Антропогенез

Антропогене́з (від грец. ανθρωπος — людина і грец. γένεση— початок, походження) — походження та еволюція людини. Розділ антропології з вивчення походження й еволюції людини.

У вузькому розумінні — історія розвитку роду Hоmо за останні 2–3 млн років, який завершився формуванням людини сучасного виду і підвиду (Homo sapiens sapiens), а також різноманітні події сучасності й обумовлені ними зміни у генетичній структурі популяцій, індивідуальному розвитку й будові тіла людини.

У ширшому розумінні антропогенез — це еволюція людиноподібних мавп, або гомінід (Hominidae). Одним з ключових питань антропогенезу є виникнення роду Hоmо, що тісно пов’язане з еволюцією стародавніх людиноподібних мавп, насамперед австралопітекових (Australopithecinae).

Історична довідка

Ще в античні часи та у середньовіччі висловлювались припущення щодо спорідненості людини та мавп і навіть походження людини від мавпи. Перші фактичні докази еволюції людини від давніх предків, що мали риси мавп, отримано 1840–1850-х. Археолог Ж. Буше де Перт (1788–1868; Франція) знайшов кам’яні знаряддя праці й довів, що їх використовували первісні люди, які були сучасниками мамонтів.

1856 в Німеччині в долині Неандерталь було виявлено кістки та уламки черепа неандертальця. Ці знахідки дали поштовх для розвитку наукових ідей еволюційного виникнення людини від прадавніх мавп. Особливу роль відіграли книги Т. Хакслі «Про положення людини в ряду органічних істот» (1864) та Ч. Дарвіна «Походження людини та статевий добір» (1871). Наприкінці 19 ст. на острові Ява антрополог Е. Дюбуа (1858–1940, Нідерланди) знайшов рештки ще давнішої людини — пітекантропа, особливості будови якого чітко вказували на існування проміжної ланки між людиною та мавпою.

Протягом 20 ст. фактична палеоантропологічна база збільшилася. Зокрема, були встановлені проміжні ланки між людиною й стародавніми мавпами, що стало переконливим доказом походження людини від спільних із сучасними мавпами предків. Особливого значення набули результати порівняння генетичних даних: будови генетичного апарату, амінокислотного складу білків і нуклеотидних послідовностей ДНК.

Еволюція людини

Соціальна еволюція

Ключові етапи соціальної еволюції стародавньої людини: виготовлення знарядь праці, приборкання вогню та поява мовлення.

Експериментально підтверджено головні положення, які характеризують особливості еволюції людини:

  • видоутворення сучасної людини в процесі історичного розвитку тривало 7–10 млн років; предками як людини, так і сучасних мавп є викопні стародавні мавпи;
  • еволюція людини як біологічного виду подібна до еволюції інших ссавців, тобто є каналізованим процесом морфо-фізіологічних змін, що підтримується певними мутаціями.

Особливістю антропогенезу як наукового напряму є не лише вивчення змін у результаті видоутворення суто біологічного процесу історичного формування Homo sapiens, але й виникнення соціальності, зокрема мови і трудової діяльності, які вивчають лінгвістика та психологія.

Біологічна еволюція

Важливими рисами біологічної еволюції людини є цефалізація — прогресивне збільшення розмірів головного мозку за постійних розмірів тіла, а також зміна кінцівок, передусім форми кистей рук — укорочення долоні й пальців, за винятком великого, який, навпаки, збільшився. Це обумовило унікальну вправність рук і надало людині змогу виробляти знаряддя праці.

Етапи біологічної еволюції людини

Предками мавп Старого Світу, включно з гомінідами, вважають родину проконсулових (Proconsulidae), що жили 17–21 млн років тому. Вони започаткували еволюційні гілки, які відповідають сучасним родинам мавпових (Сercopithecidae) та людиноподібних (Hominidae).

Першими подіями власне антропогенезу, що відбулися 7–12 млн років тому, вважають появу дріопітекових мавп (Driopithecini), які лише починали переходити до пересування на двох кінцівках, а також відокремлення філетичної лінії, з якої утворилися сучасні африканські людиноподібні мавпи: шимпанзе (Pan troglodytes) та горили (Gorilla gorilla).

Другий етап, тривалістю від 7,5 до 3,5 млн років, — еволюція австралопітекових, є найскладнішим і найсуперечливішим з погляду наукових інтерпретацій. Ці викопні мавпи вже пересувалися на задніх кінцівках, використовували палиці, а також щось на зразок кам’яних ножів. Об’єм головного мозку залежно від виду варіював у межах 350–550 см3, і його будова була подібна до будови мозку сучасних людиноподібних мавп.

Третій етап — перехід від австралопітеків до представників роду Homo тривав від 2,5 до 1,5 млн років. Типовий представник — людина вміла (Homo habilis), яка виготовляла знаряддя праці з кварцевої гальки. Попри незначний зріст до 1,2 м, вона мала об’єм мозку близько 650 см3 і, можливо, могла розмовляти.

Четвертий етап — різноманітні види та підвиди стародавньої людини сучасного типу, відомі як палеоантропи. Існували від 1,5 до 0,15 млн років тому. Ключовий вид цього етапу — людина прямоходяча (Homo erectus), яка, власне, і є пітекантропом. Їй були притаманні всі провідні ознаки людини сучасного типу: прямоходіння, розмір головного мозку близько 1300 см3, чітке протиставлення великого пальця кисті. Homo erectus мав усі ознаки соціальності, зокрема виробляв знаряддя праці з каміння, а також володів мовою.

Ще один знаковий палеоантроп — неандерталець — існував разом з кроманьйонцем і вимер лише 28 тис. років тому.

П’ятий етап (від 200 тис. років і дотепер) — час становлення та еволюції людини сучасного типу — неоантропа, якого антропологи зазвичай називають кроманьйонцем, а біологи — видом Людиною розумною (Homo sapiens). Ці уявлення щодо виникнення людини сучасного типу базуються на палеонтологічних знахідках і порівняльній анатомії й підтверджені генетичними дослідженнями. Зокрема, з’ясувалося, що шимпанзе та горила генетично дуже близькі до людини і мають між собою та людиною генетичні відмінності на рівні близьких видів одного роду ссавців. Причому спільність нуклеотидних послідовностей ДНК шимпанзе та людини, за різними даними, коливається від 92 до 98,5%. Це не тільки однозначно доводить їхнє походження у відносно недалекому минулому від спільного предка, а й дає підстави вважати, що розходження еволюційних гілок людини і сучасних людиноподібних мавп сталося не перед виникненням прямоходіння у австралопітекових, а після, тобто еволюція сучасних африканських людиноподібних мавп є прикладом еволюційного регресу.

Сучасний етап еволюції людини

Еволюція людини досі триває. Це здебільшого соціальні зміни, а також зміни генетичної структури популяцій через потужні людські міграції між континентами, що супроводжуються перемішуванням генетичних ознак, властивих різним людським расам. Наслідком є утворення нових етнічних груп. Одним з проявів еволюції людини є акселерація — зміни фізичного типу та індивідуального розвитку, спричинені сприятливими трансформаціями умов життя та інтенсивним харчуванням протягом останніх 100 років.

Література

  1. Яблоков А. В., Юсупов А. Г. Эволюционное учение. 6-е изд., испр. Москва : Высшая школа, 2006. С. 251.
  2. Огінова І. О., Пахомов О. Є. Теорія еволюції (системний розвиток життя на Землі). Дніпро : Видавництво Дніпропетровського університету, 2011. 540 с.
  3. Робертс Э. Происхождение человека. Эволюция / Пер. с англ. И. В. Павловой, О. В. Сергеевой. Москва : АСТ, 2014. 256 с.
  4. Помогайбо В. М., Петрушов А. В., Власенко Н. О. та ін. Основи антропогенезу. Київ : Академвидав, 2015. 142 с.
  5. Дробышевский С. В. Антропогенез. Москва : Модерн, 2017. 168 с.
  6. Дробышевский С. В. Достающее звено : в 2 кн. Москва : АСТ, 2017. Кн. 1: Обезьяны и все-все-все. 667 с.

Автор ВУЕ

С. В. Межжерін


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Межжерін С. В. Антропогенез // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антропогенез (дата звернення: 4.07.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
26.06.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ