мораво-Сілезький край, Чехія
Рік смерті 1939
Місце смерті Лондон, Велика Британія
Alma mater Віденський університет, Відень
Напрями діяльності психологія, психіатрія, неврологія
Традиція/школа психоаналіз


Відзнаки

Премії премія Гете (1930)



Життєпис і діяльність

Походив з багатодітної єврейської родини (повне ім’я — Сигізмунд Шломо Фройд). Мріяв про військову чи політичну кар’єру, проте в силу етнічного й соціального походження та антисемітських настроїв у тогочасній Австрії був обмежений у виборі майбутнього фаху.

1873 вступив на медичний факультет Віденського університету. 1876–1881 — працював у лабораторії психології Е. Брюкке (вивчав ґістологію нервових клітин) й одночасно у Віденському Інституті фізіології; писав статті з анатомії та неврології. 1881 отримав звання доктора медичних наук.

Від 1881 вів клінічну практику (хірургія, неврологія, психіатрія, дерматологія) у Віденський міській лікарні, набув авторитету як лікар-невропатолог.

1885 успішно пройшов конкурс на місце приват-доцента кафедри неврології Віденського університету й очолив неврологічну клініку Віденського педіатричного інституту. 1885–1886 — стажувався у психіатра Ж. М. Шарко (неврологічна клініка Сальпетрієр у м. Парижі), відомого застосовуванням гіпнозу для лікування психічних захворювань. Під впливом особистості й методів роботи учителя визначився у напрямі власних досліджень. Активно працював у галузі невропатології, досліджував зв’язок між сексуальними проблемами й психічними розладами. Повернувшись до м. Відня, розробив власну психотерапевтичну техніку.

Від 1896 розроблював основні положення теорії та практики психоаналізу як особливого методу терапії неврозів; писав книги й статті з проблем медичної психології. Навколо З. Фройда гуртується коло послідовників, які утворили неформальне «Психологічне товариство». Останнє реорганізоване 1908 у «Віденське психоаналітичне товариство» (серед його членів: А. Адлер, О. Ранк, К. Абрахам, Ш. Ференці та інші).

5.03.1902 цісар Франц Йосиф I підписав офіційний указ про присвоєння З. Фройду звання професора-асистента.

У наступні роки спрямував дослідницькі пошуки на проблему несвідомого. На засадах виробленої концепції намагався зрозуміти не тільки невротичні симптоми, але всі вияви людської психіки, витлумачити явища моралі, релігії, мистецтва, науки, суспільства тощо.

Від 1923, страждаючи на рак піднебіння, переніс 32 операції, відмовився від викладання й публічної діяльності.

Після входження Австрії до складу Німеччини (1938) та антисемітську політику націонал-соціалістів, Фрейд і його родина зазнали переслідувань. Завдяки особистим зв’язкам і значним коштам, внесеним принцесою Марі Бонапарт, змогли емігрувати до Англії. Численні родичі Фрейда, серед яких і чотири його рідні сестри, загинули в концтаборах.

Змучений хворобою, на власне прохання 1939 вдався до евтаназії.

Науковий внесок

З. Фройду належить значна кількість наукових відкриттів; однак його інноваційні теорії, гіпотези, методи й методики лікування як за життя, так і після смерті були предметом гострих дискусій. Висловлені полярні оцінки теоретичного і практичного доробку З. Фройда: від визнання глибини й новаторства його ідей — до звинувачень у псведонауковості та «інтелектуальному шарлатанстві». Попри те, значний вплив фройдизму на розвиток філософії, науки, медицини, антропології, літератури, інтелектуальних і мистецьких рухів 20 ст. є загальновизнаним.

До основних досягнень З. Фройда відносять:

  • створення першої ґрунтовної концепції психології особистості («психодинамічної теорії особистості»);
  • вироблення оригінального психотерапевтичного методу лікування невротичних розладів;
  • заснування нової дослідницької парадигми в медичних, психологічних і філософських науках, що визнає значущість несвідомого й підсвідомого у психічних процесах, поведінці та діяльності людей і груп;
  • створення оригінальної концепції людської культури як продукту сублімації, переспрямування енергії несвідомого;
  • легітимація досліджень сексуальних проблем, типів і розладів статевої поведінки людини (табуйованих тем для тогочасного суспільства).

Найважливішими ідеями фройдівської концепції визнані:

  • виділення специфічних фаз психосексуального розвитку людини та обґрунтування їх значення для становлення особистості;
  • розробка трикомпонентної структурної моделі психіки, що змодельована як напружена, конфліктна єдність «Ід» (з лат. «Воно»), «Его» («Я») та «Супер-Его» («Над-Я») (див. Структура психіки, Психоаналіз);
  • вчення про несвідоме як найзначнійшу частину психіки; припущення про його енергетичну природу (взаємодію енергетичних потоків, породжуваних інстинктами життя («Ерос») та інстинктами смерті («Танатос»));
  • вироблення теорії «Едіпового комплексу» та «комплексу Електри»;
  • виявлення та опис захисних механізмів, функціонуючих у психічній діяльності людини (витіснення, проекції, заміщення, сублімації тощо);
  • розробка новаторських терапевтичних методик, насамперед методу вільних асоціацій і тлумачення сновидінь.

Основні праці

Серед знакових теоретичних праць: «Про психічні механізми феномену істерії» («Über den psychischen Mechanismus hysterischer Phänomene zusammen mit Breuer», 1893), «Тлумачення сновидінь» («Die Traumdeutung», 1900), «Тотем і табу» («Totem und Tabu», 1913), «Лекції зі вступу до психоаналізу» («Vorlesungen zur Einführung in die Psychoanalyse», 1917), «По той бік принципу задоволення» («Jenseits des Lustprinzips», 1920), «Психологія мас і аналіз Я людини» («Massenpsychologie und Ich-Analyse», 1921), «Я та Воно» («Das Ich und das Es», 1923)та інші.

Основний корпус праць З. Фрейда зібраний у кількох багатотомних виданнях: 1) німецькомовне хронологічно упорядковане 18–томне зібрання творів, яке видавалося в Лондоні протягом 1940–1952 (Gesammelte Werke. Chronologisch geordnet. 17 Bände, dazu ein Registerband (Band 18) und ein Band mit Nachträgen (Band 19). Hrsg. v. Anna Freud u. a. Imago, London 1940–1952);

2) англомовне 26–томне зібрання «Стандартне видання всіх психологічних творів Зигмунда Фрейда», що видавалося протягом 1953–1974; перевидане у 1999 (The Standard Edition of the Complete Psychological Works of Sigmund Freud. Translated from the German under the General Editorship of James Strachey. In collaboration with Anna Freud. Assisted by Alix Strachey and Alan Tyson, 24 volumes. Vintage, 1999. [Reprint.]);

3) російськомовне 26–томне зібрання творів, започатковане Санкт-Петербурзьким Східно-Європейським інститутом психоаналізу в 2005, станом на 2019 продовжується;

4) у 2015 видрук повного зібрання праць З. Фройда мовою оригіналу в 23 томах (Sigmund Freud Gesamtausgabe (SFG)) розпочало німецьке видавництво «Psychosozial-Verlag». Проект розрахований до 2021, станом на 2019 видано 13 томів.

Визнання

1922 Лондонський університет визначив п'ятьох геніїв людства, серед яких названі З. Фройд та А. Айнштайн.

Володар премії Гете за вагомий внесок у науку й літературу (1930), почесний член Американської психоаналітичної асоціації, Французького психоаналітичного товариства, Британського психологічного товариства тощо.

Уявлення Фройда про суб’єктивну реальність людини; взаємодію несвідомих і свідомих процесів; ідея про захисні механізми «Я» — стають ключовими у розумінні психіки, застосовані у різних галузях психолого-психіатричного знання й суспільствознавства. На базі психоаналізу в 20 ст. виникає низка впливових шкіл і течій — фройдизм, неофройдизм, аналітична психологія, психоаналітична культурологія та ін.

Ідеї психоаналізу користувалися значною популярністю серед художників-сюрреалістів (Сальвадор Далі) та письменників-модерністів (зокрема, С. Цвейга, Т. Манна, Г. Гессе, Дж.Джойса, В. Гомбровича та інших). Психоаналіз вплинув на такі літературно-теоретичні напрями, як постструктуралізм, феміністична літературна критика, нетрадиційна герменевтика.

Найвідомішими послідовниками З. Фройда були: Карл Густав Юнг (1875–1961); Альфред Адлер (1870–1937); Вільґельм Райх (1897–1957); Еріх Фромм (1900–1980); Герберт Маркузе (1898–1979) та ін.

Додатково

  • Батьки вченого були родом з України. Батько — Якоб Фройд, народився 1815 у м. Тисмениця Івано-Франківської області й провів там перші 25 років свого життя. Упродовж багатьох поколінь родина Фройдів мешкали у м. Бучач на Тернопільщині. Мати — Амалія Натансон, уродженка м. Броди Львівської області. За припущенням вітчизняних істориків психоаналізу (зокрема, харків’янки Л. І. Бондаренко), у Львівській області й досі можуть проживати родичі Амалії Натансон.
  • Вулиця, на якій народився З. Фройд (Шлоссергассе), названа його ім’ям.
  • З. Фройду присвячені кілька музеїв: у м. Відні — в будинку за адресою вул. Бергассе, 19, де вчений працював переважну частину життя (приміщення колишньої квартири і робочих кабінетів); у м. Лондоні, де Фройд жив після вимушеної еміграції; у м. Пршиборі, на його батьківщині.

Праці

  • Die Traumdeutung. Leipzig; Wien : F. Deuticke, 1900. 372 p.
  • Totem und Tabu. Leipzig; Wien : H. Heller, 1913. 150 p.
  • Vorlesungen zur Einführung in die Psychoanalyse. Leipzig; Wien : H. Heller, 1917. 546 p.
  • Gesammelte Werke. Chronologisch geordnet : in 18 bd. London : Imago, 1940–1952.
  • Sigmund Freud Studienausgabe : in 11 bd. Frankfurt am Main : Fischer Taschenbuch, 1972.

А н г л. п е р е к л. —

  • The Standard Edition of the Complete Psychological Works of Sigmund Freud : in 24 vol. London : Hogarth Press, 1953–1974.
  • The basic writings of Sigmund Freud. New York : The modern Library, 1995. 974 p.

У к р. п е р е к л. —

  • Основні категорії психоаналізу (пер. з нім. А. Березинської) // Всесвіт. 1991. № 5 (749). С. 164–170.
  • Поет і фантазування // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів : Літопис, 1996. С. 83–90.
  • Вступ до психоаналізу: лекції зі вступу до психоаналізу з новими висновками / Пер. з нім. П. Таращука. Київ : Основи, 1998. 710 с.
  • Три нариси з теорії сексуальності / Пер. з нім. Ю. Кузнєцова, А. Фурмана // Психологія і суспільство. Тернопіль. 2008. № 4. С. 45–91.
  • Вступ до психоаналізу / Пер. з нім. П. Таращука. Харків : Книжковий клуб «КСД», 2015. 480 с.
  • Психологія сексуальності / Пер. з нім. Є. Тарнавського. Харків : Фоліо, 2018. 153 с.

Література

  1. Дадун Р. Фрейд. Москва : Х.Г.С., 1994. 512 с.
  2. Феррис П. Зигмунд Фрейд / Пер. с англ. Е. Мартинкевич. Минск : Поппури, 2001. 448 с.
  3. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. Київ : Академвидав, 2003. 392 с.
  4. Мітчелл Д. Психоаналіз і фемінізм: радикальна переоцінка психоаналізу Фройда / Пер. з англ. І. Добропас, Т. Шмігер. Львів : Астролябія, 2004. 480 с.
  5. Касафонт Х. Р. Зигмунд Фрейд / Пер. с исп. А. Берковой. Москва : АСТ, 2006. 254 с.
  6. Мазин В. Зигмунд Фрейд: психоаналитическая революция. Нежин : Аспект-Полиграф, 2011. 360 с.
  7. Фромм Э. Теория Фрейда: миссия Зигмунда Фрейда: анализ его личности и влияния: величие и ограниченность теории Фрейда / Пер. с англ. А. Александровой. Москва : АСТ, 2012. 316 с.
  8. Люкимсон П. Фрейд: история болезни. Москва : Молодая гвардия, 2014. 462 с.
  9. Маркузе Г. Структура інстинктів і суспільство: філософське дослідження вчення Зигмунда Фройда / Пер. з нім. О. Юдін. Київ : Ніка-Центр, 2015. 248 с.
  10. Сміт Д. Думати, як Зиґмунд Фрейд / Пер. з англ. К. Козачук. Київ : КМ-Букс, 2019. 206 с.

Див. також

Автор ВУЕ

С. В. Волобуєва

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Волобуєва С. В. Фройд, Зиґмунд // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Фройд, Зиґмунд (дата звернення: 26.02.2021).


Оприлюднено


Оприлюднено:
05.06.2019

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ